Камерно-вокальна і пісенна творчість
Українська пісенна культура - одне з найцінніших духовних надбань нашого народу. Неначе з бездонної криниці вона черпає нові мелодії, що линуть до людських сердець, зворушуючи їх, не залишаючи байдужими до прекрасного, до добра.
Жанр солоспіву (романсу) привертав постійну увагу багатьох українських композиторів. Продовжувачами традицій композиторів-класиків були В. Косенко (автор близько 60 ліричних солоспівів), Г. Майборода, Ю. Мейтус (цикли романсів на слова А. Малишка, В. Сосюри, Лесі Українки, М. Джаліля, Е. Межелайтиса, Р. Бернса).
Глибина і нетрадиційність задуму притаманна «Тихим пісням» В. Силь-вестрова, які відтворюють у жанрі «вокальної медитації» ідеї гармонії духу, пошуку ідеалу краси, сенсу життя.
Масова пісня - різновид музично-поетичної творчості, що поєднує у со бі кілька мелодико-інтонаційних джерел: народну селянську й міську романсову традиції, революційно-істо ричні пісні, марші та гімни. Саме цей жанр гнучко й швидко відгукується па події суспільного життя, думки, по чуття та мрії людей.
У період громадянської війни й революції українські композитори створювали пісні-заклики, пісні-марші. Патріотичний пафос, маршова урочистість, а інколи й глибока трагедійність вирізняють більшість стрілецьких пісень братів Б. і Л. Лепких, Р. Купчин-ського та М. Гайворонського («їхав стрілець на війноньку», «Чуєш, брате мій», «Гей, видно село»).
Надзвичайне поширення жанру української масової пісні припадає на 20 — 30-ті роки. Оптимістичні за колоритом пісенні твори відображували в образній формі тогочасне життя, романтизували й ідеалізували пореволю-ційну добу, слугували засобом маскування її страшних реалій (голоду, репресій). На слова поетів П. Тичини, В. Сосюри, В. Блакитного, П. Усенка створювали пісні талановиті композитори К. Богуславський, П. Козицький, М. Вериківський, М. Коляда, Г. Ве-рьовка, В. Верховинець та ін. Типовим зразком пісенної творчості того часу є твір Г. Верьовки «Ой чого ти, земле, молодіти стала» на народні слова.
Героїко-драматичні мотиви були провідними у пісенній творчості воєнних і повоєнних років. Створеніу цей час пісні закликали до подвигу, до боротьби із фашистськими завойовниками. З'являються пісні-клятви, пісні-прощання, пісні «полонянок», сатиричні частівки, партизанські та повстанські пісні, думи в стилі українського народного епосу.
У 60-80-х роках у пісенній творчості посилюється ліричний струмінь, розширюється образио-тематичне і жанрове коло. Виникають пісні-спога-ди, урочисті гімни, ліричні пісні-ро-манси про кохання, природу, красу життя, пісні-вальси, героїко-патріо-тичні балади й монологи. Популярна пісня активно пропагується засобами масової інформації, видаються численні пісенники, проводяться пісенні фестивалі й конкурси.
Значний доробок у розвитку пісенного жанру належить композиторові Анатолію Кос-Анатольському (1909-1983). У своїй творчості він спирався на традиції старогалицької побутової культури. Такими, зокрема, є його елегійна й щира «Ой ти дівчино, з горіха зерня» на поезію І. Франка й запальна «Ой піду я межи гори», написана в ритмо-інтонаційних традиціях гуцульського фольклору.
Платон Майборода (1918-1989) був митцем яскравої творчої індивідуальності, людиною широкої і щирої душі. Він створив такі чарівні й незабутні мелодії, без яких важко уявити українську пісенну культуру другої половини XX ст. Задушевний авторський стиль знайшов яскраве втілення у піснях «Рідна мати моя», «Пісня про вчительку», «Київський вальс» та ін. Плідною була співтворчість композитора з поетом А. Малишком, на вірші якого написано більшість його пісень. Остання - «Моя стежина» -з'явилася за тиждень до смерті поета... Пісенно-романсова спадщина II. Май-бороди становить понад 100 творів. Багато з них продовжують жити у пам'яті народній, бо стали справді народними.
Понад дві сотні пісень створив відомий український композитор-пісняр Олександр Білаш (1931-2003). Серед них - балади громадянського звучання, ліричні пісні-романси «Ясени», «Прилетіла ластівка», «Сніг на зеленому листі» на вірші М. Ткача. Улюбленою для багатьох українців стала пісня «Два кольори» на слова Д. Пав-личка. У цьому творі з непереверше-ною глибиною передано філософію життя, в якому майже завжди поруч ідуть червоне й чорне, любов і журба. Символом «малої батьківщини» виступає у поезії полотняна сорочка, вишита ненькою «червоними і чорними нитками», збережена у вирі життя.
Збагатили українську пісенну спадщину чудові пісні «Осіннє золото» та «Києве мій» І. Шамо, «Чарівна скрипка» І. Поклада, «Степом, степом» та
«Мамина вишня» О. Пашкевича, «Очі волошкові» та «Пісня з полонини» С. Сабадаша, «Чорнобривці» та «На калині мене мати колихала» В. Вермс-нича.
Кращі українські пісні витримали випробування часом, адже в них - усе життя нашого народу. Про це проникливо сказав Максим Рильський у поезії «Пісні»:
Коли пісні мойого краю
Пливуть у рідних голосах,
Мені здається, що збираю
Цілющі трави я в лугах.
В піснях - і труд, і даль походу,
І жаль, і усміх, і любов,
І гнів великого народу,
І за народ пролита кров.
В піснях дівоча світла туга
І вільний помах косаря,
В них юність виникає друга,
Висока світиться зоря...