Камерно-вокальна і пісенна творчість

Українська пісенна культура - од­не з найцінніших духовних надбань нашого народу. Неначе з бездонної криниці вона черпає нові мелодії, що линуть до людських сердець, звору­шуючи їх, не залишаючи байдужими до прекрасного, до добра.

Жанр солоспіву (романсу) привер­тав постійну увагу багатьох україн­ських композиторів. Продовжувача­ми традицій композиторів-класиків були В. Косенко (автор близько 60 ліричних солоспівів), Г. Майборода, Ю. Мейтус (цикли романсів на слова А. Малишка, В. Сосюри, Лесі Укра­їнки, М. Джаліля, Е. Межелайтиса, Р. Бернса).

Глибина і нетрадиційність задуму притаманна «Тихим пісням» В. Силь-вестрова, які відтворюють у жанрі «во­кальної медитації» ідеї гармонії духу, пошуку ідеалу краси, сенсу життя.

Масова пісня - різновид музично-поетичної творчості, що поєднує у со бі кілька мелодико-інтонаційних дже­рел: народну селянську й міську ро­мансову традиції, революційно-істо ричні пісні, марші та гімни. Саме цей жанр гнучко й швидко відгукується па події суспільного життя, думки, по чуття та мрії людей.

У період громадянської війни й ре­волюції українські композитори ство­рювали пісні-заклики, пісні-марші. Патріотичний пафос, маршова урочи­стість, а інколи й глибока трагедійність вирізняють більшість стрілецьких пі­сень братів Б. і Л. Лепких, Р. Купчин-ського та М. Гайворонського («їхав стрілець на війноньку», «Чуєш, брате мій», «Гей, видно село»).

Надзвичайне поширення жанру ук­раїнської масової пісні припадає на 20 — 30-ті роки. Оптимістичні за коло­ритом пісенні твори відображували в образній формі тогочасне життя, ро­мантизували й ідеалізували пореволю-ційну добу, слугували засобом маску­вання її страшних реалій (голоду, ре­пресій). На слова поетів П. Тичини, В. Сосюри, В. Блакитного, П. Усенка створювали пісні талановиті компози­тори К. Богуславський, П. Козицький, М. Вериківський, М. Коляда, Г. Ве-рьовка, В. Верховинець та ін. Типовим зразком пісенної творчості того часу є твір Г. Верьовки «Ой чого ти, земле, молодіти стала» на народні слова.

Героїко-драматичні мотиви були провідними у пісенній творчості воєн­них і повоєнних років. Створеніу цей час пісні закликали до подвигу, до бо­ротьби із фашистськими завойовника­ми. З'являються пісні-клятви, пісні-прощання, пісні «полонянок», сати­ричні частівки, партизанські та пов­станські пісні, думи в стилі україн­ського народного епосу.

У 60-80-х роках у пісенній твор­чості посилюється ліричний струмінь, розширюється образио-тематичне і жанрове коло. Виникають пісні-спога-ди, урочисті гімни, ліричні пісні-ро-манси про кохання, природу, красу життя, пісні-вальси, героїко-патріо-тичні балади й монологи. Популярна пісня активно пропагується засобами масової інформації, видаються чис­ленні пісенники, проводяться пісенні фестивалі й конкурси.

Значний доробок у розвитку пісенно­го жанру належить композиторові Ана­толію Кос-Анатольському (1909-1983). У своїй творчості він спирався на традиції старогалицької побутової культури. Такими, зокрема, є його елегійна й щира «Ой ти дівчино, з го­ріха зерня» на поезію І. Франка й за­пальна «Ой піду я межи гори», напи­сана в ритмо-інтонаційних традиціях гуцульського фольклору.

Платон Майборода (1918-1989) був митцем яскравої творчої індивіду­альності, людиною широкої і щирої душі. Він створив такі чарівні й неза­бутні мелодії, без яких важко уявити українську пісенну культуру другої половини XX ст. Задушевний автор­ський стиль знайшов яскраве втілення у піснях «Рідна мати моя», «Пісня про вчительку», «Київський вальс» та ін. Плідною була співтворчість компо­зитора з поетом А. Малишком, на вір­ші якого написано більшість його пі­сень. Остання - «Моя стежина» -з'явилася за тиждень до смерті поета... Пісенно-романсова спадщина II. Май-бороди становить понад 100 творів. Багато з них продовжують жити у пам'яті народній, бо стали справді на­родними.

Понад дві сотні пісень створив відо­мий український композитор-пісняр Олександр Білаш (1931-2003). Серед них - балади громадянського звучан­ня, ліричні пісні-романси «Ясени», «Прилетіла ластівка», «Сніг на зеле­ному листі» на вірші М. Ткача. Улю­бленою для багатьох українців стала пісня «Два кольори» на слова Д. Пав-личка. У цьому творі з непереверше-ною глибиною передано філософію життя, в якому майже завжди поруч ідуть червоне й чорне, любов і журба. Символом «малої батьківщини» висту­пає у поезії полотняна сорочка, виши­та ненькою «червоними і чорними нит­ками», збережена у вирі життя.

Збагатили українську пісенну спад­щину чудові пісні «Осіннє золото» та «Києве мій» І. Шамо, «Чарівна скрип­ка» І. Поклада, «Степом, степом» та

«Мамина вишня» О. Пашкевича, «Очі волошкові» та «Пісня з полонини» С. Сабадаша, «Чорнобривці» та «На калині мене мати колихала» В. Вермс-нича.

Кращі українські пісні витримали випробування часом, адже в них - усе життя нашого народу. Про це проник­ливо сказав Максим Рильський у пое­зії «Пісні»:

Коли пісні мойого краю

Пливуть у рідних голосах,

Мені здається, що збираю

Цілющі трави я в лугах.

В піснях - і труд, і даль походу,

І жаль, і усміх, і любов,

І гнів великого народу,

І за народ пролита кров.

В піснях дівоча світла туга

І вільний помах косаря,

В них юність виникає друга,

Висока світиться зоря...

Наши рекомендации