Морально-психологічна характеристика схильних до правопорушень учнів.

ЛЕКЦІЯ 5. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕПОВНОЛІТНІХ, СХИЛЬНИХ ДО ПРАВОПОРУШЕНЬ

План:

1. Морально-психологічна характеристика схильних до правопорушень учнів.

2. Підліткові правопорушення як соціально-педагогічна проблема: сутність, ознаки, види, причини.

3. Причини й умови правопорушень неповнолітніх.

4. Причини та умови розвитку злочинності серед неповнолітніх.

5. Аналіз злочинності неповнолітніх в Україні.

6. Особливості соціально-педагогічної роботи з підлітками правопорушниками.

Морально-психологічна характеристика схильних до правопорушень учнів.

Характер взаємодії вчителя і важковиховуваного учня залежить від особливостей профілактичної роботи школи. Учень, який не бачить або не розуміє доцільності і закономірності, комплексності педагогічних впливів на нього, схильний оцінювати такі дії як зазіхання на його особистість, що цілком природно викликає його протест, опозицію або роздратованість.

Соціометрична позиція важковихованого учня в колективі характеризується ізольованістю від позитивного оточення. Водночас дослідження стверджують: у випадку, коли важковиховуваний відрізняється психічно активним спрямуванням, його зв’язки в класі стали і мають вагоміший вплив на поведінку учнів, ніж у позитивно оцінюваних осіб. Це значною мірою зумовлено тим, що у двох третин важковиховуваних учнів позитивніше оцінюється їх принадливі особистісні риси. Відповідно ступінь довіри до важковиховуваного учня дещо вищий, ніж до учня, що оцінюється позитивно (відповідно 43 і 32%). Важковиховуваність нерідко є факт більш раннього психологічного зростання учня. Так близько двох третин важковиховуваних стверджують, що відчувають себе дорослішими, ніж вони є насправді. Важковиховувані учні критичніше ставляться до своїх якостей, усвідомлюють свої вади, адже водночас миряться з цим, не бачать шляхи їх позбутися. Маючи певні переваги у фізичному розвитку на вольовому настрої, активні важковиховувані користуються повагою однолітків. Спілкуючись поза школою зі старшими за віком, серед яких є такі, що вступають у конфлікт з законом або характеризують як криміногенні авторитети, важковиховувані учні також стають небезпечними. Вони більш згрунтовані між собою, мають більш сталі міжособистісні контакти. Прогули занять важковиховуваними відзначаються негативними наслідками. Як доводять дослідження, на відміну від педагогічного занедбаних важковиховувані мають яскраво визначену мотивацію прогулів занять: це потреба в розрядці, відсутність інтересу до навчання, знижений пізнавальний інтерес до змісту навчальної програми, неприязнь до класного керівника, одноманітність і монотонність шкільного життя, відсутність зацікавленості у навчальному предметі, підготовка до уроків з інших предметів, підміна вчителя колегою, пропуски занять за “компанію”, відсутність негативної оцінки прогулів з боку однокласників, намагання утвердити себе серед ровесників, прагнення займатись улюбленою справою замість уроків, заняття особистими справами; бажання подивитись цікавий фільм; сімейні обставини; збіг у часі з улюбленим позакласним заняттям; звичка до прогулів; поганий настрій; втома, як психологічний стан; лінощі; байдужість. Головне, що такий підліток усвідомлює свої вчинки, має відповідну до своєї дії мотивацію і сталий механізм її вирішення. Тобто важковиховуваний виступає як носій опозиційних до існуючої системи навчально-виховного процесу якостей.

Проблема важковиховуваності – це насамперед проблема ставлення до особистості з певним відхиленням у поведінці з боку оточуючих. Саме тому корегування поведінки важковиховуваних учнів у колективі і через колектив відбувається як позитивно спрямоване відтворення системи гуманних стосунків такого учня з оточуючими його людьми і водночас як процес духовного становлення всіх особистостей, що беруть участь в освітньому процесі. Класичним і поки що неспростовним методом є вивчення поведінки учня в спеціально підібраних психологічних ситуаціях, які створюють умови для оптимального, максимального вивчення його моральності, духовності.

Передусім важковиховуваний учень повинен реагувати на позитивні емоції. Тому класному керівникові слід авансувати позитивне ставлення до учнів молодшого підліткового віку.

Необхідно справу особистісного ставлення до вчинків учня доповнювати такими ситуаціями, як “організація успіху у навчанні”, “включення в цікаву діяльність”, при цьому важливо надавати йому можливість відчути особистісну відповідальність за свої дії, що в нього асоціюється з такими психічними якостями, як відчуття дорослості, самоствердження. На ці та подібні позитивні особливості характеру важковиховуваного учня має спиратись педагог при проведенні з ним корекційної роботи. В широкому плані вона полягає в роз’ясненні учневі його психічних особливостей, залученні до їх самоаналізу, спостереження за власними діями, їх результатом подальшого осмислення та саморегулювання своєї поведінки.

Це дозволить учням звести до мінімуму помилки у власних реакціях, діях, вчинках, виробити адекватний тип поведінки з однолітками та дорослими.

Загалом особливості психіки неповнолітніх багато в чому теж сприяють їхнім антисуспільним діям у результаті прояву таких якостей, як: ─ викривлене уявлення про істинну дійсність і значення таких важливих моральних понять, як сміливість, боягузтво, вірність, дружба, зрада, героїзм, мужність, скромність; ─ помилки в оцінці окремих осіб, явищ, подій, невміння оцінити людину в сукупності всіх її властивостей і якостей; ─ перевага зовнішнім проявам людини без врахування її дійсних мотивів і цілей; ─ емоційна неврівноваженість, нестійкість, підвищена збудливість, різка зміна настрою; ─ загострене відношення до тих, хто оточує, до всього нового, незнайомого при відсутності необхідних знань і досвіду; ─ підвищена фізична активність, ініціативність, надлишок сил і енергії, обумовлене активізацією життєдіяльності; ─ прагнення до самодіяльності, самовираження й самоствердження «будь-якою ціною»; ─ не сприйняття «чужих порад», педагогічних сентенцій старших та інших форм виховного впливу; ─ бажання показати й довести свою «зрілість», прагнення до лідерства; ─ навіювання, надмірна довірливість, схильність до наслідування.

За характером антисоціальної спрямованості та ціннісними орієнтаціями виділяють такі типи злочинців:

─ з негативно зневажливим ставленням до особи, що здебільшого вдаються до агресивно насильницьких дій; з корисними спонуканнями, пов’язаними з ігноруванням права власності, що здійснюють розкрадання, шахрайство;

─ з індивідуалістичним, антисоціальним ставленням до різних нормативних установок та своїх обов’язків, схильні до хуліганських дій, самоуправства, непокори законним вимогам представників влади;

─ з легковажно безвідповідальним ставленням до існуючих норм поведінки та законів. Сюди належать необережні злочини.

За глибиною та стійкістю антисоціальної спрямованості злочинців виділяють такі категорії:

─ситуативний – злочин вчинено під впливом несприятливих обставин;

─випадковий – злочин вчинено вперше, а злочинець до цього характеризувався соціально позитивною поведінкою;

─нестійкий – особа вчинила злочин уперше, проте раніше мала делінквентну поведінку; (Делінквентна поведінка – ланцюг проступків, провин, дрібних правопорушень, які не караються кримінальним кодексом).

У сучасних умовах важкими підлітками називають тих підлітків, чия поведінка різко відрізняється від загальноприйнятих норм і перешкоджає повноцінному вихованню. Тому, часто до важких відносять підлітків, істотно різняться за своїми індивідуальним особливостям.

Важкі поводяться з напускною незалежністю, відкрито висловлюються про своє небажання вчитися, у них відсутня шанобливе ставлення до вчителів, авторитет однолітків завойовується за допомогою фізичної сили. Саме такі важкі підлітки найчастіше стають на шлях правопорушень, тому що найчастіше відкидаються колективом однокласників. У таких випадках підліток "іде" зі школи, він зближується з іншими «знедоленими».

Грубість, цинізм, відчайдушність неповнолітніх найчастіше є маскуванням почуття власної неповноцінності, ущемлення, дитячості.

Одна з найхарактерніших особливостей неповнолітніх - психічна незрілість, відставання від вікових норм. Підвищена сугестивність, невміння співвідносити свої вчинки з нормами поведінки, слабкість логічного мислення характеризують таких хлопців. Вони рідко мучаться вибором, приймають власні рішення, часто надходять надто по-дитячому, імпульсивно. Соціальна ситуація розвитку являє собою перехід від залежного дитинства до самостійної і відповідальної дорослості.Підліток займає проміжне становище між дитинством і дорослістю.

Хлопчики часто запальні, збудливі. Вони легко вступають в бійки, можуть стати мстивими, злопам'ятними, проявити жорстокість.

Дівчата схильні до позерства, не терплять байдужості до себе, театральні. На самі дрібні образи можуть реагувати риданнями. Часто вони жорстокі й холодні в душі, але цього не показують, їх прихильності поверхневі.
Однією з причин виникнення такої поведінки можуть бути прикордонні стани. Цьому сприяють перенесені нейроінфекції, травми голови, часті і важкі захворювання, що ослабляють організм. Сюди ж можна включити алкогольнуінтоксикацію плоду, яка може позначитися саме в перехідному віці

У більшості випадків медичне обстеження неповнолітніх зауважує ці відхилення, а також починаються хронічні психічні захворювання. Грані норми і патології не завжди легко помітні в неповнолітньому віці. Тому навіть досвідченомупсихологу доводиться іноді кілька разів зустрічатися з підлітком, перш ніж вирішити, чи має він справу з особливостями характеру або з психічним захворюванням.

Труднощі виховання значною мірою визначаються недоліками у розвитку здатності учнів до оцінки своїх вчинків. Причинами таких труднощів є несформованість у неповнолітніх критеріїв самооцінки, некритичність, неадекватність оцінки, невміння здійснювати операції оцінювання. У свою чергу ці негативні риси особистості важкого підлітка - результат педагогічного шлюбу, нездатності педагога захопити прикладом, спонукати важкого підлітка слідувати соціально значимого зразком і обрати його в якості еталона самооцінки.

Неповнолітній вік найдовший перехідний період, який характеризується низкою фізичних змін. У цей час відбувається інтенсивний розвиток особистості, її друге народження. «Неповнолітній вік - стадія онтогенетичного розвитку між дитинством і дорослістю (від 11-12 до 16-17 років), яка характеризується якісними змінами, пов'язаними зі статевим дозріванням і входженням в доросле життя».

Психологічні особливості важкого підліткового віку отримали назву «важкого підліткового комплексу». Що ж він являє собою?

Ось його прояви:

- Чутливість до оцінки сторонніх своєї зовнішності;

- Крайня самовпевненість і безапеляційні судження по відношенню до оточуючих;

- Уважність деколи уживається з вражаючою черствістю, хвороблива соромливість з розбещеністю, бажанням бути визнаним і оціненим іншими - з показною незалежністю, боротьба з авторитетами, загальноприйнятими правилами і поширеними ідеалами - з обожнюванням випадкових кумирів.
Суть «важкого підліткового комплексу" складають свої, властиві цьому віку і певні психологічними особливостями поведінкові моделі, специфічні важкі підліткові поведінкові реакції на дії навколишнього середовища.

Цей вік характеризується емоційною нестійкістю і різкими коливаннями настрою (від екзальтації до депресії). Найбільш афектні бурхливі реакції виникають при спробі кого-небудь із навколишніх ущемити самолюбність важкого підлітка. Пік емоційної нестійкості доводиться у хлопчиків на вік 11-13 років, у дівчаток - 13-15 років.

Для неповнолітніх характерна полярність психіки:

1. Цілеспрямованість, наполегливість та імпульсивність.

2. Нестійкість може змінитися апатією, відсутність прагнень і бажань що-небудь робити.

3. Підвищена самовпевненість, безапеляційність в думках швидко змінюється ранимою і невпевненістю в собі.

4. Потреба у спілкуванні змінюється бажанням усамітнитися.

5. Розбещеність в поведінці часом поєднується з сором'язливістю.

6. Романтичні настрої нерідко межують з цинізмом, ощадливістю.

7. Ніжність, ласкавість бувають на тлі недитячою жорстокості.

Характерною рисою цього віку є допитливість, допитливість розуму, прагнення до пізнання та інформації, підліток прагне оволодіти якомога більшою кількістю знань, але, не звертаючи деколи уваги, що знання треба систематизувати.

Стенлі Холл назвав неповнолітній період періодом «Бурі і натиску». За його твердженням в цей період в особистості важкого підлітка співіснують прямо протилежні потреби та риси. Сьогодні дівчинка-підліток скромно сидить зі своїми родичами і міркує про чесноти. А вже завтра, зобразивши на обличчі бойове розфарбовування і проколів вухо десятком сережок, піде на нічну дискотеку, заявивши, що «в житті треба випробувати все». Але ж нічого особливого (з погляду підлітка) не сталося: вона просто змінила думку.

Як правило, важкі підлітки направляють розумову діяльність на ту сферу, яка найбільше їх захоплює. Проте інтереси нестійкі. Місяць, позаймавшись плаванням, підліток раптом заявить, що він пацифіст, що вбивати, кого б то не було - страшний гріх. І за цим захопиться з тим самим азартом комп'ютерними іграми.

Одне з новоутворень неповнолітнього віку - почуття дорослості. Коли говорять, що дитина дорослішає, мають на увазі становлення його готовності до життя в суспільстві дорослих людей, причому як рівноправного учасника цьому житті. Із зовнішнього боку у важкого підлітка нічого не змінюється: вчиться в тій же школі (якщо, звичайно, батьки раптом не перевели в іншу), живе в тій же сім'ї. Все так само в родині до підлітка ставляться як до «маленької». Багато чого він не робить сам, багато чого - не дозволяють батьки, яких всі так само доводиться слухатися. Батьки годують, поять, одягають своє чадо, а за гарне (з їхньої точки зору) поведінка можуть навіть і «нагородити» (знову таки, по своєму розумінню - кишенькові гроші, поїздка на море, похід у кіно, нова річ). До реальної дорослості далеко - і фізично, і психологічно, і соціально, але так хочеться! Підліток об'єктивно не може включитися в доросле життя, але прагнути до неї і претендує на рівні з дорослими права. Змінити вони поки нічого не можуть, але зовні наслідують дорослих. Звідси і з'являються атрибути «псевдовзрослості»: куріння сигарет, тусовки біля під'їзду, поїздки за місто (зовнішній прояв «я теж маю свою особисту життя»).

Хоча претензії на дорослість бувають безглуздими, іноді потворними, а зразки для наслідування - не кращими, в принципі підліткові корисно пройти через таку школу нових відносин. Адже зовнішнє копіювання дорослих відносин - це своєрідний перебір ролей, ігри, які зустрічаються в житті. Тобто варіант неповнолітньої соціалізації. І де ще можна потренуватися, як не в своїй родині? Зустрічаються по-справжньому цінні варіанти дорослості, сприятливі не тільки для близьких, але і для особистісного розвитку самого важкого підлітка. Це включення в цілком дорослу інтелектуальну діяльність, коли підліток цікавиться певною областю науки або мистецтва, глибоко займаючись самоосвітою, або турбота про сім'ю, участь у вирішенні як складних, так і щоденних проблем, допомога тим, хто її потребує. Втім, лише невелика частина неповнолітніх досягає високого рівня розвитку моральної свідомості і не всі здатні прийняти на себе відповідальністьза благополуччя інших. Більш поширеною в наш час є соціальна інфантильність.

Зовнішній вигляд важкого підлітка - ще одне джерело конфлікту. Змінюється хода, манери, зовнішній вигляд. Ще зовсім недавно вільно, легко рухався хлопчик починає ходити перевальцем, опустивши руки глибоко в кишені і спльовуючи через плече. У нього з'являються нові вислови. Дівчинка починає ревно порівнювати свій одяг і зачіску із зразками, які вона бачить на вулиці і обкладинках журналів, вихлюпуючи на маму емоції з приводу наявних розбіжностей.

Зовнішній вигляд важкого підлітка часто стає джерелом постійних непорозумінь і навіть конфліктів у родині. Батьків не влаштовує ні молодіжна мода, ні ціни на речі, так потрібні їх дитині. А підліток, вважаючи себе унікальною особистістю, в той же час прагне нічим не відрізнятися від однолітків. Він може переживати відсутність куртки - такий же, як у всіх в його компанії, - як трагедію.

Провідною діяльністю в цьому віці є комунікативна. Спілкуючись, в першу чергу, зі своїми однолітками, підліток одержує необхідні знання про життя.

Дуже важливим для важкого підлітка є думка про нього групи, до якої він належить. Сам факт приналежності до певної групи додає йому додаткову упевненість в собі. Положення важкого підлітка в групі, ті якості, які він набуває в колективі, істотним чином впливають на його поведінкові мотиви.

Більш за все особливості особистісного розвитку важкого підлітка виявляються в спілкуванні з однолітками. Будь-який підліток мріє про найкращого друга, при чому, про таке, якому можна було б довіряти «на всі 100», як самому собі, який буде відданий і вірний, незважаючи ні на що. У другу шукають подібності, розуміння, прийняття. Друг задовольняє потребу в саморозумінні. Практично, друг є аналогом психотерапевта. Дружать найчастіше з підлітком того ж статі, соціального статусу, так само здібностей (правда, іноді друзі підбираються за контрастом, ніби на додаток своїм відсутньою рис). Дружба носить виборчий характер, зрада не прощається. А разом із неповнолітнім максималізмом дружні відносини носять своєрідний характер: з одного боку - потреба в єдино-відданого друга, з іншого - часта зміна друзів.

У неповнолітніх існують і так звані референтні групи. Референтна група - це значуща для важкого підлітка група, чиї погляди він приймає. Бажання злитися з групою, нічим не виділятися, що відповідає потреби в емоційній безпеки, психологирозглядають як механізм психологічного захисту і називають соціальною мімікрією. Це може бути і дворова компанія, і клас, і друзі по спортивній секції, і сусідські хлопці по поверху. Така група є великим авторитетом в очах підлітка, ніж самі батьки, і саме вона зможе впливати на його поведінку і відносини з іншими. До думки членів цієї групи підліток буде прислухатися, іноді беззаперечно і фанатично. Саме в ній намагатиметься утвердитися.

Кожен підліток, з точки зору психології - людина з «прикордонної» психікою; своєрідність віку таке, що більш-менш виражена «психопатологія» в більшості випадків є «нормою». Разом з тим, подання про неминучість якихось жахливих катаклізмів у період дорослішання, на думку психологів, сильно перебільшені. Більшість неповнолітніх проходить цей вік у відповідності з відомими критеріями варіантів норми, і успішно адаптується в суспільстві.

У перехідному віці підліток відчуває внутрішній конфлікт: бажане прощання з дитинством і його безтурботністю і тяжкість розставання з відсутністю відповідальності. Виникаючі дорослі екзистенційні та світоглядні питання створюють відчуттяглобальної нерозв'язності. Підліток свято вірить в унікальність власних проблем і переживань, що породжує почуття самотності і пригніченості. Борючись з власним самотністю, і усвідомлюючи складність проблем, підліток починає шукати собі подібних. Так утворюються молодіжні компанії, і формується неповнолітня субкультура в противагу світу дорослих. Навчальна діяльність та школа перестає бути головною і найважливішою задачею. Провідною діяльністю стає інтимно-особистісне спілкування з однолітками. Для підліткового віку характерна спрямованість пошуку на власну особистість, самодослідження і самоаналіз.