Що нас може зацікавити у технології КТВ при формуванні особистості вихованця?

Практичне заняття №2

Тема: Технологія колективного творчого виховання як соціально значима технологія.

Мета: оволодіти технікою творчого мислення, комунікативністю у взаємодії з вихованцями; засвоїти концептуальні положення виховних технологій, оволодіти технікою їх використання у майбутній виховній діяльності з подальшою презентацією КТС.

Обладнання:

відеозаписи виховних заходів (справ), „банк” колективних творчих справ для дітей різного віку, картки з індивідуальними завданнями, виставка літератури з проблеми „Нові підходи до виховання”.

Ключові терміни:

технологія, технологія виховання комплексний підхід, виховна робота, діяльність, педагогічна техніка, комунікативність, КТВ КТС, стадії колективної творчої справи, успіх, ситуація успіху.

Важливу роль у формуванні особистості відіграє діяльність. Залежно від того, що робить вихованець (якого змісту його діяльність), як робить (способи діяльності), від організації й умов цієї діяльності і від того ставлення, яке ця діяльність викликає в дитини, в неї відпрацьовуються, тобто формуються, відповідні нахили, здібності й якості характеру, закріплюються певні знання. В процесі діяльності, вихованець пізнає самого себе.

Виховна ефективність будь-якої діяльності, про що свідчать дослідження вчених, аналіз досвіду вчителів, зокрема м. Тернополя, перебуває у прямій залежності від її організації продуктивності, якщо враховуються вікові особливості дітей, відбувається чергування і дозування видів діяльності, різноманітність якої має надзвичайно важливе значення у формуванні всебічно розвиненої особистості школяра.

Є різні підходи до організації діяльності школярів. Вони виникали, удосконалювались, взаємозбагачувались в процесі розвитку науки і педагогічної практики. Тому нині існує кілька варіантів технологічних підходів до розв’язання проблем організації діяльності, які являють собою відповідну основу для зіставлення і вибору оптимальних технологічних варіантів.

Польський професор Т. Котарбинський створив окрему науку, що вивчає загальні основи організації успішної діяльності, яка називається праксеологією.

Праксеологія пропонує технологічний ланцюжок організованої, раціональної діяльності, що передбачає три основні фази: підготовка; виконання, контроль курс.

Важливо те, що ці фази властиві як індивідуальній, так і колективній діяльності:

І. Підготовка:

а) визначення мети;

б) вивчення умов діяльності;

в) планування;

г) підготовка умов діяльності та її організація.

ІІ. Виконання:

а) виконувати операції;

б) поточний контроль;

в) усунення непередбачених перешкод.

ІІІ. Підсумковий контроль:

а) оцінка підсумкового результату;

б) оцінка перебігу діяльності;

в) пропозиції на майбутнє (2. С.89-90)

Російський професор І.П. Іванов, узявши за основу методику виховання А.С. Макаренка, виробив відповідний підхід до організації колективних справ, діяльності вихованців і вихователів. Він розглядає колективну організаторську діяльність як участь кожного вихованця (разом із старшими і під їхнім керівництвом) у плануванні життя колективу, в організації виконання плану, в підведенні підсумків зробленого.

У становленні технології колективного творчого виховання виділяють п’ять періодів: 1) 1956 – 1959 р. р. – період зародження ідей на базі декількох шкіл і дружин м. Ленінграда; 1959 – 1962 р. р. – створення експериментальних колективів та створення цілісної комунарської технології, яка включає клуб юних фрунзенців „Орлятко”, клуб нових комунарів; 3) 1962 – 1966 р. р. – розповсюдження технології; 4) 1966 – 1986 р. р. – період консервації; 5) 1986 – 1997 р. р. – період відродження. На даний час можна говорити про деякий спад у зацікавленості цією технологією, їй на зміну прийшли більш сучасні.

Головна ціль технології колективного творчого виховання (КТВ) формування людини–творця, гуманіста, борця.

Що нас може зацікавити у технології КТВ при формуванні особистості вихованця?

Особистісний підхід, схвалення соціального росту дітей.

Особистість являє собою єдність трьох сторін: пізнавально-світоглядної, емоційно-вольової, дієво-практичної.

Етапи розвитку інтересів і потреб: зацікавленість – інтерес – захоплення колективним життям – задоволення від самореалізації – прагнення до вищих цілей – самовдосконалення.

Провідна діяльність – гра, синтезована з працею і навчанням. В основі – суспільно корисна спрямованість, „гра в життя в школі”.

Характер діяльності дітей:

– колективний;

– самостійний (при співробітництві з дорослими);

творчий (зробити по іншому, краще).

Використовується 5 рівнів „турботи”: 1 – добрі справи для себе і близьких; 2 – для класу і школи; 3 – для двору, вулиці, мікрорайону; 4 – для суспільства, всієї країни; 5 – для всього людства.

Спрацьовує п’ять “само” в діяльності: самі знаходимо ціль, самі плануємо, самі готуємо, самі проводимо, самі аналізуємо.

Стосунки.

Атмосфера доброзичливості, взаємної турботи, уваги один до одного.

Позиція педагога:

o „разом і попереду”;

o гуманістичні стосунки „вихователь-вихованці”;

o віра у вихованця;

o духовне єднання зі своїми вихованцями.

Позиція учня: право вибору;

o постійна доброзичливість (живи для посмішки товариша);

o абсолютна безкорисливість;

o самостійне (разом і під керівництвом) удосконалення оточуючого середовища.

Технологія КТВ орієнтована на розвиток:

o цілей (від особистих до суспільно значимих);

o змісту діяльності („нарощування” життєво важливих задач);

o засобів і методів (від переконання до самовиховання);

o стосунків (від дисципліни порядку до товариськості);

o особистості (в комплексі емоційних, інтелектуальних і поведінкових якостей);

o колективу (від групи-асоціації до вищих стадій).

Технологія процесу КТВ – це пов’язаний ланцюжок сезонних і річних ланок-циклів: у змісті яких як систематична діяльність, так і окремі комплексні виховні справи.

Психологічний.

Чітко виділяються і виконуються чотири психологічно необхідні етапи діяльності: цілепокладання, планування, реалізація цілей, аналіз результатів.

Змістовий.

Тематичні виховні періоди, комплексні творчі справи (КТС), традиційні святкові обряди.

Педагогічний.

Самовиховання вихователів.

Виховання вихованців.

Взаємо виховання і самовиховання вихованців.

Виховання вихователів вихованцями.

У змісті даних циклів як систематична діяльність, так і окремі комплексні виховні справи.

Організаційною формою реалізації даної технології є КТС (колективна творча справа). Це колективний пошук, планування і творча реалізація поставленої цілі.

Колективна – тому, що це товариське, міжособистісне спілкування вихователів і вихованців.

Творча – тому, що її потрібно робити не за шаблоном, а по-новому, краще, ніж було. „Все творче, інакше для чого?”

Справа – тому, що її результат – загальна користь і радість. „Справа, а не захід!”

Виділяють трудові, пізнавальні, художні, спортивні, суспільно-політичні, організаційні справи.

КТС має наступні етапи (стадії):

Попередня робота колективу. Створення ради справи (або тимчасової ініціативної групи), завдання якої – організувати справу, залучаючи всіх.

Рада створюється лише на період проведення справи, після проведення якої розпадається, що забезпечує зміну ролей.

Колективне планування (збір-старт). Завдання: розбудити фантазію, ініціювати творчість; можна використати „маковий штурм”.

Пропозиції не критикуються, але можуть бути доповнені. Вибираються найоптимальніші, розробляється сценарій справи.

Колективна підготовка КТС. Складання списку справ і розподіл доручень всім учасникам.

Завдання: забезпечити успіх, продумавши всі організаційні деталі, включаючи всіх до підготовки.

Успіх забезпечується і тим, що досвідчений учень працює з недосвідченим, навчаючи його.

ПроведенняКТС. Важливо забезпечити спільні емоційні переживання, визначити місце і участь кожного у загальній роботі.

Це внутрішньо збагачує, піднімає кожного учасника справи.

Колективне підведення підсумків. Це може бути загальний збір колективу, підсумкове засідання Ради справи або творчий звіт кожної мікрогрупи. Вказується, що вдалось, що не вдалось і чому. Аналіз дозволяє вчитись на власному досвіді, відзначати ріст, розвиток дітей.

Найближча післядія КТС. Накреслюється програма реалізації рішень, висуваються нові перспективи організації діяльності колективу [].

КТС „Вчитель-учень”.

Мета: допомогти педагогам і учням краще зрозуміти один одного, вияснити рівень взаєморозуміння для подальшого розвитку співробітництва.

Учасники: творчі групи школярів 9-11 кл. і вчителі Експертна група.

Технологічний ланцюжок проведення:

1. Бесіда: Хто такий учитель? Як ви собі уявляєте сучасного вчителя? Хто такий учень? Який, на вашу думку, ідеальний учень?

Примітка: можлива конфліктна відповідь, можна висловити свою думку.

2. Виконання творчого завдання:

– складіть словник вчителя і учня з 10 найбільш вживаних слів і фраз;

– конкурс педагогічних ерудитів „Кому належать ці слова” (декілька прикладів).

3. Фізкультхвилинка.

4. Продовжіть фразу: „Я із задоволенням іду в школу, коли ....”, „Мені не хочеться іти в ш8колу, коли ...”

5. Попробуємо вирішити конфліктну ситуацію...

6. Взаємний обмін запитаннями (стосуються шкільного життя, відношень, покращення роботи школи).

7. За якими ознаками можна судити про те, чи дружать у вашій школі вчителі і учні?

8. Вирішіть і направте від кожної творчої групи по одному „абітурієнту” в педучилище, педуніверситет (обґрунтуйте свій вибір):

Завдання „абітурієнту”:

Проведіть з „важким” підлітком бесіду на тему:

– у нас не курять;

– у нашій школі не обманюють;

– у нас цінують працю вчителя;

– у нас не запізнюються;

– у нашій школі молодших не ображають.

Примітка: тему „абітурієнти” беруть на вибір, готуються 5 хв. і 2 хв. відводиться на виклад теми.

9. Музична перерва.

10. Захист завдань абітурієнтами.

11. Підсумок: Що ж виходить в підсумку.

Рефлексія нашої формули замість знаку запитання?

Як ви вважаєте, що треба вилучити із нашої школи або втілити в неї; щоб знак + рівнявся слову „співробітництво”? Де в нашій формулі місце директору школи?

12. Формулювання формули „співробітництво”.

13. Слово експертній групі для педагогічного аналізу „Про рівень співробітництва педагогів і учнів”.

Конкретні види роботи як складові КТС Іванов прогнозує у вигляді відповідних стадій, що відповідають етапами розвитку колективних творчих справ.

Колективна творча справа – це спільний пошук кращих рішень життєво важливих завдань спільно з дітьми і дорослими.

Завдання педагога – спрямувати КТС на збагачення колективу і особистості соціально цінним досвідом, на удосконалення кращих людських здібностей, потреб і відносин.

На підготовчому етапі КТС організатор повинен допомагати учням (збір (етапи) у виборі теми і напрямку справи. Обмірковується комплекс її виховних можливостей, визначається мета і накреслюються варіанти для учасників, продумується участь батьків, шефів, вчителів. Виникає бесіда з елементом дискусії із школярами, яку можна назвати стартовою.

Визначаються: приміщення, розміщення груп учасників по колу, критерії оцінки: визначення форми проведення (дискусія, дебати, прес-діалог, мозковий штурм, операція і т.д.).

Друга стадія колективного планування. Вибир. рада справи, куди входить дорослий організатор. Вона опрацьовує вибраний варіант. Роль дорослого – допомогти учням розподілити доручення, спрямувати їх на творчий пошук.

Не потрібно нав’язувати свої пропозиції дітям. Дуже важливо тактовно, ненав’язливо брати участь в роботі мікроколективів, якщо немає цікавих варіантів, назвати декілька своїх.

Важливо вчити дітей відноситись до своєї роботи як до частини загальної справи, як до турботи про колектив, про його честь. З цих позицій важливо вести контроль за підготовкою справ, ставити вимоги, давати оцінку дітям кожного і всіх разом.

Слід піклуватись про те, щоб забезпечити активну участь кожного вихованця в колективних справах. На третій стадії (підготовка КТС) відбувається колективна підготовка справи.

Тут організатор разом з радою справи уточнює, конкретизує план підготовки, правила проведення, потім безпосередньо організовує виконання цього плану.

Організатор повинен спрямувати увагу на заохочення ініціативи кожного учасника.

Мікроколективи учнів починають втілювати окремих частин загального замислу, враховуючи пропозиції, висловлені на зборі-старті.

Четверта стадія – проведення КТС. Ця стадія характерна тим, що тут здійснюється конкретний план. Організатор слідкує за тим, як саме учні проводять колективну справу; допомагає їм у вирішенні тих чи інших питань, які виникли у дітей в процесі роботи.

Головне для організатора, навіть при відхиленнях від задуму під час проведення КТС через різні непередбачені обставини і помилки, створювати і зміцнювати мажорний тон, дух бадьорості, впевненості у своїх силах, у своїй здатності нести людям радість, прагнення перебороти будь-які труднощі.

П’ята стадія – колективне підбивання підсумків КТС: що було вдалим, чому? Що не вдалось здійснити, чому? Що пропонується на майбутнє?

Спочатку ці питання обговорюються в мікро колективах (де кожен висловлює свою думку), а потім аналізуються спільно.

Організатор спрямовує колективний пошук кращих пропозицій, підхоплює і розвиває цінне, систематизує і узагальнює висловлені думки і пропозиції.

Все це робиться разом з учнями.

Форми: бесіда, анкетування, стінгазета, лінійка з творчими репортерами.

Шоста стадія – найближча післядія КТС. Виконуються рішення, які були прийняті загальними зборами.

Роль організатора спрямована на роботу в мікро колективах. Тут вносяться зміни в чергові творчі доручення мікро колективам, спрямована робота із літературою, де говориться про питання КТС, намічається нова творча справа.

Організатор повинен направити виконання рішень КТС в таке русло, у якому кожна КТС стала б ефективним засобом розв’язання виховних завдань, проявом спільної турботи про розвиток кожного їх учасника: спочатку непомітної виховної турботи керівників колективу, а потім в міру нагромадження й врахування власного досвіду – і турботи самих вихованців, взаємної і особистої, відкритої і непомітної.

Вчені Галузяк В.М., Сметанський М.І., Шахов В.І. вважають, що „типовий алгоритм” організації виховних заходів складається з семи етапів.

Він розроблений з урахуванням принципу „зміни ролей” і залучення всіх школярів до виконання таких організаційних дій, які сприяють їх особистісному розвитку і готують до майбутньої самостійної діяльності” [7. С. 160-161]:

1. У класі створена тимчасова ініціативна група, своєрідна рада справи, якій доручається розробка плану майбутнього заходу.

Виховний результат: формується досвід самоуправління. Діти привчаються до оцінки і самооцінки.

2. Тимчасова ініціативна група спільно планує, розробляє композицію майбутнього заходу.

Виховний результат: формується вміння колективно складати загальну програму майбутньої справи.

3. Тимчасова ініціативна група після розробки композиції заходу складає список підготовчих справ, коштів, матеріалів, що необхідні для розв’язання задуму.

Виховний результат: в учнів розвивається практичність, діловитість, уміння передбачати умови, які забезпечать успіх майбутньої справи.

4. Ініціативна група розподіляє між учасниками заходу завдання, доручення, щоб забезпечити виконання кожного пункту програми.

Виховний результат: формування широкого діапазону соціальних умінь і розвиток організаторських якостей особистості.

5. Клас, отримавши завдання, включається в діяльність по підготовці колективного заходу.

Виховний результат: набуття учнями досвіду пізнавальних, організаторських, технічних, трудових дій, розвиток ділових якостей учнів.

6. Проведення підготовленого заходу.

Виховний результат: ідейна насиченість, змістовність, якість проведення.

7. Зустріч тимчасової ініціативної групи відразу ж після завершення заходу.

Виховний результат: формування уміння самоаналізу особистості і колективної діяльності, розвиток досвіду практичної оцінки дій, вмінь, звичка до обов’язків оцінки результатів своєї діяльності, досвід дотримання єдності задуму і його втілення в дійсність.

Із зіставлення різних підходів до організації діяльності школярів випливає, що організаційна модель не може бути визнана як стандарт. Кожен із запропонованих проектів ґрунтується на організаційній будові конкретної справи, стимулює до активної діяльності і творчості.

У процесі проведення колективних творчих справ слід враховувати орієнтовні форми діяльності.

1. Організаторська діяльність колективу:

– гра „Лідер”;

– ділова гра „Програма”;

– Колективне планування „Ми прогнозуємо своє завтра”:

а) конкурс між мікро групами на кращу пропозицію до плану;

б) анкета-скарбничка „Хочу, щоб було так” або „Думаю, мрію, пропоную”;

в) випуск газет-блискавок з питаннями-задачами та скарбничкою пропозиції;

г) аналіз розвідки корисних справ;

– ЛНП (лабораторія невирішених проблем);

– Збір „Розкажи мені про себе”;

– Інструктивно-методичний збір „Як повести за собою”;

– Гра-змагання „Знання та уміння знайдуть собі застосування”.

2. Суспільно-гуманістична діяльність:

– прес-конференція;

– гра-естафета „Економіка і ми”;

– шкільна фондова біржа;

– кіно лекторій „Проблемний екран”;

– клуб „Спілкування”.

3. Пізнавальна діяльність:

– день пізнавальних ігор (куточок пізнавальних ігор; кімната таємниць і загадкових явищ; академія невідомих наук; складення тлумачного словника; розробка кросвордів; відкриття музею);

– прес-конференція „За сторінками твоїх підручників”;

– аукціон знань;

– вечори цікавої науки;

– інтелектуальний хокей.

4. Ціннісно-орієнтаціна діяльність:

– анкета „Портрет мого класу” та її аналіз;

– вечір творчого портрету;

– ігри-тренінги з культури спілкування;

– психологічний практикум;

– турніри майбутніх сімей;

– круглий стіл „Як сучасне звучання проблеми „Батьки і діти”;

– подорож у світ професій від А до Я;

– захист проектів „Школа співробітництва”;

– педагогічна олімпіада для старшокласників „Відкрий в собі талант”.

5. Художньо-творча діяльність:

– конкурс творів екологічних казок;

– осінній бал;

– конкурс-дискусія „Мої музичні захоплення”;

– музичний ринг;

– вечір авторської пісні „Візьми гітару”;

– виставка „Світ моїх захоплень”;

– театральний КВК;

– конкурс „Козацькому роду немає переводу”;

– гуморина – 2007;

– вечір „І пробуджується поезія в мені”.

6. Спортивна діяльність:

– свято „Сила-грація”;

– туристична естафета;

– весела зимова спартакіада;

– подорож „Будь здоров”;

– свято „Тато, мама і я – спортивна сім’я”.

7. Трудова діяльність:

– розвідка корисних справ;

– ательє добрих послуг;

– шкільний кооператив;

– день підприємництва.

Отже, основними умовами підвищення виховного впливу на школярів у процесі їхньої колективної діяльності є такі: [4, С. 136]:

– проектування основних напрямів діяльності відповідно до мети виховання особистості;

– здійснення всіх напрямів діяльності як комплексу впливів на особистість в єдиному цілеспрямованому процесі;

– взаємозв’язок навчальної і позашкільної виховної роботи, скоординованість усіх виховних впливів і форм, їхні необхідність і достатність, чіткий ритм і раціональна організація життя колективу;

– емоційна насиченість школи (діловитість не пригнічує емоційної сфери колективу).

Романтика, мажор, гумор, гра, виховання настроєм, „педагогіка радості” – характерні якості ефективної виховної системи;

– творче співробітництво, що виражається в гуманному, довірчому стилі відносин дорослих і дітей, у їхньому взаєморозумінні і взаємодії щодо всіх колективних справ;

– орієнтація на загальнолюдські цінності у виховному процесі;

– наявність відповідних відносин, що забезпечують самопочуття дитини в колективі (статус особистості в між особистісних відносинах, почуття внутрішньої єдності з товаришами, соціальна захищеність, тощо);

– орієнтація на випускника школи як кінцевий результат її виховної діяльності (загальна спрямованість і соціальна активність, готовність до праці, до вибору професії, продовження освіти, до сімейного життя).

На що слід звернути увагу?

Якщо вихователь і вихованці захоплені перш за все колективною творчістю, а іншим сторонам колективного життя (соціальної активності, взаємовідношенням) не надають особливого значення, виникає небезпека „зациклення на інтересах”, коли головним визначником колективного життя для дітей стає „цікаво-нецікаво”. Це може бути етапом, але не повинно бути довготривалим станом колективу.

Наступний „флюс” – акцентування на взаємостосунках у поєднанні з прагненням відділити себе від інших – може призвести до „зіркового захворювання”.

Наявна небезпека і у наданні надмірного значення соціальної спрямованості колективного життя („ефект місій”). Вихователі не стільки вирішують педагогічні задачі, як активно втручаються в громадське життя дітей.

Навчання в аспірантурі, педагогічний досвід, знайомство з кращим досвідом організації колективної творчої діяльності дали змогу вченому Полякову С.Д. сформулювати наступні цілі при впровадженні запропонованої виховної технології:

1. Створити систему ситуацій-зразків, за якими вихованці і вихователь будуть оцінювати характер загально шкільного життя і спрямування його розвитку.

2. Створити системи загально шкільних справ як ланцюжка щомісячних опорних заходів як майбутніх традицій школи, справ компетентного характеру.

3. Становлення колективної організації діяльності (колективного планування у нормі тимчасових творчих груп, творчого підходу до організації колективного життя, колективного аналізу) як провідного стилю виховної роботи в школі.

4. Вироблення учительським колективом єдності у підході до виховної роботи як визнання цінності технології колективного творчого виховання [4, С. 47].

Як підтверджують дослідження даного вченого :0% старшокласників зацікавлені в творчій колективній діяльності, якщо класні керівники підтримують учнів, не нав’язують своїх позицій, дають право вибору і свободу дій.