Навчання, виховання і трудова підготовка дітей з помірним ступенем розумової відсталості

Залежно від ступеня інтелекту, фізичного здоров'я, можливостей і потреб діти-імбецили перебувають у закладах Міністерства праці та соціальної політики або Міністерства охорони здоров'я. У дитячих будинках (будинках-інтернатах) для дітей-імбецилів, здатних самостійно пересуватись, орга­нізовується не лише догляд за вихованцями, а й корекційно виховна робота.

Метоюкорекційно-виховної роботи з цією категорією дітей є працевлаштування і подальше пристосування їх до життя в умовах навколишнього соціального середовища. Досягнення ціьі мети забезпечується розв'язанням наступних завдань:

• розвиток всіх психічних функцій і пізнавальної діяльності
дітей у процесі навчання і корекції їхніх недоліків. Основна
увага спрямовується на розумовий розвиток учнів;

• виховання дігей, формування у них правильної поведінки
Основна увага спрямовується на моральне виховання;

та ахбишвосгт робити з ними в илюваі- корекчрйшя та гнхяюзивноі освпгиі

трудове навчання та підготовка до доступних видів праці;

фізичне виховання; самообслуговування;

побутова орієнтація та соціальна адаптація як підсумок усієї

роботи.

_ь,, Ці завдання відповідають програмі корекційно-виховної ро­боти закладів.

-*• У дитячі будинки (будинки-інтернати) для фізично здоро­вих розумово відсталих осіб системи соціального захисту насе­лення (Міністерство праці та соціальної політики) приймаються ЯІІти-імбецили віком від 4-х до 18-ти років певної статі (хлопці й утримуються окремо). Корекційно-виховна робота про-< Щдиться у декілька етапів:

1-й етап (від 4-х до 8-ми років) — формування санітарно-■іенічних навичок; розвиток моторики; привчання до адекват-іп поведінки у їдальні та інших громадських місцях; розвиток рвлення, пізнавальної діяльності; підготовка до шкільного на-

ГІЯ.

2-й етап (від 8-ми до 16-ти років) - закріплення навичок самообслуговування і особистої гігієни; навчання господарсько-^Ярбутовій праці; навчання навичкам рахунку і елементарної лоти; розвиток мовлення.

3-й етап (від 16-ти до 18-ти років) — соціальна адаптація ви.

У роботі з цією категорією дітей слід враховувати, що вони ^'вміють переносити набуті знання у життя. Тому важливо і' лише сформувати у них певний обсяг знань, а виробити атність поведінки й вміння діяти у конкретних життєвих діях.

Найскладнішим є початковий етап, оскільки розумово від-1 діти з помірним ступенем дуже важко адаптуються до но-«ов життя. Тому передусім важливо налагодити контакт з <и, виховати у них вміння слухати старших, дотримуватись дня і правил поведінки. Поступово дітей включають у гивну діяльність, в тому числі й ігрову. Методи навчання [категорії дітей на першому етапі наближені до методів до-їої і ясельної педагогіки; на другому і третьому до ме-роботи допоміжної школи. Разом з тим, це не механічне чення методів, а адаптація їх до можливостей і потреб і-імбецилів.

Модуль Я Психамхо-педагиачма характеристика дтьги -і тгруишнннми психофізичного

3. Індивідуальний підхід до дітей з порушеннями інтелекту в умовах індивідуального навчання

Навчання дітей з легким ступенем розумової відсталості мас здійснюватись у спеціальних закладах, проте окремим з них пе­ребування у колективі протипоказане (епілептичні напади, пси-хотичні розлади тощо). У таких випадках ПМПК рекомендує індивідуальне навчання, яке здійснюється за програмою допо­міжної школи з урахуванням індивідуальних особливостей дити­ни. При цьому індивідуальне навчання, так само, як і його ко­лективні форми, має бути корекційно спрямованим. Для цього застосовуються такі корекційні прийоми:

• адаптація змісту освіти до пізнавальних можливостей учнів,
що виявляється в зменшенні обсягу матеріалу, його спрощен­
ні за характером і структурою;

• наочність навчання: використання різних видів наочності, її
відповідність рівню розвитку сприймання й мислення дитини,
поступове ускладнення (від реальних предметів та об'єктів
до символічної наочності), задіювання якомога більшої кіль­
кості аналізаторів (слух, зір, дотик), поєднання наочних ме­
тодів із словесними, практичними;

• уповільненість процесу навчання з урахуванням інертності
нервових процесів дітей;

• повторюваність у навчанні та вихованні з метою ліквідації
фрагментарності сприймання, недосконалості запам'ятову­
вання. Повторення має бути систематичним, різноваріатив-
ним, з різним ступенем залучення дитини;

• включення учня в діяльність, спрямовану на подолання труд
нощів і перешкод (принцип вправляємості) -- всі теоретичні
відомості, правила мають бути засвоєні через практичну ді
яльність різного ступеня труднощів і новизни; без відпрацю­
вання вмінь у практиці подолати наявний у розумово відста­
лих учнів розрив між теорією й практикою неможливо;

• спеціальна організація праці — у процесі роботи слід вчити учня
планувати свою діяльність, міркувати про послідовність та способи
виконання, описувати результати і порівнювати їх із зразком;

• використання гри у навчально-корекційній роботі - з метою
підвищення інтересу дитини до навчальної діяльності, подо
лання її пасивності слід використовувати як дидактичну, так
і сюжетно-рольову гру;

• дотримання охоронно-педагогічної о режиму з урахуванням
конкретного клінічного діагнозу;

R розвитку та отбишвпстт роботи з ними в і/мовах корекихйнсп та інклюзивної освіти

позитивні емоції педагога слугують засобом стимулювання дитини до навчальної діяльності й спілкування, формують її віру у свої можливості.

Навчання і виховання розумово відсталої дитини має бути поєднаним із оздоровленням і лікуванням, логопедичними за­няттями, заняттями з психологом, лікувальною фізкультурою.

Контрольні запитання

і.Дайте визначення розумової відсталості.

2. Назвіть сучасні психолого-педагогічні класифікації розумо­
вої відсталості.

3. У чому полягає мета різних типів закладів для розумово від­
сталих дітей і яким чином вона реалізується?

4. Чому в умовах індивідуального навчання дітей з вадами інте­
лекту потрібен індивідуальний підхід?

5. Назвіть корекційні прийоми реалізації індивідуального під­
ходу у навчанні дітей з вадами інтелекту.

Тема 2.7

^ЦСИХОЛОГО-ПЕДАГОПЧНА ДОПОМОГА ДІТЯМ З ПОРУШЕННЯМИ ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ

План

"Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями ІРемощйно-вольової сфери.

зганізація корекційної роботи з дітьми, що мають порушен-емоційно-вольової сфери.

Література

гапов В. М. Введение в дефектологию с основами нейро- и

втопсихологии / В. М. Астапов. - М. : Международная

едагогическая академия, 1994. — 216 с. лберт К. Аутизм. Медицинское и педагогическое воздействие К. Гилберт, Т. Питере. - М. : ВЛАДОС, 2005. - 144 с

їаксимова Н. Ю. Основи дитячої патопсихології / Ю. Максимова, К Л. Мілютіна, В. М. Піскун. К. '

Іерун,1996. - 464 с.

И5

Модуль Ц Іісихиюго-тьедагоатшхаракпщпісггшждпгіейзгюруше^

4. Мурашова Е. В. Дети-"тюфяки" и дети-"катастрофы": гино-динамический и гипердинамический синдром / Е. В. Мура шова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2005. - 176с.

5 Никольская О. С. Аутичныйребенок О. С. Никольская, Е. Р. Ба енская, М. М. Либлинг. — М. : Теревинф, 2000. — 336 с.

6. Политика О. И. Дети с синдромом дефицита внимания и гипе-
рактивностю / О. И. Политика. — Спб. : Речь, 2005. — 208 с

7. Семаго Н. Я. Проблемные дети : основы диагностиче­
ской и коррекционной работы психолога / Н Я. Семаго,
М. М. Семаго. - М. : АРКТЙ, 2006. - 208 с.

8. Эмоциональные нарушения в детском возрасте и их коррек­
ция / В. В. Лебединский, О. С. Никольская, Е. Р. Баенская,
М. М. Либлинг. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1990. — 197 с.

1. Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями емоційно-вольової сфери

Відмінність порушень емоційно-вольової сфери від інших вад психофізичного розвитку

Порушення емоційно-вольової сфери це вид дизонтогене-зу, який вирізняється від інших видів порушень психофізичного розвитку як з наукової, так і з практичної точки зору.

По-перше, вади емоційно-вольової сфери, як ніякий інший вид порушення досліджується не лише з позицій корекційної пе дагогіки і психопатології, а йз позицій загальної педагогіки, віко­вої, педагогічної, соціальної та практичної психології. При цьому кожна галузь, описуючи ті ж самі явища поведінки та переживань дитини, користується різним категоріальним апаратом, трактує їхню сутність по-різному (наприклад, розуміння сутності раннього дитячого аутизму, затримки психічного розвитку відрізняється у медицині, педагогіці, психології, а таке явище в поведінці дитини як розгальмованість, нездатність до самоконтролю має різні назви — "мінімальна мозкова дисфункція", "синдром гіперактивності ■? дефіцитом уваги", "імпульсивність поведінки", "порушення ди наміки нервових процесів" тощо). Попри те, в самій дефектоло гії відсутня єдність поглядів щодо класифікації видів порушень емоційно-вольової сфери та їх місця серед інших нозологій. Так. за нейропсихологічною класифікацією А В. Семенович діти < вадами емоційно-вольової сфери відносяться до двох і рун. функ

*•■.* розвитку та особливості роботи j нилш в цмовах корскцшнаі та тк/иозивпсп освіти

Г< ціональна несформованість ирефорнтальних (лобних) відділів

головного мозку, функціональна дефіцитарність підкіркових

. утворень (базальних ядер); за класифікацією Г. Н Коберника,

f_f В. М. Синьова (1984) — до трьох: діти з астенічними, реактив-

*>ними станами та конфліктними переживаннями; діти з психопа-

хоподібними формами поведінки; діти з початковими проявами

_ti психічних захворювань (епілепсія, шизофренія). В. А. Лапшин,

і Б- П. Пузанов об'єднують вади емоційно-вольової сфери в одну

іїрупу під назвою — діти зі спотвореним (дисгармонійним роз-

івитком). За В. В. Лебединським існує дві групи: викривлений

'.розвиток; дисгармонійний розвиток.

За сучасною класифікацією Н. Я. Семаго, М. М. Семаго, є відображенням розвитку ідей В. В. Лебединського, виді-;.«яються такі види розладів емоційно-вольової сфери:

недостатній розвиток — парціальна несформованість вищих психічних функцій з переважанням недостатності регулятор­ного компоненту;

асинхронний дисгармонічний розвиток екстрапунітивного, інтрапунітивного та аптичного типів;

асинхронний викривлений розвиток — спотворення розвитку переважно емоційно-вольової сфери.

По-друге, при вивченні емоційно-вольових розладів важ-рю виділити чітку межу між нормою і патологією не лише на актичному, а й на теоретичному рівні, оскільки ті ж самі по-едінкові явища можуть розглядатися як вікові особливості, як гасовий прояв, зумовлений конкретною ситуацією, як від-нення в емоційно-вольовій сфері, як якість характеру, як ін-^альна особливість (наприклад, негативізм, тривожність, сивність, імпульсивність, некомунікабульність і т.п.). При залежно від соціальних впливів тимчасовий прояв у по-|інці дитини може перетворитись і на якість характеру, і на ологію і, навпаки, перші паростки відхилень в емоційно-овій сфері за належного ставлення з боку оточення з часом эються або трансформуються в індивідуальну особливість адаптивної норми.

По-третє, на відміну від етіології інших нозологій, провід-І чинником формування порушень емоційно-вольової сфери пають несприятливі соціальні умови.

і По-четверте, у дітей з вадами інтелекту та сенсомоторики рігаються порушення емоційно-вольової сфери вторинного еру, як реакція на формування комплексу неповноцінності

Модуль И Психхуюго-пвдагоггчна характеристика дітей з порушеннями >ы~шхфличц, ^ _t

З іншого боку недостатність емоційно-вольової сфери неіаіивц₀ позначається на розвитку інтелекту та успішності навчання

По-п'яте, для дітей з вадами емоційно-вольової сфери ц_е існує спеціальних освітніх закладів. Діти з відхиленнями _в емоційно-вольовій сфері зі збереженим інтелектом перебувають у масових освітніх установах, оскільки до основних умов оптн-мізації їхнього розвитку і корекції відхилень є спілкування з однолітками з нормальним психофізичним розвитком, заняття з психологом, емпатичне ставлення педагога, бажання батьків забезпечити своїй дитині сприятливі умови.

По-шосте, у практиці спостерігається виразна дисоціація між потенційними можливостями оптимізації психічного розвит­ку таких дітей і реальними досягненнями. Педагоги часто сприй­мають дезадаптивну поведінку вихованця як прояв неслухнянос­ті, педагогічною занедбаності, сприяють формуванню негативно­го ставлення до нього однокласників, чим ще більше посилюють дезадаптацію, часом прагнуть позбутися незручного учня, радя­чи батькам перевести його до іншого закладу, у відповідь батьки докладають значних зусиль до того, щоб втиснути своїх "особ­ливих" дітей у рамки "норми", що зазвичай призводить лише до загострення проблеми і формування негативних особистісних новоутворень, появи схильності до девіантної поведінки.