Процес розвитку і формування особистості
Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.
Особистість - людина соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально-неповторного.
Це поняття виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, традицій. Тобто особистість виявляє себе тільки в суспільних відносинах.
Властиві особистості неповторні риси та особливості виражають її індивідуальність.
Індивідуальність - цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність психічного складу.
Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього йому необхідно стати особистістю. Це відбувається у процесі розвитку особистості - становлення та формування її під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання. Розвиток людини не можна зводити лише до засвоєння, простого накопичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Він полягає передусім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих, у виникненні нових можливостей пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо, у формуванні нових якостей особистості. Всі ці Психічні процеси є необхідною умовою формування особистості - становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.
Поняття "розвиток людини" і "формування особистості" дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Насправді ж поняття "особистість", на відміну від поняття "людина", означає соціальну характеристику людини, тобто її якості, які формуються під впливом спілкування і стосунків з іншими людьми, суспільством в цілому. Проте розвиток людини і формування її особистості є цілісним процесом. У ньому велика роль належить активності людини, яка може значною мірою сприяти формуванню власної особистості, якщо перед нею будуть поставлені вихователем відповідні цілі і вона буде домагатися їх виконання, розвиваючи якості, необхідні для їх досягнення. Залежно від рушійних сил виокремлюють такі види розвитку і формування особистості: стихійний, цілеспрямований, саморозвиток і самоформування.
Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному, соціальному напрямах. Анатомо-фізіологічні зміни виявляються у збільшенні й розвитку кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни охоплюють розумовий розвиток, формування психічних рис особистості. У набутті соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві, полягає соціальний розвиток особистості.
Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є різноманітні внутрішні та зовнішні суперечності. Вони виявляються у психічних процесах збудження і гальмування, в емоційній сфері - у відчуттях задоволення і незадоволення, радості і горя. Ці суперечності стосуються також спадкових даних і потреб виховання (дитина-інвалід завдяки вихованню досягає певного рівня розвитку), рівня розвитку особистості й ідеалу (оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості). Стимулюють розвиток суперечності між потребами особистості та моральним обов'язком (щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, її "стримує" моральний обов'язок людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості). Особистість активно розвивається, відчуваючи суперечності між своїми прагненнями та можливостями (прагнучи досягти певних результатів у навчанні за недостатнього рівня пізнавальних можливостей, дитина починає посилено працювати над собою).
У навчально-виховній діяльності педагогам слід враховувати, що розвиток особистості школяра має наслідувальний характер (ця закономірність є основою теоретичних засад використання прикладу у вихованні), а людська особистість розвивається в діяльності (всебічний розвиток природних задатків людини відбувається тільки в процесі її життєдіяльності), під впливом середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби масової інформації, вулиця, шкільний колектив, справляють відчутний вплив на розвиток особистості школяра). Цей розвиток відбувається як результат впливу на всі сторони людської психіки (на уроці, виховному занятті повинні бути задіяні мислення, увага, пам'ять, уява, емоційно-почуттєва сфера). Нові риси особистості потребують нового ставлення до неї (врахування у вихованні не тільки вікових особливостей учнів, а й щоденне його збагачення знаннями" життєвим досвідом), адже кожного наступного дня вона є іншою, ніж учора.
Особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції). Увесь процес розвитку людини поділяють на певні вікові періоди.
Вікова періодизація (класифікація) - поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.
Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запропонував давньогрецький філософ Платон (428-348 до н. е.). Охоплюючи життєвий цикл розвитку людини від народження до смерті, вона розкриває зміст виховання та діяльності особистості у кожному віковому періоді.
Вікова періодизація чеського педагога Яна-Амоса Коменського (1592-1670) передбачає дитинство, отроцтво, юність, змужнілість і відповідні ступені в системі народної освіти, кожний з яких розрахований на шість років.
Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична класифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних закладів. У педагогіці шкільний вік поділяють на молодший (6-7 - 11-12 років); середній, або підлітковий (12- 15 років); старший, або юнацький (15-18 років). Межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природний потенціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні ознаки, які називають віковими особливостями.
Молодший шкільний вік
Важливими показниками цього періоду є готовність дитини до навчання, яка виявляється у навичках до розумових зусиль, зосередженості у роботі, вмінні слухати вчителя і виконувати його завдання. Пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навчання. Пам'ять молодшого школяра є наочно-образною, мислення розвивається від емоційно-образного до образно логічного.
Підлітковий вік
Позначений бурхливим ростом і розвитком організму. Нові переживання підлітка пов'язані зі статевим дозріванням, хоча воно не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграє спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Наприкінці цього періоду перед учнями реально постає завдання вибору професії.
Юнацький вік
Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. У них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.
Всередині кожної вікової групи існують значні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання. їх називають індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.).
Темперамент-Індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу її психічних процесів.
Залежить темперамент від світогляду, характеру, освіти, виховання І позначається на всіх сторонах психічного життя й діяльності людини. Він зумовлений типом нервової системи. Сучасна психологія виокремлює такі типи темпераменту:
1) сильний, врівноважений, рухливий - сангвінік;
2) сильний, врівноважений, інертний - флегматик;
3) сильний, неврівноважений - холерик;
4) слабкий, гальмівний - меланхолік.
Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи школярів у навчально-виховному процесі залежать наслідки навчання і виховання.
Характер - комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе.
Як і світогляд, характер є стрижнем особистості, визначає її індивідуальність.
Здібності - психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.
До загальних здібностей, які виявляються в усіх видах людської діяльності, відносять загальні розумові здібності, пам'ять, увагу та ін. Спеціальні здібності відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух - для музиканта, творча уява - для конструктора та ін.). Для формування здібностей школярів потрібні відповідні умови.
Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.
Інтерес - спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяльність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.
За змістом інтереси можуть бути матеріальними або духовними, суспільними або індивідуальними. В інтересах особистості закорінені її конкретні потреби.
Потреба - необхідність у чомусь, яка задовольняється переважно завдяки трудовій діяльності, у процесі якої створюються необхідні людині предмети.
Характер потреб зумовлює змістову наповненість, значущість діяльності особистості.
У процесі реалізації інтересів, потреб розвиваються схильності особистості.
Схильність - стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну працю.
У реаліях життя схильність виявляється як здатність людини до конкретних видів діяльності.
Нехтування індивідуальними особливостями призводить до того, що нерідко навіть здібні учні втрачають інтерес до навчання, праці й потрапляють до категорії так званих важких дітей. Належно організоване виховання передбачає знання особистості кожного учня, тому що без урахування індивідуальності школярів неможливе успішне навчання і виховання.
Я.-А. Коменський поділяв дітей відповідно до їх здібностей і характеру на такі групи:
- діти з гострим розумом, допитливі й піддатливі. Вони найбільш схильні до наукових занять, і потрібний лише педагогічний підхід, щоб вони не надто поспішали й не переобтяжували себе заняттями;
- діти з гострим розумом, але повільні, хоча й слухняні. Вони потребують "пришпорення";
- діти з гострим розумом, допитливі, але "дикі" й уперті. У школі їх не люблять і часто вважають безнадійними, проте з них нерідко виростають відомі люди. До таких дітей потрібний умілий підхід, інакше багато природних талантів загине з вини вихователів;
- діти слухняні та допитливі, але повільні й мляві. їх треба підбадьорювати, щоб вони не занепадали духом, ставитися до них доброзичливо і терпляче, не слід висувати надто суворих вимог. Хоч вони й пізніше досягнуть мети, зате будуть міцнішими, як буває з пізніми плодами. І якщо вони вже щось засвоїли, то не так легко забувають;
- діти тупі, байдужі та мляві. Потребують особливого підходу, що ґрунтується на розважливості й терпінні;
- діти тупі із зіпсованою і злостивою вдачею. Переважно це безнадійні учні.
Суть проблеми, на думку Я.-А. Коменського, зводиться до такого вислову Плутарха: "Якими діти народжуються, це ні від кого не залежить, але щоб вони завдяки правильному вихованню стали хорошими - це в наших силах".
Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні є не пристосуванням мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосуванням прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожного учня. Такого підходу потребують насамперед важкі вихованці, малоздібні школярі, а також діти з чітко вираженою затримкою розвитку.
На розвиток і виховання особистості суттєво впливає процес акселерації.
Акселерація (лат. acceleratio - прискорення) - прискорений індивідуальний розвиток, за якого середньо фізичні та психофізіологічні константи дитини або підлітка випереджають оптимальні.
Музичні здібності геніального австрійського композитора Вольфганга-Амадея Моцарта (1756-1791) стали виявлятися в три роки, в чотири він добре грав на клавесині, в п'ять - писав музику, у вісім - створив першу сонату і симфонію, в одинадцять - оперу. У шість років він здобув світову славу, а в 14 - був обраний членом Філармонічної академії в Болоньї. За фізичними показниками сучасні діти вже на першому році життя переважають своїх однолітків минулого століття на 5 см і 1-2 кг, підлітки - на 15- 20 см і 9-10 кг, дорослі - на 8-10 см; статеве дозрівання завершується на 2-3 роки раніше. Якщо на початку XX ст. люди росли до 22-25 років, то наприкінці його - до 18- 19 (чоловіки) й до 16-17 (жінки).
Різні теорії по-своєму пояснюють явище акселерації.
Геліогенна теорія причину її вбачає у впливі сонячного випромінювання на дітей, які останнім часом стали більше перебувати на сонці, завдяки чому стимулюється їхній розвиток. Проте явище акселерації спостерігається і в північних районах, хоча там діти перебувають на сонці значно менше часу. Згідно з теорією гетерозії акселерацію спричинюють стрімкі соціальні зміни, наслідком чого є руйнування соціальних, релігійних, національних і кастових кордонів, укладання міжнаціональних шлюбів тощо. За теорією урбанізації, розвиток міст і переселення до них сільського населення прискорюють статевий розвиток, інтелектуалізацію, які зумовлюють прискорені ріст і дозрівання організму. Нітритивна теорія розглядає акселерацію як результат поліпшення, вітамінізації харчування. Теорія опромінювання виходить з того, що поширення рентгенівських пристроїв, атомна енергетика, випробування ядерної зброї на полігонах створюють фони випромінювання у дозах, які стимулюють поділ клітин.
Протилежним акселерації е процес ретардації (лат. retardatio- затримання) - фізичне й інтелектуальне відставання дитини в розвитку. Його спричинюють алкоголізм батьків, народження дітей у більш пізньому віці, спадкова хвороба одного з батьків.
У 1996 р. лабораторією гігієни дитинства Українського наукового гігієнічного центру в багатьох містах було проведено дослідження серед школярів від 7 до 17 років. Нові дані про фізичний розвиток порівнювали з даними 1980- 1985 рр. З'ясувалося, що темпи акселерації уповільнилися: на кілька кілограмів зменшилася маса тіла школярів, на 6-8 місяців уповільнилося статеве дозрівання дівчат. Ріст залишився на попередньому рівні. На думку вчених, темпи акселерації уповільнилися в усьому світі незалежно від рівня життя. Вони пояснюють це тим, що людство розвивається по спіралі. Щоправда, в Україні та багатьох інших країнах цей період збігся з економічними негараздами, через що збільшилася кількість сімей так званого соціального ризику, в яких діти хронічно недоїдають і відстають у розвитку.
Спадковість і розвиток
Народжуючись, людина успадковує від своїх батьків, попередніх поколінь загальні особливості людського роду й індивідуальні якості.
Спадковість - відновлення в нащадків біологічної схожості з батьками.
Біологічна спадковість визначає загальне, що робить людину людиною, і відмінне, що робить людей різними за зовнішнім виглядом і внутрішніми якостями. Питання про спадковість надзвичайно складне. Окремі його аспекти ще до кінця не досліджені, а тому в педагогічній літературі нерідко висловлюються і суперечливі думки щодо них.
Людина як частина живої природи успадковує передусім задатки типу нервової системи, на базі яких формуються тип темпераменту (меланхолічний, флегматичний, сангвінічний, холеричний), деякі безумовні рефлекси (орієнтувальний, оборонний, слиновиділення), конституція тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри). До фізичних задатків належать і група крові, резус-фактор. Від батьків можна успадкувати також певні хвороби: хворобу крові (гемофілію), шизофренію, цукровий діабет, венеричні хвороби. Найнебезпечніше на фізичне здоров'я дітей впливає зловживання їх батьків алкоголем і приймання наркотиків.
Особливу роль у розвитку людської особистості відіграють власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, до ходіння у вертикальному положенні, окремих видів діяльності).
Задатки - вроджені анатомо-фізіологічні якості індивіда, природна передумова його розвитку.
Як свідчать дані фізіології та психології, вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості для їх розвитку, схильність до певної діяльності, тобто задатки. Що сильніше виявляються спеціальні задатки, то кращих результатів може домогтися людина в їх розвитку.
Так, протягом двох століть у Тюрингії з родоводу Вахів, що налічував шість поколінь, вийшло стільки флейтистів, органістів та скрипалів, що там кожного музиканта називали Бахом, а кожного Баха - музикантом. Однак цей приклад не виключає особливого впливу соціальних умов і необхідності раннього музичного виховання.
На особливу увагу заслуговує питання про спадковість інтелектуальних здібностей, на яких ґрунтується розвиток розумових і пізнавальних сил. Учені-генетики довели, що нормальні люди здатні до необмеженого духовного розвитку, оскільки можливості людського мозку безмежні. Наприклад, засновникові кібернетики американському вченому Норберту Вінеру (1907-1978) було в 14 років присвоєно звання професора.
У 1991 р. одинадцятирічний москвич Савелій Косенко став студентом одного з найпрестижніших навчальних закладів - Технічного університету (МВТУ ім. Баумана). У 2 роки він уже читав, а в 7 - писав програми на домашньому комп'ютері. Коли настав час іти до школи, він екстерном склав іспити за 1-5 класи.
Необмеженість можливостей людського мозку покладено в основу концепції розвиваючого навчання, згідно з якою правильно організоване навчання може і повинно стимулювати розвиток учнів. Досвід такого навчання переконує, що залучення учнів до активної розумової діяльності значною мірою сприяє розвитку інтелектуальних задатків і здібностей.
Від природи діти мають неоднакові інтелектуальні здібності. Тому шкільні навчальні програми передбачають створення однакових умов для розвитку задатків і здібностей усіх учнів, наявних у кожного в різному поєднанні. Для врахування індивідуальних відмінностей в інтелектуальному розвитку вчителі керуються принципом індивідуального підходу до кожного вихованця, організації диференційованого навчання.
Певна кількість учнів через спадковість може мати відхилення в інтелекті. Навчають і виховують таких дітей у спеціальних школах для розумово відсталих. Є також діти, в яких з різних причин спостерігається затримка розумового розвитку. Завдяки інтенсивній навчальній роботі вони через певний час наздоганяють своїх однолітків.
Важливим для педагогічної теорії та практики є з'ясування питання, чи успадковуються психічні якості особистості. Світова педагогіка не дає на нього однозначної відповіді. Багато педагогів, психологів вважають, що психічні якості особистості, її моральний набуток передаватися у спадок не можуть, вони формуються у процесі її виховання, навчання, взаємодії з навколишнім середовищем.
Отже, кожна людська істота від природи отримує все, щоб стати людиною, проте повноцінним членом суспільства вона стає лише за наявності належних умов, тому важливо якомога раніше виявити задатки до певних видів діяльності, створити умови для їх розвитку.