Начальник слідчого відділу
Повноваження начальника слідчого відділу регламентовано ст. 114і КПК, відповідно до якої начальник контролює своєчасність дій підлеглих йому слідчих з розкриття злочинів і запобігання їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного та об'єктивного провадження досудо-вого слідства у кримінальних справах.
До компетенції начальника слідчого відділу належить право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому щодо провадження слідства, щодо притягнення як обвинуваченого, щодо кваліфікації злочину та обсягу обвинувачення, щодо направлення справи, щодо провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудо-вого слідства та особисто провадити слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
Вказівки начальника слідчого відділу по кримінальній справі даються слідчому в письмовій формі та є обов'язковими для виконання.
Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК.
Прокурор
Прокурор — це Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Київ, районний міський прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції (п. 6 ст. 32 КПК).
Діяльність прокурора у кримінальному судочинстві регулюється статтями 121—123 Конституції України, Законом «Про прокуратуру», прийнятим Верховною Радою України 5 листопада 1991 p., з подальшими змінами й доповненнями, а також кримінально-процесуальним законодавством.
Прокуратура України — це єдина система, на яку покладено: підтримку державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень по кримільних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру пов'язаних з обмеженням особисті свободи громадян.
Ппроцесуальний статус прокурора під час проведення доСудового слідства. Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції:
1) вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини* перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про прийняття, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або такі, що готуються, злочини;
2) скасовує незаконні й необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;
3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини;
4) доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;
5) бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі;
6) санкціонує проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених КПК;
7) продовжує строк розслідування, дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою в порядку, встановленому КПК;
8) повертає кримінальні справи органам досудового слідства зі своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;
9) вилучає в органі дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного та об'єктивного розслідування;
10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони порушили закон при розслідуванні справи;
11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим у тих випадках, якщо це передбачено КПК; затверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду;
12) вирішує питання про допущення захисника до участі в справі.
Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому КПК.
Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ є для цих органів обов'язковими. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком деяких випадків, передбачених КПК (ст. 227).
Склавши обвинувальний висновок, слідчий відповідно до вимог ст. 225 КПК направляє справу прокуророві.
Перевіривши справу з обвинувальним висновком, прокурор або його заступник приймає одне з таких рішень:
1) затверджує обвинувальний висновок або складає новий обвинувальний висновок;
2) повертає справу органові дізнання або слідчому зі своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування;
3) закриває справу, склавши про це постанову з додержанням вимог статті 214 КПК.
Прокурор або його заступник мають право змінити складений слідчим список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також скасувати чи змінити раніше обраний запобіжний захід або обрати запобіжний захід, якщо його не було обрано, чи поставити у випадках, передбачених КПК, перед судом питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 229 КПК).
прокурор (або його заступник) не згоден з обвинувальним висновком, він вправі скласти новий обвинувальний висновок; при цьому раніше складений обвинульний висновок зі справи вилучається.
У разі необхідності змінити обвинувачення на більш тяяске або таке, що істотно змінює пред'явлене обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник повертає справу слідчому для додаткового розслідування і пред'явлення нового обвинувачення.
Якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за собою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не пов'язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник складає постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку.
Прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якому вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.
Участь прокурора в суді першої інстанції. Участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою, крім випадків: 1) коли розглядаються справи про притягнення до кримінальної відповідальної особи не інакше як за скаргою потерпілого; 2) коли прокурор відмовився підтримати державне обвинувачення.
Прокурор, керуючись вимогами закону і своїми внутрішніми переконаннями, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування щодо застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.
Якщо в результаті судового розгляду прокурор переконається, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення і в своїй постанові викласти мотиви відмови. В цьому разі суд роз'яснює потерпілому та його представнику їх право вимагати продовження розгляду справи і підтримувати обвинувачення.
Прокурор пред'являє або підтримує пред'явлений цивільний позов, якщо цього вимагає охорона прав фізичних чи юридичних осіб або державних інтересів.
Якщо в судове засідання не з'явиться прокурор і якщо неможливо замінити його іншими особами, слухання справи слід відкласти.
Прокуророві, який уперше вступив у справу, суд зобов'язаний надати час, необхідний для ознайомлення з матеріалами справи і для підготовки до участі в судовому засіданні.
Про неявку прокурора в судове засідання суд повідомляє відповідні органи (ст. 289 КПК), наприклад, вищестоящого прокурора.
Участь прокурора в апеляційному провадженні. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 348 КПК прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, — у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, має право подати апеляційне подання (апеляцію).
До апеляції прокурора додається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція.
Прокурор при поданні апеляції повинен додержуватися процесуальної форми, встановленої КПК, а саме зазначити у ній: 1) назву суду, якому адресується апеляція; 2) особу, яка подає апеляцію; 3) вирок, ухвалу чи постанову, на які подається апеляція, і назву суду, який їх постановив; 4) в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обгрунтування; 5) прохання особи, яка подає апеляцію; 6) перелік документів, які додаються до апеляції.
При обгрунтуванні прокурором необхідності зміни чи скасування вироку, ухвали, постанови апеляція повинна містити посилання на відповідні аркуші справи.
Участь прокурора в касаційному провадженні. Прокурор також має право на внесення касаційного подання (ст. 384 КПК). Касаційне подання на судові рішення, зазначені у ч. 1 ст. 383 КПК, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, чи прокурор, який затвердив обвинувальний висновок.
Касаційне подання на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції,
Генеральний прокурор України та його заступник пркурора автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їхніх повноважень — незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції. Особам, які вправі подати касаційну скаргу, касаційне подання, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами справи для вирішення питання про внесення касаційної скарги чи подання.
Подання на судові рішення, зазначені у ч. 1 ст. 383 КПК, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються. Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили.
Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, справа ніким не може бути витребувана із суду, який виконує судове рішення, за винятком суду касаційної інстанції.
Дії прокурора з відновлення справи в зв'язку з новови-явленими обставинами. Подання про перегляд справи в зв'язку з нововиявленими обставинами заінтересовані особи подають прокуророві. З метою перевірки такого подання прокурор має право витребувати справу з відповідного суду.
Прокурор у всіх випадках, коли йому стануть відомі нові обставини в справі, зобов'язаний особисто або через органи дізнання чи слідчих провести необхідне розслідування цих обставин.
Про призначення розслідування нововиявлених обставин виноситься постанова, і розслідування провадиться за правилами, встановленими КПК для проведення досу-дового слідства.
Закінчивши розслідування нововиявлених обставин, районний, міський прокурор за наявності підстав для відновлення справи направляє її разом з матеріалами розслідування або вироком, що набрав законної сили, яким винні у зловживанні або фальсифікації доказів у справі вже засуджені, і своїм висновком відповідно прокуророві Автономної Республіки Крим, прокуророві області, прокуророві міст Києва чи Севастополя, військовому прокуророві (на правах прокурора області), який і вирішує питання про внесення подання до апеляційного суду.
Якщо прокурор не вбачає підстав для перегляду справи в зв'язку з нововиявленими обставинами, він відмовляє в цьому своєю вмотивованою постановою, про що повідомляє осіб та підприємства, установи, організації, які внесли подання. Ця постанова прокурора може бути оскаржена вищестоящому прокуророві.
Суддя (суд)
Суддя — це голова, заступник голови і суддя відповідно Верховного Суду України, апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, апеляційних судів міст Києва та Севастополя, військових осіб регіонів та Апеляційного суду Військово-Морських сил України, Касаційного суду України, Вищого спеціалізованого суду, народний засідатель, присяжний.
Суддя — учасник кримінального процесу, на якого покладено, згідно з Конституцією України (статті 124—131), Законом України «Про судоустрій України»1 здійснення правосуддя в Україні по кримінальних справах на основі норм КПК.
Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках - народні засідателі та присяжні. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів разом з судом присяжних. Вироки та рішення суду виносяться іменем України та є обов'язковими до виконання на всій території держави. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та іншими законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неуперед-женим судом, утвореним відповідно до закону.
Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом1 Конституція України. — К., 1996. — С 58—62; Про судоустрій України. Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3018-Щ. — К., 2002. — С. 4.
Не від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичо-релігійних та інших переконань, національного чи національного походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин1.
§ 3. Особи, які мають та обстоюють у кримінальному процесі власні інтереси
Підозрюваний
Підозрюваний — це особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину або щодо якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ст. 43і КПК).
Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; надавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.
Про роз'яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу. Цей протокол підозрюваний повинен підписати. В разі відмови особа, яка складає протокол, робить в ньому про це відмітку.
У протоколі затримання обов'язково вказуються підстави та мотиви затримання, наводяться пояснення затриманого щодо обставин, які сприяли затриманню.
Згідно зі ст. 106 КПК, особу може бути затримано за підозрою у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише за наявності однієї з таких підстав:
1) якщо цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
2) якщо очевидці, в тому числі й ті, що постраждали, прямо вкажуть на цю особу, що саме вона вчинила злочин;
3) якщо на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.
За наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо ця особа намагалася втекти або якщо вона не має постійного місця проживання, або якщо не встановлено особи підозрюваного.
Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, органи дізнання або слідчий негайно повідомляють одного з її родичів.
Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:
1) звільняє затриманого — якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог КПК;
2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою;
3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
У разі оскарження затриманого до суду, його скаргу начальник місця досудового ув'язнення негайно надсилає до суду. Скаргу розглядає суддя одночасно з поданням органу дізнання про обрання запобіжного заходу. Якщо скарга надійшла після обрання запобіжного заходу, вона розглядається суддею протягом трьох діб з часу надходження. Якщо подання не надійшло або якщо скарга надійшла після закінчення сімдесяти двох годин після затримання, скаргу на затримання розглядає суддя протягом п'яти діб з часу надходження.
Скарга розглядається з додержанням вимог, передбачених статтею 1652 КПК. За результатами розгляду суддя виносить постанову про законність затримання чи про задоволення скарги і визнання затримання незаконним. Копія постанови направляється прокурору, органу дізнання, затриманому і начальнику місця досудового ув'язнення.
На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, або її захисником чи законним захисником. Додання апеляції не зупиняє виконання постанови суду.
Затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин.
Якщо у встановлений законом строк затримання понова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи для досудового ув'язнення, начальник місця досудового ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.
Після затримання підозрюваного його обов'язково треба допитати, а перед цим йому необхідно повідомити, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що зазначається в протоколі допиту.
Давати показання — це право підозрюваного, а не обов'язок. Підозрюваний не несе кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань.
Обвинувачений
Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому КПК порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого.
Обвинувачений має право:
1) знати, в чому його обвинувачують;
2) давати показання щодо пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
3) мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
4) подавати докази;
5) заявляти клопотання;
6) ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи;
7) брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції;
8) заявляти відводи;
9) подавати скарги на дії і рішення особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки (ст. 43 КПК).
Після винесення мотивованої постанови про притягнення особи як обвинуваченого з викладенням конкретних дій, що ставляться йому в вину, юридичної кваліфікації цих дій, слідчий протягом двох днів з моменту винесення такої постанови і не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу зобов'язаний пред'явити її обвинуваченому.
Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк. У разі неявки без поважних причин обвинувачений може підлягати приводу.
Привід обвинуваченого здійснюють органи внутрішніх справ за мотивованою постановою слідчого.
Привід обвинуваченого без попереднього виклику може бути застосований тільки в тих випадках, якщо обвинувачений ухиляється від слідства або не має постійного місця проживання.
Постанова про привід оголошується обвинуваченому перед її виконанням.
При пред'явленні обвинувачення слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому, що він під час провадження досудового слідства має право:
1) знати, в чому його обвинувачують;
2) давати показання щодо пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
3) подавати докази;
4) заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, про проведення експертизи, про витребування і приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини в справі;
5) заявляти відвід слідчому, прокуророві, експертові, спеціалістові та перекладачеві;
6) з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій;
7) знайомитися з усіма матеріалами справи після закінчення досудового слідства;
8) мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
9) подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.
Про роз'яснення обвинуваченому його прав слідчий зазначає в постанові про пред'явлення обвинувачення, що підтверджує своїм підписом обвинувачений (ст. 142 КПК).
Після допиту обвинуваченого за правилами ст. 143 КПК слідчий повинен скласти протокол допиту. Показання обвинуваченого та відповіді на запитання викладаються від першої особи і по можливості дослівно. Після прочитання протоколу обвинувачений має право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок, що обов'язково мають бути занесені в протокол. Всі особи, що беруть участь у допиті (учасники процесу), повинні також на останній сторінці підписати цей протокол допиту, а обвинувачений підписує кожну сторінку окремо.
Підсудний
Обвинувачений стає підсудним на стадії попереднього розгляду справи суддею, якщо справа призначається до судового розгляду.
У судовому засіданні підсудний має право:
1) заявляти відводи на колегіальний розгляд справи у випадках, передбачених законом;
2) мати захисника або самостійно захищати свої інтереси;
3) заявляти клопотання і висловлювати свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду;
4) подавати докази, просити суд про приєднання до справи документів, про виклик свідків, про призначення експертизи і витребування інших доказів;
5) давати показання по суті справи в кожний момент судового слідства або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
6) просити суд про оголошення доказів, що є в справі;
7) задавати питання іншим підсудним, свідкам, експертові, спеціалістові, потерпілому, цивільному позивачеві та цивільному відповідачеві;
8) брати участь в огляді речових доказів, місця вчинення злочину і документів;
9) брати участь у судових дебатах;
10) звертатися до суду з останнім словом (ст. 263 КПК).
Після виконання всіх необхідних підготовчих дій головуючий зобов'язаний роз'яснити підсудному його права. Крім того, засуджений має право оскаржити судове рішення, ознайомитися з протоколом судового засідання, подати на нього зауваження.
Потерпілий
Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.