Зовнішній (непрямий) масаж серця дорослим і дітям

Важливою складовою частиною оживлення потерпілого є непря­мий масаж серця. У випадку зупинки серця, що визначається за відсут­ністю пульсу на сонній артерії та розширення зіниць, непрямий масаж необхідно проводити негайно. Іноді при раптовій зупинці серця (вна­слідок удару блискавки, задушення тощо) одразу після кількох стис­кань грудної клітки в ритмі 60-70 за хвилину, внаслідок механічного подразнення серця, відновлюється його робота, хоча й у мінімально­му обсязі. У головному мозку та судинах серця починає циркулювати кров, і організм за допомогою своїх компенсаторних механізмів здат­ний сам справитися з травмою.

Мол. 77. Техніка непрямого масажу серця: а-місце натиску основи

долоні на груднину; б - компресія серця між грудниною і хребтом;

в - закінчення компресії.

Суть штучного непрямого масажу серця полягає в насильному стисканні серця для стимуляції проходження крові по судинному рус­лу (мал. 77).

Техніка проведення непрямого масажу серця. Треба визначити промацуванням місце натискання (воно повинно бути на два пальці вище від кінця груднини). Той, хто надає допомогу, кладе одну руку долонею вниз, а другу - навхрест поверх неї. Стисканню піддатливо­го в напрямі вперед-назад нижнього відділу грудної клітки сприяють знижений тонус м'язів у потерпілого, а також нахил корпусу рятівни­ка. Сила тиску на груднину повинна бути такою, щоб еластична части­на нижнього відділу грудної клітки змістилась у напрямі до хребта на 4-6 сантиметрів. При цьому тиск передається на серце, переповнене кров'ю, від чого воно стискається між грудниною і хребтом. Кров про­штовхується з порожнини серця в кров'яне русло. Натискання здійснюють

Мал. 78. Проведення штучної вентиляції і непрямого масажу серця:

а - одним реаніматором; б - двома реаніматорами.

протягом 0,5 с, після чого руки розслабляють, але не забирають із груднини. Після припинення натискання серце знову розтягується та наповнюється кров'ю.

Повторювати натискання потрібно кожної секунди. Не треба його робити на верхню частину груднини, на закінчення нижніх ребер, щоб не пошкодити їх, та внутрішні органи. Дорослим потерпілим натис­кування здійснюють корпусом, не згинаючи рук у ліктьових суглобах (мал. 78).

Непрямий масаж серця дітям до 12 років потрібно проводити од­нією рукою і робити при цьому 65-90 натискувань за хвилину. Ново­народженим і дітям до року для зовнішнього масажу серця достатньо сили двох пальців. Число натискувань - 100-120 за хвилину (мал. 79).

Якщо першу допомогу надає одна людина, то найдоцільніше після двох глибоких вдувань повітря в рот чи в ніс потерпілого робити 15 на­тискувань на ділянку серця і т. д. Пауза при цьому, звичайно, повинна бути мінімальною. Якщо є менш досвідчений помічник, то він прово­дить штучну вентиляцію легенів, а інший масажує серце. Після одного глибокого вдування п'ять разів натискають на грудну клітку. Якщо це робити дуже важко, можна після кожних двох глибоких вдувань про­вести 15 стискань. У момент вдування серце масажувати не можна, тому що повітря не буде надходити в легені. Рятівники міняються ро­лями через 5-10 хвилин. Для визначення пульсу на сонній артерії через кожні 2 хв на 2-3 с припиняють масаж серця. Поява пульсу в момент перерви свідчить про відновлення діяльності серця. Після цього, штуч­ну вентиляцію потрібно продовжувати до появи самостійного дихання.

Мал. 79. Методика проведення непрямого масажу серця у пацієнтів різного віку: а - дорослого; б - дитини; в - новонародженого.

При відсутності пульсу необхідно негайно відновити масаж серця. Про поліпшення стану потерпілого свідчать звуження зіниць, зменшення синявості шкіри та слизових оболонок, підвищення артеріального тис­ку до 60-90 мм рт. ст. Після відновлення діяльності серця у потерпілого з'являється регулярний пульс.

Іноді пульс тривалий час не промацується, незважаючи на інші ознаки оживлення (самостійне дихання, звуження зіниць, спроби руха­ти руками й ногами і т. ін.). Це свідчить про фібриляцію серця. У тако­му випадку необхідно продовжувати штучну вентиляцію легень і ма­саж серця до приїзду медичного персоналу. Викладач наголошує, що навіть короткочасне припинення цих заходів може призвести до смерті потерпілого. Якщо через 30^40 хв від початку масажу серця та штуч­ного дихання діяльність цих систем не відновлюється, зіниці залиша­ються широкими, без реакції на світло, можна вважати, що в організмі відбулися незворотні зміни і загибель мозку, тоді реанімацію можна припинити.

При появі абсолютних ознак смерті реанімація може бути закінче­на й раніше. При деяких захворюваннях і травматичних ушкодженнях (злоякісні пухлини з метастазами, тяжка травма черепа з пошкоджен­ням головного мозку) реанімація не має сенсу і не проводиться. В ін­ших випадках раптової смерті завжди залишається надія на оживлення хворого і для цього повинні бути застосовані всі можливі способи.

Викладач звертає увагу студентів, що транспортувати хворого з зу­пинкою дихання і серцевих скорочень можна лише після відновлення серцевої діяльності й дихання або в спеціальній машині швидкої допо­моги, в якій є можливість продовжувати реанімаційні заходи, у тому числі й зняття фібриляції шлуночків (коли окремі волокна м'язів серця скорочуються хаотично, некоординовано) спеціальним приладом - де­фібрилятором. Розряд електричного струму 3000-7000 В може зняти фібриляцію серця через нерозкриту грудну клітку.

2.3. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ПОРАНЕННЯХ

2.3.1. Рани та їхня характеристика

Раною називають відкрите ушкодження тканини з порушен­ням цілості шкіри або слизових оболонок. Місцеві симптоми ран: кро­вотеча ірозходження її країв(зіяння), біль і порушенняфункції.

Усі рани поділяють на випадкові й операційні (асептичні). У рані розрізняють краї, стінки й раневий канал. Рани бувають сліпі й на­скрізні. При сліпих є один отвір (вхідний), при наскрізних - два (вхід­ний і вихідний). У випадковій рані містяться так званий рановий вміст - згустки крові, ділянки зруйнованих тканин, сторонні тіла (клапті одягу, предмети, що ранять, тощо), різні мікроорганізми. Тканини, які оточують рану, травмуються різною мірою залежно від характеру пора­нення. Навколо рани виділяють зони удару, струсу і місцевого тканин­ного ступору.

Рани бувають проникаючі й непроникаючі. Проникаючі - це такі, які проникають у порожнину тіла (суглоб, порожнину черепа, грудної клітки, черевну порожнину тощо).

Рани за характером ушкодження тканин поділяють на колоті, різа­ні, рубані, забиті, рвані, розтрощені, укушені, отруєні, вогнестрільні й змішані.

Різані рани виникають при пошкодженні тканин гострими предме­тами - бритвою, ножем, склом тощо. Вони характеризуються рівними краями, широким зіянням і значною кровотечею. Різані рани часто бу­вають поверхневими. При їх нанесенні не виникає значної травматиза­ції тканин, вони загоюються звичайно без ускладнень.

Колоті рани заподіюють багнетом, вилами, шилом, голкою та ін­шими подібними предметами. Особливістю таких ран є вузький рано­вий канал і значна глибина, внаслідок чого можливі ушкодження по­рожнин, розміщених за ходом раневого каналу судин, нервів та інших органів. Оскільки рана не зіяє, то рановий канал замкнутий, і мікроби можуть проникати глибоко в тканини. Тому колоті поранення часто ускладнюються тяжким нагноєнням і правцем.

Рвані й забиті рани є характерними для транспортного та про­мислового травматизму, іноді трапляються під час роботи в сільському господарстві. Вони супроводяться значним забоєм і розривами тканин, особливо шкіри.

Розтрощені рани заподіюють важкими предметами. Вони бу­вають при залізничних, автомобільних та інших тяжких травмах. Ха­рактеризуються значним розтрощенням тканин, іноді супроводяться відривом кінцівок (травматична ампутація), тяжким шоком, великою крововтратою, інтоксикацією.

Рвані, забиті й розтрощені рани дуже погано загоюються внаслідок значних ушкоджень тканин, часто ускладнюються інфекцією, зокрема анаеробною і правцем.

Рубані рани заподіюють сокирою, шаблею та іншими важкими й гострими предметами. Вони характеризуються значним ударом тканин і глибокими, тяжкими порушеннями кісток та внутрішніх органів.

Укушені рани супроводяться великими й глибокими ушкодження­ми, значним забрудненням, унаслідок чого дуже часто ускладнюються гострою і гнильною інфекцією.

Отруєні рани виникають унаслідок проникнення різних отруйних речовин - бойових і радіоактивних отруг, при укусі змій, скорпіонів тощо. Вони характеризуються тяжким перебігом із симптомами загаль­ного отруєння організму. При укусах змій (гадюк, гюрзи, піщаної ефи) виникають такі симптоми: сильний і тривалий біль, набряк, підшкірні крововиливи, з'являються пухирці, наповнені кров'янистою рідиною. Одночасно виникають загальні симптоми: запаморочення, слабкість, нудота, пітливість, задишка, прискорення серцебиття, різке зниження артеріального тиску, непритомність, колапс - якщо отрута потрапила у кров. Через кілька годин або діб може настати смерть.

Укуси бджіл, зокрема при підвищеній чутливості хворого до бджолиної отрути, також становлять певну небезпеку.

Ознаки. Пекучий біль, набряк тканин у ділянці укусу, що швидко збільшується, слабкість, головний біль, нудота, блювання. При багато­разових укусах, особливо у дітей, і за підвищеної чутливості до бджо­линої отрути можливі непритомність, порушення дихання і серцевої діяльності.

Перша допомога. Необхідно швидко видалити жало, якщо воно залишиться в місці укусу, а потім до рани прикласти вату, змочену на­шатирним або винним спиртом, горілкою, розчином перекису водню, марганцево-кислого калію. Після цього прикладають холодний комп­рес, потерпілому дають випити склянку гарячого чаю.