Моделі менеджменту зарубіжних фізкультурно-оздоровчих клубів
Досвід Німеччини, Італії, СІЛА, Канади, Скандинавських та інших розвинених у спортивному відношенні країн світу свідчить, що спортивні клуби є основною організаційною формою менеджменту. У зарубіжних країнах функціонують численні клуби оздоровчої спрямованості. Так, у Німеччині діє 85,5 тис. спортивно-оздоровчих клубів, у яких 25,9 млн. чоловік займаються понад ста різними видами спорту. У США налічується більш ніж 15 тис. клубів, у Фінляндії – близько 600.
За кордоном не вживаються терміни "фізична культура" або "масовий спорт". Зазвичай для визначення названого виду спортивної діяльності використовують терміни "спорт для всіх" або "рекреаційний спорт".
Спортивно-оздоровчу діяльність у зарубіжних країнах проводять різні фахівці та різноманітні організації, їх об'єднує одна спільна основа – організаційною ланкою менеджменту всіх перелічених видів діяльності є клуб: оздоровчий або спортивно-оздоровчий.
Узагальнення зарубіжного досвіду свідчить, що залежно від контингенту членів розрізняють такі типи оздоровчих клубів та клубів з видів спорту; дитячі; студентські; на підприємствах та фірмах; за місцем проживання; у парках.
Залежно від обраного виду спорту або тренувальних програм, яким віддається перевага, виділяють клуби аеробіки, бігу, бодібілдінгу, тенісу, плавання, гольфу та ін. В останні роки в зарубіжних країнах набувають популярності багатоцільові клуби.
З економічної точки зору, зарубіжні фахівці розрізняють муніципальні та приватні спортивні клуби.
Муніципальні спортивні клуби фінансуються з національного, провінційних або муніципальних бюджетів. Приватні клуби фінансуються приватним капіталом, а зміст їх діяльності повністю залежить від власника клубу.
Розрізняють також комерційні та некомерційні спортивні клуби. У цьому разі критерієм класифікації клубів є можливість отримання прибутку. Муніципальні спортивні клуби, як правило, некомерційні (нон-профіт) організації. Приватні клуби – типові комерційні організації.
Муніципальні та приватні клуби різняться між собою за багатьма параметрами цільовою скерованістю, економічними механізмами, ефективністю роботи (табл. 1).
Таблиця 1
Основні розбіжності між муніципальними та приватними клубами
спортивно-оздоровчої спрямованості
| Муніципальні | Приватні |
| Утримуються на кошти платників податків | Утримуються на внески клієнтів |
| Обслуговують різноманітний контингент відвідувачів | Обслуговують цільові ринки |
| Ціни низькі | Ціни високі |
| Якість послуг нижча | Якість послуг вища |
| Належать держустановам, школам, лікарням та ін. | Належать приватним власникам |
| Некомерційні | Орієнтовані на прибуток (як правило, 10-20%) |
| Будівництво фінансується за рахунок податків населення | Будівництво фінансується власником або за допомогою займу |
| На маркетинг витрачається не більше 3 % бюджету | На маркетинг витрачається 10 % та більше бюджету |
| Не бояться невдач, тому що утримуються державою | Повинні давати прибуток, інакше володар припинить цей бізнес |
Зарубіжні спортивно-оздоровчі клуби поряд з основними надають різноманітні види додаткових послуг. Наприклад, клуби СІЛА надають такі додаткові послуги: роздягальні з камерами зберігання (72,9 % клубів); тестування рівня фізичної підготовки (59,7 %); сауни, бані (47,6 %); фізіотерапія (31 %); пральні (30,5 %); комп'ютерне складання програм фізпідготовки (29,1 %); магазини спортивних товарів (39,8 %).
Особливою популярністю користуються клуби, у яких працюють персональні інструктори: з жінками, які мають зайву вагу; з літніми людьми, які не мають досвіду занять фізичними вправами; з тими, хто прагне серйозно займатися шейпінгом та бодібілдінгом. Персональна опіка коштує членам клубів до 25 доларів за годину.
Американська модель
У Лас-Вегасі розташований один з найкращих американських спортивно-оздоровчих клубів "Грин Валлей Атлетик Клаб". У 1989 р. фірма "Американ Невада Корпорейшн" пішла на ризик і створила у приміській зоні Лас-Вегаса спортивно-оздоровчий клуб, який розташований на 12000 м2 території. Клуб налічує 8 тис. членів. Філософія клубу: "Ми хочемо створити у нашому клубі атмосферу, в якій кожний член, за будь-якої ситуації буде почувати себе комфортно".
Скандинавська модель
У Швеції існує 45 тис. спортивних клубів, у яких займається кожний четвертий мешканець країни. Клуби утворюються навіть у невеликих населених пунктах і тільки на добровільних засадах. У шведському клубі вся робота будується на громадських засадах. Людей мотивують спільні інтереси, прагнення збагатити себе враженнями. Самовдосконалення є метою перебування в клубі, воно стимулює людей робити свій внесок у діяльність клубу.
Німецька модель
Спортивно-оздоровчими клубами в Німеччині вважаються клуби невисокого рангу з середніми прибутками, тобто клуби для занять широких верств населення. Разом з тим, це може бути добре обладнане приміщення сільського клубу або гольф-клубу для забезпечених або міського клубу менеджерів для занять спортом та проведення бенкетів. За останні 30 років клуби Німеччини значно змінилися у трьох напрямах: обслуговування осіб, що не прагнуть високих спортивних результатів; однакове обслуговування чоловіків та жінок; обслуговування представників усіх вікових груп.
Спортивно-оздоровчі клуби у своїй діяльності дотримуються таких принципів: не існує не бажаючих займатися, існує неефективна організація; початківцям слід пропонувати заняття у спрощеній формі, щоб вже перші кроки принесли успіх; повинен бути хтось (інструктор, приятель, родич), хто залучить початківця до занять; шлях до систематичних оздоровчих занять – це майже завжди шлях двох; доступність цін за послуги; товариство однодумців під час сумісного дозвілля, свят, забав; увага кожному з боку інструктора; обладнання залів сучасними тренажерами; участь молоді в організації власного дозвілля та розробці програм; колективні заняття.
Рекомендована література [1, с.69-88], [2, с.29-37], [3, с.35-72], [12, с.21-54].
Лекція № 5