Факультативи, спецкурси і спецсемінари з історичних дисциплін. Індивідуальні та групові консультації

Впровадження у вищому навчальному закладі факультативів, спецкурсів та спецсемінарів сприяє активній участі студентів у навчальному процесі, стимулює їх до наукового пошуку, до тривалої самостійної роботи над вивченням певної історичної проблеми. Ці форми організації навчання підвищують ефективність навчальної діяльності студентів шляхом індивідуалізації.

Факультатив - навчальний предмет, курс, що вивчається студентами вищого навчального закладу за бажанням, з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань. Склад факультативу формується зі студентів однієї групи, паралельних груп, зі студентів різних курсів та факультетів.

Факультативні заняття сприяють розвитку творчих здібностей студентів, оскільки вони обирають факультативи відповідно до своїх інтересів. На факультативах повинні переважати практичні заняття, на яких відбувається вільний обмін думками.

Найпоширеніші у вищих навчальних закладах чотири типи факультативних курсів: курси, які поглиблюють програмовий матеріал, що вивчається на аудиторних заняттях; факультативи, зорієнтовані на практичне застосування знань; позапрограмові факультативні курси; факультативи, що носять міжпредметний характер.

♦ Від чого залежить вибір варіанта проведення Факультативу з історичних дисциплін?

Для підвищення самостійності студентів у вищих навчальних закладах використовують кілька форм організації роботи факультативів (Н.Смич, О.Топузов, М.Фіцула):

♦ Містить вступний інструктаж викладача: як працювати на факультативі, як користуватися історичною літературою; передбачає цілком самостійне оволодіння студентом знаннями, визначеними факультативом; виконання усіх практичних робіт з наступним підсумковим контролем з боку викладача.

Передбачає вступний інструктаж. Відрізняється від першого варіанта нижчим рівнем самостійності студентів. Самостійно вивчаючи матеріал факультативного курсу, студент за потреби консультується з викладачем, а практичні роботи виконує під його керівництвом; завершується підсумковим контролем, який здійснює викладач за допомогою тестів.

Передбачає інструктаж та оглядову характеристику змісту певного розділу. Студент самостійно вивчає його, за необхідності консультується з викладачем. Вивчивши розділ, студент перевіряє себе за допомогою стандартизова­ного контролю. Контроль з боку викладача здійснюється у формі письмового заліку. Під час складання заліку студент отримує рекомендації щодо вивчення наступного розділу і т. д. Практичні роботи проводяться під керівництвом викладача. Після завершення вивчення курсу викладач здійснює заключний контроль, використовуючи тести.

♦ Викладач лаконічно викладає тему, а студент самостійно вивчає її, за потреби звертаючись за роз'ясненнями до викладача. Після вивчення кожної теми студент контролює себе за допомогою стандартизованих тестів; прак­тичні завдання виконує під керівництвом викладача.

♦ Весь матеріал факультативу викладач разом зі студентом послідовно розглядають на заняттях. Студенти консультуються з викладачем. У процесі засвоєння змісту факультативного історичного курсу викладач вдається до система­тичного, тематичного і завершального контролю.

У цілому, вибір варіанта організації та проведення фа­культативу залежить від рівня самостійності, творчих здібностей студентів групи, а також матеріальної бази навчального закладу.

♦ Які вимоги висуваються до керівника спецкурсу або спецсемінару?

Спецкурс - курс, який вивчається студентами на старших курсах з метою оволодіння вузькоспеціалізованими, новітніми розробками у галузі історичних знань, формування актуальних для певної спеціалізації умінь і навичок.

Його керівник повинен бути висококваліфікованим фахівцем у певній галузі, мати достатню кількість наукових праць з проблем спецкурсу, який читає.

Важливою є роль вступної лекції до спецкурсу. У ній характеризуються мета і завдання спецкурсу, подається огляд історіографії проблеми, розглядаються напрями досліджень, основні наукові концепції, визначається наукове і навчальне значення спецкурсу.

Під час викладання матеріалу спецкурсу висвітлюються новітні досягнення і актуальні завдання історичної науки. Детально розкриваються актуальні, недостатньо висвітлені в науковій літературі або особливо складні для студентів питання. Спецкурс висвітлює й перспективи розвитку історичної галузі, характеризує її нерозв'язані проблеми. Важливим є зв'язок спецкурсу із загальним курсом, а також із суміжними дисциплінами.

На спецкурсі викладач, спираючись на власний досвід і доробок у галузі, повинен охарактеризувати процес наукового дослідження, ввести студентів у свою творчу лабораторію, розкрити методику наукової роботи, проблеми інформаційного пошуку, техніку наукового дослідження. Саме на спецкурсі, як правило, студентам прищеплюється смак до наукової роботи, прагнення взяти активну участь у науковій діяльності кафедри.

Керівник спецкурсу повинен спиратися на раніше засвоєні студентами знання при розгляді окремих проблем спецкурсу, у такий спосіб можна скоротити час на вивчення вже відомих питань і приділити більше уваги складним. Отже, науковий рівень спецкурсу повинен бути вищим, ніж загальна і професійна підготовка аудиторії. Високий рівень лекцій зі спецкурсу досягається не лише її теоретичним і методологічним аспектами, а й ретельним добором фактичного історичного матеріалу, а також відповідною структурою, стилем лекції, чітким визначенням місця спецкурсу серед інших дисциплін, в т. ч. інших спецкурсів тощо.

Спецсемінар- курс, що вивчається студентами на старших курсах в межах вузької спеціалізації і передбачає оволодіння спеціальними засобами професійної діяльності в обраній для спеціалізації галузі науки або практики.

До проведення спецсемінарів залучають відомих вчених, а також спеціалістів-практиків - працівників підприємств, наукових установ, інших організацій. Спецсемінар, яким керує авторитетний фахівець, набуває ознак наукової школи. Беручи участь у роботі спецсемінару, в колективному обговоренні доповідей, студенти під керівництвом викладача поглиблюють свої знання з певної історичної проблеми.

На вступному занятті викладач, як правило, робить огляд змісту спецсемінару, тем студентських наукових робіт, списку літератури з досліджуваної проблеми. Розподіляючи теми доповідей, він акцентує увагу на проблематиці спец-семінару, методиці роботи над науковим повідомленням.

Система обговорення доповіді на спецсемінарі може бути різною. Більшість керівників спецсемінарів спершу заслуховують доповідь (повністю або основні положення), а потім пропонують студентам обговорення. Слід вибудовувати роботу так, щоб всі студенти виступили із запитаннями або зауваженнями. Вони можуть не лише вказувати на переваги і недоліки доповіді, а й розвивати її положення. Ефективною є практика письмових рецензій на доповідь і зачитування їх після виступу доповідачів.

Важливим завданням спецсемінару є вироблення у студентів вміння готувати наукові доповіді і рецензії, об'єктивно аналізувати роботи інших студентів, індивідуально і колективно обговорювати матеріал.

До останнього часу консультації, як правило, розглядались як другорядна форма занять зі студентами, і методика їх проведення практично не розроблялась. Перенесення акценту в навчанні на самостійну роботу перетворило консультацію з бажаної на невід'ємну частину навчальної діяльності. Консультації відкривають додаткові можливості для вивчення потенціалу кожного студента, рівня його підготовки, ставлення до дисципліни тощо.

Консультації за своїм характером достатньо різноманітні. Методика їх проведення диференціюється в залежності від форми навчання, профілю вузу, спеціальності тощо. Вибір методики залежить від професіоналізму викладача, ступеня підготовленості студентів, специфіки теми. Усі консультації проводяться у позааудиторний час і, як правило, відвідуються добровільно.

У вузівській практиці розрізняють групові та індивідуальні консультації (М. Фіцула). Групові, у загальному плані, поділяються на три види: ввідні, тематичні, передекзаменаційні.

Мета ввідних консультацій - детально ознайомити студентів зі специфікою роботи з даного навчального курсу, в студентському гуртку або проблемній групі. Вона передбачає ширше, ніж ввідна лекція або семінар, ознайомлення студентів з організацією самостійної роботи, надання рекомендацій щодо роботи з історичною літературою, введення студентів у проблематику наукових досліджень, обговорення тематики рефератів, доповідей, основних напрямків можливих студентських наукових конференцій, відповіді на питання студентів. Такі консультації, як правило, проводять викладачі, які ведуть практичні заняття в групах, обов'язково до початку роботи семінару.

Групові тематичні консультації проводяться, переважно, у позааудиторний час за найбільш складними темами, вузловими проблемами навчального курсу. Ці консультації можуть проводитися як лектором, так і викладачем, який веде практичні заняття. Тематична спрямованість консультацій формується з урахуванням потреб студентів на основі результатів попередніх контрольних перевірок, які виявили слабкі місця в знаннях студентів.

Тематична консультація не повинна дублювати зміст прочитаної лекції. Вона включає гранично доступне розкриття важких питань, з'ясування ступеня засвоєння історичного матеріалу. Доречним буде аналіз методологічних підходів до вивчення теми, колективне обговорення недостатньо зрозумілих питань, орієнтування на найбільш ефективну організацію самостійної роботи. Особливу увагу бажано приділяти груповим тематичним консультаціям з базових питань навчального курсу. Зауважимо, що тематичні консультації потрібно проводити паралельно з вивченням цих тем на аудиторних заняттях.

На групові консультації необхідно запрошувати не більше 10-12 студентів, час проведення не має перевищувати 70-80 хвилин.

Індивідуальні включають консультації-співбесіди, які проводяться за ініціативою як студентів, так і викладача, та консультації-відпрацювання, на які запрошуються студенти, що пропустили розділи або теми навчального курсу.

Найпоширенішою формою індивідуальної консультації є робота з відстаючими студентами, а також з тими, хто з різних причин пропустив практичне заняття (консультація-відпрацювання ).

Робота з відстаючими вимагає особливої уваги та підготовки викладача. Важливо знати причини відставання та в залежності від них будувати індивідуальну роботу. Для таких студентів подібні консультації є обов'язковими та проводяться систематично (бажано щотижня) за графіком індивідуальних занять.

Індивідуальні консультації, пов'язані з відпрацюванням пропущених занять, виконують, головним чином, контролюючу функцію. Студент повинен самостійно підготуватися до співбесіди з викладачем з основних питань пропущеного заняття. Можливі варіанти, на розсуд викладача, коли матеріал надається студентом у письмовому вигляді. Після ознайомлення з ним викладач роз'яснює питання, в яких студент не зміг розібратися самостійно. Консультації-відпрацювання є обов'язковими для студентів, що пропустили заняття або не виконали індивідуальні самостійні завдання.

Іншою формою індивідуальних консультацій може бути робота з питаннями студентів, які пов'язані або з конкретною темою, що вивчається, або з ключовими (недостатньо засвоєними) проблемами.

Неабияку роль відіграють індивідуальні консультації, пов'язані з написанням рефератів та доповідей. Підготовка такого виду робіт сприяє кращому засвоєнню курсу, допомагає студенту набути дослідницькі навички. Бажано створити таку систему організації навчальних занять, за якої студент (особливо молодшокурсник) без індивідуальної консультації не може завершити роботу над рефератом, а тим більше виступати з ним перед аудиторією.

На перших консультаціях викладач може з'ясувати інтереси студента, його зацікавленість у вивченні тієї чи іншої історичної проблеми. Після визначення теми реферату на індивідуальній консультації має бути розроблений план, методика і методологія розкриття кожного питання. Завдання викладача полягає у тому, щоб зорієнтувати студента на самостійну роботу, рекомендувати йому необхідну літературу, ознайомити з методичними вимогами до написання реферативної роботи. У ході таких консультацій викладач готує студента до публічного виступу перед студентською аудиторією.

Організація індивідуальних консультацій зі студентами денної форми навчання у більшості випадків труднощів не представляє. Значно важче вирішувати організаційні питання проведення такого типу консультацій із заочниками. Ця форма навчання потребує врахування її специфіки.

Для студентів-заочників історичної спеціальності, які мають обмежену кількість навчальної літератури, методичних рекомендацій, додаткова роз'яснювальна допомога з боку викладача особливо важлива.

Методичні прийоми, які використовуються в ході індивідуальних консультацій, в цілому аналогічні використовуваним на групових. Однак й тут є свої особливості, адже індивідуальна консультація, на відміну від групової, більш ефективна, оскільки проводиться в діалоговому режимі.

Однією з достатньо результативних форм індивідуальної консультації є співбесіда викладача зі студентом за заздалегідь отриманим проблемним завданням. Після опрацювання завдання призначається індивідуальна консультація, в ході якої викладач з'ясовує ступінь розуміння студентом теоретичних положень завдання, уміння пов'язувати ці положення з практикою тощо.

Таким чином, ефективність факультативів, спецкурсів і спецсемінарів з історичних дисциплін залежить від відповідності їх змісту досягненням сучасної історичної науки і потребам практики, компетентності викладачів, рівня розвитку студентів, їх інтересів і мотивів навчання. Методика їх організації та проведення певним чином залежить від рівня самостійності, творчих здібностей студентів групи, а також матеріальної бази навчального закладу.

Дієвий спосіб спілкування зі студентами представляє собою консультація, яка перетворилася на одну із важливих форм організації навчального процесу і знаходиться у безпосередній взаємодії з іншими його формами.

Практичні заняття

Процес навчання у ВШ передбачає практичні заняття. Вони призначені для поглибленого вивчення дисципліни. Їх форми різноманітні. Це родове поняття: уроки іноземної мови, лабораторні роботи, семінарські заняття, практикуми.

Практичні заняття грають важливу роль у виробленні у студентів навичок застосування отриманих знань для вирішення практичних завдань спільно з викладачем. На молодших курсах практичні заняття проводяться через 2-3 лекції і логічно продовжують роботу, розпочату на лекції.

Мета практичних занять. ПЗ призначені поглиблювати, розширювати, деталізувати знання, отримані на лекції в загальній формі, допомагати виробленню навичок професійної діяльності. Вони розвивають наукове мислення і мову, дозволяють перевірити знання студентів і виступають як засоби оперативного зв’язку.

План ПЗ відповідає загальним ідеям і спрямованості лекційного курсу і співвіднесений з ним у послідовності тем. Він являється спільним для всіх викладачів і обговорюється на засіданні кафедри.

Методика ПЗ може бути різною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача. Важливо, щоб різними методами досягалась загальна дидактична мета.

Доцент, професор повинен сам проводити ПЗ, хоча б в одній групі, відвідувати заняття асистентів для координації теоретичної і практичної частин курсу. Між лекцією і ПЗ планується самостійна робота студентів, передбачаючи вивчення конспекту лекцій і підготовку до практичних занять.

Структура ПЗ в основному однакова:

-вступ викладача;

-відповіді на питання студентів по незрозумілому матеріалі;

-практична частина;

-заключне слово викладача.

Різноманіття занять випливає із практичної частини. Це можуть бути обговорення рефератів, дискусії, вирішення задач, звіти, тренувальні вправи, спостереження, експерименти.

Мета занять повинна бути зрозуміла не тільки викладачеві, але й слухачам.

ПЗ не повинно бути тупцюванням на місці. Якщо студенти зрозуміють, що всі його навчальні можливості вичерпані, то різко впаде рівень мотивації. Потрібно організовувати ПЗ так, щоб студенти постійно відчували ріст важкості виконуваних завдань, позитивні емоції від переживання власного успіху в навчанні, були зайняті напруженою творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і продуктивне дидактичне спілкування. Студенти повинні отримати змогу розкрити і проявити свої здібності, свій особистісний потенціал. Тому при розробці завдань і плану заняття викладач повинен враховувати рівень підготовки і інтереси кожного студента групи, виступаючи в ролі консультанта і не подавляючи самостійності і ініціативи студентів.

При проведенні ПЗ слід враховувати роль повторення. Воно повинно бути не нудним, одноманітним. Повторення для закріплення знань слід проводити варіативно, під новим кутом зору, що далеко не завжди враховується в практиці вузівського навчання.

Завдання та запитання:

1. Які педагогічні завдання вирішують педагоги на семінарах?

2. Назвіть і охарактеризуйте функції семінарських занять.

3. 3. Які підходи до класифікації семінарських занять Вам відомі?

4. Доведіть, що семінарське заняття є зв'язуючою ланкою між лекційною формою навчання та систематичною самостійною роботою студентів.

5. Охарактеризуйте види власне семінарських занять з історії.

6. Розкрийте методику проведення семінару-дискусії.

7. Назвіть критерії оцінки семінарських занять.

8. Які вимоги висуваються до керівника спецкурсу або спецсемінару?

9. Які вимоги необхідно враховувати при організації ефективної роботи студентів на спецкурсі, спецсемінарі?

10. Яку роль у проведенні семінарів і спецсемінарів відіграє викладач?

Охарактеризуйте типи факультативних курсів з історії.