Заняття як форма навчання в дитячому садку .

Лекція№ 33-34

Тема:Форми організації роботи по ознайомленню дошкільників з природою.

Заняття як важлива форма роботи по ознайом­ленню дошкільників з

Природою.

План

1. Поняття заняття.
2. Загальна структура заняття
3. Орієнтовний план заняття.
4. Типи занять.
5. Види занять.
6. Особливості організації та проведення занять у різних вікових групах .
7. Підготовка вихователя до заняття .

Заняття як форма навчання в дитячому садку .

Провідною формою організації навчання вихованців ДОП є заняття.

Використання занять в якості основної форми навчання дітей обгрунтував Я.А. Коменський.

Ян Амос Коменський в педагогічній праці «Велика дидактика» дійсно охарактеризував класно-урочну систему як «універсальне мистецтво навчання всіх усьому», розробив правила організації школи (поняття - шкільний рік, чверть, канікули), чіткий розподіл і зміст усіх видів роботи, обгрунтував дидактичні принципи навчання дітей на уроках. Крім того, він одним з перших висунув ідею про те, що початок планомірного виховання і навчання лежить в дошкільному віці, розробив зміст навчання дітей дошкільного віку і виклав їх у педагогічній праці «Материнська школа».

К.Д. Ушинський психологічно обгрунтував і розвинув дидактичні принципи навчання дітей на заняттях, підкреслював, що вже в дошкільному віці необхідно відокремити серйозне вчення від гри «не можна вчити дітей граючи, вчення - це праця». Тому завданнями дошкільного навчання, на думку К.Д. Ушинського, є розвиток розумових сил (розвиток активної уваги і свідомої пам'яті) і дару слова дітей, підготовка до школи. Однак при цьому вчений висував тезу двуединства навчання і виховання дітей дошкільного віку. Таким чином, була піднята проблема існування відмінностей між навчанням дітей на заняттях у дитячому садку і на уроках у початковій школі.

А.П. Усова розробила основи навчання дітей дошкільного віку в дитячому садку і сім'ї, розкрила сутність навчання в дитячому саду; обгрунтувала положення про двох рівнях знань, якими можуть опанувати діти.

До першого рівня вона віднесла елементарні знання, які діти здобувають у процесі ігор, життєдіяльності, спостереження та спілкування з оточуючими людьми; до другого, більш складного рівня, віднесла знання та вміння, засвоєння яких можливе тільки в процесі цілеспрямованого навчання. При цьому А.П. Усова виділила три рівні навчальної діяльності залежно від пізнавальних мотивів дітей, вміння слухати і керуватися вказівками дорослого, оцінювати зроблене, усвідомлено досягати поставлених цілей. При цьому вона підкреслювала, що першого рівня діти досягають не відразу, а тільки до кінця дошкільного дитинства, під впливом цілеспрямованого і систематичного навчання.

Систематичне навчання на заняттях - важливий засіб освітньої роботи з дітьми дошкільного віку.

Протягом кількох десятиліть ХХ ст. всі провідні дослідники і практики дошкільного виховання слідом за А.П. Усовой приділяли велику увагу занять як провідної формі фронтального навчання дітей.

Сучасна дошкільна педагогіка також надає великого значення заняттям: поза сумнівом, вони надають позитивний вплив на дітей, сприяють їх інтенсивному інтелектуальному й особистісному розвитку, планомірно готують їх до навчання у школі.

В даний час продовжується вдосконалення занять у різних аспектах: розширюється й ускладнюється зміст навчання, здійснюється пошук форм інтеграції різних видів діяльності, способів привнесення гри в процес навчання, пошук нових (нетрадиційних) форм організації дітей. Все частіше можна спостерігати перехід від фронтальних занять з усією групою дітей до занять з підгрупами, малими групами. Дана тенденція забезпечує якість навчання: індивідуальний підхід до дітей, врахування особливостей їх просування в засвоєнні знань і практичних навичок.

Проглядається ще одна важлива тенденція - побудова систем занять в кожній області, з якою знайомлять дошкільнят. Ланцюжок поступово ускладнюються занять, органічно пов'язаних із заходами повсякденному житті, - це оптимальний шлях, що забезпечує необхідне інтелектуальне і особистісний розвиток дошкільників.

Форма організації навчання - це спільна діяльність навчає і учнів, яка здійснюється в певному порядку і встановленому режимі.

Традиційно виділяються наступні форми організації навчання:

індивідуальна, групова, фронтальна

Використовувати дані форми організації навчання можна як на заняттях, так і в повсякденному житті. У ДОП може бути виділено спеціальний час в процесі проведення режимних моментів, організована індивідуальна робота з дітьми. Змістом навчання в цьому випадку є такі види діяльності: предметно-ігрова, трудова, спортивна, продуктивна, спілкування, сюжетно-рольові та інші ігри, які можуть бути джерелом і засобом навчання.

Заняття - це форма колективного навчання дітей, що організовується вихователем у відведений для нього режимом час за попередньо розробленим планом і має чітку структуру.

Значення занять у ознайомленні з природою, як і у дошкільній дидактиці взагалі, надзвичайно велике. Основною перевагою занять є можливість формувати у дошкільнят систематичні знання. Поряд з цим вони дозволяють підтримувати дитячу допитливість і формують на її основі пізнавальний інтерес, виховувати морально-вольові якості, важливі для пізнавальної діяльності /наполегливість, ретельність,старанність, відповідальність/, а також доброзичливе та поважне ставлення до тих, хто навчається поряд. Діяльність дітей на занятті проходить в оточенні однолітків. На думку О.П. Усової, це створює можливості для активного впливу дітей один на одного. Тому освітній та розвиваючий ефект колективних занять є значно більшим, ніж тоді, коли дорослий працює з однією дитиною. Але це можливо лише тоді, коли дорослий ставить перед дитячим колективом такі навчальні завдання, котрі об'єднують зусилля дітей, викликають спільні переживання і тим самим спонукають дітей до активності.

В методику дошкільного виховання заняття введені О.П. Усовою, якою розроблені структура та дидактичні вимоги до проведення занять з різних розділів програми. При цьому дослідниця спиралася на аналіз особливостей навчальної діяльності, яка починає формуватися у дошкільників. Заняття, як форма роботи, повинно сприяти поступовому формуванню навчальної діяльності дітей. Обов'язковою формою навчання дітей заняття стали на початку 60-х років, що було зафіксовано у „Програмі дитячого садка" 1962 року. В наступні періоди удосконалювалась методика проведення занять по ознайомленню дітей з природою /дослідження П.Г. Саморукової, Н.Ф. Яришевої, Н.Ф. Виноградової, С.М. Ніколаєвої та ін /.

Важливою особливістю заняття як форми навчання дітей є сталість його загальної структури, у якій відображаються психологічні закономірності навчальної діяльності дошкільнят.

2. Загальна структура заняття розроблена О.П. Усовою. Вона включає такі компоненти:

1. Вступна частина /початок заняття/. Її мета - організувати початок навчальної діяльності дітей, зосередити їх увагу, зацікавити майбутньою діяльністю на занятті, ввести їх у зміст того, що буде вивчатись, поєднати матеріал нового заняття з тим, що вивчалось на попередніх заняттях та в ході інших форм роботи.

2. Основна частина. В ній вирішуються основні навчально-виховні завдання. В залежності від обраних вихователем методів та прийомів роботи, поставлених на занятті конкретних завдань, основна частина має різну структуру. Найчастіше на заняттях по ознайомленню з природою у основній частині поєднуються фронтальна робота дітей з вихователем, самостійна індивідуальна, робота дітей /спрямована на закріплення знань, вправляння у їх застосуванні або самостійне розв'язання пізнавальної проблеми/, робота у підгрупах.

3. Заключна частина /підсумок заняття/. Її мета - узагальнити знання, отримані на занятті, зробити аналіз навчальної діяльності дітей, дати їй оцінку, а також організувати перехід від навчальної діяльності до побутової чи ігрової.

Свій підхід до заняття як форми організації навчання дітей та його структури має К. Крутій.

Вона підкреслює, що заняття — це форма навчання дошкільнят, яка передбачає роботу педагога з усією групою, підгрупою або індивідуально у визначений режимом час, що полягає в організації та спрямуванні пізнавальної діяльності вихованців з урахуванням індиві­дуальних, вікових можливостей та освітніх потреб кожного з них. Заняття (як і урок у школі) є дидактичною одиницею процесу навчання.

Пропоновану нею послідовність діяльніших кроків названо комунікативно-діяльнісною технологією навчання (далі — КДТ). Під комунікативно-діяльнісною технологією мається на увазі не сукупність методів, а покрокову діяльність, яка приводить до бажаного результату, що можливо лише з опорою на об'єктивні стійкі зв'язки різних аспектів освітнього процесу.

Реалізація КДТ дає достатньо високу гарантію позитивного результату; опис досвіду в тому вигляді, який можна перенести в умови роботи з дітьми (незалежно від досвіду вихователя, його освіти тощо).

КДТ передбачає певну послідовність кроків. Назвемо їх.

Мотивація діяльності — організаційний момент заняття (для старших дітей може бути всередині заняття). На цьому етапі створюється умови для виникнення в дітей внутрішньої потреби включення в навчальну діяльність ("хочу"), виділяється змістова область ("можу"): добре побажання, моральна підтримка, девіз, загадка, бесіда, повідомлення тощо.

Перша частина заняття — комунікативна діяльність. Етап спілкування. Актуалізація знань і фіксація утруднень у діяльності. Цей етап передбачає підготовку мислення дітей до навчальної діяльності: актуалізацію знань, умінь, навичок, достатніх для виконання завдань; вправляння у відповідних розумових операціях.

Рекомендації щодо проведення: колективний полілог, комунікативна взаємодія, бесіда, введення емоційного компонента: "яскрава пляма", похвала тощо. Постановка мети й формулювання (або уточнення) теми заняття.

Друга частина заняття — етап пізнавальної діяльності. Постановка завдання. Побудова проекту подолання труднощів ("відкриття" дітьми нового знання). Плануються завдання на збагачення, актуалізацію та активізацію відповідної лексики, вводяться нові слова, терміни, поняття.

Рекомендації щодо проведення: спонукання дітей до пізнавальної активності, використання матеріальних і матеріалізованих моделей.

Третя частина заняття - етап перетворювальної діяльності Первинне закріплення набутих знань у зовнішньому мовленні. Дітям пропонують у формі комунікативної взаємодії розв'язувати типові завдання Із застосуванням нового способу розумових дій із проказуванням алгоритму в зовнішньому мовленні.

Рекомендації щодо проведення: комунікативна взаємодія з опорою на вербальну й знакову фіксацію, побудова "мовленнєвих ланцюжків", змагання, ігрові ситуації тощо.

Четверта частина заняття — етап оцінно-контрольної діяльності Самостійна робота за зразком (еталоном). На цьому етапі переважає індивідуальна форма взаємодії: старші дошкільнята самостійно виконують завдання з використанням нового способу дій, здійснюють самоперевірку, покроково порівнюючи зроблене зі зразком, самі оцінюють свою роботу.

Емоційна спрямованість етапу полягає в організації ситуації успіху, що заохочує дітей до подальшої навчальної діяльності. По завершенні фіксується відповідність результатів діяльності поставленій меті й окреслюється мета наступної діяльності.

Не варто перевантажувати заняття різними формами роботи, оскільки це так само, як і одноманітні завдання, призводить до швидкої втоми дітей. Наголошуємо: введення на занятті творчих завдань потребує від вихователя ретельної підготовки, точного дозування матеріалу, чіткої організації, розробки прийомів стимулювання мовленнєвої активності як молодших, так і старших дошкільнят.

3. ОРІЄНТОВНИЙ ПЛАН ЗАНЯТТЯ

1. Етап спілкування. Мотивація. Презентація теми заняття.

Мета: зосередити увагу дітей на завданні і зацікавити ним; забезпечити розуміння вихованцями змісту наступної діяльності, тобто розуміння того, чого можуть досягти на занятті, чого від них очікує вихователь. Тут доречними будуть запитання, короткі історії, невеличке завдання-проблема тощо (близько З хв).

2. Етап пізнавальної діяльності. Отримання необхідної інформації.

Мета: дати дітям достатньо інформації, щоб на її основі вони могли виконати практичне завдання (актуалізація знань). Доречне невелике опитування (близько 5 хв). Вихователь виступає у ролі транслятора, фасилітатора, перебуває "над" дітьми).

3. Етап перетворювальної діяльності. Інтерактивна вправа — центральна частина заняття.

Мета: практичне засвоєння матеріалу. Послідовність проведення цього етапу: інструктування — повідомлення про мету, кількість часу на виконання завдання; ознайомлення з правилами та послідовністю дій; з'ясування необхідності індивідуальної допомоги; об'єднання у групи за певною ознакою (критерієм) або розподіл ролей; виконання завдання (вихователь — організатор, консультант, ведучий, перебуває поруч або разом із дітьми тощо); презентація результатів роботи (близько 12 хв).

4. Етап оцінно-контрольної діяльності

Мета: обговорення виконаної роботи з метою усвідомлення дітьми її значення, звернути увагу на те, чи відповідають очікуваним здобуті результати. Запитання до дітей: про що дізналися? Як це можна буде використати в подальшому? (Близько З хв).

Систему завдань, пропонованих дітям, можна умовно назвати "Про що ми дізналися? Чого ми навчилися?".

Наводимо варіанти запитань для бесіди: Чого навчилися? Про що нове дізналися? В який спосіб? Де можна застосувати? Які нові слова ти запам'ятав? Яке слово тебе зацікавило? Що хотів би повторити? Яке завдання для тебе виявилося найцікавішим? Які відкриття зробив для себе? Чого нового навчився? Що тебе здивувало? Які нові ігри тобі сподобалися? Пригадай, хто кому допоміг на занятті. Що запам'яталося найбільше? Які труднощі виникали? Що тобі вдалося на занятті? А що не хотілося робити? Чому? Що тобі не вдалося на занятті? Які результати групи? (Твої власні?) Кого можна похвалити? Перед ким ти хотів би похвалитися успіхами?

Для позначення ступеня досягнення поставленої на занятті мети доречно використати спеціальні сигнали — кольори, знаки, шкали тошо. Такий прийом дає вихователеві унікальну можливість, зберігаючи на занятті єдину цільову установку, варіювати різні способи навчання. Тому, крім визначення й формулювання пріоритетної мети, слід задавати характер ігор та вправ, обов'язково урізноманітнюючи їх від заняття до заняття, шо підтримуватиме в дітей інтерес до навчальної діяльності, даватиме їм позитивні емоції.

Отже, запропонована авторська концептуальна модель організації заняття на основі комунікативно-діяльнісного підходу дає вихователеві можливість будувати свою роботу відповідно до вимог освітнього процесу, робить її більш прогнозованою, чіткою й структурно зрозумілою, дає змогу бачити й коригувати стратегію індивідуального розвитку кожної дитини.

Програма "Малятко" рекомендує проводити заняття з розділу "Рідна природа" разом з розділами "Дитина і навколишній світ", "Мовленнєве спілку вання" та "Художня література" двічі на тиждень в усіх вікових групах, починаючи з другої групи раннього віку. Тривалість занять поступово збільшується з віком дітей.

Характерною ознакою заняття, пов'язаною з відносною простотою його структури, є величезна різноманітність конкретних організаційних форм, у яких ця структура може втілюватися. Тому важливим питанням є питання класифікації занять, виділення їх окремих топів та видів.

4.Типи занять виділяють за місцем їх у системі роботи по ознайомленню дітей з природою та основною дидактичною метою, яку вирішу є вихователь на даному занятті. Зокрема, Н.Ф.Яришева, вважає, що на цій підставі заняття можна класифікувати як:

1. Первинно-ознайомлювальні /головна мета - формування у дітей первісних уявлень з теми, елементарних природничих знань/.

2. Заняття на формування практичних навичок, розширення та поглиблення знань.

3. Поглиблено-пізнавальні /мета - встановлення причинних зв'язків та залежностей у природі, систематизація знань/.

4. Комбіновані заняття.

5. Види занять виділяють, аналізуючи методи, які використовує вихователь у навчанні дітей. Зрозуміло, що лише окремі методи можуть домінувати в ході заняття, визначаючи його вид. Так, зокрема, в практиці ознайомлення з природою мають місце:

- занятгя-спостереження за живими об'єктами;

- занятгя-розповідь;

- заняття-узагальнююча бесіда;

- сюжетно-дидактична гра /в молодших групах - дидактична гра як самостійне заняття/;

- колективна праця в природі як окреме заняття.

Однак частіше проводяться так звані тематичні, заняття, тобто такі, що присвячені ознайомленню з певною темою, яка здійснюється з допомогою різноманітних методів, поєднаних на цьому занятті.

Цікаву класифікацію занять пропонує Н. Баглаєва. При цьому заняття поділяють на групи в залежності від способу організації пізнавальної діяльності дітей та керівництва нею. До уваги береться рівень самостійності дітей у навчанні та їх взаємодії між собою. Дослідниця виділяє 5 типів:

- індивідуально-фронтальні (пізнавальне завдання спільне для всіх дітей та не вимагає від них взаємодії у процесі пізнання);

- індивідуально-групові (перед групою ставиться кілька пізнавальних завдань або частин одного завдання, пізнання проходить індивідуально);

- колективно-групові (група поділена на підгрупи, кожна з яких колективно розв'язує своє пізнавальне завдання);

- колективно-фронтальні (уся група колективно працює над спільним пізнавальним завданням);

- індивідуальні завдання (кожна дитина має своє завдання, однак їх виконання організується у спільних структурних рамках). Останнім часом у зв'язку з посиленням актуальності екологічного виховання та освіти дітей значна кількість занять по ознайомленню їх

з природою має форму так званих комплексних або інтегрованих занять. На них природничий матеріал поєднують з матеріалом інших розділів програми, зокрема, з народознавством, ознайомлення дітей з працею дорослих, суспільним життям, зображувальною діяльністю дітей, розвитком мовлення та формуванням математичних уявлень. Можлива також інтеграція природничого та екологічного матеріалу з фізичною культурою, музикою, художньою літературою, трудовим вихованням дітей. Разом з тим, у дидактичній літературі ми не знаходимо чіткого визначення комплексних та Інтегрованих занять, виділення їх спільних та відмінних рис. Так, наприклад Н.Ф. Яришева чітко виділяє лише комплексні заняття, як сполучення занять з двох розділів програми, об'єднаних однією темою. Окремо виділяються нею і інтегровані заняття, які вона називає "неординарними", підкреслюючи при цьому, що завдання ознайомлення з природою здійснюються в процесі занять з інших розділів програми. Таке визначення не розкриває специфіки інтегрованих занять, яка полягає, очевидно, у особливій структурі та відборі змісту та методів навчання дітей. На інтегрованому занятті завдання з різних розділів вирішуються одночасно, а не почергово, як це має місце на занятті комплексному. Тому, якщо у структурі комплексного заняття завжди чітко можна виділити 2-3 частини, які являють собою своєрідні фрагменти занять з різних розділів програми, то в ході інтегрованого заняття цього зробити не можна. Це спричинює й відмінності у виборі змісту і методів навчання дітей. На комплексному занятті зазвичай використовують традиційні для кожної методики зміст та методи навчання. Інтегровані ж заняття часто передбачають нетрадиційний зміст, на якому вирішуються пізнавальні завдання, а також нетрадиційне поєднання методів /наприклад, спостереження поєднують із вправлянням, розв'язуванням математичних задач, мовленнєвими завданнями тощо/.