Симфонічна та камерно-інструментальна МУЗИКА
У першій половині XX ст. формуються два основні напрями українського симфонізму: лірико-епічний і конфліктно-драматичний. Яскраве втілення вони знайшли у творчості учнів школи Рейнгольда Глієра.- Л. Ре-вуцького (Друга симфонія у трьох частинах) і Б. Лятошинського. Принципи симфонічної поемності розвиваються в музиці С. Людкевича, зокрема у фан-тазії-поемі «Веснянки» та «Галицькій рапсодії» - музичній пам'ятці січовим стрільцям. Чимало творів для духового оркестру патріотичного звучання с для цих оборонців української держав-й ності написав Я. Ярославенко (наприклад, «Марш січовиків»).
Вагому симфонічну спадщину залишив видатний композитор Б. Лято-шинський. Непересічне значення в історії української музичної культури сучасності мала його Третя симфонія (1955). У ній із філософською глибиною і композиторською майстерністю втілено тему війни і миру через конфліктне зіткнення двох антагоністичних образних сфер: зла, насильства (перша тема) і гуманності, людяності (друга, журлива тема). У чотирьох частинах симфонії основні музичні те-ми-образи розвиваються і зазнають інтонаційно-образного перетворення. Велична й урочиста кінцівка твору символізує перемогу добра над злом. У 60-80-х роках формуються нео-фольклорний (М. Скорик, Л. Грабов-ський, Л. Дичко, Є. Станкович) та
неокласичний (Є. Станкович, В. Сильвестров, В. Бібік) напрями симфонічної творчості. Поєднання самобутніх взірців гуцульського фольклору із сучасними виразовими засобами - характерна ознака симфонічного стилю Мирослава Скорика. Наприклад, у «Карпатському концерті» та циклі «Гуцульський триптих» він оркестровими засобами відтворює звучання народних інструментів Карпатського регіону - трембіти, флояри, цимбалів. Водночас використовує сонорні комплекси та інші прийоми сучасної серійної техніки. Такий синтез надає музичній мові композитора самобутнього і неповторного забарвлення.
Значним досягненням української симфонічної музики стали програмні «Симфонічні фрески» Л. Грабовського за мотивами малюнків Б. Пророкова «Це не повинно повторитися», в яких втілено ідею протесту проти війни.
Євген Станкович - один із провідних українських композиторів-симфо-ністів сучасної доби. До основних стильових ознак його творчості належать монументальність ідейного задуму, глибинні зв'язки з фольклором Закарпаття, новаторство у сфері застосування музичних форм і техніки. Творам композитора притаманні яскрава драматичність, контрастне зіткнення протилежних образно-емоційних сфер -радості й страждання, напруженості і філософської споглядальності. У доробку митця масштабні та камерні симфонії, балети «Ольга», «Прометей», «Вікінги», музика до кінофільмів. Він одним із перших у вітчизняній музиці застосував прийоми полі-стилістики (цитування композиторів-класиків), колаж.
-~На засіданні Міжнародної музич-1 ної ради при ЮНЕСКО одночастинну Камерну симфонію № З Є. Станковича було визнано одним із десяти найкращих музичних творів світу за 1985 р. Це стало яскравим свідченням широкого визнання здобутків українського митця. У цьому творі досить незвичний камерний склад інструментів: флейта соло і 12 струнних. Тужливі наспіви флейти чергуються з тривожним звучанням струнних. Симфонія вражає як образами скорботи, трагедійності життя, так і світлими епізодами задушевної лірики сподівань, мрій. Так за допомогою музичних контрастів композитор передає контрасти життя.
В останні десятиліття в українській музиці з'явилися цікаві симфонічні полотна, в яких знайшли відображення нові теми сучасності. З-поміж них -чимало програмних творів, що втілюють образи історії нашої Батьківщини. За симфонію № 3, присвячену «Пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років на Україні», ЇЇ автора - Миколу Дремлюгу було нагороджено Державною премією ім. Т. Шевченка. «Творчою сповіддю» назвав цей монументальний симфонічний твір композитор. Найяскравішим «модерністом» is українській музиці вважають Валентина Сильвестрова - композитора, який належить до представників української інтелігенції 60-х років. Його творчість упродовж тривалого часу несправедливо замовчувалася. Цікаво, що визнання до нього прийшло спочатку за кордоном: В. Сильвестров став лауреатом Міжнародної премії США, Міжнародного конкурсу молодих композиторів у Нідерландах. І лише останнім часом музика композитора зазвучала в Україні, його було удостоєно Державної премії ім. Т. Шевченка.
Він працює у симфонічному, камерно-інструментальному жанрах, часто використовує для втілення своїх задумів оригінальні склади інструментів (як, наприклад, у симфоніях для камерного оркестру «Спектри» та «Медитація»).
Молоді композитори України розвивають кращі традиції українських майстрів симфонічної музики, продовжують експериментальні пошуки в галузі найсучаснішої композиторської техніки - алеаторики, сонористики, додекафонії, тембрової колористики, комп'ютерної музики.
XX ст. - період становлення нових для української музики камерно-ін-струментальних жанрів - одночастинних та циклічних. Пригадаймо, що камерна музика - це вид музики, призначений для виконання в невеликих приміщеннях. Його виникнення пов'язане з практикою домашнього музикування в колі знавців-аматорів. Камерні твори виконуються соло чи в ансамблі - з двома (дует), трьома (тріо), п'ятьма (квінтет) і більше вокалістами або інструменталістами. Найпоширеніші інструменти, що застосовуються в камерній музиці, - скрипка, альт, віолончель, фортепіано, флейта.
У першій половині XX ст. музика для камерно-інструментальних ансамблів не набула значного розвитку в творчості українських композиторів, оскільки побутували вони у досить вузькому колі інтелігенції. Композитори віддавали перевагу дрібним формам - прелюдіям, етюдам, поемам, циклам мініатюр, обробкам народних пісень і танців для фортепіано та інших інструментів.
Багато піаністів включають до свого репертуару лірико-епічну «Пісню» для фортепіано Л. Ревуцького, що напрочуд щиро передає дух народного світосприйняття, нагадує фольклорні джерела, зокрема українські пісні-ду-ми. У цій невеликій п'єсі композиторові вдалося розкрити глибину і поетичність музичного образу, він застосував наспівно-декламаційну мелодику, яскраву гармонію, мелізми^, що асоціюються з кобзарськими награваннями на бандурі.
Майстром інструментальних мініатюр справедливо вважають В. Барвінського, який залишив багатожанрову камерно-інструментальну спадщину для різних інструментів та їх складів (квінтет, тріо, квартет). Його унікальна «Збірка українських колядок і щедрівок» містить 22 фортепіанні обробки українських стародавніх церковних наспівів Карпатського і Центрального регіонів України. Музика композитора має глибоко національний характер. Завдяки лаконізму піаністичних засобів, різнобарвній колористичній гармонії, фактурно-тембровим ефектам він створює власний витончений стиль.
Вершинним досягненням вітчизняної камерно-інструментальної музики є монументальний «Український квінтет» Б. Лятошинського, навіяний трагічними подіями війни. Його теми ніби виростають з інтонаційних джерел українського фольклору - дум, історичних пісень, плачів. У цьому творі композитор виявив високу ансамблеву майстерність.
Для камерної музики В. Сильве-строва характерні пошуки тембрового співвідношення різних інструментів, застосування нетипових ансамблевих складів і форм, використання прийомів полістилістики («Кіч-музика» для фортепіано, тріо для флейти, труби і челести1) та ін.
З-поміж творів для народних інструментів найбагатший репертуар для бандури. І це не дивно, адже цей інструмент є одним із національних символів України. Музика для бандури привертала увагу багатьох українських композиторів. Сучасне бандурне мистецтво важко уявити без творів М. Дремлюги, який створив різножанровий репертуар для цього інструмента.
Чимало цікавих музичних образів втілюють українські композитори, використовуючи віртуозні можливості баяна («Карпатська сюїта» В. Зубиць-кого), духових інструментів (марші Є. Юцевича, Я.и Верещагіна).
Ще за часів Й. С. Баха, В. Моцарта, Р. Шумана, П. Чайковського існувала традиція писати музику спеціально для дітей. У XX ст. її продовжили К. Дебюссі, С Прокоф'єв, Б. Бар-ток. В українській музичній культурі основоположником дитячого фортепіанного репертуару був Віктор Косен-ко (1895-1938). Йому належить чудовий фортепіанний цикл «24 дитячі п'єси», що розкриває яскравий і радісний світ дитинства. Цикл містить різноманітні твори. Широку популярність в юних піаністів здобули таємничо-загадкові «Казочка» і «Балетна сценка», наспівні «Колискова» і «Мелодія», веселі та швидкі «Дощик» і «За метеликом», пейзажні п'єси «На-галявині» й «Пастораль». У цьому циклі В. Косенко вперше в українській музиці ввів у практику навчання учнів молодших класів угі 24 тональності.
Цікаві фортепіанні цикли «Дитяча музика» № 1 і № 2 створив В. Сильвестров. Як і його попередники, він розкриває у своїх циклах картини дитячого життя, сповненого веселих ігор і розваг («Скерцо», «Марш»), замилувань чарівними картинами природи («Озеро»), таємничих подій («Казка»).