Принципи навчання дітей рідної мови.Загальнодидактичні принципи,їх харак.Методичні принципи навчання(загальні методичні,часткові,спеціальні),їх харак

Принципи навчання-це вихідні теоретичні положення(правила,вимоги),керуючись якими, вихователь добирає засоби,методи і прийоми навчання,передбачає його ефективність.Дидактичні принципи спрямовані на оволодіння дітьми знаннями,вміннями і на­вичками з наступним їх використанням у житті, на досягнення ефек­тивного розвивального і виховного навчання, на гармонійний розвиток особистості.До загальнодидактичних принципів належать: принцип виховного навчання, єдності навчання з життям, теорії з практикою, принципи усвідомленості, послідовності, систематичності навчання, принципи нау­ковості, наочності, творчої активності, доступності навчання, міцності засвоєння знань, розвивального навчання, колективного характеру на­вчання та врахування індивідуальних особливостей дітей. Методичні принципи- це положення, які визначають як основні (загальні), так і другорядні (часткові) параметри процесу навчання певного предмета, а також найефективніші засоби досягнення постав­леної дидактичної мети. Отже, принципи методики навчання рідної мови неоднорідні. Одні з них носять узагальнений характер (загальномето-дичні принципи),інші - частковий, які конкретизують та реалізують загальні принципи,або спеціальний,які стосуються одного з видів мов­леннєвої діяльності: звуковимови,лексики,монологічного мовлення, граматики тощо. Загальні методичні принципи навчання дітей рідної мови, що випли­вають із закономірностей її засвоєння, розробила Л. Федоренко. Це принципи: 1) уваги до матерії мови - щоб розвивати своє­часно мовленнєвий апарат дитини: органи слуху, артикуляції, дрібні м’язи пальців та кисті руки. 2) розуміння мовних значень - мова як пред­мет навчання є знаковою системою, що кодує позамовну дійсність. 3) оцінювання виразності мовлення — це розуміння внутріш­нього світу людини, втіленого в мові, та вміння висловлювати свої емоції і почуття,реалізується за допомогою спеціальних методів і прийомів на заняттях з художньої літератури та розвитку мовлення (виховання звукової культури мовлення). Дітей дошкільного віку вчать емоційно сприймати зміст художніх творів, відчувати їх характер (ра­дісний,урочистий,сумний,серйозний, суворий,веселий,жартівливий),помічати особливості літературної мови (епітети, повтори, образні вира­зи), передавати своє ставлення до змісту,персонажів твору, вчать ви­разно декламувати вірші, використовуючи емоційно виразні засоби інто­нації.4) розвитку мовного чуття - дитина має практично засвоїти норми рідної мови (відповідно до орфо­епічних вимог), навчитися вільно спілкуватися. Для цього вона повин­на чути правильну літературну мову дорослих, наслідувати їх. 5)випереджального розвитку усного мовленнянад писемним - вихователь працює над розвитком усного мовлення дитини, розвиває всі його складові:словник,граматичну і звукову правильність, діалогічне й монологічне мовлення.У ст. дош. віці дітей вчать робити звуковий аналіз слів,знайом­лять зі звуками (голосними,приголосними,твердими),готують руку дитини до письма.Писемним мовленням діти оволодівають у школі.6)прискорення темпів навчання -полягає в поступовому ускладненні змісту,методів і прийомів навчання мови від групи до групи.

Часткові методичні принципи навчання рідної мови описані В.Скалкіним та Е.Коротковою.До них належать:1)Комунікативна спрямованість навчання означає оволодіння дітьми рідною мовою як засобом комунікації, спілкування. 2)забезпечення активної мовленнєвої практики дітей реа­лізується як на організованих заняттях, так і під час режимних моментів..3) організації спостережень над мовним матеріалом - дітям дош. віку,доступне усвідомлення звукових і складових виявів мовлення. 4) комплексного підході/ до розвитку мовлення - одночасна робота педагога над засвоєнням дитиною звукової, грама­тичної правильності мовлення, збагаченням словника і розвитком діа­логічного та монологічного мовлення. 5) забезпечення впливу художньої літератури на мовлен­нєвий розвиток дітей.Через твори художньої літератури відбувається збагачення, уточнення й активізація словника дітей; вірші, забавлянки, чистомовки, скоромовки закріплюють правильну звуковимову, сприя­ють розвитку виразності мовлення. 6) сенсорно-лінгвістичного розвитку дитини - така організація її навчально-мовленнєвої діяльності, в процесі якої вона має засвоювати нові слова на основі чуттєвого досвіду (сенсорики) за допомогою різних аналізаторів (зорового, слухового, смакового, дотико­вого тощо).7) взаємозв’язку мислення, мови і мовлення - практичне ознайомлення дітей дошкільного віку з граматичними формами (рід, число, відмінкові закінчення, клична форма, невідмінювані слова), артикуляцією звуків, багатозначністю слів, синонімами, антонімами, ком­позицією тексту.

Спеціальні принципи, які стосуються конкретної мовної галузі (лексики, фонетики, граматики, зв’язного мовлення). Наприклад, спеціальні принципи ро­боти зі словниками: а) введення слів на основі чуттєвого досвіду та активної пізнавальної діяльності; б) розв’язання усіх завдань словни­кової роботи в єдності; в) зв’язок змісту словникової роботи з розви-вальними можливостями дитини у пізнанні навколишнього світу.

2.Бесіда – основний метод розв.діалогічного мовлення.Види бесід,тематика.Значення бесід для розумового і морального,естетичного розв.Бесіда – це така форма спілкування,яка застосовується з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. У роботі з дошкільниками бесіда може використовуватися як спеціальний словесний метод навчання,який визначає зміст заняття з дітьми,

напр.:вступна бесіда,пояснювальна,узагальнююча,

бесіда – супровід.Бесіда як метод навчання потребує зосередження на певній темі розмови,передбачає достатній рівень знань про те, що має обговорюватися.Отже бесіда використав на занятті разом з іншими методами(розглядання картин,

художнє читання,розповідь)і вимагає ретельної підготовки як від дітей,так і вихователя.На важливості бесіди для інтелектуального,морального,

духовного розв. Дітей наголошували К.Ушинський,Є. Тихеєва,С.Русова. Методику проведення бесід з дітьми дош. віку пізніше вдосконалювали О.Радіна,Є.Фльоріна,А.Богуш,С.Короткова.Вони звернули увагу на актуалізацію не лише мовленнєвого аспекту,а й на необхідність створення особливої духовно – естетичної атмосфери,яка забезпечувала б виховний вплив бесіди. Цінність бесіди виявляється в систематизації,уточненні впорядкуванні дитячих уявлень,збагаченні їхнього досвіду.Під час бесіди діти навчаються логічно мислити,швидко пригадувати,аналізувати,

порівнювати,висловлювати судження,робити висновки,формувати та обстоювати власні думки. Діалог,що виникає між дитиною і педагогом під час бесіди,сприяє формуванню вміння слухати та розуміти співрозмовника,правильно відповідати та висловлювати власні думки, з повагою ставитися до думки іншого,не змінювати тему обговорення,

стримувати своє бажання висловитися тоді,коли висловлюється інша дитина.Усе це виховує культуру діалогу.У дош лінгводидактиці бесіди класифікують за таким принципом:за картиною чи змістом художнього твору,які використов. на занятті;залежно від мети і методу(вступна,супроводжувальна,

заключна,узагальнююча);відповідно до змісту

(пізнавальна та етична бесіда).Вимоги щодо бесіди:змістом бесіди мають бути явища,добре знайомі дітям,але які потребують додаткових пояснень,міркувань.

3.Скласти план проведення літературного ранку з дітьми 7 – го року життя.(тема за вибором).

Літературні ранки присвячують творчості й сучасних поетів та письменників: Н.Забілі, П.Вороньку, Г.Бойку, місцевим поетам. Якщо літературне свято присвячено творчості місцевого письменника, бажано запросити його в гості, на зустріч з дітьми.Ранки чи вечори проводять у залі. Залу прикрашають портрет письменника, українські вишиті рушники, виставка творів, ілюстрації, декорації для інсценування творів письменника. У літературних святах беруть участь дорослі (працівники дошкільного закладу), батьки, запрошені гості та діти. Їх проводять у музичному супроводі (фортепіано, баян, народні українські музичні та інші інструменти). Діти й дорослі вдягають українські національні костюми.

Літературні ранки та вечори будуються за такою структурою:

- вступне слово вихователя про життя та діяльність письменника;

- розглядання портрета, книг;

- бесіда про книги, знайомі твори; літературна вікторина;

- читання дітьми віршів, розповідання казок; участь дорослих (читання віршів, співання пісень за текстом письменника);

- ігри дітей, театралізація чи драматизація творів письменника;

- інсценізація творів письменника.

Літературні ранки проводять один-два рази у квартал тривалістю 30-40 хв. Літературна вікторина за змістом оповідань Н.Забіли. Діти впізнають героїв творів «Сорока-білобока», «Про дівчину Маринку і руду кішку», «Дванадцять місяців», «Про Ясочку». Літературна вікторина проводиться у вигляді інсценування і театралізації (уривків) творів Н.Забіли.

Білет 9

. 1.Мовленнєва діяльність,її харак.Структура мовленнєвої діяльності.Види мовленнєвої діяльності.Мовленнєва діяльність – активний, цілеспрямований,опосередкований мовою та зумовлений ситуацією спілкування процес прийому і видачі мовлен­нєвого повідомлення у взаємодії людей між собою.Мовленнєва діяльність може входити до іншої, значно ширшої діяльності (трудової, пізнавальної і т. п.).Проте вона може бути й самостійною діяль­ністю,бо в людини є специфічна потреба, притаманна лише їй, у висловленні думки та одержанні мовленнєвої інформації.Цю потребу називають комунікативно-пізнавальною.

Психолог Л. С. Виготський характеризував мовленнєву діяльність як процесматеріалізації думки, тобто перетворення її у слово.Мовленнєва діяльність складається з мовленнєвих дій (актів), що являють собою підготовку і реалізацію висловлення, цілком, незалежно від йогообсягу (це може бути репліка в діалозі, розповідь і т.д.).У лінгвістиці найбільш відома схема мовленнєвого акту.Вона включає наступні основні компоненти: хто говорить (адресант), хто слухає (адресат), контекст (обстановка, у якійвиробляється висловлення, наприклад, офіційні збори, сімейний обід),передана інформація (повідомлення).Розрізняють чотири види мовленнєвої діяльності: говоріння, слухання, читання і письмо. Слухання і читання називають рецептивним. мовленням, а тих, хто слухає або читає,-реципієнтами. Говоріння і письмо належать до продуктивного мовлення. Мовців тих, хто читає - називають продуцентами. У дошкільному закладі діти опановують лише два види мовленневоі діяльності — слухання та говоріння. Активною стороною мовленневого акту е говоріння.

Навчально - мовленнєва діяльність дітей дошкільного віку охоплює різні види говоріння (розповідання, бесіда, діалогізування, міркування, повідомлення тощо) та слухання, які реалізуються на спеціально організованих заняттях з розвитку мовлення.

Говоріння, за I. Зимнъою - це продуктивний вид активної мовленневої діяльності, процес здійснення спілкування, зовнішнє вираження спосо­бу формулювання думки засобами мови.

За структурою говоріння складаеться з трьох частин: мотиващйно-спонукальної(для говоріння потрібний: стимул, спонукання, мотив);аналітико-синтетичноі(внутрішнє оформлення висловлювання) та виконавчої (вимовні та інтонаційні засоби вираження думки). Результат говорння реалізуеться в діяльності інших людей і водночас виступає сполучною ланкою спілкування.Слухання - це сприймання мовлення на слух і його розуміння. Слуханняопосередковуеться говорінням іншого учасника спілкування. Його мета — розкриття смислових зв’язк!в, осмислення сприйнятого на слух мовленневого повідомлення мовця. Смислове сприймання не планується і не контролюється свідомістю того, хто слухає.Ре­зультатом слухання є розуміння або нерозуміння тексту.