Наукова й освітня діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка
Доказом національного пробудження галицьких українців та пожвавлення українського народного життя стала поява в кінці ХІХ ст. на теренах Західної України цілої низки культурно-освітницьких гуртків, товариств, часописів. Неквапно відроджуючись, Галичина зміцнювала свої взаємини з Україною. Цензурні утиски в Україні все зростали й наддніпрянці стали думати про працю у західних землях. 1873 р. з ініціативи чернігівця Олександра Кониського у Львові виникло Товариство ім.Т.Шевченка. За його ж пропозицією 1892 р. це товариство було перейменовано на Наукове товариство ім.Т.Шевченка. З 1894 р. головою НТШ обрано Михайла Грушевського.
НТШ стало провідним українським центром на зразок європейських Академій наук. В його рамках діяло три наукових секції: історико-філософська, філологічна, математично-природничо-лікарська, а також цілий ряд комісій, в тому числі археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична та ін. В НТШ працювали М.Грушевський, І.Франко, В.Гнатюк, І.Горбачевський, І.Пулюй, І.Раковський. Товариство заснувало власне видавництво, силами якого науковці І.Франко, К.Студинський, О.Колесса, Ф.Вовк, В.Гнатюк, І.Верхратський та інші започаткували кілька серійних видань, таких як “Записки НТШ” (120 томів), “Пам’ятки українсько-руської мови”, “Етнографічний збірник”(38 томів), “Матеріали до української етнології” (26 томів), “Збірник філологічної секції”(23 томи), “Українсько-руський архів”. Ці видання збагатили українську науку вагомими працями переважно в галузі українознавства, стали потужним засобом піднесення рівня національної культури.
Зі створенням Наукового товариства ім.Шевченка Львів вважається духовним центром усього українського життя й прогресивної української думки. А коли невдовзі (17 травня 1876 р.) з’являється нечуваний за своєю дикістю Емський указ про заборону в Російській імперії українського слова й українського письменства, погляди всієї Східної України звертаються до Львова як до можливого загального осередку культурної української праці.
Під впливом Товариства в Галичині стали виходити різні літературні часописи. Слідом за “Правдою” з’явився літературний часопис “Зоря”(1880), потім “Життя і слово” (1894), а з 1898 р. – “Літературно-науковий вісник”. Двотижневий часопис “Зоря” (редактор О.Партицький, а потім В.Лукач та О.Барковський) виходив у Львові з 1880 р. до 1897 р. З 1895 р. він перейшов у власність НТШ і практично зробився всеукраїнським органом, об’єднавши співробітників і передплатників з усіх українських земель. Тут широко вміщувалися життєписи, спомини, листування визначних людей. За сприяння редакції “Зорі” відбулися також перші українські літературні конкурси, що мали неабияке значення для розвитку українського письменства. Саме в цьому часописі друкували свої твори молоді тоді українські письменники Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Осип Маковій, Богдан Лепкий та інші. Завдяки заходам В.Левицького (В. Лукача) цей часопис незабаром перетворився з видання для українських родин у репрезентативний всеукраїнський літературно-науковий орган, що виходив аж до кінця ХІХ ст., коли його заступив “Літературно-Науковий Вісник”, сторінки якого в часи редагування М.Грушевським та І.Франком збагатилися цілою низкою перлин красного письменства.
Заходами діячів Товариства головний на Західній Україні Львівський університет, хоча і поволі, через перепони з боку поляків, поступово робив кроки на шляху до українізації: збільшувалася кількість українських кафедр, української професури (на кінець ХІХ ст. тут було вже 9 професорів-українців: М.Грушевський, О.Колесса, К.Студинський, С.Дністрянський, П.Стебельський, В.Вергановський, С.Рудницький, С.Томашівський, І.Свенцицький). Більш активними й масовими (за участю студентів) стали виступи щодо відкриття самостійного українського університету. Ці вимоги набули такого розголосу, що австрійський цісар навіть погодився на відкриття університету в 1916 році, проте на заваді стала перша світова війна.
Товариство активно здійснювало опіку над студентською молоддю. Воно мало кілька фондів, з яких давало стипендії студентам. Товариство дбало також і про українські середні школи, вимагало від уряду поширення мережі українських гімназій, які, хоча й повільно, постійно зростали. Варто відзначити тісний зв’язок Товариства з наддніпрянськими вченими і культурно-освітніми діячами. НТШ всіляко допомагало їм в їх тяжкій боротьбі проти царського уряду і великодержавницької шовіністичної російської громадськості за права української нації.