Основні напрями розвитку документознавства в Україні

Професор Михайло Семенович приділив чи мало часу вивченню основним напрямках розвитку документознавства в Україні. Визначальне значення для розвитку документознавства в Україні є здобуття незалежності. Протягом незалежності розвинута інфраструктура документознавства, основними складовими якої є підготовка наукових кадрів, документознавча освіта, система професійних видань, проведення документознавчих форумів.

В 1994 р. у структурі Держкомархіву України була організована спеціалізована наукова Установа – Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства (УНДІАСД). Одним із напрямів інституту є проведення документознавчих досліджень. В ньому почали відбуватись підготовка фахівців за спеціальностями «Документознавство та інформаційна діяльність» та «Документознавство, архівознавство». Також зі спеціальності «Документознавство, архівознавство» успішно працюють при Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського (НБУВ), Національна академія керівних кадрів культури і мистецтва (НАКККіМ) та УНДІАСД.

Формування розгорнутої інфраструктури сприяло активізації документознавчих розвідок, які проводить значна група дослідників. Найбільш плідно і результативно зробили внесок на терені документознавства в Україні професори М. С. Слободяник [12, 19], В. В. Бездрабко [1], С. Г. Кулешов [7], Н. М. Кушнаренко [9], Палеха, Ю. І. [10], М. В. Комова [5], Корж М. В. [6] та Г. М. Швецова-Водка [23].

Михайло Семенович підкреслював, що помітне місце в інфраструктурі українського документознавства займають професійні форуми. Найбільш активно цей напрям реалізовувався у НАКККіМ, де провели 8 міжнародних конференцій «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики». Також почали проводити міжнародні конференції КНУКіМ, Одеський національний політехнічний університет і Донецький національний університет.

В Україні сформувалися дві документознавчі школи, де лідерами були С. Г. Кулешов і М. С. Слободяник. «До наукової школи М.С. Слободяника переважно входять дослідники, що працюють у вишах України. Ця школа в основному розвиває інформаційну концепцію документознавства, приділяючи значну увагу дослідженню ролі електронних документів у розвитку системи соціальних комунікацій. У межах даної школи захистили кандидатські дисертації та успішно працюють на терені документознавства кандидати наук М.В. Вилегжаніна, О.М. Збанацька, О.А. Кравцова, І.О. Петрова, В.В. Рудюк, Ю.П. Якимюк (Юхименко). 2012 р. завершують роботу над дисертаціями А.Т. Матвієнко, Л.В. Климчук, В.В. Добровольська» [19].

Аналіз основних напрямів розвитку українського документознавства здійснено на основі підготовленого М. С. Слободяником спільно з О. А. Політовою бібліографічного покажчика «Українське документознавство (1991-2011 роки)» [22], який був схвалений Національною парламентською бібліотекою України до друку. Ними були виділені такі основні напрями сучасного документознавства в Україні: теорія і методологія документознавства; історія документознавства; теорія документа; керування документацією; електронне документознавство; документознавча професіологія.

Варто зазначити, що в українському документознавстві розвиваються чотири концепції: архівно-ділова – С. Г. Кулешова, інформаційна – М. С. Слободяника, ноокомунікаційна – Г. М. Швецової-Водки та бібліотекознавча – Н. М. Кушнаренко. М. С. Слободяник приділив значну увагу аналізу документології, який здійснив спробу визначення структури, об’єкта, предмета документології та проблемного поля документологічних досліджень в працях «Документологія: Зміст. Перспективи» [16], «Проблемне поле документологічних досліджень» [20] та «Структура сучасного документознавства» [21]. Розвиваючи документологічну складову науки про документ, М. С. Слободяник заперечував проти базової ідеї Ю. М. Столярова і Н. М. Кушнаренко щодо паралельного існування документознавства і документології, і вважає ці терміни синонімічними.

Варто зазначити, що характерною рисою вітчизняного документознавства є висока активність обговорення проблем розвитку науки про документ, що зумовлює творчі дискусії між провідними вченими. Найбільш активною відрізнялися дискусії щодо структури сучасного документознавства між С. Г. Кулешовим і М. С. Слободяником, а також дискусія з професійних і морально-етичних проблем науки, що виникла навколо підручника Н. М. Кушнаренко «Документознавство», в якій М. С. Слободяник взяв активну участь.

Професор Михайло Семенович обґрунтував важливий напрямок розвитку вітчизняної науки про документ, яким є документознавство та практично реалізував під його керівництвом у підготовці документознавців НАКККіМ. Також, професор обґрунтував місце низки наук у системі комунікацій, а також теорії документальних комунікацій у структурі документознавства в працях «Документологія: Зміст. Перспективи» [16], «До питання структуризації комунікаційних наук» [15] та «Структура сучасного документознавства» [21].

В українському документознавстві позитивним є оснащення багатьох навчальних посібників із загального, спеціального і галузевого діловодства зразками оформлення документів, які представлені як частина посібника, або як окреме видання. Але, чимало таких зразків відрізняються від чинних в Україні стандартів, що негативно відбивається на рівні підготовки майбутніх фахівців. М. С. Слободяник присвятив чимало часу теоретичним проблемам розвитку вищої освіти в публікаціях «Дискусія повинна бути конструктивною» та «Стандарт як чинник відповіді документознавчої освіти на виклики часу».

Варто зазначити, що фахові документознавчі видання стають самостійним об’єктом дослідження. Один з найкращих фахових видань є журнал «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія», М. С. Слободяник був головним редактором.

В українському документознавстві формується новий напрям, пов'язаний з дослідженням внеску відомих вчених у розвиток науки про документ. Необхідним для документознавства жанром є видання вибраних праць М. С. Слободяника в праці «Бібліотека. Документ. Комунікації: вибрані праці». Це видання включає основні публікації автора з документознавства, бібліотекознавства, теорії соціальних комунікацій. Друга частина видання включає аналіз праць М. С. Слободяника та публікації про нього.

«Значну роль у розвитку документознавства відіграють професійні форуми, які постійно відбуваються в Україні. Організаторами цих форумів є відомі вчені: В.М. Андрієнко, В.В. Бездрабко, М.С. Слободяник, В.Г. Спрінсян. Найбільше відображення у публікаціях знайшли міжнародна наукова конференція «Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики», яка вже вісім раз відбулася в НАКККіМ; та міжнародний семінар з документознавчої термінології, який 5 разів було організовано у КНУКіМ. Слід відзначити високу оцінку цих форумів знаним російським документознавцем Є.О. Плешкевичем. Можна передбачити подальше планомірне і глибоке висвітлення результатів документознавчих форумів на сторінках фахових видань» [19].

Також, варто зазначити, що в Україні основними з напрямів розвитку документознавства є: історія розвитку документознавства; документознавча термінологія; дослідження зарубіжного документознавства; теорія документальних потоків; історія документа; організаційно-розпорядча документація; керування документацією; електронні документи; теоретико-методологічні проблеми автоматизації діловодства; документознавча професіологія; система підвищення кваліфікації тощо.

Наши рекомендации