Дайте характеристику методу мозкового штурму
Мозковий штурм — груповий метод творчої діяльності за відсутності будь-яких критеріїв оцінювання й напрямків пошуку ідей. Метод є практично універсальним, тому що дозволяє розглядати майже будь-яку проблему у сфері людської діяльності. Це можуть бути завдання з галузі організації виробництва, сфери обслуговування, бізнесу, економіки, соціології, карного розшуку, військових операцій тощо. Головна умова: завдання мають бути просто й зрозуміло сформульовані.
Це цікаво
Метод мозкового штурму (brainstorm) створив у 30-ті pp. XX ст. Алекс Осборн, співробітник рекламного агентства BBD&0. У наш час існує понад 50 модифікацій цього методу.
Для проведення мозкової атаки обирається ведучий мозкового штурму й створюються дві групи:
• генератори ідей — учасники, які пропонують нові варіанти вирішення завдання;
• критики-аналітики — члени комісії, які обробляють запропоновані варіанти.
У ці групи слід відбирати людей, які мають певні якості.
Ведучий: вимоги до учасника.
Завдання ведучого: забезпечувати якість мозкового штурму, регулюючи його хід.
Повноваження ведучого:
1. Відповідати за процедуру й регламент роботи (дотримання правил).
2. Припиняти неконструктивне поводження учасників — «перетягання каната», «павиний хвіст» та ін.
3. Забезпечувати психологічну підтримку учасників, атмосферу активності й доброзичливості (повинен уміти миттєво позитивно оцінити будь-яку ідею).
4. Керувати процесом пошуку ідей (необхідно постійно уточнювати формулювання завдання, розширювати поле пошуку, виділяти нові напрямки й аспекти розв'язань, задавати нові напрямки пошуку рішень для учасників).
Успіх мозкового штурму залежить від психологічної атмосфери й активності обговорення, тому роль ведучого в мозковому штурмі дуже важлива. Саме він може «вивести з безвиході» і вдихнути свіжі сили в процес.
Генератор ідей: вимоги до учасника.
Завдання генератора ідей: безупинно висувати ідеї щодо поставленої проблеми або завдання.
Вимоги до генераторів:
1. Висування великої кількості ідей за широким спектром тем, заснованих на нових принципах, перенесення ідей із різних галузей, використання яскравих несподіваних аналогій.
2. Використання ідей, висунутих раніше іншим генератором.
3. Генераторові ідей має бути притаманна віра в те, що кращі ідеї ще попереду, а також оптимізм.
4. Неприпустимо включати в групу генераторів природжених скептиків і критиканів.
5. Генератори ідей повинні мати широкий кругозір, а також здатність відходити від нав'язливих ідей.
Типовий генератор активно висуває ідеї з будь-якої запропонованої теми, завдання, у присутності третіх осіб і за наявності критики («фонтан ідей»). Тіньовий генератор активно висуває ідеї індивідуально. Інертний генератор має позитивну установку на творчість, але в нього немає досвіду, низький рівень вимог. Бажано мати в групі генераторів дівчат і юнаків.
Аналітик: вимоги до учасника.
Завдання критика-аналітика: виявлення раціонального зерна в кожній запропонованій до аналізу ідеї.
Вимоги до аналітика:
1. Розуміння специфіки проблеми (завдання).
2. Здатність до узагальнення.
3. Йому мають бути притаманні оптимізм і віра в те, що краща ідея — це та, котра аналізується саме зараз.
4. Гарні аналітики можуть виявити нові принципи розв'язання завдання після класифікації принципів, висунутих генераторами. Дуже часто найцінніше в мозковому штурмі — новий напрямок пошуку, а не конкретне рішення
Етапи й правила мозкового штурму
Правильно організований мозковий штурм складається з трьох обов'язкових етапів. Етапи відрізняються організацією й правилами їх проведення.
1. Попередній етап — постановка проблеми. На початку цього етапу проблема має бути чітко сформульована. Учасникам розповідається про завдання генераторів ідей і аналітиків. Потім кожний пише, у якій групі він хотів би брати участь зі своїми товаришами. Відбувається відбір учасників штурму, обрання ведучого.
2. Основний етап — генерація ідей. Дуже важливо дотримувати правил цього етапу:
• Головне — кількість ідей. Не робіть ніяких обмежень, радо приймаються як логічні, так і абсурдні ідеї.
• Повна заборона на критику й кожну (у тому числі позитивну) оцінку висловлюваних ідей, тому що оцінювання відволікає від основного завдання і збиває творчий настрій.
• Незвичайні й навіть абсурдні ідеї уважно вислуховуються.
• Комбінуйте й поліпшуйте будь-які ідеї.
• Усі ідеї фіксуються (записуються на дошці, на диктофон, магнітофон).
Заключний етап — групування, відбір і оцінювання ідей. Визначаються найцінніші ідеї та підбивається остаточний підсумок мозкового штурму. На цьому етапі, на відміну від другого, оцінювання не обмежується, а навпаки, вітається. Методи аналізу й оцінювання ідей можуть бути дуже різними. Успішність цього етапу прямо залежить від того, наскільки «однаково» учасники розуміють критерії відбору й оцінювання
Зоною оптимального використання мозкового штурму є:
1. Завдання, коли ми ще не маємо глибоких знань про об'єкт дослідження й необхідно визначити напрямки розв'язання проблеми. На цьому етапі ми поки що не можемо застосувати логіку. Припустімо, що проблема виникла нещодавно.
2. Завдання на проектування нової продукції, ідей реклами й т. п.
3. «Зворотні» завдання («зворотний» мозковий штурм): як погіршити товар, процес, послугу. Вирішуються ці завдання для того, щоб після зворотного мозкового штурму знайти «зайві ланки» і виключити з процесів непотрібні або шкідливі процедури.
Основний недолік методу — мала продуктивність при значних витратах часу.
5. Морфологічний аналіз.
Морфологічний аналіззаснований на побудові таблиці (морфологічної скриньки), у якій перелічуються всі основні елементи, що складають об'єкт, і вказується можливо більша кількість відомих і можливих варіантів реалізації цих елементів. Комбінуючи варіанти реалізації елементів об'єкта, можна одержати найнесподіваніші нові розв'язання.
Послідовність дій при цьому така:
• Точно сформулювати проблему.
• Визначити найважливіші елементи об'єкта (ряди таблиці).
• Визначити варіанти виконання елементів (стовпці таблиці).
• Занести їх до таблиці (заповнити комірки).
• Оцінити всі наявні в таблиці варіанти.
• Вибрати оптимальний варіант.
Головні недоліки методу;
1) спрощеність підходу до аналізу об'єкта;
2) можливість одержання занадто великої кількості варіантів для розгляду.
Галузь застосування: морфологічний аналіз має багато як найпростіших, так і ускладнених модифікацій Проте його застосування раціональне для простих об'єктів і там, де можливо знайти нову ідею за рахунок комбінації відомих рішень (реклама, дизайн тощо).
Секрети успіху полягають у виборі невеликої кількості найістотніших основних параметрів (вибрати основне чомусь завжди буває нелегко) і якомога більшої кількості найнеймовірніщих варіацій, а також у доброму знанні теми.
Приклад.
1. Проблема: створити презентаційний буклет.
2. Намалюйте таблицю (приблизно 5 стовпців на 5 рядків).
3. У першому рядку випишіть основні параметри завдання (наприклад, формат, матеріали, обробка, обкладинка, стилістика).
4. Заповніть рядки таблиці варіантами цих параметрів (наприклад, матеріали: крейдований папір, дизайнерський папір, папір ручної роботи з вкрапленнями, калька, алюміній, пластик, шовк, наждаковий папір тощо). Варіанти слід намагатися вигадувати цікаві, на хвилинку відійшовши від стандартів — ви завжди потім устигнете до них повернутися.
5. Довільно компонуйте окремі комірки в стовпцях і дивіться, що виходить і наскільки це відповідає завданню (наприклад: квадратний формат, чорний дизайнерський папір із кольоровою калькою, заляпаною сріблом, обкладинка зі шліфованого алюмінію з непомітним гравіруванням імені улюбленої яхти генерального директора, дизайн у готичному стилі). Не забувайте виписувати варіанти, що сподобалися, поки що не заглиблюючись у їх критику.
6. Коли набереться достатня кількість варіантів, виберіть найбільш підходящий.
6. Що таке техніка читання і які є види читання?
Передусім важливо навчитися читати книжки. Під технікою читання слід розуміти навички раціонального і швидкого читання. Техніка швидкого читання ґрунтується на вмінні сприймати одночасно кілька слів, а то й цілий абзац, без мисленного їх висловлювання. Пам'ять і мислення у цей момент настільки активізовані, що дозволяють сприймати майже весь текст. Зрозуміло, що для цього потрібні спеціальна підготовка і тривале тренування. Ця форма читання ознайомлююча за характером і доступна всім.
Другим важливим етапом у покращенні техніки читання є вироблення відповідної установки, готовності до самовдосконалення. Дуже важливою умовою тут виступають вольові засилля, уміння примусити себе працювати в заданому ритмі і напрямку.
Економія часу у процесі роботи з книгою досягається не тільки за рахунок швидкості читання, а й за рахунок вибору найкращого в даних умовах різновиду читання. Розглянемо деякі з них.
Попереднє читання. У процесі такого читання відмічаються всі незнайомі, іноземні слова, наукові терміни і поняття, щоб у подальшому можна було вияснити їх значення, наприклад, за словниками чи довідниками.
Наскрізне читання (читання підряд) — означає уважне прочитання всього матеріалу. Цей вид читання використовується за необхідності повністю охопити зміст розділу, статті, книги в цілому.
Вибіркове читання передбачає певний відбір матеріалу для читання з метою його поглибленого вивчення. Інколи така необхідність виникає, коли треба знайти відповідь на певне запитання, тобто цей вид читання визначається інтересами і практичними потребами читача.
Повторне читання — з метою повернутися до того, що дуже потрібне або не зовсім зрозуміле, через якийсь час є потреба ґрунтовно осмислити його.
Аналітичне читання (або читання з опрацюванням матеріалу) — критичний розбір змісту з метою глибокого його вивчення, конспектування найістотнішого. Використовується під час роботи з першоджерелами, часто супроводжується виписуванням фактів, цитат, висновків на картки, складанням тез, рефератів і т. д.
Партитурне читання, або, як його ще називають, динамічне читання, означає швидке ознайомлення з книжкою в цілому при великій швидкості читання (за 1,5-2 години прочитується до 200-300 сторінок).
Змішане читання — застосування різних видів читання залежно від змісту матеріалу, цілей і завдань його вивчення.
Практичні рекомендації роботи з книгою.
1.Уважно вивчити титульну сторінку, де вказані основні відомості про книгу: назва, автор, місце та рік видання, найменування видавництва. Це важливо, оскільки трапляються випадки, коли повідомивши консультанту бібліотечного каталогу хоча б одну із наведених характеристик книги, вам допоможуть швидко її віднайти. Це пояснюється тим, що бібліотеки систематизують джерела інформації за декількома ознаками (за назвою, автором, рік видання тощо).
2.Ретельно ознайомтесь із заголовками цієї книги, намагаючись зрозуміти, з яких розділів вона складається, в якій послідовності викладається матеріал; окремо звертайте увагу чи є в наявності матеріал, який представлений графічними зображеннями, схемами, зведеними таблицями – такі відомості як правило узагальнюють матеріал, що викладений на великих обсягах книги.
3.Уважно прочитайте анотацію, передмову чи вступ книги або висновки, що дасть змогу скласти загальне уявлення про зміст, зрозуміти основне призначення книги.
4.Ознайомтесь безпосередньо з основним текстом книги, для цього необхідно прочитати декілька сторінок, абзаци, уривки з тих розділів, що за назвою найбільше підходять до теми вашого проекту чи проблеми. Це дасть змогу зрозуміти про стиль написання автора, особливостях викладу матеріалу, настільки матеріал книги є доступним чи складним і на її вивчення потрібно більше часу і т.д.
7. Які є способи занотовування проаналізованої інформації?
a. Способи занотовування проаналізованої інформації: план, тези, цитата, конспект.
Економія часу та енергії читача досягається не тільки швидкістю читання і запису, а й за рахунок уміння правильно обрати і реалізувати раціональний вид запису (план, тези, конспект, анотація, рецензія, реферат та ін.).
1) План — короткий, логічно побудований перелік запитань, які розкривають зміст прочитаного матеріалу. Складання плану — вид роботи з текстом, засіб засвоєння і розуміння прочитаного, шлях до вивчення (складання, підготовки) композиції тексту.
План укладають під час ознайомлювального читання тексту. План залежить від змісту тексту, його основної ідеї. Пункти плану можуть мати вигляд заголовків або питань-тем, в яких читач може деталізувати заголовки тексту, пропоноване автором. Якщо текст немає визначених питань, то план можна скласти самостійно. Для цього необхідно визначати головні думки з тексту, встановлювати зв'язок між ними, і на цій основі поділяти текст і добирати заголовки до утворених частин тексту.
Принципами складання плану тексту є:
а) поділ тексту на смислові блоки (частини);
б) визначення головної думки кожного смислового блоку (частини);
в) формулювання пунктів плану (заголовків).
Складання плану сприяє кращому розумінню текстів, які не мають детальної рубрикації (поділу на розділи, параграфи, підрозділи), наприклад наукових статей. Однак план не передає фактичного змісту наукового тексту, а лише пропонує певну схему.
2) Тези — це коротко сформульовані основні думки, положення прочитаного матеріалу. Якщо кожен пункт плану — це запитання, то тези являють собою узагальнену, коротку на нього відповідь. Вони виражають саму сутність, але не розкривають змісту. Тезування — це вилучення основної інформації з тексту-джерел а у вигляді положень-тез.
Складання тез дозволяє більш детально розділити текст на окремі частини, ніж у випадку із планом, тому аналіз тексту, на основі тез виходить більш ґрунтовний. Скорочення відбувається з урахуванням проблематики текстів і авторської оцінки інформації. Рекомендований обсяг тез становить 2—3 сторінки машинописного тексту через 1,5—2 інтервали. Укладають тези після поглибленого й аналітико-критичного читання тексту статті, доповіді, складання відповідного плану і виписок.
Для тез властива строга нормативна змістово-композиційна структура:
а) назва, що відображає головну ідею;
б) преамбула (актуальність і ступінь розробленості проблеми);
в) основні тези-положення (обґрунтування, докази на користь проблеми, яку досліджує автор тексту);
г) завершальні тези (основні результати, перспективи).
Кожна теза висвітлює окрему мікротему (частину загальної теми тексту), визначає зміст наступної або підсумовує попередні тези. Формулювання кожної тези починають з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, яка висловлюється в одному або кількох реченнях. Виклад суті ідеї чи положення здійснюється без наведення конкретних прикладів. Посилання на джерела, цитати в тезах використовують рідко, не бажаний і фактичний матеріал.
3) Цитата — дослівна витримка з книги, що найбільш характерно відображає ту чи іншу думку автора. Тут же вказуються автор, назва його роботи, місце і рік видання, а також сторінка. Як правило, цитуються ті фрагменти авторського тексту, які є найважливішими з точки зору змісту і мети роботи над текстом.
Правила оформлення цитат:
1. Цитований текст повинен наводитися в лапках без найменших змін. Пропуск слів, речень або абзаців без спеціальної вказівки на це неприпустимий (на місці пропущених слів повинні ставитися три крапки). Не дозволяється заміняти слова, бо заміна навіть одного слова (хоча б і дуже близьким йому синонімом) може змінити зміст цитати.
2. У цитаті зберігаються всі особливості авторського написання (насамперед у тих випадках, коли зміна призводить до викривлення змісту висловлення).