Різні підходи до класифікації методів навчання

Питання класифікації методів навчання має свою історію. Найдавнішою є класифікація методів за зовнішніми діями вчителя та учнів на заняттях. Зокрема, школярі розповідають, слухають, читають, відповідають, розв’язують задачі, пишуть тощо. Відповідно дидакти описували методи розповіді, бесіди,

роботи з книжкою, картиною, методи розв’язування задач, вправлянь тощо. Кількість таких методів досить велика, адже видів діяльності в навчанні дуже багато.

Відомо кілька підходів до класифікації методів. До 70-х років поширеними і визнаними класифікаціями були такі:

– за джерелом знань – словесні, наочні, практичні (Н. В. Верзилін, Є. Я. Голант, Є. І. Перовський);

– за основною дидактичною метою – методи набуття нових знань, формування вмінь і навичок, закріплення, застосування, перевірки (М. О. Данилов, Б. П. Єсипов);

– за ступенем активності учнів – методи пасивні й активні (Є. Я. Голант).

У 80-х роках активно розвивалась теорія змісту і методів навчання.

Вихідним положенням у теорії методів є цілі навчання. Кожний структурний елемент змісту освіти, відображаючи культуру суспільства (знання, засоби діяльності, досвід творчої діяльності, емоційно-чуттєвий досвід особистості), має різні функції та різні рівні засвоєння.

Відповідно до цього дидактики розробляли загально-дидактичні методи навчання. За М. М. Скаткіним і І. Я. Лернером, до них належать пояснювально-ілюстративний, ілюстративно-репродуктивний, проблемного навчання, формування творчих можливостей учнів. Ці методи відповідають різним рівням пізнавальної діяльності учнів. Вони охоплюють усі цілі навчання і розвитку, дають змогу побачити навчальний процес цілісно, в системі дій учителя і учнів. Головна функція першого методу – пред’явлення готової інформації вчителем і сприймання та запам’ятовування її учнями. У такий спосіб знання можуть бути засвоєні тільки на рівні усвідомленого сприймання і запам’ятовування. Інструктивно-репродуктивний метод піднімає здобуті знання на рівень застосування їх за зразком і у варіативних ситуаціях. Обидва методи – найбільш доцільний і економний спосіб

організації набуття готових знань і вмінь. Водночас їх недостатньо для засвоєння досвіду творчої діяльності. Для цього можуть бути використані

різні проблемні методи. Досвід творчої діяльності піддається освоєнню учнями тільки по-елементно, по операційно. Цієї мети можна досягти,застосовуючи евристичну бесіду, що готує до цілісного розв’язання проблемної задачі, яка потребує застосування дослідницького методу. Для засвоєння еталонів культури і логіки мислення найкращим є метод проблемного викладу. Таким чином, відповідно до цілей і змісту навчання обирається той чи інший метод. Зокрема, на уроці можна застосовувати різні методи, але у відповідних поєднаннях залежно від дидактичної мети уроку.

Серед відомих класифікацій вирізняється системним підходом класифікація Ю. К. Бабанського. Учений виділяє три групи методів навчання, беручи до уваги основні компоненти процесу навчання у взаємозв’язку викладання і учіння: 1) організація і здійснення; 2) стимулювання і мотивація; 3) контроль і самоконтроль.

Організація і здійснення навчальної діяльності передбачають передачу, сприймання, осмислення, запам’ятовування інформації та практичне її застосування. Тому до цієї групи Бабанський відносить словесні, наочні, практичні методи і методи передачі інформації через різні практичні, трудові та інші дії. Осмислення і логічне опрацювання інформації пов’язані з методами індуктивними і дедуктивними, організацією репродуктивної і проблемно-пошукової діяльності.[20,с.180]

Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності:

– словесні, наочні і практичні (аспект передачі і сприймання навчальної інформації);

– індуктивні і дедуктивні (логічний аспект);

– репродуктивні і проблемно-пошукові (аспект мислення);

– самостійної роботи і роботи під керівництвом учителя (аспект управління учінням);

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності, виходячи з наявності двох великих груп мотивів, Ю. К. Бабанський розділяє на методи стимулювання і мотивації інтересу до учіння (пізнавальні ігри, дискусії, емоційне переживання тощо) і методи стимулювання та мотивації обов’язку і відповідальності в учінні (заохочення, осуд тощо).

Наявність різних класифікацій засвідчує, що методи як дидактична категорія – багатовимірне поняття і можуть розглядатися з різних точок зору. Розвиток теорії змісту методів навчання зумовлює пошуки нових підходів до визначення системи методів та їх класифікації за певними ознаками.

Методи за джерелом отримання знань:

– словесні (пояснення, розповідь, бесіда);

– наочні (ілюстрація, демонстрація, самостійне спостереження);

– практичні (практичні роботи, дослідні роботи).

За суб’єктом діяльності:

– методи викладання (з боку вчителя);

– методи учіння (з боку учня).

За характером мислення:

– репродуктивний;

– проблемно-пошуковий;

– дослідницький;

– пояснювально-ілюстративний.

За логікою засвоєння:

– методи аналізу;

– методи синтезу;

– індуктивний, дедуктивний. [25,с.125]

Незалежно від класифікації, кожний метод зберігає свої істотні зовнішні ознаки в різних умовах навчання, в різних класах. Спостерігаючи урок, учитель може відрізнити один метод від іншого за його структурою, усталеними прийомами. [23,с.207]