Час початку засвоєння другої мови
Питання про те, коли саме слід починати вчити дітей другої мови, залишається дискусійним. Існують різні думки щодо розв'язання цієї проблеми. Одна з них відстоює необхідність та ефективність навчання дітей другої мови в ранньому віці, до трьох років. Представниками цього напряму є зарубіжні вчені-експериментатори А.Табуре-Келлер, Ж.Ронже, В.Леопольд, В.Штерн та ін.
Так, французький учений А.Табуре-Келлер простежив (1903 р.) оволодіння дитиною у віці від одного року восьми місяців до трьох років французькою мовою та ЇЇ діалектним варіантом. Дитина перебувала в колі сім'ї, у спілкуванні з дитиною батьки дотримувалися принципу «одна особа одна мова». Батько розмовляв з дитиною французькою, мати - діалектною мовою.
А Табуре-Келлер описує мовленнєві стадії, які спостерігалися під час оволодіння дитиною двома мовами.
Від одного року одинадцяти місяців до двох років стадія автономного мовлення (дитяче мовлення), яке не залежало ні від французької, ні від діалектної мов.
Від двох років до двох років і двох місяців - стадія «дуплетів» з перевагою французької мови та змішаних слів.
Від двох років двох місяців до трьох років - стійка стадія змішаного мовлення.
Після трьох років з'являється незалежність двох мовних систем, вільне володіння як французькою мовою, так її діалектним варіантом.
На початку XX ст. було видано монографію Ж.Ронже «Розвиток мовлення двомовної дитини» (1913), в якій автор із докладним науковим психологічним та лінгвістичним аналізом описує розвиток мовлення власного сина Луї Ронже від народження до чотирьох з половиною років. Дитина виховувалась у сім'ї. Батьки спілкувалися з дитиною, дотримуючись принципу «одна особа - одна мова». З перших днів після народження до 4,5 років батько розмовляв із дитиною тільки французькою мовою, мати - німецькою.
За даними Ж.Ронже, дитина до 4,5 років засвоїла паралельно на однаковому рівні обидві мови. Уже у 2,5—3 роки, за даними автора, в дитини спостерігалася незалежність двох мовних систем, вільне спілкування як однією, так і другою мовами. Крім того, у присутності обох батьків хлопчик у два роки виконував роль перекладача, розмовляючи з батьком французькою мовою, він перекладав матері зміст розмови німецькою. У мовленні дитини, за словами Ж.Ронже, після 4,5 років не спостерігалося кальок та міжмовних змішувань, лексичних чи фонетичних спотворень.
Робота Ж.Ронже була позитивно оцінена у пресі психологом Л.С.Виготським. Він звернув увагу на своєрідність мовленнєвої ситуації в умовах сімейного виховання дитини та потенційні можливості раннього навчання дітей другої мови.
В.Леопольд у книзі «Дитина вивчає дві мови» (1957) описує навчання своїх дітей (дівчаток) англійської та німецької мов від народження до 14 років в умовах сім'ї за аналогічним принципом «одна особа - одна мова». За його даними, змішування мов («гібридна стадія») спостерігалась у дітей лише до двох років. Після цього періоду формувалася незалежність двох мов, діти вільно спілкувались і легко переходили з однієї мови на іншу. Крім того, вони мали високу успішність у школі.
У роботах зарубіжних учених висловлюється думка про раннє усвідомлення дитиною, яка володіє двома мовами, того, що кожна думка може бути виголошена різними мовами. Начатки усвідомлення двох мов дитиною вони відносять до кінця другого - початку третього років життя, коли зникають змішані фрази і з'являється вільне володіння двома мовами.
Аналогічне дослідження було проведено в 60-х р. XX ст. у Грузії Н.В.Імедадзе. Об'єктом дослідження була її власна донька, яка також виховувалась у сімейній мовленнєвій ситуації «одна особа ~ одна мова». Батьки (мати та батько) розмовляли з дитиною від народження лише грузинською, а няня та бабуся - російською мовами.
За даними автора, засвоєння мов розпочалося в дитини з одинадцяти місяців. При цьому, словниковий запас кожної із мов не відрізнявся від словникового запасу одномовної дитини. Упродовж другого і третього років життя спостерігалася стадія змішаного мовлення, яка зникала до трьох років.
Після трьох років дитина вільно спілкувалась як грузинською, так і російською мовами без помилок та акценту. На думку Н.В.Імедадзе, усвідомлення дитиною двох мов та міжмовне чуття з'являється у неї наприкінці третього року життя. Вона висловлює сумнів, щодо усвідомлення мов дитиною у більш ранньому віці.
Л.Г.Калініна (1960) провела спостереження за 23 двомовними дітьми (російська та угорська мови) та 15 одномовними в умовах закарпатських дитячих ясел. В 11 дітей обидві мови вводились із моменту народження у сім'ї («одна особа - одна мова»), у 12 дітей з рідною угорською мовою російська мова як друга, вводилася з 1,5-2 років у дитячих яслах (російська мова спілкування та навчання). Автор відзначає, що після трьох років як двомовні, так і одномовні діти вільно спілкувались обома мовами, без будь-яких змішаних фраз. При цьому не спостерігалося будь-яких порушень закономірностей мовленнєвого та розумового розвитку дітей.
Представники другої течії, найпоширенішої, уважають, що навчання дітей другої мови слід починати після трьох років, у дошкільному віці. Так, ще Д.І.Писарєв, спостерігаючи за дітьми у дворянських сім'ях, писав: «Маленькі діти від 3 до 10 років із дивовижною швидкістю запам’ятовують слова й мовні звороти... У цьому віці вони можуть за півроку навчитися розмовляти іноземною мовою. Тому саме в цьому віці їх і слід навчати мов»
Психофізіологи з наукового погляду пояснюють необхідність навчання дітей другої мови саме в дошкільному віці. Так, В.Пенфільд твердить, що пластичність кори головного мозку (щодо засвоєння мови) в підлітковому віці зникає, тому необхідно починати навчання другої мови як можна раніше. Учений вважає, що змалку дитина надзвичайно легко оволодіває мовою природним шляхом як засобом пізнання довкілля. Здатність засвоювати природним шляхом другу мову зберігається до 10 років, тому надзвичайно важливо, за його словами, не пропустити час початку навчання дітей другої мови, поки не зникла пластичність кори головного мозку. В.Пенфільд пропонує починати навчання дітей другої мови з молодшої групи дошкільного закладу, тобто у 3 роки.
Е.Пулгрем також уважає, що найсприятливіший у фізіологічному відношенні час для навчання другої мови — дошкільне дитинство. Саме в цей час інтенсивно функціонує природжений механізм засвоєння мови. На думку вченого, навчання дітей другої мови слід починати у 3-4 роки.
Представники третьої течії обстоюють навчання другої мови після 6 років. Початок її іде ще від часів Я.А.Коменського, який радив починати навчання третьої, латинської, мови з 6-7 років. Послідовник Я.А.Коменського, педагог і вчений К.Д.Ушинський писав: «Вивчення іноземних мов не повинно ніколи починатися занадто рано і ніяк не раніше того, як стане помітно, що рідна мова пустила глибоке коріння у духовну природу дитини. Встановити будь-який загальний термін у цьому відношенні неможливо. З однією дитиною можна починати вивчення іноземної мови в 7-8 років (ніколи раніше), з іншою - в 10-12; із дітьми зі слабкою сприйнятливістю краще не починати ніколи».1 Аналогічного погляду дотримувавсь і М.І.Пирогов, який уважав, що знання іноземної мови потрібне лише людям відповідних професій (дипломатам, драгоманам та Ін.), яких і потрібно навчати іноземної мови з пелюшок.
Дещо інший погляд мала Є.І.Тихеєва. Підтримуючи здебільшого думки К.Д.Ушинського та М.І.Пирогова, вона обережно пропонує можливість навчання іноземної мови значно раніше. На ЇЇ думку, якщо з дитиною займатись одну-дві години в день, це не зашкодить її загальному розвитку та розвитку її рідної мови.
Існує й зовсім нігілістичний підхід до вивчення другої мови в ранньому та дошкільному віці. Деякі зарубіжні вчені (І.Епштейн, С.Ньювенгіус та ін.) вважають, що дитяча двомовність шкідлива для дитини, що вона начебто негативно впливає на розвиток мислення, засмічує його, створює перепони на шляху засвоєння рідної мови. Вони розглядають дитячу двомовність як «соціальне лихо» й категорично заперечують навчання дітей другої мови в ранньому та дошкільному віці.
Аналогічну думку можна почути й на сучасному етапі від деяких педагогів - авторів альтернативних концепцій національної освіти в Україні, які пропонують уводити навчання другої мови лише з п'ятого класу школи.
Слід зауважити, що такий нігілістичний підхід до навчання дітей другої мови в ранньому та дошкільному віці не підкріплено експериментальними даними, він базується лише на власних міркуваннях та окремих випадкових спостереженнях, без наукового аналізу причин цього негативного явища.
Не можна не погодитися з думкою Л.С.Виготського, який писав: «Не можна запитувати, сприятливим чи гальмівним фактором є двомовність завжди, скрізь, за будь-яких обставин, без урахування тих конкретних умов, у яких протікає дитяча двомовність, та закономірностей розвитку дитини в кожному віковому періоді». Справедливо зазначають учені (Л.С.Виготський. Л.В.Щерба, В.Гене, В.Штерн та ін.), що дві мови, якими оволодіває дитина, не наштовхуються механічно одна на одну, не підпорядковуються звичайним законам взаємного гальмування. Визначаючи час початку навчання дітей другої мови, слід обов'язково враховувати взаємодію мов (далекі чи близькі), Їх соціальний статус та функціонування у цьому суспільстві (чи на території), загальний розвиток дітей (нормальний чи з відхиленнями), характер педагогічного впливу на мовленнєвий розвиток дітей (методика навчання), мовленнєву ситуацію у сім’ї, наявність чи відсутність стихійної двомовності.
У зв'язку з наданням українській мові статусу державної виникає необхідність навчання дітей національних спільнот, які проживають на території України, української мови вже в дошкільних закладах. Експериментальні дослідження, проведені останніми роками в російськомовних дошкільних закладах України, свідчать про необхідність залучення дітей із 2-3 років до української мови (рецептивний тип навчання), а з 4 років - уведення продуктивного типу навчання розмовної української мови.
Організоване педагогічне втручання у період сензитивного мовленнєвого розвитку двомовних дітей не тільки сприяє запобіганню помилок, а й дозволяє дітям ще до школи оволодіти розмовною формою української мови, усвідомити схоже й відмінне у двох близькоспоріднених мовах, які функціонують на території України. Справа лише за методикою навчання, адекватною умовам виховання дітей. Так, в умовах сім'ї, де батьки вільно володіють російською та українською мовами, доцільно спілкуватися з дитиною з перших днів її життя, дотримуючись принципу «одна особа - одна мова». Такого самого принципу можна дотримуватись і в дошкільному закладі, якщо один із вихователів групи бездоганно володіє українською мовою, другий - російською. У такому разі ці педагоги повинні працювати в ясельній групі (другий рік життя) і продовжувати заняття з дітьми цієї групи до випуску з дошкільного закладу. За таких умов без особливих педагогічних зусиль діти вільно оволодіють обома мовами. В інших випадках неминуча варіативність методик навчання з урахуванням регіону, мовного спілкування у сім’ї, у групі, віку дітей, рівня володіння мовами педагогічним персоналом дошкільного закладу.