Втрата годувальника (смерть)

Культури та спорту

-побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування

8 .Основні державні соціальні гарантії

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій включаються:

мінімальний розмір заробітної плати;

мінімальний розмір пенсії за віком;

неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні державні соціальні гарантії визначаються виключно законом.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

9 Інші державні соціальні гарантії

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо:

рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів;

індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін;

надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування;

забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

10Правовідносини по соціальному забезпеченню – це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають з приводу надання матеріального забезпечення чи послуг громадянам у випадках настання соціального ризику та відносин, що тісно пов’язані з ними (процедурні, процесуальні, соціально-страхові).Основною підставою класифікації правовідносин є те, результатом реалізації якої норми права вони виступають. В зв’язку із цим розрізняють матеріальні, процедурні і процесуальні правовідносини в галузі соціального забезпечення.

Визначальне місце займають матеріальні правовідносини. Саме в них задовольняються соціально-економічні потреби осіб похилого віку, непрацездатних, потреби в охороні здоров’я, підтримці материнства і дитинства.Процедурні правовідносини мають похідний характер та виконують обслуговуючу місію: сприяють реалізації прав громадян в даній галузі.

Процесуальні правовідносини виникають, якщо є спір про право. Їх зміст полягає в суб’єктивному праві особи на поновлення порушеного права і обов’язку відповідного державного органу розглянути спір по суті і прийняти рішення. Всі ці правовідносини є відносними (а не абсолютними), оскільки правами і обов’язками наділені обидва їх суб’єкти, за характером дії суб’єктів соціально-забезпечувальні відносини є активним.

Всі соціально-забезпечувальні правовідносини за своїм економічним змістом є розподільчими, полягають у задоволенні потреб за рахунок спеціально створених фондів та бюджету.

Особливості соціально забезпечувальних правовідносин

1. Як правило, правовідносин мають недоговірний характер. Правовий статус суб’єктів, тобто обсяг прав і обов’язків майже завжди визначається законом.

2. Персоніфікація соціально-забезпечувальних відносин. Обсяг права на соціальне забезпечення конкретної особи обумовлюється сумарним періодом її трудової діяльності, розміром її заробітку, сімейним станом, кількістю утриманців.

3. Реалізації матеріальних правовідносин передують (або виникають одночасно) процедурні правовідносини. Процедурні правовідносини виникають у зв’язку із встановленням юридичних фактів .

4. Інші критерії класифікації правовідносин по соціальному забезпеченню.

Найбільш традиційна і класифікація за видам забезпечення:

- пенсійне забезпечення

- по наданню допомог, пільг

- по соціальному обслуговуванню.

За терміном дії правовідносини бувають:

- правовідносини, які припиняються одноразовим виконанням зобов’язань

- правовідносини, термін здійснення яких абсолютно визначений

- правовідносини з відносно невизначеним терміном здійснення

11 Соціально страхові правовідносини

Це окремий вид соціально забезпечувальних правовідносин.

Це відносини у сфері загальнообов’язкового соціального страхування, тобто

- відносини щодо збору та акумуляції страхових внесків;

- відносини щодо розподільчої діяльності страхових фондів при визначенні виду та розміру соціальних виплат та соціальних послуг.

- відносини щодо організації соціального страхування (управління соціальним страхуванням, розпорядча та наглядова діяльність).

Цим відносинам характерні певні ознаки фінансових чи управлінських. Але вони забезпечують акумуляцію цільових соціальних кошті, які виключно спрямовані на фінансування соціальних виплат чи послуг особам у разі настання соціального ризику.

12 Суб’єкти соціально забезпечувальних правовідносин

Учасниками є дві сторони, котрі мають права та обов’язки. Правомочною стороною правовідносин є фізичні особи, а зобов’язаною стороною є уповноважені державою органи та установи.

Фізичні особи, як суб’єкти соціально-забезпечувальних відносин:

- громадяни України;

- іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України;

- іноземці та особи без громадянства, як і тимчасово проживають на території України.

Ініціатором матеріальних, процедурних чи процесуальних соціально-забезпечувальних відносин є громадяни. Як суб’єкт правовідносин фізична особа характеризується правоздатністю та дієздатністю. Правоздатність означає право особи мати права та обов’язки. Під дієздатністю в праві соціального забезпечення розуміють здатність особи своїми діями набувати прав на окремі види соціального забезпечення, здійснювати права і виконувати обов’язки, а також нести відповідальність за неправомірну поведінку. В праві соціального забезпечення дієздатність характеризується деякими особливостями.

До загальних суб’єктів відносять тих фізичних осіб, дієздатність яких зумовлена загально-соціальними (вік, втрата працездатності) чи професійними (нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання) соціальними ризиками.

До спеціальних суб’єктів відносять:

- ветеранів війни;

- ветеранів праці;

- військовослужбовців та членів їх сімей та ветерани військової служби;

- жертв нацистських репресій;

- реабілітованих репресованих громадян;

- осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Другою стороною правовідносин з соціального забезпечення є уповноважені державні органи та установи:

- Міністерство праці та соціальної політики;

- обласні та районні управління праці та соціального захисту населення;

- соціальні фонди;

- заклади охорони здоров’я;

- територіальні центри соціального обслуговування;

- медико-соціальна експертна комісія.

13 Об’єкти соціально-забезпечувальних правовідносин.

Під об’єктом соціально-забезпечувальних правовідносин розуміють конкретне благо, з приводу якого виникають правовідносини, тобто конкретний вид соціального забезпечення. Видами соціального забезпечення є пенсії, соціальні допомоги, соціальні пільги, соціальне обслуговування.

Пенсія - це щомісячна довготривала виплата, яка призначається та виплачується особам у випадку настання пенсійного віку ,інвалідності чи втрати годувальника за рахунок коштів пенсійного фонду чи бюджету та виступає основним джерелом доходи особи.

Пенсії бувають страхові, державні та соціальні.

Страхова пенсія – щомісячні страхові виплати ,які здійснюються застрахованим громадянам при досягненні пенсійного віку, інвалідності, чи втраті годувальника з коштів соціального страхування.

Ознаки страхової пенсії: основна умова виплати такої пенсії – наявність трудового (страхового) стажу; і участь у загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванні. Страхові пенсії бувають : за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника.

Державна пенсія - пенсія, яку призначають громадянам у зв’язку із роботою на певних посадах, пов’язаних із виконанням державних обов’язків, виплачуються як правило, з бюджету. Ознаки: наявність спеціального стажу (вислуги років) ,підвищений розмір пенсії, право на їх отримання регулюється спеціальними законами.

Соціальна пенсія – пенсія, яка призначається незалежно від трудового (страхового) стажу та причин його відсутності і в розмірах ,пропорційних до мінімального розміру пенсії за віком.

Соціальна допомога – це короткострокова (одноразова або періодична) виплата, цільовим призначенням якої є компенсація втраченого заробітку чи додаткова підтримка громадян випадку настання соціального ризику за рахунок коштів соціальних страхових фондів чи бюджету. Бувають страхові та не страхові.

Ознаки страхових: за рахунок коштів соціальних страхових фондів, право на їх отмраиння мають застраховані особи, основна мета призначення – компенсація втраченого заробітку, розмір залежить від заробітку.

Ознаки державних: право на їх отримання мають незастраховані особи, фінансування – за рахунок бюджету, мета – матеріальна підтримка осіб.

Соціальна пільга – це передбачене законом повне або часткове звільнення певних категорій громадян від виконання обов’язку, або надання додаткових прав при настанні соціального ризику.

Соціальне обслуговування – це діяльність державних органів та установ щодо надання громадянам соціально-побутових, медичних, психологічно-педагогічних, соціально-правових послуг та матеріальної допомоги, проведення їх соціальної адаптації та реабілітації.

Формами соціального обслуговування є:

1. - соціальні послуги, які надаються за рахунок фондів соціального страхування;

- соціальне обслуговування громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян на дому, стаціонарне соціальне обслуговування;

- санаторно-курортне лікування;

- соціальна реабілітація та адаптація інвалідів;

- забезпечення засобами пересування.

2. матеріальна підтримка ( надання особі речей ,одягу, засобів пересування і т.д.)

14 Зміст соціально-забезпечувальних правовідносин

Зміст правовідносин складають суб’єктивні права та обов’язки.

Зміст матеріальних правовідносин:

- право особи на конкретний вид соціального забезпечення у встановленому розмірі і у визначені терміни та

- обов’язок компетентного органу прийняти рішення про надання чи відмову у наданні певного виду соціального забезпечення.

Зміст процедурних правовідносин:

- право особи на встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення права на конкретний вид соціального забезпечення та

- обов’язок державного органу зробити перевірку і винести рішення про задоволення права особи або відмову у задоволенні.

Зміст процесуальних правовідносин:

- право особина відновлення порушеного права та

- обов’язок державного органу розглянути спір по суті і винести рішення.

15 . Юридичні факти

Конкретною підставою виникнення соціально-забезпечувальних правовідносин, як і будь-яких інших є юридичний факт.

Юридичний факт – це правові підстави (передбачені законом конкретні обставини) виникнення, зміни чи припинення правовідносин.

Юридичні наслідки можуть спричинятись одиничним фактором, або наступати лише в поєднанні із іншими, тобто при наявності комплексного юридичного фактичного складу. Всі соціально-забезпечувальні правовідносини виникають саме із таких складних юридичних фактів, котрі мають трьохступеневу структуру:

1. Об’єктивні підстави, закріплені в нормах права. Йдеться про настання соціальних ризиків ( настання старості, безробіття, народження і виховання дітей, смерть годувальника тимчасова непрацездатність, інвалідність, потреба в медичній допомозі та лікуванні, малозабезпеченість.

2. Волевиявлення особи, яка має право на отримання відповідного виду соціального забезпечення, або на поновлення порушеного права .

3. Прийняття рішення відповідним уповноваженим органом держави.

Загальний трудовий стаж – це загальна тривалість трудової або іншої суспільно-корисної діяльності та інших періодів, визначених в законодавстві, незалежно від перерв. Тривалість перерв у трудовій діяльності, причин звільнення і характер праці при визначенні загального трудового стажу значення не мають.

Загальний трудовий стаж є обов’язковою частиною юридичного складу, який спричиняє виникнення чи зміну правовідносин з приводу отримання страхових пенсій та допомог.

Спеціальний трудовий стаж

Спеціальний трудовий стаж – це тривалість роботи у певних галузях народного господарства, у певних умовах праці, у визначених місцевостях чи природнокліматичних умовах, за професіями, посадами, а також деяких видів суспільно-корисної діяльності.

Страховий стаж – це період (строк) протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачене законодавством.

16.Поняття та ознаки соціальних ризиків. Система соціальних ризиків за законодавством

Під соціальним ризиком сьогодні слід розуміти ймовірні події, які породжуються об’єктивними соціально-значимими причинами і призводять до втрати заробітку особи, зниження доходів нижче прожиткового мінімуму, необхідності в медичній допомозі та інших соціальних послугах.

Ознаки соціального ризику:

- мають об’єктивний характер, наступають незалежно від волі особи,

виникнення цих обставин завжди впливає на матеріальний, життєвий рівень особи;

-закріплені у законодавстві, їх перелік вичерпний, тобто розширеному тлумаченню не підлягає;

-є підставою для призначення того чи іншого виду соціального забезпечення, тобто є обов’язковою частиною юридичного складу, який спричиняє виникнення, зміну або припинення соціально-забезпечувальних правовідносин.

Класифікація соціальних ризиків може проводитись з різним критеріями.

Так, за критерієм організаційно-правової форми розрізняють страхові та нестрахові соціальні ризики.

За змістом можна виділити такі основні соціальні ризики: непрацездатність, безробіття, малозабезпеченість, втрата годувальника.

В Конституції України окреслюється менш вузьке коло соціальних ризиків, ніж передбачено іншими нормативно-правовими документами. Так, в Конституція йдеться про втрата працездатності, старість, втрата годувальника, безробіття. Проаналізувавши сучасне соціально-забезпечувальне законодавство можна зобразити таку систему соціальних ризиків:

1. Безробіття;

2. Малозабезпеченість;

3. Втрата працездатності: постійна і тимчасова;

Втрата годувальника (смерть).

17.Безробіття, як соціальний ризик

Безробіття – втрата працездатною особою працездатного віку роботи з об’єктивних чи суб’єктивних причин, яка призвела до втрати заробітної плати або інших, передбачених законом доходів.

Факт безробіття встановлюється на підставі Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р.Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;

в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

У разі відсутності трудової книжки громадянин, який вперше шукає роботу, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці - військовий квиток.Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається підходяща робота.Семиденний строк підбору підходящої роботи розпочинається з дня реєстрації громадянина як такого, що шукає роботу.Громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися в період пошуку роботи від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом шести місяців надаються консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

18 Малозабезпеченість – це неспроможність особи чи сім’ї з огляду на об’єктивні чинники забезпечити середньомісячний сукупний дохід на рівні прожиткового мінімуму. У законодавстві зустрічається термін “малозабезпечена сім’я”. Такою називають сім’ю, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї.

Середньомісячний сукупний дохід сім’ї – це обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім’ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

19 Втрата працездатності може бути постійна і тимчасова. Постійну втрата працездатності буває повна і часткова. Повна втрата працездатності – настання пенсійного віку (старість). Пенсійний вік в Україні становить 55 років для жінок 60 років для чоловіків.

Прикладом часткової втрати працездатності є інвалідність. Існує два критерії інвалідності – медичний та економічний. З медичної точки зору - це розлад функцій організму. З економічної точки зору – це таке порушення, яке призводить до втрати працездатності: професійної чи загальної.Інвалідність – це стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням, наслідком травм або вродженим дефектом, який призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Обмеження життєдіяльності – це повна або часткова втрата здатності обслуговувати себе, самостійно пересуватись, орієнтуватись, спілкуватись, контролювати свою поведінку, вчитись, займатись трудовою діяльністю.Причинами інвалідності можуть бути:1. трудове каліцтво2. професійне захворювання3. загальне захворювання4. вроджені дефекти. Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок настав:- під час виконання трудових обов’язків (в тому числі і під час відрядження);- по дорозі на роботу, або з роботи;- на території підприємства, установи, організації протягом робочого часу (вкл. перерви);- поблизу підприємства протягом робочого часу, якщо перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудового розпорядку;- у разі виконання державних або громадських обов’язків;- у разі виконання дій по рятуванню людського життя, охорони державної чи приватної власності, охорони правопорядку.Порядок розслідування та обліку нещасних випадків на виробництві закріплено в Положення про розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві затвердженому Постановою Кабінету Міністрів від 21 серпня 2001 року.Інвалідність внаслідок професійного захворювання встановлюється на підставі висновку спеціалізованого медичного закладу про наявність професійного захворювання. Перелік таких захворювань закріплений в Постанові Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку професійних захворювань” від 8.11.2000р.Професійне захворювання – захворювання, яке виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлене дією на організм виключно або переважно факторів виробництва, характерних для конкретної професії.Професійні захворювання можуть бути викликані виключно дією несприятливих виробничо-професійних факторів, а можуть бути і такими, у розвитку яких встановлено причинний зв’язок впливом певного несприятливого виробничо-професійного фактора та виключено явний вплив інших непрофесійних факторів, що викликають аналогічні зміни в організмі. Крім того, необхідно враховувати можливість розвитку проф. захворювання через тривалий термін після припинення впливу шкідливих факторів виробництва.Загальне захворювання, як причина інвалідності визначається за залишковим принципом, тобто якщо інвалідність не спричинена нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням, то її причиною визнається загальне захворювання. До загального захворювання прирівнюють нещасний випадок невиробничого характеру.Показаннями для встановлення інвалідності у дітей є паталогічні стани, які виникають при вроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм. Під тимчасовою втратою працездатності розуміють неспроможність особи виконувати свою трудові обов’язки внаслідок короткотривалих обставин об’єктивного характеру. Тимчасова непрацездатність може бути спричинена:-фізичною нездатністю особи здійснювати трудову діяльність (хвороба, травма, вагітність та пологи);-неможливістю працювати у зв’язку із необхідністю здійснювати догляд за іншим членом сім’ї (хворою дитиною; хворим членом сім’ї; за дитиною до трьох років; за дитиною до досягнення трьох річного віку або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною);-неможливістю працювати у зв’язку із настанням обставин, спричинених діями державних органів (карантин, накладений органами санітарно-епідеміологічної служби)..