Особливості дитячої проституції. типологія проституції

Про дитячу проституцію говорять у випадку, коли її ознаки вперше з’являються до досягнення дитиною 18-річного віку.

Дитяча проституція – це вид соціальної патології, для якої характерно: багаторазові статеві відносини з багатьма людьми, сексуальна розпущеність і продаж себе; повна байдужість до партнера [63].

Поведінка дітей, які займаються проституцією, принципово відрізняється від дорослих. Серед найбільш характерних відмінностей М.Галагузова та ін. виділяють такі:

- неусвідомленість вчинків (якщо у дорослих – свідоме здобуття грошей, то тут – прагнення до самоутвердження; допитливість; бажання виглядати дорослим);

- отримання плати за свою працю в різних формах (дорослі, як правило, отримують гроші, а неповнолітні – косметику, одяг, вечір у ресторані тощо);

- продаж власного тіла в будь-якому місці за бажанням партнера – вокзал, салон автомобіля, підвал, під’їзд, горище та ін. (дорослі проститутки мають свої квартири, місця в готелях тощо);

- вживання дитиною при наданні сексуальних послуг великих доз алкоголю чи наркотичних речовин;

- неповнолітні часто змушені роботи перерви у занятті ремеслом, оскільки потрапляють, наприклад, у притулки-розподільники або примусово повертаються до батьків;

- неповнолітніх часто залякують, шантажують можливим розкриттям перед групою ровесників, батьками чи шкільним колективом у випадку відмови займатися даним видом діяльності;

- у коло друзів неповнолітніх повій, як правило, входять кримінальні елементи: злодії, перекупники, сутенери, наркомани. Але нікого з них вони не вважають злочинцем [63].

Серед сучасних проституток виділяють такі категорії:

1) елітарні, центрові, шарові, валютні: матеріально забезпечені; мають високий освітній рівень, постійну роботу і клієнтів, які високо оплачують їх послуги;

2) разові: зовні привабливі молоді людини, які ретельно стежать за собою; обслуговують клієнтів по мірі надходження замовлень. Як правило, звільняються з постійного місця роботи та присвячують себе тільки цьому ремеслу;

3) сімейні: зовні благонадійні молоді сім’ї, які при нагоді додаткового заробітку завжди готові виконати замовлення; посередником виступає сутенер;

4) плечові або далекобійниці: як правило, неповнолітні, які їздять з водіями вантажних машин дальніх рейсів, обслуговуючи їх у дорозі. Оплату за послуги отримують харчами чи одягом, іноді – грошима. Основні місця їх діяльності – автозаправки, закусочні чи придорожні кафе, місця стоянок і відпочинку водіїв;

5) автомобільні або трасові: в основному, неповнолітні, які вибирають своїх клієнтів на автомобільній дорозі, прохаючи підвести, прокататися. Вони нерозбірливі у зв’язках, часто змінюють партнерів (по декілька на добу), ризикують захворіти і поширювати венеричні захворювання. Місцем роботи може бути не тільки автомобільна дорога, а й автостоянка;

6) вокзальні: швидше алкоголіки, ніж проститутки. Вони віддаються за невелику плату, флакон одеколону чи пляшку горілки. Серед них багато підлітків, світ яких обмежений трикутником: вокзал, притулок, шкірвендинспансер. Сутенерів вони не цікавлять, але їх роль часто виконують дорослі-бомжі, які забирають усе зароблене у підлітків;

7) малолітні школярки (починаючи з 8-річного віку): вступають у статеві контакти або під примусом родичів, або сутенера. Працюють, як правило, в антисанітарних умовах за мінімальну ціну.