Речення з невласне-причиновим значенням

Інваріантна модель: сполучник бо

Пр.: Твердо стоїть на землі Лук'ян, бо вміє працювати. (тому що, оскільки,

адже)

У таких реченнях можлива перестановка частин (це диф. ознака).

Пр.: Лук'ян уміє працювати, бо твердо стоїть на землі.

Основне значення таких речень — обґрунтування пояснення, підстава.

5. СПР допустові

ГЧ дія

ПЧ Підстава, всуперечякій відбувається дія головної частини

Речення з невласне-причиновим значенням - student2.ru

На відміну від умовних та причинових, у допустових виражаєтсья зворотна зумовленість: у підрядній частині повідомляється про підставу чи умову, всупереч якій відбувається дія головної частини.

Пр.: До селища Дарина поверталася поволі, хоч думки її летіли на крилах.

(Ю. Яновський).

Зворотна зумовленість споріднена із протиставленням, порівнянням.

Пр.: Думки її летіли на крилах, але до селища вона поверталася поволі.

Тому у випадку препозитивності підрядної частини, у головній нерідко з'являєтсья протиставний сполучник.

Пр.: Хоч думки Дарини летіли на крилах, але до села вона поверталася поволі. Виділяють два різнвоиди допустових речень:

— власне-допустові;

— невласне-допустові.

1. Власне-допустові: у головній частині йдеться про явище, здійснене всупереч повідомленню підрядної частини.

Пр.: Хоча була північ, спати не хотілось.

Такі речення оформлюються з допомогою недиференційованих сполучників: хоч (хоча), хай — утворює типову модель;

диференційовані: незважаючи на те що, дарма що, незалежно від того що, всупереч тому що — мають власне допоміжне значення;

нехай (хай) (знач, припущення):

Пр.: Нехай іще зима, але я чую в снігах квіток солодкий аромат (Олесь).

Всупереч тому, що обіцяли синоптики, дощ ішов до самого ранку (газ.).

Дарма що рудим називають, зате ж серце в нього золоте, любляче,

справедливе...(О. Гончар).

Місце частин вільне: постпозиція, інтерпрепозиція (з'являється протиставлення,

2. Невласне-допустові: крім допустового, є й інше значення: зіставне, узагальнене, розділове, умовне.

Сполучники ті ж недиференційовані: хоч, хай, хоч би.

Пр.: Хоч ви, мовляв, люди почесні, та нема думки дочки видавать (К. Горд.)

Хоч ви й багато пишете про красу, любов і таке інше, а самі їх не знаєте

(Винниченко) – зіставне.

Можлива перестановка частин: Хоч не знаєте, а пишете...

Пр.: Але вашою я не буду, хоч би й згодилась на лавро-вишневі каплі

(Винниченко)-умовне.

Для вираження різних відтінків невласне-допустового значення, можуть використовуватись спеціальні диференційовані засоби:

а) відносні займенники і займенники присвійні: хто, що, який, як, куди звідки, скільки.

б) частка не;

в) деколи б.

Пр.: Яка б ти не була, я вернусь до тебе. (Довженко)

Скільки його не кликали, він не прийшов.

Де б ти не був, пам'ятай свій рідний край. - узагальнене значення.

Допустові речення легко фразеологізуються: і власне допустові і невласне-дспустові.

Пр.: Що не кажіть, Гоголь душею наш (Панас Мирний) – невласне-

допустове.

Темно, хоч в око стрель. – порівняльне значення;

хочвовком вий.

Щодо місця частин: у невласне-допустових із специфічними формами це постійне: препозиція (негнучкі), усі інші мають вільне місце, при інтерпозиції значення вставленості.

Пр.: Сам же батько, хоч і мав вигляд переодягненого у поганючу одежу артиста імператорських театрів, співати не вмів (Довженко).

СПР мети

ГЧ дія

ПЧ її мета

Речення з невласне-причиновим значенням - student2.ru

Такі речення виражають пряму обумовленість: у підрядній частині повідомляється про бажаний наслідок того, про що йдеться у головній частині.

Пр.: Сама втекла в сніги, у глухомань, щоб віднайти душевну рівновагу

(Л.Костенко).

Отже, ці речення пов'язані семантично із причиновими (бо хотіла віднайти), умовними (якщо втечеш... віднайдеш...), в яких також виражається пряма зумовленість.Однак на відміну від причинових та умовних, у реченнях мети подія

1) можлива лише в результаті цілеспрямованої дії;

2) така подія нереальна, а потенційна, пердбачувана.

Отже, підрядна частина таких речень гіпотетична (морфологічний присудок — інфінітив або умовний спосіб з додаванням частки б до сполучника).

Пр.: Ця пихата... мікролюдина зробила все [для того], щоб художник відчув

cебе меншим і нікчемнішим за неї (О. Довженко).

Таким чином, граматичні ознакиречень мети:

- сполучі засоби мають частку би;

- гіпотетичність присудка підрядної частини (інфінітив або умовний спосіб).

За семантикою такі СПР поділяються на:

-власне-цільові

-невласне-цільові.

Власне-цільові СПР: у головній частині таких речень виступають слова (здебільшого присудки), зі значенням цілеспрямованого руху чи подій, акції (втекла, зробив). Основний засіб зв'язку – сполучник щоб (див. приклади вище).

Місце підрядної частини вільне, постпозиція найтиповіша. Щобутворює основну модель. Похідні: для того щоб, затим щоб, з тим щоб; аби, частка нехай (хай)

Пр.: Твій віск громада на свічки взяла, аби при них читати боже слово

(Леся Українка)

Антосю, голубе, поклич матір, хай дасть мені валер'янових крапель

(Винниченко).

У випадку використання у головній частині слів зі значенням повинності треба, потрібно, необхідно і под. підрядна частина набуває значення підстави.

Пр.: Щоб бути художником, треба мати багату уяву (О. Довженко).

Речення цієї моделі легко фразеологізуються.

Пр.: Одного дня досить, щоб справитись (Довженко).

Невласне-цільові.

Бєлошапкова називає їх реченнями антимети, чернівецькі автори – несправжньої мети. Такі речення мають своєрідну семантику складових частин: невідповідність змісту головної частини змістові підрядної

Пр.: Десь-не-десь мигне на небі зірка, щоб за хвилину знов сховатись

(У. Самчук).

Хлопчик, зачарований Десною, виріс, щоб усіх нас чарувать

(П. Дорошенко).

Уже кружляє листя жовторжаве, щоб на асфальті мокрому спочить

(М. Рильський).

Формотворчі ознаки таких речень:

- сполучник щоб (рідше для того щоб)

- постпозиція підрядної частини.

7. СПР наслідкові

У таких речення виражається пряма результативна зумовленість, але вона, на відміну від цільових, реальна, а не гіпотетична.

Тому у ГЧ — присудок має форми дійсного способу, (ідикатива). Сполучний засіб – нерозчленований сполучник так що.

Пр.: Кота вона проклинала щодня по два-три рази, так що він трохи згодом

був якось захворів.(Довженко)

...Він почав смикати себе за рідку сиву бородуна ,(причина) так

що я насилу зняв з нього пальто(наслідок).(Фітцджеральд)

Такі речення бідні на видозміни, мають постійний порядок підрядних частин. Зрідка використовується частка аж.

Пр.: Щось гоготить і клекоче, аж земля дзвитить.

Семантично вони пов'язані з причиновими поміняємо ГЧ і ПЧ:

Пр.: Я насилу зняв з нього пальто(наслідок), бо він почав смикати себе за

рідку бороду(причина).

Отже, СПР зумовленості становлять чітко зв'язану семантикою і граматичними особливостями групу речень розчленованої структури.

Вони мають виразні семантичні сполучники, які оформляють властиву кожному видові семантику, характерну модальність присудків складових частин, що є їх диференційовазими ознаками.

Крім того, усі види (за винятком наслідкових, найменш поширених) розвивають переносне значення, яке фігурує у невласне-умовних, причинових, допустових та цільових реченнях. Це явище співвідносне із переносним вживанням способових та часових форм дієслова у морфології.

Речення часу.

Тут виражаються різні види зовнішнього зв’язку двох явищ, які здійснюються в одному і тому ж часовому плані або в таких часових планах, які йдуть один за одним (теперішній, минулий).

Основними виразниками часових відносин є сполучники: з недиференційованим часовим значенням (коли, як), з диференційованим значенням (решта).

а) Речення зі сполучниками недиференційованого значення.

Сполучники коли, як вносять у речення загального значення співвіднесеності двох явищ у часі, невизначаючи характеру тієї співвіднесеності. Конкретизація часового відношення – одночасність чи слідування здійснюється формами дієслів і лексично:

Пр.: Як дитина хвора, матері болить серце.

Коли проїжджав поїзд, шум його заглушував усі інші звуки (явища тривалого

характеру, які весь час співпадають у часі).

б) Речення зі сполучниками диференційовних значень.

До даного типу відносяться речення з такими сполучниками, кожен з яких виражає певний вид часових відношень. Розрізняються речення гнучкої і негнучкої структури.

1. Речення гнучкої структури.

Сполучники з обмежуваним значенням і без нього.

Речення із сполучниками без обмежуваного значення бувають двох типів:

а) речення слідування;

б) речення передування.

Речення слідування: після того як, як тільки, ледве, лише, тільки.

Пр. : Після того як зійшли буряки взялися за їх обробку.

Як тільки зійшли буряки

Ледве зійшли буряки, як взялися…

Речення передування: до того як, перед тим як, перш ніж.

Пр.: Перш ніж іти на вокзал, зайди до нас (перед тим …).

Речення із сполучниками обмежуваного значення бувають трьох видів:

а) одночасовості (поки, доки);

б) передування (до того часу як);

в) слідування (до того часу як).

Пр.: Поки я читав, мати приготувала обід (одночасовості).

Я сиділа біля вікна, поки зовсім не стемніло (обмужуваного передування).

З того часу якчоловік помер, старенька живе сама (обмежуваного слідування).

2. Речення негнучкої структури.Тут часове значення ускладнюється експресивними значеннями раптовості, підкресленої швидкості та інтенсивності одного з явищ, зіствлюваних у часі.

а) Речення із сполучником як (за формою близький до частки).

Пр.: Він не сказав і кількох слів, як всі зрозуміли, що це справжній оратор.

Ми трохи не добігли до лісу, як почався дощ (необов’язковий елемент головної

частини).

б) Речення із сполучником як раптом.

Пр.: Пройшло багато часу як раптом хворий застогнав.

Порівняльні речення

У цих реченнях виражаються власне характеризуючі відношення, засновані на асоціативному зв’язку між двома явищами: характер явища головної частини розкривається при допомозі встановлення подібності з іншим явищем, названим у підрядній частині.

Пр.: Молодиці цокотіли, як птиці на дереві (Іван Нечуй - Левицький).

Виразниками асоціативного зв’язку є порівняльні сполучники – конститутивний елемент цих речень.

За своїми модальними властивостями порівняльні сполучники діляться на дві групи:

1) як, подібно до того як, так само як;

2) ніби, наче, немовби.

Відповідно виділяється дві групи порівняльних речень:

- у реченнях першої групи модальність підрядної частини реальна чи гіпотетична безпосередньо визначається її формою, сполучники її не змінюють.

Пр. : Він говорив просто й переконливо, як колись у школі пояснював урок учням.

- у реченнях другої групи модальність підрядної частини визначається сполучником, який надає їй значення гіпотетичності, характеризуючи явище як можливе або уявлюване, не можливе.

Пр.: Після дощу стало свіжо, ніби вся земля раптом умилась.

Особливий симантичний різновид речень із цими сполучниками чкладають речення з порівняльно-умовним значенням. У них виражається порівняння реально існуючого явища, названого у головній частині, з тим, яким воно могло б бути при наявності передбачуваної умови, названої в підрядній частині.

Пр.: Обличчя його було спокійне, ніби він сидів у кімнаті один.

На вилиці в нього виднілась подряпина, ніби по ній провели терткою.

Для порівняльних речень характерна часткова спільність семантичного наповнення частин: адже тут йдеться про явища об’єктивно подібні чи в якомусь відношенні суб’єктивно обмежувані. Нормою є відсутність повтору у другій частині слів спільних з першою.

- відсутність підмета у підрядній частині.

Пр.: Хмари були нерухомі, ніби зачепилися за верхівки дерев.

Гафійка сміялася дзвінким уриваним сміхом, наче намисто низала

(М. Коцюбинський).

- відсутність присудка у підрядній частині.

Пр.: Вітер, пролітаючи далі, старанно вичісував трави на полонині, як мати дитячу

голову (М. Коцюбинський).

Це неповні підрядні норівняльні речення. Їх не слід змішувати з порівняльним зворотом (із сполучниками як, мов, немов, наче, ніби). Неповне речення завжди має у своєму складі підмет або присудок. Порівняльний зворот, образно характеризуючи предмет (явище), ознаки предмета чи його дію (стан) за допомогою порівняння або зіставлення з предметом чи його ознакою, дією або станом, може виступати в реченні тільки в ролі другорядного члена.

Пр.: У небі чистім і прозорім сонце сяє, наче в морі.

Я ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів.

Речення типу: Мов сурми грають. Далеке море одкрило широкі землі і радісно тремтіло, немов жива блакить неба (М. Коцюбинський). У літературі трактуються по-різному: як неповні (Кучеренко), або як порівняльні звороти (Граматика 1954).

Порівняльні речення мають гнучку структуру, порядок частин зв’язаний із активним членуванням, оскільки підрядна частина більш значима, то вона частіше постпозитивна. У випадку її препозиції головна частина вводиться часткою так.

Пр.: Як зграя над морем летить лебедина, так слава безсмертна над світом летить.

Така будова характерна для речень із сполучниками першої групи.

Зіставлювані речення

У більшості праць ці речення не виділяються в окремий тип, проте при характеристиці загальновідомих СПР відзначається зіставлювальний відтінок їх значенняж: умовні речння зі сполучником якщо-то, допустові з хоч, часу зі сполучником в той час як. Бєлошапкова розглядає як окремий тип речення зі сполучниками по мере того как, чем-тем і називає їх реченнями відповідності.

Уперше їх виділяють автори РГ-80.Серед розчленованих, але зі вказівкою на наявність у них деяких ознак ССР. Тут вони поділяються на два типи залежно від сполучників знедиференційованим чи диференційованим значенням. Поняття зіставлення властиве ССР проте іноді для його вираження використовуються і підрядні сполучники. Це дає підставу виділяти їх в окремий тип СПР розчленованої структури. За значенням вони співвідносні із ССР, а за оформленням – із СПР.

Зіставлятися можуть відмінні чи подібні явища,тому за значенням зіставлювальні категорії поділяються на речення зі значенням невідповідності і відповідності.

1. Речення невідповідності. Значення може передаватися недиференційованим і диференнційованими сполучниками.

а) недиференційовані сполучники якщо-то.

Пр.: І якщо він з цим виступить, то ми повинні будем відповідь давати.

Він з цим виступить, а ми повинні...(неподібні явища)

Якщо інші ще не оцінили ситуацію, то він одразу збагнув небнзпеку (протилежні

явища).

б) диференційовані сполучники в той час як, тим часом як, тоді як.

Перші два виражають зіставлювальні значення у нерозчленованому і розчленованому вигляді, третій завжди нерозчленований.

Пр.: Перші танки проскочили вперед, в той час як основна маса машин була зупинена

артилерійським вогнищем.

Хлопець швидко підтягнувся на руках і виліз на машину, в той час як його

напарник ніяк не міг цього зробити.

Тоді як у дрібних оповіданнях Франко змальовує селян, робітників, у повістях він

займається вже капіталістами.

2. Речення відповідності.

а) недиференційовані сполучники якщо-то.

Пр.: Якщо дитина хороша, то цим вона теж зобов’язана вихованню, своєму

дитинству (А. Макаренко).

б) диференційовані сполучники в міру того як.

Пр.: В міру того як підіймалося сонце, туман осідав нижче (М. Коцюбинський).

Складнопідрядні речення проміжного типу будови

Межа між нерозчленованими і розчленованими реченнями не завжди чітка. Однак найяскравіше це проявляється в компаративних і відносно-поширювальних (супровідних) реченнях.

Компаративні СПР

Бєлошапкова розглядає речення зі сполучником ніж, підрядна частина яких пояснює компаратив у головній, серед нерозчленованих. Речення ж зі сполучниками чим – тим, хоч вони теж прикомпаратині, - серед розчленованих. Чернівецькі синтаксисти: оскільки обидва типи речень мають опорний компонент – компаратив і мають також ознаки розчленованих речень – сполучники ніж, чим-тим їх слід розглядати серед речень проміжного типу будови. Ці речення поділяються на два види:

- однокомпаративні;

- двокомпаративні.

Однокомпаративні: форма вищого ступеня вживається тільки в головній частині.

Пр.: Вночі собор ніби ще величавіший, ніж це здається вдень (О. Гончар).

Підрядна частина може пояснювати:

а)прислівник

Пр.: Се гірше, ніж непрошана провина.

б) прислівник із дієсловом

Пр.: Вона в сто крат більше хвилювалася, аніжхвилювався Олег.

в) прикметник

Пр.: І ти стоїш тепер передо мною стократ молодший, ніж колись стояв.

г) слова, що лексично виражають значення компаратива

Пр.: Ти інше створіння ніж усі ми.

Крім ніж, може використовуватися сполучник як.

Пр.: І нема лютішого зла, як сея горілка (Квітка-Основ’яненко).

Це були речення порівняльного характеру. Друга модель – речення зіставлювального характеру: перевага одного над іншим:

Пр.: Краще полин їсти, ніж із нелюбов за стіл сісти.

Двокомпаративні: форми вищого ступеня вживаються в обох частинах – головній і підрядній. Ці речення також виражають зіставлювальні відношення, але особливі – з фіксацією пропорційного наростання чи послаблення ознаки. Сполучний засіб – парний сполучник чим-тим, який має симетричне розташування – напочатку кожної частини. Підрядна – препозитивна, в обох частинах – прислівники.

а) вищого ступеня

Пр.: Чим більше підростали сини Ореста Білинського, тим більше журили вони батька.

б) прислівники і прикметники

Пр.: Чим корінь витриваліший і дужчий, тим колосок рясніше зерно родить.

(Д. Костомаров).

в) рідше: прикметники в обох частинах:

Пр.: Чим ночі тепліші, тим зорі ясніші (Д. Костомаров).

г) лексично

Пр.: Чим далі в ліс, тим більше дров.

Похідна форма парадигми: зі сполучниками що-то.

Пр.: Що уважніше роздивляємось сусідів, то настійніше замислюємося про себе самих

(В. Корнійчук)

Відносно репродуктивні речення (супровідні).

Головна частина цих речень досить самостійна, а підрядна – формально залежить від неї і поширює її з погляду наслідку, оцінки, принагідних зауважень. Засіб зв’язку – сполучне слово що, яке вміщує увесь зміст головної частини.

Пр.: Козаки відповідали дружнім реготом, що ще дужче дратувало шляхту.

Ці речення близькі до з’ясувальних контимінованого характеру.

Пр.: Ще дужче дратувало шляхту те, що козаки відповідали дружнім реготом.

Семантично близькі вони і до ССР приєднувальних.

Пр.: Козаки відповідали дружнім реготом, і це ще дужче дратувало шляхту.

Такі речення у підряній частині виражають додаткове повідомлення щодо змісту головної частини. Звідси й термін супровідні, приєднувальні (Волох), пояснювальні (Кулик).

У головній частині нема ніяких граматичних показників, котрі б указували на необхідність підрядної частини. Це ознака розчленованих речень, а сполучний засіб – ознака нерозчленованих.

Інваріантна форма парадигми цих речень – конструкції з сполучним словом що.

Похідні форми:

Інші форми цього займенника:

Пр.: З неговіркої Соні треба було витягувати новини, чого не вміла робити Надя.

Він приніс бандуру, чим порадував Івана Марковича.

Іван Франко творчо відчував мистецтво прози, про що свідчать його тонкі

спостереження.

Деякі речення цього виду набувають характеру сталих висловів:

що й треба було довести,

чого і слід було сподіватися,

з чим вас і вітаємо,

про що йшлося раніше.