Дошкільна установа - відкрита соціально-педагогічна система
Доцільність функціонування соціапьно-педагогічних інфраструктур, які включені до відкритої системи соціалізації
особистості отримала теоретичне обгрунтування. В центрі такої соціально-педагогічної системи є особистість, яка існує у предметно-просторовому середовищі, котре мас сприяти її соціальному становленню.
Для створення умов щодо соціалізації особистості необхідна цілеспрямована організована діяльність, яка має включати суб'єкти соціального виховання у взаємодію з оточуючим світом і яка формує в них систему ціннісного ставлення до цього світу.
Першою умовою соціалізації особистості є створення системи взаємодії всіх соціально-педагогічних інфраструктур, державних, громадських, окремих осіб, волонтерських груп, міністерств і відомств..
Другою умовою соціалізації особистості є створення своєрідної соціально-педагогічної системи відкритого типу. Ця форма інтеграційного впливу може бути використана для зміни ціннісних орієнтацій суб'єктів, статусу мікрогруп і окремої особистості, для корекції процесів входження в соціум тощо.
Третьою умовою соціалізації особистості є. розробка структури соціально-педагогічної діяльності ССМ, визначення основних її напрямків, створення програм організації реальної життєдіяльності тих суб'єктів, котрі потребують допомоги, підтримки, захисту, розвитку нових програм, та наповнення їх змістом, адекватшш поставленим цілям стосовно конкретної особистості, мікрогрупи, мікросередовиша.
Існує проблема відірваності дитячих садків від сучасного реального житгя, їх робота за принципом «закритої системи». Звичні дошкільні установи здійснюють свої освітні і виховні функції тільки в рамках дитячого садку, тільки з дітьми., які відвідують ДНЗ. Відрив дітей від широкої участі в житті свого району, від економіки середовища, її продуктивного і культурно-історичного потенціалу руйнує цілісний виховний процес, не сприяє достатньому формуванню особистості. Проблему можна вирішити через створення Дошкільного мікрорайонного Центру (ДМЦ).
Цілі діяльності ДМЦ як відкритої соціально-педагогічної системи полягають в наступному:
- максимальна «прив'язка» педагогічної діяльності ДМЦ до умов районного соціуму;
- формування особистості дитини шляхом взаємодії з соціальними інститутами середовища, сім'єю;
- соціалізація особистості дитини;
- організація координуючого виховного центру на власній базі по роботі з сім'єю мікрорайону;
- виконання соціального замовлення населення мікрорайону;
- створення в міському соціумі виховного потенціалу шляхом взаємодії з соціальними інститутами середовища;
- проведення активної роботи з підвищення педагогічної обізнаності батьків дошкільників;
- сприяння реалізації прав сім'ї і дітей на захист і допомогу з боку суспільства і держави;
- сприяння розвитку і зміцненню сім'ї як соціального інституту:
- поліпшення показників соціального здоров'я і благополуччя сім'ї і дітей;
- гуманізація зв'язків сім'ї з суспільством і державою, трудовими колективами і суспільними організаціями;
- допомога у встановленні гармонійних внутрішньо- сімейних відносин.
Виділені цілі роботи нерозривно взаємозв'язані» визначають специфіку подальшого розвитку ДІЇЗ; вони органічно включають весь комплекс задач, що забезпечують необхідні умови для особисті сної о становлення.
Поглиблена робоїа по виділених напрямах вимагає встановлення нових взаємостосунків дорослих з дітьми, нових форм і методів роботи з батьками.
Завдання ДМЦ:
· охорона і зміцнення фізичного і психічного здоров'я дітей;
· забезпечення інтелектуального і особистісного розвитку дитини;
турбота про емоційне благополуччя кожної дитини; взаємодія з сім'єю для повноцінного розвитку особистості дитини і для підвищення педагогічного потенціалу батьків дітей.
Особливе значення в реалізації намічених задач і створенні пі ихолого-педагогічних умов виховання і навчання мають:
· організація розвиваючого середовища в групі ДНЗ;
· урахування індивідуальних особливостей розвитку дитини, здійснення диференційованого підходу до дітей з різним рівнем розвитку і в роботі з батьками різних категорій;
· забезпечення соціально-психологічної підтримки дитини, створення емоційно-психологічного комфоріу н групі; прогнозування процесу розвитку дитини; проведення коректувальних процедур;
· налагодження стійкого зв'язку з батьками вихованців.
ДМЦ діє за наступними принципами:
· гуманізація;
· спадкоємність (у роботі вікових груп в підготовці до школи);
· диференціація;
компенсація (залучення до тих особистісно значущих соціальио-культурних цінностей, потреби в яких поки не задовольняються системою дошкільної освіти, її стандартами);
· соціалізація (здійснення зв'язку між вихованцем і його соціумом /ДНЗ - сім'я - .друзі/, захист особистості вихованця, залучення до суспільних процесів і структур);
· самоактуалізація (виявлення і вішення індивідуальних творчих інтересів і здібностей, а також самоорганізації, саморозвитку і особистіеного зростання вихованців);
· педагогізація (формування педагогічного середовища жителів мікрорайону, взаємодія педагогів ДНЗ з сім'єю у формуванні особистості дитини).
Результати існування ДМЦ як відкритої системи наступні:
- залучення батьків вихованців в життя дітей і дитячого садку;
- забезпечення педагогічною культурою батьків в питаннях виховання і навчання дітей;
- активна участь батьків в розвиваючій освітній роботі з дітьми.
Крім принципів і задач удосконалюється і система управління:
а) перехід в режим розвитку;
б) створення «банку інформації» педагогічних ідей;
в) вдосконалення системи фінансування: використовування фінансових коштів спонсорів, опікунської ради на розвиток ДНЗ.
Управління с цілеспрямованою, безперервною взаємодією, співпрацею керівництва, всіх учасників педагогічного процесу по досягненню поставлених цілей. Цілі узгоджуються з соціальним замовленням батьківської громадськості. Найвищим органом управління є педагогічна рада.
Оновленому змісту всієї виховно-освітньої роботи з дітьми і батьками в ДНЗ властива нестандартність, творчий пошук, який сприяє не тільки розвитку інтелектуальних і творчих здібностей дітей, але і зміцненню їх здоров'я.
Атмосфера взаєморозуміння, позитивний психологічний клімат в колективі створюють оптимальні умови для вдосконалення виховно-освітніх процесів.
Пріоритетні напрями роботи ДМЦ:
- методична робота з педагогічним складом дошкільної установи;
- залучення до виховно-освітньої діяльності ДМЦ сімей, де діти не відвідують ДНЗ;
- організація педагогічної освіти батьків;
- спільна діяльність з підприємствами і установами міста по зміцненню сім'ї і формуванню особистості дитини;
- проведення різних заходів на базі культурно-освітніх установ міста;
- добродійна діяльність.
У основі роботи Центру лежить модель соціальних дій, що передбачає послідовність дій по відношенню до сім'ї як об'єкту і грамотне виконання кожної з дій.
Модель складається з наступних компонентів:
- наявність у працівників ДНЗ власних уявлень про зміст допомоги клієнту і про уявлення клієнта про зміст ЦІЄЇ допомоги, а також про форму її надання;
- широке вивчення сім'ї-системи і кожного її члена як індивіда (особистості);
- диференціація сімей на типи відповідно деформованості сімейних сіруктур,
- розробка програми (відповідно виділеним в ході диференціації типам сімей) соціальних впливів коректувально-вюсовної спрямованості на сім'ю;
- входження в контакт з сім'єю-системою і її членами з метою реалізації програми соціальних дій;
- відстежувалня результатів коректувально-виховної діяльності з сім'єю і внесення необхідних змін. Моніторинг.
Отже, приступаючи до соціальних дій по відношенню до сім'ї з метою надання їй допомоги, соціальний педагог зобов'язаний чітко уявляти її зміст (як з свого боку, так і з боку клієнта) і можливі форми перетворення цього змісту в практику. У науковій літературі (Бернлер Р., Юнсон Л. Теорія соціально-психологічної роботи. - М, 1992. - С. 174-185, с. 306) наголошуються наступні згруповані уявлення контактора (соціального педагога) з надання допомоги клієнту: знання ним своїх можливостей в наданні допомоги; передбачувані знання очікуваних послуг з боку клієнта; знання того, що він міг би дати з того, що клієнт чекає; уявлення про те, що він зможе дати, ке усвідомлюючи цього; його свідомі уявлення і несвідомі припущення про потреби клієнта.
Уявлення першої групи визначаються межами професійної компетенції соціального педагога і можливостями установи, яку він представляє.
Друга група уявлень про зміст надання допомоги клієнту визначається за допомогою виказаної клієнтом потреби в ній і отриманням інформації з інших джерел, і на цій основі - формування знань про те, якої саме допомоги чекає від нього клієнт.
Третя група уявлень визначається реалістичною оцінкою соціальним педагогом власного поля діяльності.
Четверта група (неусвідомлена допомога) близька до «вищого пілотажу» роботи соціального педагога. Туї виявляються глибинні аспекти професіоналізму.
П'ята і шоста групи є сумою декількох систематизованих уявлень, які є і зустрічаються у сфері його діяльності.
Очікування, властиві клієнту щодо змісту допомоги, що надається йому, наступні: його свідоме бажання допомоги; н\ що, по його припущеннях може дати йому соціальний педагої те, що він, по припущеннях, може одержати, і, нарешті, йоп- несвідомі бажання (безпосередня проста допомога, ни.і формулюється їм при першій зустрічі з консультантом одержати раду з виховання дітей, вирішити питання економічної підтримки, і т. д.).
Разом з наявністю у соціального педагога власних уявлень про зміст допомоги клієнту і про уявлення клієнта про зміст цієї допомоги, йому необхідно мати уявлення про форми надання допомоги, серед яких виділяють форму компенсації браку чого- небудь (матеріальна допомога, надання необхідних послуг і т. п.), звільнення від негативного, роботу над чимось (конкретна робота, яку клієнт не в змозі виконати сам) і передбачувані зміни (робота по зміні «мене самого» або системи).
Таким чином, знання соціальним педагогом уявлень про зміст і форми допомоги, що надається, є необхідним компонентом в роботі з сім'єю.
Другим компонентом взаємодії сім'ї і Центру є широке вивчення січ ї і кожного її члена як індивіда (особистості).
Воно будусгься на обов'язковому складанні характеристики мікрорайону, на основі одержуваної обширної інформації шляхом ознайомлення з первинними матеріалами - особовими справами дітей, бесід з сусідами, знайомими і друзями сім'ї, анкетування дітей і батьків, діагностики сімейних відносин і т.п.
Характеристика мікрорайону містить наступні узагальнені дані: карту-схему житлових будинків і інших об'єктів; опис природного і матеріального побутового середовища мешкання жителів; загальне число жителів в соціумі, з них дітей; середній вік дорослого населення; статевий склад; національний склад жителів; соціальний і професійний склад; освітній рівень жителів; загальна кількість сімей в мікрорайоні, з них повних з бабусями і дідусями, повних без бабусь і дідусів, неповних, бездітних, мають одну дитину, мають двоє дітей, багатодітних сімей, що мають дітей старшого шкільного віку, сімей- біженців і вимушених переселенців.
Разом з вивченням інфраструктури мікрорайону слід мати відомості про соціально-економічні і соціально-педагогічні потреби і потреби сімей, дітей, молоді, пов'язаних з організацією праці, навчання і дозвілля неповнолітніх і молоді.
Всі одержані дані вже дозволяють здійснювати вплив на сім'ю-систему цілеспрямовано.
Компонент соціальних дій ка цьому етапі, після складання характеристики мікрорайону, передбачає вивчення положення особистості в сім'ї і сім'ї-системи. Модель взаємодії ДМЦ з соціальними інститутами середовища виглядає приблизно таким чином:
- з Департаментом освіти міста,
- з Управлінням освіти мерії міста,
- з Адміністрацією міста (відділ опіки і опікування),
- з Центром соціального захисту населення міста,
- з установами освіти, культури, споргу (школа, кінотеатр, ляльковий теагр, Будинок творчості і т.п.),
- з підлітковим клубом,
- з ЖЕУ,
- з РУВС, інспекцією у справах неповнолітніх,
- з поліклінікою*
- з промисловими підприємствами,
- з опікунською радою (спонсори).
Робота з сім'єю в ДМЦ ведегься по наступних напрямах:
- робота з молодими сім'ями,
- робота з сім'ями мікрорайону,
- робота з багатодітними сім'ями,
- діагностика сімей, складання соціального паспорта.
3.3. Взаємодія дитячого навчального закладу і сім'ї
Дитячий садок - перший позасімейний соціальний інститут, перша виховна установа, з якою вступають в контакт батьки і де починається їх систематична педагогічна освіта. Від спільної роботи батьків і педагогів залежить подальший розвиток дитини. І саме від якості роботи дошкільної установи, а зокрема методистів і соціальних педагогів, залежить рівень педагогічної культури батьків, а, отже, і рівень сімейного виховання дітей.
Всебічний гармонійний розвиток дитячої особистості вимагає єдності, узгодженості всієї системи освігньо-виховних виливів дорослих на дитину. Роль сім'ї в створенні такої узгодженості важко переоцінити, адже сім'я як перший інститут соціалізації має вирішальний вплив на розвиток основних рис особистості дитини, на формування у неї етично-позитивного потенціалу. В сім'ї відбувається оволодіння нею соціальними ролями, необхідними для безболісної адаптації в суспільстві. Зв'язок з сім'єю людина відчуває впродовж всього свого життя. 1 саме в сім'ї закладаються основи моральності людини, формуються норми новедінки, закладаються вихідні життєві позиції. Тому украй важливо, щоб основною складовою частиною роботи дошкільних установ була пропаганда педагогічних знань серед батьків. Це необхідне і для того, щоб викоренити помилки, що допускаються батьками в сімейному вихованні. Часто відкритими залишаються проблеми, що виникають в малозабеспечених, багатодітних, неповних, опікунських сім'ях.
Будучи одним з важливих чинників соціалізації, сім'я впливає в цілому на фізичний, психічний і соціальний розвиток дитини. Роль сім'ї полягає в поступовому введенні дитини в суспільство, щоб її розвиток йшов згідно природі дитини і культурі країни, де вона з'явилася на світ. Навчання дитини тому соціальному досвіду, який накопичило людство, культурі країни, її етичним нормам, традиціям народу - пряма функція сім'ї як соціального інституту. Але все це неможливо без систематичної освіти батьків.
Погоджуючи свої дії з сім'єю, дитячий садок прагне доповнити або компенсувати домашні умови виховання. Особливо важлива взаємодія сім'ї і дошкільної установи для дітей з іммігрантських сімей, з неповних і неблагополучних сімей, для дітей з недоліками в розвитку, оскільки вони найбільш вразливі до негативних змін в суспільстві. Тільки активний двосторонній зв'язок може компенсувати «неповноцінність» їх існування, поліпшити адаптацію дітей до нових умов (наприклад, дітей-біженців), налагодити зв'язок «неблагополучних» дітей з оточенням. Що стосується дітей з так званих «благополучних» сімей, то тільки взаємодія дитячого садку і сім'ї уможливить оволодіння різкими видами діяльності, нормалізує коїпжтя з дітьми з р-зіі/дХ соціальних шарій, підвищить педаголчну культуру батьків.
Інша проблема - зникнення в поведінці дітей їх вікової безпосередності, що веде, на думку багатьох фахівців, до розвитку рис аїресивності. Подолати цю кризу знову ж таки можливо шляхом взаємодії двох соціальних інститутів - сім'ї і дитячого садку. Важливо, щоб умови в сім'ї і в дошкільній установі не відрізнялися одне від одного. Щоб і удома, і в дитячому садку дитина стикалася не з насильством, у тому числі і виховно-педагогічним, а з розумінням, турботою і залученням до носильної праці.
Третя проблема - розвинути інтерес дітей до пізнання навколишнього світу. Важливо надавати увагу довірчим бесідам з дитиною та її батьками. Головне, щоб дитина як в дитячому садку, так і удома не натрапляла на стіну відчуження, відчувала себе комфортно і затишно. Задачею педагогів і психологів в цьому аспекті є навчити батьків спілкуватися з дітьми, викликати у них ніжні почуття до дитини.
ІЦе одна проблема - навчиш дітей спілкуванню один з одним, навчити не кривдити інших, проявляти співчу ггя, терпимість. 1 це так само неможливо зробити без активної участі сім'ї.
Не дивлячись на різницю в методах педагогічної організації дошкільних установ, у тому числі і в роботі з батьками, вся їх діяльність об'єднується єдиною метою - виховати вільну, розвинену, відповідальну людину, готову для життя в суспільстві, в соціумі.
Сучасна ситуація, в якій опинилося наше суспільство, зажадала пошуку нової моделі суспільного виховання особистості у відкритому соціальному середовищі і тіснішого контакту громадськості і сім'ї, які здійснюються за допомогою соціальних педагогів.
Зі всіх проблем, що стоять перед сучасною сім'єю, для соціального педагога в даний момент найважливішою є проблема адаптації сім'ї в суспільстві.
Структура соціальної адаптації сім'ї виглядає таким чином.
1-й компонент - матеріальне положення сім'ї. Матеріальний добробут сім'ї складається з грошової і майнової їаоезпеченості. Враховується рівень доходів сім'ї, її житлові умови, предметне оточення. Соціальний педагог складає соціальний паспорт сім'ї, де указується її економічний статус, що важливе для диференціального підходу в освіті батьків дошкільників.
2-й компонент соціальної адаптації сім'ї - її психологічний клімат, тобто емоційний настрій, який складається як результат настроїв членів сім'ї, їх душевних переживань, відносин один з одним, відносин один до одного. Високий показник рівня соціально-психологічного клімату характеризують сприятливі відносини в сім'ї, побуло ват на принципах рівноправності, співпраці, пошани прав особистості кожного з членів сім'ї.
Несприятливий психологічний клшат в сім ї є у і тому випадку, коли члени сім'ї випробовують, тривожність, емоційний дискомфорт, відчуження Все це перешкоджає виконанню сім'єю однієї з головних функцій - психотерапевтичної, знятгя стресу і утомленості.
Проміжний стан сім'ї, коли несприятливі тенденції ще слабо виражені, ие мають хронічного характеру, розцінюється як задовільний, к цьому випадку соціально-психологічний статус сім'ї вважається середнім.
3-й компонент - соціокультурна адаптація, що є ледве не головним компонентом в педагогічній освіті. Високий рівень культури сім'ї: сім'я володіє широким колом інтересів, розвиненими духовними погребами; орієнтована на всебічне виховання дитини і підтримує здоровий спосіб життя.
У сім'ях з низьким рівнем культури духовні потреби сім'ї не розвинеш, коло інтересів обмежене, відсутня культурно- дозвіллєва діяльність, слабка моральна регуляція членів сім'ї, сім'я веде аморальний спосіб життя.
Середній рівень культури характеризується відсутністю характеристик, що свідчать про високий рівень культури, сім'я не усвідомлює проблеми, не проявляє активності у напрямі підвищення культурного рівня.
4-й компонент - ситуативно-ролева адаптація яка пов'язана зі ставленням до дитини в сім'ї. У разі конструктивного ставлення до дитини, високої культури і активності сім'ї ь рішенні проблем її соціально-ролевий статус високий. Якщо у відношенні до дитини присутня акцентуація на її проблемах - середній. У разі ігнорування проблем дитини і негативному ставленні до неї - низький.
Для диференціації просвітницької роботи соціальний педагог проводить анкетування батьків, з бесід з дітьми і експрес- опитування батьків складає характеристики категорій сімей, що розрізняються за рівнем соціальної адаптації, благополуччя.
Діяльність соціального педагога з сім'єю включає три основних складових:
- допомогу в освіті,
- психологічну допомогу.
- посередницьку допомогу.
Основною складовою соціально-педагопчної діяльності є освіта батьків. Допомога в навчанні спрямована на запобігання виникаючим сімейним проблемам і формування педагогічної культури батьків з метою об'єднання вимог до дитини у вихованні з боку всіх членів сім'ї, акцентування спільної діяльності дитячого садку і сім'ї. Саме з такою мегою проводилася широка освіта батьків з тих або інших питань залежно від категорії сім'ї.
З існуючої безлічі типологій сім'ї завданням діяльності соціального педагога відповідає наступна комплексна типологія, яка передбачає виділення чотирьох категорій сімей, що розрізняються за рівнем соціальної адаптації від високого до середнього, низького і украй низького:
- благополучні сім'ї,
- сім'ї групи ризику,
- неблагополучні сім'ї,
- асоціальні сім'ї.
Благополучні сім'ї успішно справляються зі своїми функціями, практично не потребують підтримки соціального педагога, оскільки за рахунок адаптивних здібностей, які ґрунтуються на матеріальних, психологічних і інших внутрішніх ресурсах, швидше пристосовуються до потреб своєї дитини і успішно вирішують завдання її виховання і розвитку. У разі виникнення проблем, ним достатньо одноразової допомоги в рамках короткострокових моделей роботи.
Сім'ї груп ризику характеризуються наявністю деякого відхилення від норм, не дозволяючого визначити їх як благополучні, наприклад, неповна сім'я, малозабезпечена сім'я і т.п., і знижуючого адаптивні здібності цих сімей. Вони справляються із завданнями виховання з великою напругою своїх сил, тому соціальному педагогу необхідно спостерігати за станом сім'ї, за дезадаптивними чинниками, що € в ній, відстежувати, наскільки вони компенсовані іншими позитигними характеристиками, і залежно від цього добирати інші форми і методи педагогічної освіти, ніж в першому випадку.
Неблагополучні сім'ї, маючи низький соціальний статус в якій-небудь зі сфер життєдіяльності або в декількох одночасно, не справляються з покладеними на них функціями, їх адаптивні здібності істотно понижені, процес сімейного виховання дитини протікає з великими труднощами, поволі, мало результативно. Для даного типу сім'ї необхідна акгивна і звичайно тривала підтримка з боку соціального педагога.
Асоціальні сім'ї - ті, з якими взаємодія протікає найбільш трудомістко і сган яких потребує корінних змін. У цих сім'ях, де батьки ведуть аморальний, протиправний спосіб життя, вихованням дітей, як правило, ніхто не займається, діти виявляються бездоглядними, відстають в розвитку, стають жертвами насильства як з боку батьків, так і інших громадян того ж соціального шару. Робота соціального педагога з цими сім'ями повинна вестися в тісному контакті з правоохоронними органами, а так само органами опіки і опікування.
Сім'я стоїть біля витоків виховання. Вона є основним соціальним інститутом у формуванні особистості дитини. На гребені змін в суспільстві сімейні цінності набувають особливого значення. Сім'я сьогодні переживае величезні економічні і духовні труднощі: відчуження між батьками і дітьми виросло настільки, що стало справжньою національною проблемою. Адже далеко не всі батьки мають достатній рівень загальної культури і педагогічні знання, необхідні для виховання дитини. От чому головні зусилля соціальних педагогів і всього педагогічного колективу дошкільних установ повинні бути спрямовані на:
- поліпшення сімейного мікроклімату;
- формування позитивних взаємостосунків в сім'ї;
- підвищення педагогічної культури батьків шляхом їх активної освіти;
- формування спільними зусиллями повноцінної особистості дитини, підготовці її до школи.
Новий тип взаємодії дитячого садку і сім'ї, використовування нових форм роботи є вирішальною умовою оновлення системи дошкільних установ. Необхідно здійснювати постійну взаємодію з батьками і не тільки у вигляді психолого-педагогічної допомоги конкретним сім'ям, але і активного залучення батьків до житгя дитячого садку, участь їх в розвиваючій освітній роботі з дітьми. Задача педагогів — зацікавити батьків, пропонуючи їм як традиційні, так і нові форми взаємодії.
Доцільно організована взаємодія педагога і батьків повинна здійснюватися поетапно і має своїм завданням формування активної педагогічної позиції батьків. Правильно організована робота носить повчальний характер. Педагог повинен спиратися на позитивний досвід сімейного виховання, поширюючи його, використовуючи у виховному процесі для посилення позитивних тенденцій і нівелювання негативних. Першою і вирішальною умовою позитивного напряму взаємодії є довірчі відносини між вихователями, соціальними педагогами і батьками. Контакт має будуватися так, щоб у батьків виник інтерес до процесу виховання, потреба добитися успіху, упевненість в своїх силах.
Друге, і не менш важливе завдання - озброєння сім'ї педагогічними знаннями і уміннями, їх засвоєння безпосередньо в теоретичній і практичній, певним чином організованій діяльності. Наслідком такої організації педагогічної взаємодії стане активна участь батьків у вихованні не тільки своєї дитини, але і групи в цілому. Педагоги і батьки як партнери повинні доповнювати один одного. Відносини партнерства припускають рівність сторін, взаємну доброзичливість і пошану. Взаємодія дитячого саду і сім'ї в єдиному виховному процесі базується на загальних підставах, вони здійснюють у вихованні одні і ті ж функції: інформаційну, власне виховну, контролюючу та ін.
Організація взаємодії дитячого садку і сім'ї припускає:
- вивчення сім'ї з метою з'ясування її можливостей по вихованню своїх дітей і дітей дитячого садку;
- угрупування сімей за принципом можливості їх етичного потенціалу для виховання своєї дитини, дітей групи;
- складання програми сумісних дій педагога і батьків;
- аналіз проміжних і кінцевих результатів їх спільної виховної діяльності.
Диференційований підхід при організації роботи з батьками - необхідна ланка в системі заходів, спрямованих на підвищення їх педагогічних знань і умінь. Для здійснення диференційованого підходу вихователів дитячого садку до батьків необхідне дотримання загальнопедагогічних і специфічних умов:
- взаємне довір'я у взаємостосунках між педагогом і батьками;
- дотримання такту, чуйності по відношенню до батьків; урахування своєрідності умов життя кожної сім'ї, віку батьків, рівня підготовленості в питаннях виховання;
- поєднання індивідуального підходу до кожної сім'ї з організацією роботи зі всіма батьками групи;
- взаємозв'язок різних форм роботи з батьками;
- одночасний вплив на батьків і дітей;
- забезпечення ь роботі з батьками певної послідовності, системи.
Така диференціація допомагає знайти потрібний контакт, забезпечити індивідуальний підхід до кожної сім'ї.
Методи вивчення сім'ї:
Диференціація проводиться на основі тестування, анкетування, за певною програмою вивчення сім'ї:
1. Структура сім'ї (кількість чоловік, вік, освіта, професія), психологічний клімат сім'ї (міжособистісні відносини, стиль спілкування). Для цього необхідне проведення психологом - соціальним педагогом індивідуальних консультацій з батьками дошкільників, використовування різних методик (Аналіз сімейного виховання /Эйдемиллер, Юстицкис/, методики «Моя сім'я», «Мій будинок» і т.п.).
2. Стиль і фон сімейного життя: які враження переважають - позитивні або негативні; причини сімейних конфліктів і негативних переживань батьків і дітей.
3. Соціальний статус матері, батька в сім'ї, ступінь участі у виховному процесі, наявність бажання виховувати дитину.
4. Виховний клімат сім'ї, наявність або відсутність домашньої педагогічної системи (усвідомлення цілей, задач, методів виховання), участь матері, батька в педагогічній діяльності сім'ї (конструктивної, організаційної, комунікативної).
Після вивчення сімей необхідне складання «соціального паспорта» з метою коректування педагогічної дії.
Вивчення сім'ї вихованця дозволяє педагогу ближче познайомитися з ним, зрозуміти стиль життя сім'ї, її устрій, традиції, духовні цінності, виховні можливості, взаємостосунки дитини з батьками. Але слід пам'ятати, що вивчення сім'ї справа делікатна, тонка, вимагаюча від педагога прояву пошани до всіх членів сім'ї, щирості, бажання надати допомоги у вихованні дітей.
Для виявлення рівня педагогічної культури і ступеня участі батьків у вихованні дітей можна використовувати наступні методи:
1. Анкетування батьків;
2. Анкетування вихователів,
3. Тестування батьків;
4. Індивідуальні бесіди з батьками;
5. Індивідуальні бесіди з дітьми;
6. Відвідини сім'ї дитини;
7. Вивчення тестів-малюнків дітей типу «Мій будинок», «Моя сім'я».
8. Спостереження за дитиною в сюжетно-ролевій грі «Сім'я».
9. Спостереження вихователем за взаємовідношенням батьків і дітей під час прийому і відходу дітей.
10. Моделювання ігрових і проблемних ситуацій і т.д.
Залежно від відмінностей в сімейному вихованні, в структурі
спілкування, педагогічній і психологічній обізнаності батьків необхідне застосування різноманітних форм роботи. Робота з батьками повинна проводитися активно, застосовуватися не загалом, а з погляду її дієвості по відношенню до кожної категорії батьків.
Так само можна диференціювати роботу, розділивши батьків на дні велнк групи- так звані гармонійні сім'ї (талановиті, активні сім'ї, сім'ї благополучні в психолого-педагогічному відношенні) і проблемні сім'ї (вимагаючі тривалої допомоги кризові сім'ї; сім'ї груп ризику). До останніх можна віднести наступні:
- сім'ї з дітьми-інвалідами;
- багатодітні сім'ї;
- опікунські сім'ї;
- неповні сім'ї;
- малозабезпечені сім'ї;
- неблагогюлучні сім'ї.
Залежно від проблем, що виникають в сім'ях, вибирається та або інша тематика заходів. Але ефективна освіта батьків не може вестися беч активної участі вихователів, методистів, соціальних педагогів.
Аналіз роботи вихователів з батьками в дошкільних установах часто показує, що разом з позитивними сторонами співпраці дитячого садку і сім'ї в ньому є і недоліки. Серед них найпоширенішими є:
- вихователі не завжди уміють поставити конкретні задачі і вибрати відповідні їм зміст і методи;
- зміст педагогічної освіти батьків недостатньо диференційований, при виборі методів співпраці вихователі не враховують можливостей і умов життя конкретних сімей;
- досить часто вихователі, особливо молоді, використовують лише колективні форми роботи з сім'єю.
Причини цього - недостатнє знання специфіки сімейного виховання, невміння аналізувати рівень педагогічної культури батьків, особливості виховання дітей і відповідно з цим проектувати свою діяльність по відношенню до батьків і дітей. У окремих, особливо Молодих, вихователів недостатньо розвинені комунікативні уміння.
Беручи до уваги вище сказане, можна зробити висновок, що завідувач дитячим садком, методист і соціальний педагог повинні вести систематичну роботу з підвищення рівня знань, умінь і навичок вихователів у сфері співпраці з сім'єю.
Взаємодія дитячого садку і сім'ї має пронизувати всю освітньо-виховну роботу в дитячому садку. Педагоги повинні використовувати різні форми роботи, надаючи увагу вдосконаленню иракгичних виховних навичок батьків (бесіди і інша робота повинні підтверджуватися практичними спостереженнями, спільною діяльністю дітей і батьків і т.п.).
При аналізі планів роботи з батьками з року в рік необхідно стежити ш тим, щоб батьки за той час, поки дитина відвідує дитячий садок, засвоїли максимум знань і умінь, щоб в кожній віковій групі торкнулися найактуальніших питань виховання дітей раннього віку, надавалося більше уваги питанням соціалізації. Наприклад, в другій групі дітей раннього віку багато уваги необхідно приділяти ролі сім'ї в адаптації до дошкільної установи, в середній групі - ролі у формуванні пізнавальних інтересів, працьовитості у дітей, в старших групах - навчанню дітей, вихованню у них почуття відповідальності за виконання обов'язків, підготовці дітей до школи і т.п.
Особливе значення повинне надаватися вивченню умов виховання дітей в сім'ї. Крім вищезгаданих методів анкетування і тестування існує маса інших способів вивчення сім'ї, як групових, так і індивідуальних. Найпоширенішим є відвідини сім'ї соціальним педагогом або вихователем.
Побачивши дитину в сімейному середовищі, вихователь більш глибоко пізнає її інтереси, які часто відрізняються від інтересів в дитячому садку. Він може виявити позитивні прийоми виховання, які рекомендує іншим батькам, а також використовує в індивідуальному підході до дитини в дитячому садку. Кожну сім'ю необхідно відвідувати не рідше одного разу на рік, особливу увагу надаючи неблагополучним сім'ям.
Як правило, більше помилок скоюють молоді фахівці. На допомогу молодим педагогам можна запропонувати запитальники щодо різних видів діяльності дитини в сім'ї. Наприклад, при ознайомленні з ігровою діяльністю можна надати увагу наступним питанням:
- наявність іграшок, їх відповідність віку дитини та її інтересам;
- розміщення іірашок, їх стан;
- що спонукає батьків купувати іграшки;
- улюблені іграшки дитини, якими іграшками дитина любить грати вдома і чи знають про це батьки;
- чи вирішують батьки педагогічні задачі за допомогою гри;
- коли і з ким діти грають (з братами, сестрами, з іншими дітьми і т.п.).
При виявленні характеру трудового виховання педагог з'ясовує:
- чи є у дитини систематичні трудові обов'язки в сім'ї, їх зміст, спрямованість;
- як діти виконують ці обов'язки;
- які знаряддя праці є у дитини, де вони зберігаються;
- чи встановлено певний час для виконання дитиною трудових обов'язків;
- чи учать батьки дітей працювати, чи практикують сумісну працю з дітьми;
- інтерес дитини до окремих видів праці.
Такого типу запитальники можна застосовувати, вивчаючи різні види діяльності дитини. Після вивчення відповідей батьків вихователь або соціальний педагог при яких-небудь порушеннях повинен спрямувати роботу батьків в потрібне русло, вказавши на помилки. Але пропозиції сім'ї, які дає вихователь, повинні бути конкретними. Наприклад: якщо придбати іграшки, то які, визначити трудові обов'язки які саме і т.д.
Потрібно проводити аналіз відвідин сімей щороку, узагальнювати результати, виявляти позитивне і негативне, ставити задачі для подальшої роботи.
Для виявлення утруднень батьків у вихованні дітей в різних вікових групах, а також їх інтересів і пропозицій з поліпшення роботи дитячого садку можна проводити опитування за наступним планом:
1. Що Вас радує в поведінці Вашої дитини?
2. З якими труднощами Ви стикаєтеся при вихованні дитини?
3. Що, на вашу думку, обумовлює відхилення (якщо таке є) в поведінці дитини?
4. Які теми Ви хотіли б обговорити (або почути рекомендації) на батьківських зборах?
5. Які Ваші побажання з поліпшення роботи дитячого садку?
Узагальнення відповідей допомагає скласти загальне уявлення про те, як вони розуміють задачі виховання, чи знають свою дитину, чи уміють аналізувати причини відхилень в її поведінці і коректувати їх. Також такі невеликі опитувальники допомагають активізувати і спрямовувати роботу педагогів, оскільки в них містяться не тільки відповіді на »оставлені питання, але і побажання батьків щодо питань організації виховної роботи в дитячому садку.
Дуже важко буває активізувати батьків. Швидше за все, причина у тому, що педагоги часто не використовують або використовують недостатньо позитивний досвід сімейного виховання, не завжди здійснюють своєчасну підготовку батьків до батьківських зборів, консультацій, бесід і т.п. Активність батьків підвищується, якщо педагоги своєчасно просять їх розповісти про свій досвід, про проблеми, що виникають у вихованні дітей.
Ефективність роботи з батьками багато в чому залежить і від психологічного настрою, який виникає в процесі повсякденних контактів між педагогами і батьками. Цей настрій визначається індивідуальним підходом вихователів до самих батьків, тим, як вони враховують особливості особистості батьків і утруднення сімейного виховання.
Отже, питання педагогічної культури батьків необхідно розглядати в тісному зв'язку з підвищенням кваліфікації вихователів. Необхідно постійно розширювати форми роботи з сім'єю, використовувати нетрадиційні методи щодо питань педагогічної освіти і виховання батьків.
В даний час використовуються всілякі методи і форми педагогічної освіти батьків, як ті що вже затвердилися в цій області, так і новаторські, нетрадиційні. Використовуються:
- наочна пропаганда,
- відвідини сімей,
- батьківські збори,
- бесіди і консультації,
- конференції батьків,
- усні журнали,
- анкетування,
- дні відкритих дверей,
- круглі столи,
- організація клубів,
- організація ділових ігор.
Варто торкнутися деяких форм і методів більш докладно: