Основи електробезпеки та пожежної безпеки
Структура модуля
1.Теми лекцій
2.Питання для індивідуальних занять
3.Питання для самостійної роботи
4.Назва, теоретична база та хід виконання лабораторної роботи
5.Конспект лекцій
6.Перелік питань до модульної контрольної роботи №3.
Лекції – 4 год.
Індивідуальні заняття – 3 год.
Лабораторна робота – 2 год.
Самостійна робота – 9 год.
Теми лекцій:
№1. Небезпека електричного струму для людини. Основні параметри електричного струму. Дія електричного струму на організм людини. Види пошкоджень від дії електричного струму. Надання першої допомоги при пошкодженні електричним струмом.
№2. Горіння. Умови, які необхідні для горіння. Основні завдання органів пожежної безпеки. Порядок евакуації людей та обладнання при пожежі. Надання першої допомоги потерпілим при пожежах.
Питання для індивідуальних занять.
№1. Фактори, які впливають на наслідки враження електричним струмом. Індивідуальні засоби захисту людини від дії електричного струму.
№2. Принципова схема захисного заземлення. Загальні засоби захисту людини від дії електричного струму. Шагова напруга.
№3. Основні причини виникнення пожеж. Сучасні методи гасіння пожеж. Первинні засоби пожежегасіння.
Питання для самостійної роботи.
1. Захист від блискавки.
2. Електробезпека в побутових умовах людини.
3.Яким законодавчим актом регламентована протипожежна безпека на Україні?
4. Самозаймання, поняття та види.
5. Електрообладнання, як потенційне джерело запалювання.
6. Шкідливі і небезпечні фактори при пожежі.
7. Методи виявлення пожеж. Види пожежних сповіщувачів.
8. Основні елементи забезпечення пожежної безпеки об’єкта.
9. Особливості пожежної безпеки багатоповерхових споруд.
10. Заходи і засоби що до обмеження розповсюдження пожеж.
11. Вогнегасники. Їх види, переваги та недоліки.
12. Які вогнегасні речовини застосовуються при гасінні пожеж ?
13. Основні причини виникнення пожеж в побутових умовах.
14. Основні труднощі при гасінні пожеж.
15. Протипожежна безпека при масових заходах в школі (вечори відпочинку, новорічні ялинки, дискотеки та ін.)
16. Організація роботи добровільних пожежних дружин в школі.
17. Особливості роботи з дітьми та підлітками з питань пожежної безпеки.
18. Як позначаються місця знаходження пожежних гідрантів.
19. Пропаганда протипожежної безпеки серед населення.
20. Актуальність питань пожежної безпеки в Україні.
21. Державний пожежний нагляд, його структура, функції і права.
22. Особливості евакуації дітей та підлітків в умовах пожеж.
23. Обов’язки керівників підприємств щодо організації пожежної безпеки.
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 3
Первинні засоби пожежегасіння
Мета роботи:ознайомитись з первинними засобами пожежегасіння та отримання практичних навичок при їх використанні.
В результаті виконання лабораторної роботи студент повинен:
Знати: складову первинних засобів пожежегасіння та їх призначення;
Вміти: користуватися первинними засобами пожежегасіння.
3.1. Загальні відомості
Забезпечення пожежної безпеки об’єктів народного господарства – предмет постійного піклування держави. Існує система державних мір боротьби із вогнем. Система запобігання пожежі та вибуху є складовою частиною мір забезпечення безпечних умов праці. Пожежа представляє з себе не контролюючий процес горіння горючої речовини зовні від спеціального вогнища.
Горінням називається швидкоплинне хімічне перетворення речовини, яке супроводжується виділенням великої кількості тепла та звичайно яскравим світлом (полум’ям). Для появи та протікання процесу горіння необхідно наявність: речовини, окислювача (звичайно це кисень, повітря, але можуть бути також фтор, хлор, озон та ін.), джерело займання...Причому перші два елементи повинні бути у відповідному кількісному співвідношенні, а джерело займання повинно бути з температурою та запасом енергії, достатнім для нагрівання речовини до необхідної температури. Температуру, при якій займається та починає горіти речовина, яку називають температурою займання. Ця температура різна для різних речовин та залежить не тільки від природи речовини, але і від концентрації кисню, атмосферного тиску та інших факторів. Наприклад, температура займання дерева коливається у межах від 250 до 350°С, нафти – від 420 до 480°С та і т.п. Чим нижче температура займання матеріалу, тим більш цей матеріал вогненебезпечний. До імпульсів чи джерел займання відносяться: полум’я, іскра, розжарені тіла чи частинки, тепло, яке виділяється у результаті хімічної реакції та механічної роботи.
Причинами загоряння може слугувати утворення горючого та вибухонебезпечного середовища, утворення у горючому середовищі джерел займання, створення умов для теплового, хімічного та мікробіологічного самозаймання.
Щоб загасити пожежу, у зоні горіння необхідно створити умови, які гальмують протікання процесів горіння та усувають їх.
Відповідно умовам, які необхідні для виникнення та розповсюдження горіння, припинення горіння може бути досягнуто наступними методами: припинення доступу у зону горіння окислювача (кисню повітря) чи горючої речовини, а також зниженням їх надходженням до величин, при якому горіння неможливе; охолодження зони горіння нижче температури самозаймання чи зниженням температури речовини, яка горить, нижче температури займання; розбавленням горючих речовин зривом (відривом) полум’я сильним потоком газу або води.
На цих принципових методах основані відомі способи та прийоми припинення вогню.
Для ліквідації невеликих загорянь використовуються первинні засоби пожежегасіння: пожежні стволи (водяні та повітряно-пінні), які діють від внутрішнього протипожежного водопроводу (внутрішніх пожежних кранів), вогнегасники, сухий пісок, азбестове полотно та накидки із міцного матеріалу, які змочені антипіренами.
Суттєвий момент у застосуванні первинних засобів пожежегасіння – облік стадії розвитку вогню. Загоряння можна ліквідувати найпростішим засобами: накидками, сухим піском та невеликою кількістю води, якщо зона горіння та температура у ній невеликі. Якщо джерело горіння розширяється, виник факел полум’я, нагріваються оточуючі предмети, необхідно застосовувати більш ефективні засоби – вогнегасники та воду, яку подають до місця пожежі за допомогою гнучкого рукаву зі стволом з пожежного водопроводу.
3.2. Засоби пожежегасіння
Вода – найбільш розповсюджений засіб гасіння пожеж. Попадаючи у зону горіння, вона нагрівається та випаровується, поглинаючи велику кількість тепла. При випаровуванні утворюється велика кількість пари (з 1 л води – 1700 л пари), який затрудняє доступ повітря до джерела горіння. Крім того сильний потік води може збити полум’я, що полегшує гасіння пожежі. Вода подається за допомогою пожежних стволів у вигляді компактних та розпилених потоків. Нею не можна гасити електроустановки, які знаходяться під напругою, так як може виникнути коротке замкнення та ураження електрострумом. Не можна гасити водою й горючі рідини, густина яких менша густини води. Рідина піднімається та продовжує горіти на великій площі, вода закипає та розкидає горючу рідину на значну відстань. Не можна заливати речовини, які вступають з нею в екзогенні реакції (калій, натрій) чи в реакцію з виділенням горючих газів (карбід кальцію).
Вогнегасна дія піни проявляється в тому, що вона, покриває поверхню горючоїречовини, припиняє доступ горючих газів та парів в зону горіння, ізолює горючу речовину від кисню повітря та охолоджує більш нагрітий верхній шар речовини. Піна також захищає від горіння рідини,тверді речовини від нагрівання та займання. Електропровідні властивості піни не дозволяють використовувати її для гасіння електроустановок під напругою для запобіганню ураженням електрострумом. Піну отримують в результаті хімічної реакції між газо утворюючими речовинами, наприклад содою та кислотою, при наявності піноутворюючої речовини (стабілізатора) чи у результаті додавання до води пінопорошку та механічного перемішування повітря та інертного газу. Отриману першим способом піну називають хімічною, а другим – повітряно механічною.
Вуглекислий газ СО2 - діоксид вуглецю – знаходиться в скрапленому стані у балонах та може застосовуватися для гасіння пожежі в твердому снігоподібному стану у вигляді пластівців з температурою - 79°С. СО2має високий коефіцієнт газоутворення: при випаровуванні у повітря 1 л вуглекислоти утворює 509 л вуглекислого газу з густиною в 1,5 разів більшої, чим у повітря. Вогнегасна концентрація СО2 у захищеному об’ємі 30%. При концентрації 10…30% людина втрачає свідомість від задухи та може загинути. Вуглекислий газ хімічно інертний, не проводить електричний струм, не викликає корозії обладнання. Діоксид вуглецю не застосовується для гасіння натрію, калію, берилію, магнію, титану, горючих у атмосфері СО2, недопустимий для гасіння матеріалів, які тліють.
Порошкові вогнегасні складові (ПВС) можна застосовувати для гасіння пожеж всіх класів. Це єдиний засіб гасіння горіння лужних металів, урану, торію, металоорганічних сполук. Вогнегасна дія порошків заключається втому, що вони своєю масою чи утворюючою при плавленні пеленою ізолюють зону горіння від горючої речовини, а при гасінні в обмеженому об’ємі інгібіруючих дій – гальмуванням реакції горіння. Ефект досягається також за рахунок комбінованої дії наступних додаткових факторів: розбавлення зони горіння газоподібними продуктами розпаду порошку чи безпосередньо порошковою хмарою; охолодження зони горіння у результаті затрат тепла на нагрів частинок порошку, їх часткового випаровування та розпаду у полум’ї, механічного вогнеогородження, яке досягається при проходженні полум’я скрізь порошкову хмару (створення того ж ефекту, що і в вузьких каналах вогнезагороджувачів). Порошкова хмара виконує також й екрануючу функцію: перегороджуючи потік променевої енергії полум’я, воно дозволяє як найближче підходити до джерела горіння й ефективно на нього впливати. Порошкові суміші виготовляють на основі карбонатів й бікарбонатів натрію й калію з різноманітними домішками.
Порошки нетоксичні, не є електропровідними, не здійснюють шкідливого впливу на матеріали, не замерзають при низькій температурі. Недоліком порошкового гасіння крім високої вартості та проблем зберігання є сильне запилення приміщення.
В усіх системах порошкові суміші подаються стисненим повітрям чи азотом.
Піском закидають місця загоряння й тим самим перекривають доступ кисню до поверхні, яка горить й одночасно відбувається поглинання тепла. Завдяки своїй доступності пісок широко використовується для гасіння пожеж, особливо там, де не можна застосувати воду: його можна зберігати у ящиках чи в пісочницях (мал.3.1).
Пожар, який тільки починається можна гасити накидкою з азбестового полотна чи кошми, ковдрою, одежею. Вони припиняють доступ кисню до поверхні, яка горить.
Вогнегасники створені науково-дослідними й конструкторськими організаціями, освоєні у серійному виробництві промисловості по ГОСТ 12.2.047-80 „Пожежна техніка”. По вигляду вогнегасної речовини вони поділяються на рідинні, вуглекислотні, хімічні пінні, кисне – пінні, хладонові, порошкові та комбіновані.
 |
(мал..3.1. Пісочниці: а – ящик для збереження піску; б – стелаж для збереження пісочниць).
За розміром та кількістю вогнегасної речовини розрізняють вогнегасники трьох груп:
а) Малолітражні (до 5 л);
б) Промислові ручні (до 10 л);
в) Переносні та стаціонарні (більше 25 л).
Вогнегасники хімічні пінні. Зазначені для гасіння джерел пожежі твердих матеріалів, а також різноманітних горючих рідин на площі не більш 1м2, за виключенням електроустановок, які знаходяться під напругою, та лужних металів.
Промисловістю в даний час випускається вогнегасник ручний ОХП-10 (мал.3.2). Він представляє собою стальний зварений балон, який закритий чавунною кришкою з запірним пристроєм.
Хімічна пінна, яка утворюється в ОХП-10, складається із лужного (розчин 400 г двовуглекислого натрію з солодовим екстрактом в 8,5 л води у корпусі) та кислотного (розчин 115 г сірчанокислого алюмінію у поліетиленовому стакані ємністю 0,5 л) складових.
Щоб речовина вогнегасника не замерзла при збереженні в зимовий період при низьких температурах, в лужну частину заряду додають етиленгліколь, а для сірково кислотної частини змішують. Отримана піна викидається через раструб.
Вогнегасники: а) хімічно – пінний (ОХП-10): 1- корпус, 2 – кислотний стакан, 3 – бокова ручка, 4 – горловина, 5 – рукоятка, 6 – шток, 7 – кришка, 8 – сприск, 9 – клапан, 10 – запобіжник, 11 – нижня ручка; б) повітряно – пінний (ОВП-5): 1 – корпус, 2 – пінний насадок, 3 – трубка, 4 – кришка, 5 – рукоятка, 6 – спусковий ричаг 7 – шток, 8 - балончик з зжатим повітрям, 9 – сифона трубка; в) порошковий (ОП-2-01): 1 – корпус, 2 – балон, 3 – кришка, 4 – діафрагма, 5 – трубка від балону, 6 – сифона труба, 7 – насадок, 8 – ковпачок насадка, 9 – ричаг; г) вуглекислотний (ОУ-2): 1 – балон, 2 – трубка, 3 – вентиль, 4 – раструб.
Технічна характеристика
Тип ОХП-10 ручний хімічний пінний;
Корисна місткість корпусу дії, л ……………8,7
Довгота дії, с ………………………………….60
Дальність подачі потоку, м ……… …………6
Кратність піни ………………………… …….5
Маса заряду, кг ……………………………….10
Вогнегасники киснево-пінні. Вогнегасним засобом є високо кратна повітряно – механічна пінна. Ефективність ОВП в два з половиною рази вища ефективності хімічних вогнегасників однакової місткості.
Ці вогнегасники зазначені для гасіння займання різноманітних речовин та матеріалів, в різноманітних галузях промисловості та сільського господарства, за виключенням речовин, горіння яких відбувається без доступу кисню, лужних металів та електроустановок під напругою.
Використовуються при температурі навколишнього кисню від +3°С до +50°С.
Промисловістю випускаються ручні вогнегасники ОВП-5, ОВП-10 (цифри вказують на об’єм корпусу). Зарядом вогнегасників є 6%-й водний розчин піноутворювача ПО-1 по ГОСТ 6948-70.
Вогнегасник ОВП-5 (мал. 4.2) складається із стального корпусу, балону для збереження робочого газу (за його допомогою витісняють заряд), кришки, рукава з насадкою й сифонною трубкою.
Балон разом із кришкою кріпиться на горловині корпусу. Через бокову сифонну трубку, до якої кріпиться шланг з пістолетом, викидається водний розчин пінно утворення під тиском газу. У розприскувач-насадку ввергнуто пристрій, яке створює високо кратну повітряно – механічну піну.
Заряд може викидатися повністю або короткими імпульсами (це залежить від натиску на рукоятку).
Технічна характеристика
Тип ОВП-5…………………………ручний повітряно-пінний
Місткість, л……………………………………………………5
Робочий газ……………………………………діоксид вуглецю
Маса газу, г……………………………………………… .….40
Час дії, с………………………………………………………20
Довжина потоку піни, м………………………………………3
Кратність піни………………………………………………. 60
Маса зарядженого вогнегасника, кг……………….……… .10
Вогнегасники порошкові комбіновані. Зазначені для гасіння за горяній у приміщеннях та на транспорті усіх видів горючих рідин та матеріалів, а також електрообладнання під напругою. Промисловістю випускаються різні марки вогнегасників – від ОП-1 (момент) до ОП- 100 (пересувний вогнегасник).
Розглянемо вогнегасник порошковий ОП-2.
Вогнегасник ОП-2-01 перервної дії (мал. 4.2) призначений для гасіння загорань всіх видів горючих рідин та матеріалів, а також електроустановок під напругою до 1000 В. При зарядці порошком П-1А може бути використаний для гасіння тліючого матеріалу. Температура оточуючого повітря для збереження та використання вогнегасника від -40°С до +50°С.
Вогнегасник не призначений для гасіння обчислювальної техніки. Виключається наявність порошкових вогнегасників у комп’ютерних класах.
Вогнегасник складається із циліндричного пластмасового корпусу, в якому знаходиться порошок, балон із стисненим киснем та сифонна трубка, яка з’єднана з насадкою викидача.
Для отримання якісного потоку порошку необхідно попередньо стряхнути вогнегасник. Далі витягнути клин і через 8-10 с, тримаючи за ручку та натискаючи на запірний клапан, направити насадку викидача вогнегасника на джерело загоряння. У вогнегасника ОПУ-2 замість клину є чека.
Під дією тиску суміш порошку з киснем після відкриття запірного клапану напрямляється в сифонну трубку та далі викидається через насадку.
Технічна характеристика
Тип ОП-2-01…………………………………ручний порошковий
Заряд..……………………………порошок ПСБ-3(ТУ-18-139-78)
Порошок П-1А(ТУ6-08-345-76)
Робочий тиск у вогнегаснику, МПа……………………не більш 1
Максимальний тиск повітря у балоні, МПа………………100 
2
Довжина порошкового потоку, м……………………не менше 2,5
Час виходу порошку, …………………………………………10 2
Габаритні розміри, мм: Висот…………………………………430
Діаметр корпусу………............………………………………..108
Масам зарядженого вогнегасника
(без кронштейна), кг,……..............……………………................3,7
Вогнегасники вуглекислотні. Вогнегасним засобом є рідкий діоксид вуглецю. Вогнегасники призначені для гасіння всіх горючих речовин, за виключенням тих, горіння яких здійснюється без доступу повітря. Тільки цей тип вогнегасників рекомендується використовувати для гасіння комп’ютерної техніки. Використовуються при температурі оточуючого повітря від -25°С до +50°С.
Промисловістю відпускаються ручні вогнегасники марки: ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8 (цифри позначають об’єм корпусу). Припинення горіння відбувається за рахунок одночасного охолодження, у результаті випаровування вуглекислоти та розбавлення (зменшення) кисню в джерелі пожежі.
Розглянемо вогнегасник ОУ-2 (мал. 4.2). Він представляє собою стальний армований балон, у горловину якого вкручений затвор вентильного типу з сифонною трубкою. Затвор має ніпель, до якого приєднана пластмасова трубка з раструбом. Раструб може обертатися та утримуватися у будь якому положенні. Контроль заряду здійснюється зважуванням на терезах. Коефіцієнт заповнення не повинен бути вище 0,7кг/л. Перевищення викликає спрацьовування запобіжника – мембрани, та відбудеться випуск заряду.
Щоб привести вогнегасник в дію, необхідно повернути маховичок вентиля вліво до кінця. Раструб, з якого викидається вуглекислий газ у виглядів пластинок снігу, слід направити на предмет, який горить ще до того, як відкриється вентиль.
Технічна характеристика
Тип ОУ-2………………...………………ручний вуглекислотний;
Тип балону……………..……….………….стальний, хромований
Час безперервної дії до повної розрядки, с…………………….30
Місткість, л………………………………………………………2,3
Радіус дії, м……………………………………………………...1,5
Маса заряду, кг………………………………………………….1,8
Порядок складання звіту
1. Короткі відомості про сутність процесу горіння, методах та засобах боротьби з пожежами.
2. Опис пристрою та приведення в дію вогнегасників.
Контрольні питання:
1. Методи та засоби гасіння пожеж.
2. Область застосування вогнегасників.
3. Пристрій та принцип дії вогнегасників.
4. .Переваги та недоліки вогнегасників.
Конспект лекцій.
І. Дія електричного струму на організм людини. Види пошкоджень від дії електричного струму.
Проходячи через тіло людини, електричний струм причиняє термічну, електричну, біологічну та механічну (динамічну) дію.
Термічна дія проявляється через опіки окремих ділянок тіла, нагрівання до високої температури кровоносних судин, нервів, серця та інших органів, які знаходяться на шляху струму, що викликає в них функціональні розлади.
Електричні дії характеризуються розладом органічної рідини, в т.ч. і крові, що супроводжується порушеннями її фізико-хімічного складу.
Механічна дія – це рани, розриви та інші ушкодження тканин організму, а також утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові.
Біологічна дія – подразнення та збудження живих тканин організму, порушення внутрішніх біологічних процесів, що відбуваються в організмі.
Електротравма – це травма, викликана дією електричного струму, або електричної дуги.
Види електротравм:
- Загальні – уражається весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів та систем;
- Місцеві – місцеве ушкодження організму, порушення щільності тканин тіла, в т.ч. кісток. Найбільше – це поверхневі ушкодження, тобто ушкодження шкіри (електричні опіки, електричні знаки, електрофтальмія). Такі електротравми вилікуються повністю або частково;
- Електричний удар – збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судорожним скороченням м’язів. Може порушитись і навіть припинитись діяльність легенів та серця;
- Змішані травми.
ІІ. Фактори, які впливають на наслідки враження електричним струмом.
1.Сила струму:
- відчутний струм – 0,5-1,5 мкА при змінному струмі і 5-7 при постійному;
- невідпускаючий струм – викликає нездоланні судорожні скорочення м`язів руки, в котрій затиснений провідник, 10-15 мкА при змінному струмі і 50-80 мкА при постійному струмі;
- фібриляційний струм – викликає фібриляцію серця, 100 мкА при змінному струмі і 300 мкА при постійному струмі;
2. Опір тіла людини проходженню струму.
Електричний опір тіла людини – це опір струму, який проходить по ділянці тіла між двома електродами, прикладеними до поверхні тіла. Найбільший опір струму чинить шкіра.
Величина електричного опору тіла залежить:
- від рогового стану шкіри,
- наявності на її поверхні вологи та забруднень,
- від місця прикладання електродів,
- частоти струму,
- величини напруги,
- тривалості дії струму.
Опір тіла людини приймають 1000 Ом.
3.Тривалість проходження струму.
Зі зростанням тривалості дії струму зростає ймовірність важкого або смертельного наслідку. Зростає також ймовірність співпадання моменту проходження струму через серце з уразливою фазою серцевого циклу. Наслідок впливу на організм полягає в порушенні функцій центральної нервової системи, зміні складу крові, місцевому руйнуванні тканин організму під впливом тепла, що виділяється. В порушенні робот серця, легенів – зі зростанням часу дії струму ці негативні фактори накопичуються, а згубний їх вплив на стан організму посилюється.
4. Шлях протікання струму через людину.
Якщо на шляху струму виявляються життєво важливі органи – серце, легені, головний мозок, то небезпека ураження досить велика. Якщо ж струм проходить іншими шляхами, то його вплив може бути рефлекторним.
Існує близько 15 петель можливих шляхів струму в тілі людини. Наприклад: рука - рука, нога - нога, голова – ноги, голова – руки та ін. Небезпеку петлі можна оцінити за значенням струму, що проходить через серце: чим більший цей струм, тим небезпечніша петля.
5. Індивідуальні особливості людини.
Особливо сприйнятливими до електричного струму є особи, у котрих є захворювання шкіри, серцево-судинної системи, органів внутрішньої секреції, легенів, мають нервові хвороби.
Важливе значення має психічна підготовленість до можливої небезпеки ураження струмом.
ІІІ. Міри захисту від пошкоджень електричним струмом.
1.Загальні:
-перехід на понижену безпечну напругу (велика втрата струму);
-застосування штучного заземлення небезпечних струмопровідних об’єктів (заземлення – навмисне електричне з’єднання з землею металевих струмопровідних частин, котрі можуть виявитися під напругою);
- використання блокіраторів, запобіжників, автоматичних вимикачів (пробки, запобіжники);
- використання справної апаратури, ізоляція, пояснюючі надписи.
2.Індивідуальні:
- дотримання правил і техніки безпеки;
- застосування резинових килимків при роботі з струмонебезпечними об`єктами;
- гумові рукавички, взуття;
-насадки на інструменти (резинові, пластмасові).
IV.Шагова напруга. Захист від блискавки.
Напруга дотику – це напруга між двома точками ланок струму, яких одночасно торкається людина. Чисельно вона дорівнює різниці потенціалів корпуса обладнання та точок ґрунту, в котрих знаходяться ноги людини.
Шагова напруга – це напруга між двома точками ланки струму, які знаходяться одна від одної на віддалі кроку і на котрих одночасно стоїть людина. Крокова напруга зростає зі збільшенням ширини кроку.
Умови ураження людини цими напругами різні, оскільки струм протікає різними шляхами: при напрузі дотику – через грудну клітку, а при кроковій напрузі – по нижній петлі. Значна крокова напруга викликає судороги в ногах, людина падає, потім ланка струму замикається уздовж всього тіла людини.
Розряди атмосферної електрики – блискавки, при первинному виявленні – прямому ударі можуть бути причиною вибуху, пожежі, враження людей. Руйнуюча дія прямого удару дуже велика. Але існує і вторинне виявлення, яке заключається в тому, що під час розряду блискавки на ізольованих від землі залізних предметах виникають електроструми великих напруг.
Одна із основних мір захисту від блискавок – блискавковідводи, вони розташовуються високо над об’єктами, приймають на себе розряд блискавки і відводять струм розряду на землю. Складається з блискавкоприймача, струмовідводу та заземлення.
Категорії захисту:
1. Захист промислових будівель з вибухонебезпечними зонами;
2. Захист промислових будівель, що знаходиться в місцевості з середньою блискавичною діяльністю (більше 10 в рік), зовнішньо технологічних установок і закритих складів. Захист будівель спереду від прямих ударів.
3. Захист інших промислових сільськогосподарських споруд.
Під час блискавки забороняється:
- заправляти транспортні засоби;
- знаходитися біля машин;
- сідати на металічні предмети або держати їх в руках;
- укриватися під одиноким деревом;
- знаходитися біля річок, залізничних шляхів;
- користуватися телефоном;
- потрібно виключати радіоприймачі та телевізори з зовнішньою антеною.
V. Надання першої допомоги при пошкодженні електричним струмом.
Складається з 2-х етапів:
1. Звільнення постраждалого від дії струму:
- По-перше миттєво відключити електроустановку, до якої торкається постраждалий або відтягнути постраждалого, скориставшись палкою, дошкою або перерубати провід сокирою, кусачками, при усьому цьому діяти по потребі однією рукою.
- якщо той хто потрапив під напругу знаходиться в свідомості, але злякався, можна різним вигуком: „Підстрибнути” – заставити його відірватися від землі для розриву електричного ланцюга.
2. Надання першої долікарської медичної допомоги.:
- якщо потерпілий почуває себе задовільно, то йому не можна дозволять вставати, так як існує можливість погіршення стану.
- якщо потерпілий дихає і знаходиться у свідомості, то його треба положити на спину, розстібнути на ньому одежу і накрити, забезпечити до приходу лікаря повний спокій;
- якщо потерпілий знаходиться в непритомному стані, але дихає і прощупується пульс, то треба дати йому понюхати нашатирний спирт, оббризнути лице водою, забезпечити спокій до приходу лікаря;
- якщо потерпілий дихає погано або не дихає, йому треба негайно почати робити штучне дихання и непрямий масаж серця (клінічна смерть, не проявляє ознак життя 5-8 хв.).
VI. Закон України про пожежну безпеку. Мета і організація пожежної охорони.
Закон України "Про пожежну безпеку" прийнятий 17 грудня 1993р. Визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних та фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.
Відповідно до цього закону, забезпечення безпеки підприємств, установ покладено на керівників, або уповноважених ними осіб; їх обов’язки щодо забезпечення пожежної безпеки обумовлені ст.5:
- розробляти комплексної заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;
- відповідно до державно-нормативних актів розробляти і затверджувати положення, інструкції та інші, що діють у межах підприємства, здійснювати контроль за їх виконанням;
- організовувати навчання працівників щодо забезпечення пожежної безпеки;
- отримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар;
- проводити службове розслідування випадків пожеж.
А відповідно до ст.6 Закону громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України зобов’язані:
- виконувати правила пожежної безпеки;
- повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходів до її ліквідації, рятування людей і майна.
Основним завданням пожежної охорони є:
- здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;
- запобігання пожежам та нещасним випадкам на них;
- гасіння пожеж, рятування та надання допомоги у ліквідації наслідків аварії;
VII. Горіння. Умови, які необхідні для горіння. Самозаймання.
Горіння – це хімічний процес з`єднання речовини з киснем, який супроводжується виділенням тепла і світла.
Умови, необхідні для горіння:
- наявність горючої речовини;
- джерело запалювання;
- окислювач;
Види горіння:
Повне – при достатній кількості окислювача (продуктами горіння є вода, азот, двоокис вуглецю);
Неповне – при нестачі окислювача (при ньому утворюються горючі і токсичні продукти – оксид вуглецю, смола спирти).
Різновидності горіння:
- вибух – надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії;
- детонація – це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч м/с;
- спалах – швидке загоряння горючої суміші. Яке не переходить у стійке горіння;
- займання – виникнення загорання під впливом джерела запалювання;
- самозаймання – початок загорання без впливу джерела запалювання;
- самоспалахування – самозаймання, що супроводжується появою полум’я;
- тління – горіння без випромінювання світла, що супроводжується димом.
Самозаймання поділяється на:
1. Теплове самозаймання – виникає при зовнішньому нагріванні речовини на певній відстані (через повітря). При цьому речовина розкладається, адсорбує і самонагрівається (дерев`яна тирса, ДВП). Захист – запобігання нагріву від зовнішніх джерел тепла.
2. Мікробіологічне самозаймання – в результаті самонагрівання, що спричинене життєдіяльністю мікроорганізмів в масі речовини. Схильні речовини рослинного походження (сіно, зерно, торф).
3. Хімічне самозаймання – внаслідок дії на речовину повітря, води і при взаємодії речовин (ганчір’я, дерев’яна тирса).
VIII. Порядок евакуації людей та обладнання при пожежі.
Показником ефективності евакуації є час, протягом якого люди можуть при необхідності залишити окремі приміщення і будівлі загалом. Безпека евакуації досягається тоді, коли тривалість евакуації людей не перевищує критичної тривалості пожежі.