Особливості аналізу музичних творів з школярами

Методика художньо-педагогічного аналізу музичних творів у 1—7-х класах

СЛУХАННЯ МУЗИКИ

Сучасну дитину оточує багатий світ звуків, який створюють перш за все радіо, телебачення, кіно. Він слухає музику, доступну і недоступну його розумінню, близьку, цікаву з тематики, і музику, розраховану на дорослих. От чому весь процес музичного виховання і, зокрема, слухання музики в школі повинні бути ясно цілеспрямованими. Досягнення основного завдання— виховання інтересу, любові, потреби в спілкуванні з мистецтвом - можливо тільки в тому випадку ,якщо діти придбають необхідні навички сприйняття музики, що ,у свою чергу, неможливо без систематичного музично-слухового розвитку дитини.

З іншого боку, процес сприйняття музичних творів повинен спиратися на наявний досвід дітей. У дитячому садку вже в підготовчій групі вони багато що знають і уміють. У області слухання музики перед дітьми ставляться, наприклад, такі завдання: розрізняти і називати танець, колисанку, марш, частини твору (вступ, заспів, приспів, фрази); розвивати бажання слухати улюблені, висловлюватися про них.

Слухання музики, як і весь педагогічний процес в цілому, не може протікати без творчого контакту з учнями. Тільки в атмосфері взаємної зацікавленості всім тим, що складає зміст уроку музики, можна говорити з дітьми про музичний твір.

Кожному педагогу відомо, як важливо настроїти учнів на слухання музики. Тому таке велике значення має слово вчителя: бесіда про музичний твір, правильно поставлені запитання, розповідь про творчість композитора, все, що створює емоційний настрій уроку.

Проте в практиці можна спостерігати приклади коли педагог барвистою розповіддю про музику або про творчість композитора пробуджує потребу дітей слухати даний твір, настроює їх на його сприйняття, а сам процес слухання не виправдовує надій дітей, розчаровує їх. Це відбувається, мабуть, тому, що в бесіді про музичний твір дуже конкретизується його зміст, зводиться до літературної програми (або тексту), дитина не «націлюється» на сприйняття саме музичноїспецифіки п'єси, на слухання засобів музичної виразності.

Дуже вірна в цьому відношенні думка відомого музиканта-педагога П. Л. Гродзенської: «Розбір не перешкодить школярам переживати музику, якщо засоби виразності будуть показані не у відриві від того, що вони виражають, а у зв'язку із змістом твору».

Засоби музичної виразності найяскравіше розкриваються саме в процесі слухання музики. Усвідомленню загального характеру музичного твору, спостереженню таких властивостей, як темп, регістри, динаміка, форма, багато в чому сприяють рухи під музику і метроритмічні акомпанементи, якими діти супроводжують окремі музичні твори, головним чином при слуханні. Акомпанемент виконують діти за допомогою плескання в долоні, вистукування пальцями по парті або ступнями ніг, сидячи на стільці. Велику різноманітність в цей вид музичної діяльності вносять дитячі музичні інструменти, такі, як барабани, дерев'яні палички, тріскачки, трикутники і т.д. Подібні інструменти діти можуть виготовити і самі.

Ритмічний супровід різного характеру, наприклад при слуханні «Маршу дерев'яних солдатиків» Чайковського або «Польки» Глінки, допомагає учням усвідомити, що в п'єсах відповідно три і дві частини. У ритмічному супроводі діти закріплюють і освоюють певні поняття, такі, наприклад, як метричні долі , фрази, слабкі і сильні долі і т.д.

Рухи під музику, ритмічні акомпанементи можуть виконуватися дітьми у формі імпровізації. Вчитель лише направляє їх фантазію, пропонуючи самостійно знайти відповідний до музики рух або ритмічний мотив .3 метою більшого проникнення в характер музики, яку діти слухають, застосовується проспівування мелодійних тим з окремих музичних творів («Базіка» 3. Прокоф'єва, «Ранок» 3. Гріга). Таким чином, учні сприймають твір не тільки в процесі слухання, але і в процесі його виконання, що зв'язує слухання музики з іншими формами музикування на уроці.

Найважливішим засобом музичної виразності є тембр. Різноманітність тембрів, їх барвистість яскраво розкриваються при слуханні інструментальної і вокальної музики. Діти 7—8 років добре розрізняють багато інструментів: балалайку, скрипку, трубу, фортепіано, флейту; чують звучання духового, струнного оркестрів і оркестру народних інструментів. Разом з тим далеко не завжди діти сприймають їх звучання у зв'язку із змістом музики. Завдання полягає в тому, щоб навчити їх сприймати тембр як такий засіб виразності, який допомагає зрозуміти і розкрити задум твору.

Перший інструмент, з яким знайомляться діти — фортепіано, що природно, оскільки багато вчителів постійно працюють саме з цим інструментом. Діти слухають на фортепіано багато п'єс. Часто звучання фортепіано дається в зіставленні із звучанням інших інструментів, наприклад п'єса «Вальс-жарт» Д. Шостаковича, виконана на фортепіано, порівнюється із записом виконання на флейті у супроводі фортепіано, а «Балет пташенят, що не вилупилися», показується як фортепіанна п'єса і як перекладення для симфонічного оркестру.

Практика свідчить, що для кращого запам'ятовування і сприйняття музики необхідне повторення одного і того ж твору. Темброва різноманітність виконує тут велику роль: воно сприяє подоланню слухової пасивності дітей, оскільки завдання вчителя — впізнати мелодію або визначити інструмент, її виконуючий, - примушує уважніше вслухуватися в музику, робить цікавішим процес слухання.

Доцільно привертати дітей до визначення найбільш відповідних до виконання тієї або іншої п'єси інструментів. Наприклад, вчитель питає: «Якби ви були композиторами, то яким інструментам доручили б виконати ту або іншу п'єсу?» (Пропонується вибір з декількох інструментів, діти повинні підібрати найбільш, із їхньої точки зору, відповідні.)

Активне слухання і музичення формує музичний слух, увагу, пам'ять, мислення дітей і сприяє здійсненню «одного з найважчих педагогічних завдань», за висловом Б.М. Теплова, коли зберігається «емоційне відношення до музики при все зростаючій свідомості». Значне місце займає прослуховування музичного твору. Поглиблюючи музично-освітній матеріал, знайомлячи молодших дітей, із структурою музичного твору, вивчаючи життя і творчість композиторів, вчитель виявляє здібності школярів до естетичного сприйняття музики.

На уроках музики в IV—VI класах до прослуховування додається розбір музичного твору. Провідною формою його вивчення стає музична література в поєднанні з елементарною теорією (знанням нот, метру, ритму, сольфеджіо).

При цьому слід виконувати певні методичні вимоги. Так, доцільно дотримувати наступну послідовності в роботі:

1) вступна бесіда вчителя, ознайомлення учнів з музичним твором. Перше програвання;

2) розбір (аналіз) твору;

3) повторне прослуховування твору.

Завдання вступної бесіди полягає в тому, щоб жваво, цікаво, емоційно познайомити учнів з біографією композитора, з його життям і творчістю.

Прослуховування музичного твору вимагає максимальної уваги школярів, особливо в І і II класах. Педагог направляє всі свої зусилля на те, щоб створити в класі атмосферу, яка буває на концертах. Він розказує дітям про те, як важливо уміти слухати музику.

Учні III класу, маючи навики і досвід сприйняття музики, можуть слухати і складніші твори.

Проведення подібних бесід необхідне для підготовки не тільки до сприйняття, але і до розуміння змісту музичного твору. Причому слід загострити увагу дітей на виконанні наступних вимог: а) уважно слухати мелодію («горизонтальну лінію») і постаратися запам'ятати її;

б) визначити супровід,

в) передати цілісне враження від твору (визначити його характер і форму);

г) оцінити твір.

Дуже важливо вести спостереження за дітьми під час слухання музики. Багато хто емоційно сприймає музику, міняється вираз їх облич, вони усміхаються, деякі з них супроводжують музику рухами або ж наспівують мелодію. Але є діти, які «вимикаються» з процесу сприйняття, і на них потрібно звернути особливу увагу. Надалі з ними обов'язково потрібно проводити індивідуальну роботу. Таким чином, вступна бесіда викладача і демонстрація твору є необхідною умовою вироблення у школярів навиків слухання музики.

Після того, як діти кілька разів прослухають твір, можна приступати до його розбору, аналізу, познайомити з формою твору (основний матеріал для слухання має просту двочастинну або просту тричастинну форму).