Основи контролю фізичної підготовленості спортсменів

Основні поняття

Фізична підготовленість спортсменів характеризує рівень розвитку основних рухових якостей: сили, витривалості, прудкості, гнучкості, координованості, достатку енергозабезпечення дихальної та серцево-судинної систем й так далі. Фізичну підготовленість підрозділяють на два види [8]:

■ спільну, при якій відбувається гармонійний розвиток усіх рухових якостей без урахування специфіки вибраного виду спорту;

■ спеціальну, при якій має місце лише розвиток тих рухових якостей, які визначають рівень результатів у вибраному виді спорту.

Рухові якості у загальному випадку взаємопов’язані, можуть бути вираженими через конкретні кількісні параметри, що створює можливість для контролю та управління усім ходом підготовки спортсменів. У системі управління тренувальним процесом контроль – це основна ланка в ланцюгу зворотних зв’язків, яка забезпечує формування і корегування сигналів, що ними управляють (рис. 7.1). Базовою ланкою у такій системі управління є тренер, який визначає обсяг, інтенсивність і спрямованість навантажень спортсмена. Об’єкт управління – це саме спортсмен – безпосередній виконавець планів і завдань тренера. Контроль підготовки спортсмена може здійснюватися по горизонталі (контроль його стану у ході річного тренувального циклу) і по вертикалі (контроль, як елемент системи управління багаторічною підготовкою).

Рис. 7.1. Схема системи управління спортсменом

Контроль по горизонталі підрозділяють на три види:

▲ оперативний, що оцінює стан спортсмена у момент виконання завдання (вправи) або відразу ж після його закінчення;

▲ поточний, що визначає (також оцінює) повсякденні зміни у підготовленості спортсмена;

▲ поетапний, що служить для оцінки перманентного (безперервного) стійкого стану спортсмена та його тренованості і що є засобом кумулятивного (накопиченого) ефекту від багатьох тренувальних занять.

Існують такі форми контролю:

☻ лікарський – спостереження лікаря з метою оцінки стану здоров’я, реакції організму спортсмена на тренувальні та змагальні дії;

☻ психологічний – спостереження психолога за нервово-психіч-ним станом спортсмена;

☻ змагальний – оцінка, яку надає на змаганнях бригада суддів з метою виявлення рівня підготовленості спортсмена;

☻ педагогічний – нагляд, який виконує педагог-тренер з метою оцінки усіх взаємозв’язаних сторін процесу фізичного виховання, що є провідною формою контролю;

☻ інструментальний – спостереження стану спортсмена, яке здійснюється з використанням яких-небудь технічних засобів;

☻ візуальний (видимий) – спостереження, засновані на догляді за спортсменом у ході його тренувальної та змагальної діяльності;

☻ первинний – оцінка окремих показників підготовленості спортсмена, яку в основному проводять на початку етапу змагань або сезону;

☻ поглиблений – спостереження, при яких використовують низку різних методик;

☻ комплексний – аналіз і оцінка сукупності факторів, які визначають стан підготовленості спортсмена;

☻ самоконтроль – оцінка стану організму, яка здійснюється шляхом самоспостереження та самоаналізу з боку самого спортсмена;

☻ опитування – з’ясування, яке проводить із спортсменом тренер у формі бесіди;

☻ анкетування – збір інформації про стан спортсмена за допомогою заповнення ним спеціальних анкет.

Для цілеспрямованої та розгорнутої характеристики будь-якого виду спортивного контролю необхідно встановити його мету та глибину, визначити, хто буде його проводити, а також описати форми і методи, які при цьому використовують.

Контроль силових якостей

Здатність організму людини долати зовнішній опір або протидіяти зовнішнім навантаженням за рахунок м’язового зусилля у біомеханіці називають м’язовою силою. При контролі силових якостей зазвичай враховують такі групи показників:

■ інтегральну – імпульс сили;

■ диференціальну – градієнт сили;

■ миттєву – значення сили у будь-який момент руху (максимальна чи середня сила).

При чисельних розрахунках імпульсу сили проводять операцію інтеграції, тому цей показник називають інтегральним. Найбільш інформативний імпульс сили має місце при контролі ударних рухів (у боксі, у волейболі й так інше).

Диференціальні показники використовують, наприклад, для визначення так званої вибухової сили.

Середня сила – це умовний показник, що характеризує дію на об’єкт різних за величиною сил, рівних їхньому середньому значенню, протягом того ж часу. Відомо, що результатом дії сили на яке-небудь тіло може бути, наприклад, його деформація або прискорення. У відповідності із цим силовимірювальні прилади ділять на два типи, що вимірюють деформацію або прискорення тіла, тобто статичну або динамічну силу відповідно.

Максимальна сила при однаковому рівні тренованості спортсменів залежить від маси їх тіла, з урахуванням чого у спорті існують поняття абсолютної та відносної сил. Абсолютна сила – це зареєстрований у ході вимірювання показник для будь-якого спортсмена. Відносну силу визначають, як відношення величини абсолютної (максимальної) сили до ваги тіла спортсмена

,

де – власна вага спортсмена.