Як основа педагогічного іміджу

У сучасній психолого-педагогічній науці актуалізується тенденція визначення типів особистості фахівця (від грецьк. tipos – відбиток, форма). Професіонал не може залишатися абстрактною "середньостатистичною" постаттю, його навіть "ідеальні" професійні якості завжди відображують своєрідні індивідуальні властивості, які зумовлюють його "професійний почерк", індивідуальний стиль діяльності. Разом з тим неповторні індивідуальні риси вчителя можна співввіднести з певним типом, образом професійно-рольової поведінки.

Т и п о с о б и с т о с т і в ч и т е л я являє собою сукупність свідомо обраних або інтуїтивно засвоєних рис та якостей, які співвідносяться з найбільш яскравими сторонами його особистості.

До проблеми типології вчителів звертались ще М.Гоголь, Л.Толстой, М.Чехов, однак наукове вирішення цих питань стикається з труднощами визначення критеріїв, основ для типологізації особистості вчителів. На даний час існує чимало класифікацій типів учителів, тому зупинимося на більш визнаних та відомих серед них.

Зазвичай тип особистості вчителя визначається залежно від його установок, ставлення до дітей, до своєї праці. Відомий поділ учителів на "логотропів" (спрямованих на викладання свого предмету) та "педотропів" (спрямованих на дітей) яскраво представлений В.М.Сорокою-Росинськимв образах захопленого своєю наукою вчителя-математика Д. та контактної лагідної молодої вчительки Е. Серед таких "породистих" учителів він розрізняє типи теоретистів (у них теорія переважає над реальністю), реалістів (добре розуміються в реальному світі, але не здатні до узагальнень), утилітаристів (прагматики, прагнуть до багаторазових повторень, тренувать, відточення всіх деталей), артистів (володіють тонким сприйманням, емоційні).

Я.Корчак виділив в своїх творах такі типи вихователів, як вихователь-тиран (створює безліч заборонів та вимагає їх виконання, прагне бути пильним, застережливим); честолюбний вихователь (орієнтований на досягнення результатів за своїм чітким планом, не враховує інтереси дитини); розумний вихователь (діє тільки заради добра дітям, розуміє їх).

За спрямованістю вчителя експериментально виявив та запропонував класифікацію типів вчителів сучасний дослідник Рогов Є.І., які умовно поділяються на "предметників", "організаторів", "комунікаторів", "інтелігентів". Учитель-предметник характеризується раціоналізмом, впевнений в необхідності знань з свого предмету, професійною компетентністю, прагне до науковості в ставленні до будь-яких ситуацій та оцінює учнів через призму їх предметних знань. Учитель-комунікатор відрізняється екстравертністю, низькою конфліктністю, доброзичливістю, здатністю до емпатії, виховні впливи реалізує через пошук сумісності, зацікавленість життям дитини, хоча може бути зайве балакливим, ліберальним, не витримувати необхідної дистанції з учнями. Учителю-організатору притаманне лідерство серед учнів і колег, він вдало реалізує себе в суспільній роботі, підготовці різних виховних та громадських заходів, діловому співробітництві, тримає дисципліну, але буває занадто активним, прагне підкорити собі все оточення, командувати, втручається у всі дрібниці та вчить як "жити правильно". Вчитель-інтелігент характеризується високим інтелектом, загальною культурою, духовними якостями, принциповістю, дотриманням моральних норм. Такі вчителі реалізують себе через просвітництво, прагнуть до досконалості, в умовах довготривалої професійної діяльності у таких учителів можуть розвиватися схильності до "моралізаторства", зайвого філософствування, відходу від реальності. Автор не виключає наявності і проміжних типів та наголошує на можливості глибокого включення особливостей кожного з типів в структуру особистості вчителя, а також їх ієрархізації на зразок змін при акцентуаціях.

Цікавою уявляється класифікація професійних типів вчителів Е.Г.Костяшкіна, яка охоплює переважно організаційний склад особистості вчителя, характер його внутрішнього світу. Емоційний тип відрізняється підвищеною здатністю до відчуття стану дитини, співпереживання, тонкого сприйняття внутрішніх збудників, конфліктів, він успішно працює з "важкими" учнями, до нього йдуть діти із своїми проблемами, роздумами. Зовнє такі вчителі артистичні, натхненні, яскраво передають будь-яку інформацію. Інтелектуальний тип характеризується схильностю до наукової діяльності, перш за все в галузі свого предмета. Йому притаманні ерудованість, теоретичний склад мислення, самостійність суджень та оцінок, вимогливість до себе та до інших, діти поважають таких учителів. Вольовий тип виявляється в чіткості та організованості у роботі, передбачає високу вимогливість, впевненість, наполегливість. Організаторський тип автор вважає універсальним, він дозволяє найкраще управляти різними видами діяльності учнів, розвивати їхні здібності, допомагати в справах. За даними досліджень Е.Г.Костяшкіна, в початковій школі переважають учителі емоційного та організаторського типу, в середніх класах – вольвого, (причому 60-65% з них складають жінки), а в старших – інтелектуального.

В.А.Кан-Каликзапропонував типологію педагогічної творчості на основі індивідуально-типологічних характеристик педагогів-новаторів. "Лідер" (М.Щетинін) – яскрава особистість, що здатна висунути цікаву, оригінальну ідею та повести за собою колектив, інших людей. "Генератор" (В.Шаталов) – створює численні зразки нового досвіду, має самостійну позицію, постійно акомулює в своїй діяльності цікаві ідеї. "Ентузіаст" (І.Волков) – постійно захоплений власною діяльністю, запалює інших, готовий долати всі перепони на користь справі. "Дослідник" (Є.Ільїн) – постійно вивчає, аналізує педагогічну дійсність, обгрунтовує власні ідеї, експериментально перевіряє їх ефективність, вироблені методичні прийоми є результатом наукових пошуків.

Інша типологія цього ж автора розроблена на основі визначення рівня та характеру творчого співробітництва вчителя з учнями. "Педагог-прем’єр" не створює атмосферу співтворчості, не відчуває ансамблевості педагогічної праці, творить насамоті, його педагогічна творчість відбувається поза дітьми, тільки для нього. "Педагог-диригент" здатний до створення творчої атмосфери, захоплює дітей цікавими видами роботи, керує педагогічним процесом, але недостатньо здіснює індивідуально-особистісний підхід, не забезпечує творчу самореалізацію кожного з учнів. "Педагог-дзеркало" постійно відображає найменші зміни в сприйнятті учнів, орієнтується на індивідуально-неповторні їх риси, хоча інколи правильно було б зробити акцент на роботі з цілісним дитячим колективом. "Педагог-режисер" виявляється найвищим рівнем педагогічної співтворчості, він вдало створює загальний сценарій, цілісний сюжет педагогічної дії, формує її виконавський ансамбль, забезпечуючи водночас індивідуальне самовираження кожної дитини.

Рольовий репертуар вчителя за В.Леві охоплює близько 40 типів, серед яких зустрічаються оратор, артист, контролер, критик, інформатор, консультант, опікун, нянька. Вищі щаблі посідає кумір, проповідник, друг, а нижчі – блазень, дресирувальник, наглядач.

Типологію особистості вчителя пропонують і зарубіжні дослідники, виділяючи в цілому три основних типа.

1 – учитель прагне перш за все розвивати особистість дитини, спираючись на емоційний та соціальний фактори; дотримується гнучкої програми, не обмежується змістом предмету, що вивчається; йому притаманна невимушена манера викладання, індивідуальний підхід, дружній тон спілкування. Антиподом цього типу є відчужений, егоцентричний, дуже стриманий вчитель.

2 – учитель зацікавлений тільки в розумовому розвитку учнів, суворо дотримується змісту предмета, працює послідовно по розробленій програмі, висуває високі вимоги, ретельно перевіряє рівень засвоєння матеріалу, тримає чітку соціально-професійну дистанцію. Його антиподом виступає неорганізований, непослідовний, неуважний вчитель.

3 – учитель з творчою, винахідницькою спрямованістю прагне здебільшого захопити учнів предметом, збудити їхні творчі можливості, ніж передати їм знання, розвивати розумові здібності в традиційному розумінні; до учнів ставиться досить суб’єктивно, не перевіряє їх. Антиподом виступає нудний, консервативний вчитель.

На думку Д.Керрола, всіх учителів можна уявити в одній площині. На одному полюсі розташовується "консерватор-традиціоналіст", який цілком впевнений в тому, що виконує свою роботу найліпше на основі перевірених методик і технологій та не бажає застосовувати будь-які новації в педагогічному процесі. На іншому полюсі знаходиться "вражений авантюрист", котрий піддається будь-якій педагогічній “моді” і перепробує "все на світі". Основна ж маса вчителів в реальній практиці знаходиться поміж описаними полюсами.

Розглянуті класифікації типів особистості вчителя засвідчують їх неоднозначність, різноманітність ракурсів визначення, але доводять необхідність враховувати типологічні характеристики вчителя як ознаку його індивідуальності та особливого стилю професійної діяльності. Розуміння вчителем приналежності до певного типу дозволяє краще бачити сильні та слабкі сторони власної особистості, більш оптимально добирати ефективні прийоми діяльності відповідно до таких особливостей, а також виробляти форми пристосування до певних видів та рівней педагогічної діяльності. Слушну думку виказав Ф.Н.Гоноболін, підкресливши, що для успіху в роботі вчителя має значення певна діалектичність прояву його якостей. "Про доброго вчителя не можна сказати, що він завжди суворий або м’який, активний або пасивний та ін. Швидше він виявляє і те, й інше залежно від обставин. Теплота у відносинах з дітьми необхідна, але буває потрібна і деяка холодність…"[15].

Набуття вчителем індивідуального стилю професійної діяльності, продуктивне використання знання професійної типології його особистості дозволяє усвідомлено формувати образ педагога, який відображає його внутрішній світ, висвітлює найбільш яскраві риси особистості. Такий образ створюється на основі уявлень вчителя про бажану манеру педагогічної діяльності, зовнішню картину поведінки і сприяє виборюванню належного авторитету. Ці питання останнім часом успішно розробляються сучасною інтегративною наукою іміджологією. П е д а г о г і ч н и й і м і д ж визначається полісемантичною категорією, що характеризує стиль педагогічної діяльності, спілкування, уміння вчителя індивідуалізовувати свій образ, надавати йому виразності, презентувати власну особистість через свідоме оволодіння спеціальними технологіями формування образу власного "Я".

Положення іміджології вказують на необхідність акцентування певних якостей при побудові образу, який за видами поділяється на дзеркальний, поточний, бажаний, корпоративний, множинний, негативний. Дзеркальний імідж відповідає власному уявленню вчителя про себе, він найчастіше буває позитивним і не завжди відповідає думці інших. Поточний варіант іміджу відображує погляди батьків, колег, тому варто піклуватися про поінформованість щодо своїх дій для адекватного їх сприймання. Бажаний тип іміджу розкриває ідеальні уявлення вчителя про себе, особливо важливі на початку професійно-педагогічної діяльності та у випадках кризових явищ. Корпоративний тип – це узагальнений образ педагогічного колективу, його репутація, де особистість учителя характеризується через співвідношення цілого до одиничного і навпаки. Можливий і варіант негативного іміджу вчителя, що заперечує позитивні риси та підкреслює негативні.

Імідж учителя має відображати не всі його риси, а найбільш привабливі, які називаються харизматичними ("харизма" – на честь грецьких богинь Харит, що символізують привабливість, чарівність). Харизми – це система найбільш привабливих якостей людини, котрі асоціюються з її індивідуальністю і включають соціально-персональні характеристики, а також символи. Завдяки харизматичним якостям вчитель виборює визнання, успіх, авторитет.

Технологія побудови професійно-педагогічного іміджу вчителя складається з низки е т а п і в, органічно взаємопов’язаних між собою.

1 етап – створення імітаційного ескізу образу, що виникає в уяві на основі спостережень, вивчення літературних джерел, поглядів та суджень інших людей. Він неодноразово програється в свідомості вчителя, продумуються засоби його втілення.

2 етап – побудова рольового образу і поступове оволодіння ним на основі закономірностей та рекомендацій театральної педагогіки, практичне "вживання" учителя в уявний образ.

3 етап – виникнення правдивого "життєвого" образу відповідно до уявної моделі, злиття особистості вчителя із створеним образом, який починає реально існувати.

Свідома побудова вчителем моделей своєї поведінки за допомогою спеціальних технологій створення ефекту особистісної привабливості не повинна перетворюватися на штучний камуфляж, неправдиву гру. Йдеться про формування природнього стилю професійної поведінки, що характеризується творчістю, інтелектуальною та емоційною насиченістю, артистизмом та естетичною виразністю зовнішнього вигляду. Педагогічна привабливість висловлює духовні якості вчителя, його інтелігентність, щирий інтерес до дітей. Такі вчителі обирають ініціативні моделі професійної поведінки і визнаються дитячим колективом, користуються справжньою повагою. В цьому значенні педагогічний імідж перетворюється на дієвий механізм професійного самовдосконалення і вимагає дбайливого ставлення до власної особистості як інструмента професійної діяльності.

Рекомендована література

Основна

1. Имидж современного учителя: Уч. пособ. / Сост. Т.Г.Сорокина, С.А.Козлова. – Пенза, 2001. – 67 с.

2. Кічук Н.В. Формування творчої особистості вчителя. – К.: Либідь, 1991. – 96 с.

3. Кузьмина Н.В. Профессионализм личности преподавателя и мастера производственного обучения. – М.: Высш. шк., 1990. – 162 с.

4. Кузьмина Н.В. Способности, одаренность, талант учителя. – Л.: Знание, 1985. – 32 с.

5. Левитан К.М. Личность педагога: становление и развитие. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1990. – С. 9-83.

6. Маркова А.К. Личность учителя // Психология труда учителя. – М.: Просвещение, 1994. – С.41-58.

7. Митина Л.М. Структурно-иерархическая модель личности учителя // Психология профессионального развития учителя. – М.: Флинта, 1998. – С. 24-26.

8. Мышление учителя: Личностные механизмы и понятийный аппарат / Под ред. Ю.Н.Кулюткина, Г.С.Сухобской. – М.: Педагогика, 1997. – С. 7-25, 71-92.

9. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; за ред. І.А.Зязюна. – 2-ге вид., допов. і переобл. – К.: Вища школа, 2004. – С. 30-34.

10. Педагогічна професія і особистість учителя: Методичні рекомендації / Укл. Н.В.Гузій. – К.: НПУ, 2000. – 19 с.

11. Педагогічна творчість і майстерність: Хрестоматія / Укл. Н.В.Гузій. – К.: ІЗМН, 2000. – 168 с.

12. Пехота Е.Н. Индивидуальность учителя: теория и практика. – Николаев, Ліцей, 1997. – С. 13-42, 45-57, 60-67.

13. Рогов Е.И. Личность учителя: теория и практика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. – С. 18-183.

14. Сластенин В.А. Формирование личности учителя советской школы в процессе его профессиональной подготовки. – М.: Просвещение, 1976. – С.6-17, 85-131.

Додаткова

1. Ахмедзянова Л.М. Психолого-педагогические основы формирования призвания к професии учителя. – Одесса, 1993. – 219 с.

2. Гильманов С. Творческая индивидуальность педагога // Народное образование. – 1999. – № 1-2. – С. 197-205.

3. Загвязинский В.І. Педагогическое творчество учителя. – М.: Педагогика, 1987. – С. 121-147.

4. Зимняя И.А. Педагог как субъект педагогической деятельности // Педагогическая психология:Учебник для вузов. – Изд.второе. – М., Логос, 1999. – С.132-165.

5. Калюжный А.А. Психология формирования имиджа учителя. – М.: Гуманитар. изд. Центр ВЛАДОС, 2004. – 222 с

6. Кан-Калик В.А., Никандров М.Д. Педагогическое творчество. – М.: Педагогика. – 1990. – С. 45-72.

7. Кашапов М.М. Психология педагогического мышления. – СПб.: Алетейя, 2000. – С. 40-67.

8. Ковальова І.О. Образ педагога. – Х.: Антіква, 2002. – 276 с.

9. Крутецкий В.А., Балбасова Е.Г. Педагогические способности, их структура, диагностика, условия формирования и развития: Учеб. пособие. – М.: Прометей, 1991. – 109 с.

10. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 286 с.

11. Педагогічна майстерність учителя: Навчальний посібник / За ред. проф.. В.М.Гриньової, С.Т.Золотухіної. – Вид. 2-ге. випр. і доп. – Харків: “ОВС”, 2006. – С. 34-56.

12. Подласый И.П. Учитель современной школы // Педагогика. Новый курс: Учебник для студ.пед.вузов: В 2 кн.-М.: Владос, 1999. – Кн.1. – С.229-273.

13. Якубовська О.М. Аннєнкова І.П. Основи формування емоційної культури майбутніх учителів. – Одеса: Астропринт, 2002. – 160 с.

Лекція 5.

ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОГО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ

План

1. Сутність і зміст професійного самовдосконалення педагога.

2. Вивчення та впровадження передового педагогічного досвіду як шлях до професійної творчості та майстерності учителя-вихователя.

3. Творча лабораторія вчителя: шляхи, етапи, технологія її створення.

Сутність і зміст