Самовиховання, суть, умови, етапи, принципи

Самовиховання – вищий етап виховного процесу.

Воно успішно здійснюється за таких умов:

а) у учнівському колективі створений сприятливий для самовиховання морально-психологічний клімат;

б) в учня, який хоче займатися самовихованням сформовано ідеал, до якого він прагне;

в) в учнів наявний певний рівень свідомості, коли вони правильно оцінюють свої дії і поведінку;

г) учні мають певні відомості з психології, можуть виявити свої позитивні риси і недоліки своєї особистості;

д) в учнів певний рівень сили волі, уміння долати труднощі.

Етапи педагогічного керівництва самовихованням учнів:

а) підготовчий етап (переконання учнів у необхідності займатися самовихованням і в можливостях досягти бажаних результатів;

б) допомога в складанні програми самовиховання і її реалізації;

в) організація контролю за ходом самовиховання, який згодом переходить у самоконтроль.

До прийомів самовиховання відносять:

- самопереконання;

- самонавіювання;

- самопідбадьорювання;

- самозаохочення;

- самоосуд і самопокарання;

- самопримус;

- самоаналіз.

Ефективним у самовихованні є так звані практичні прийоми. До них належать такі прийоми:

- «крок уперед»;

- «оцінка прожитого дня»;

- «правила моєї поведінки»;

- самозобов’язання;

- «впізнай себе»;

- самохарактеристики;

- взаємохарактеристики.

46. ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВИХОВАННЯ І ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ

Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості.

У процесі виховання особливо важливими є такі закономірності:

1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами та умовами виховання.

2. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішим є людський (роль батьків, педагогів).

3. Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів.

4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

5. Визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність — головний фактор єдності свідомості й поведінки, коли учень зайнятий певним видом діяльності (навчальною, трудовою, ігровою, спортивною та ін.), що забезпечує всебічний розвиток особистості.

Принципи виховання — керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу.

Процес виховання ґрунтується на принципах:

1. Цілеспрямованість виховання.

2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.

3. Повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї.

4. Опора на позитивне в людині. Виховання передбачає опору вихователя на хороше в людині, його довіру до здорових намірів і прагнень учнів.

5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

6. Систематичність і послідовність виховання.

7. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї та громадськості.

8. Єдність свідомості й поведінки. Поведінка людини — це її свідомість у дії. Як суспільний продукт, свідомість формується в процесі суспільної практики.

9. Народність.

10. Природовідповідність. Враховує багатогранну і цілісну природу дитини: анатомо-фізіологічні, психологічні, вікові, генетичні, національні, регіональні особливості.

11. Культуровідповідність. Передбачає органічний зв'язок із культурним надбанням всього людства, історією свого народу, його мовою, культурними традиціями, народним мистецтвом. Забезпечує розуміння духовної єдності та спадкоємності поколінь.

12. Гуманізація. Означає створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил

13. Демократизація. Мислиться як усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, на розвиток здібностей і реалізацію індивідуальності. Забезпечує співробітництво вихователів і вихованців, врахування думки колективу й кожної особистості.

14. Етнізація. Передбачає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина.

47. Перевиховання, його функції, етапи і принципи

Перевиховання – це виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості учня, які сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Перевиховання виконує такі функції:

- відновна;

- компенсуюча;

- стимулююча;

- виправна.

Перевиховання здійснюється за певним порядком (етапи):

Перший, підготовчий етап – вивчення і аналіз позитивних і негативних якостей педагогічно занедбаного учня умови, що сприяли їх появі та формуванню.

Другий етап – починається реалізація наміченої програми роботи з учнем.

Третій етап – триває реалізація програми перевиховання, коли підліток прийняв її, добровільно виконує свої обов’язки, виявляючи самостійність і активність.

Останній, заключний етап передбачає створення умов для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності.

Перевиховання здійснюється за певними принципами:

- поєднання переконання з примусом;

- гуманне ставлення до педагогічно занедбаних учнів;

- об’єктивне ставлення до педагогічно занедбаного учня;

- педагогічний вплив на педагогічно занедбаного учня в афективному стані;

- випереджаюче виховання позитивних якостей у педагогічно занедбаного учня;

- не виділення ПЗУ із загальної маси;

- провідна роль наставника у перевихованні.

48. Завдання і зміст фізичного виховання.

Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямована на зміцнення здоров'я та загартовування організму, гармонійний розвиток функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Фізичне виховання має своєю метою зміцнення здоров'я і загартовування організму молодої людини, сприяння фізичному розвитку та підвищенню працездатності. Конкретно фізичне виховання спрямоване на формування, вдосконалення рухових якостей (швидкості, сили, витривалості, гнучкості, спритності), стійкого інтересу до систематичних занять фізичними вправами, прищеплення гігієнічних навичок.

Шкільна програма з фізичного виховання визначає його зміст:

— теоретичні відомості із загальної гігієни та гігієни фізичних вправ, необхідні для самостійних занять фізичними вправами;

— гімнастичні вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку учнів;

— легка атлетика;

— рухливі ігри, розраховані на розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання колективізму, дисциплінованості;

— спортивні ігри;

— лижна підготовка;

— кросова і ковзанярська підготовка;

— плавання.

49. Робота класного керівника з вивчення учнів

Основним обов'язком класного керівника є вивчення учнів і координація на цій основі роботи вчителів, які працюють з ними.

Процес вивчення учнів має відбуватися з дотриманням певних правил:

— вивчення потрібно спрямовувати на виявлення особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку конкретного вихованця;

— дослідження процесів розвитку школярів має тривати впродовж усіх років навчання;

— виявляти потрібно не лише наявний рівень розвитку конкретної особистості, але й прогнозувати його з урахуванням “зони найближчого розвитку”;

— вивчення особистості школярів та їх колективів потрібно спрямовувати на вирішення конкретних педагогічних завдань;

— вихователь у процесі вивчення учнів має бути сповнений педагогічного оптимізму щодо їх розвитку і соціально-психологічного зростання;

— вивчення учнів має охоплювати всі аспекти їх фізичного, психічного і соціального розвитку;

— застосування методів і методик вивчення учнів і шкільних колективів має відповідати віковим можливостям дітей;

— дослідження соціально-психічного розвитку слід здійснювати в природних умовах навчально-виховного процесу;

— дослідженням повинні бути охоплені усі учні, таке вивчення має стати систематичним;

— вивчення учнів поєднують з виховним впливом на них;

— вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитивних, а не негативних рисах характеру та поведінки.

Форми роботи з батьками

1. Індивідуальні:

а) відвідування сім'ї;

б) запрошення до школи;

в) індивідуальна педагогічна допомога;

д) листування з батьками;

е) дні відкритих дверей.

2. Групові:

а) зібрання батьківського активу;

б) групові бесіди;

в) групові консультації;

г) батьківські консиліуми.

3. Колективні:

а) загальношкільні збори;

б) класні батьківські збори;

в) збори-концерти;

г) конференції з обміну досвідом;

д) педагогічний всеобуч "Батьківська академія".

Традиційні методи і прийоми роботи з батьками:

а) спостереження;

б) бесіди;

в)анкетування;

г) учнівські твори-роздуми.

51. Робота класного керівника з організації та проведення позакласної виховної роботи

Треба розрізняти поняття "позакласна виховна робота" і "позашкільна виховна робота".

Позакласна виховна робота — це здійснення в позаурочний час різноманітної діяльності учнів під керівництвом учителів-вихователів школи, спрямованої на задоволення інтересів і запитів вихованців, розвиток їхніх інтелектуальних можливостей.

Позашкільна виховна робота — це також здійснення в позаурочний час діяльності школярів у позашкільних дитячих виховних закладах під керівництвом педагогічних працівників цих закладів. Вона теж спрямована на розвиток інтелектуальних можливостей вихованців, задоволення їхніх інтересів і потреб.

Щодо змісту можна виділити такі основні її напрями:

а) робота, спрямована на моральне виховання учнів, формування у них національної гідності;

б) освітньо-виховна робота;

в) заняття з праці та техніки;

г) заняття з різних видів мистецтва;

д) фізкультурно-оздоровча робота;

е) розважально-ігрова робота.

Залежно від кількості учасників розрізняють колективну, групову та індивідуальну форми позакласної виховної роботи.

За способами проведення виділяютьвербальні, наочні і практичні види позакласної виховної роботи.

Позакласна виховна робота з учнями будується, в основному, на загальнопедагогічних принципах національного виховання: народності, природовідповідності, культуровідповідності, гуманності, демократичності, безперервності, етнічності, диференційованого та індивідуального підходу, послідовності, систематичності, поліваріантності форм і методів виховання, інтегративності. До цього варто додати специфічні принципи, які є основою організації позакласної виховної роботи: добровільності, інтересу, самодіяльності.

У системі виховної роботи є чимало різноманітних позакласних форм роботи з учнями. Назвемо лише частину з них: бесіди, зустрічі, екскурсії, прогулянки, обговорення книг, читацькі конференції, культпоходи в кіно, театр, на виставки, диспути, класні години, тематичні або розважальні вечори та ранки, свята, змагання, колективні творчі справи, турніри, виставки, конкурси, спартакіади та багато інших. Учителі-вихователі знаходяться у невпинному пошуку, відпрацьовують усе нові і нові форми.