Показники захворюваності в Україні найбільш поширених статевих хвороб на 100 тис. населення

Хвороба
Сифіліс:	68,8	150,8	138,4	113,9	91,5	77,1	63,8
жінки у віці 15-19 рр.					199,1
жінки у віці 20-28 рр.					306,0
Гонорея	107,8		55,6	52,4	52,7	50,6	46,5
Хламідіоз				51,8	67,5	70,1	61,5
Урогенітальний
мікоплазмоз				17,8	26,6	36,4	34,8

Сифіліс

Сифіліс - хронічна венерична хвороба, яка має хвилеподібний пе­ребіг (періоди загострення змінюються прихованими періодами) і ви­кликає ураження шкіри, слизових оболонок, лімфатичних вузлів, кіс­ток, нервової системи тощо. Вважається, що сифіліс був завезений у Європу з Америки в 1493 р. експедицією Христофора Колумба.

Збудник - бліда спірохета, яка проникає в організм здорової лю­дини через ушкодження шкіри або слизової оболонки. У зовнішньому середовищі спірохета нестійка і швидко гине, особливо при висиханні заразного матеріалу, під впливом дезінфікуючих речовин, кип'ятіння.

Джерело зараження - тільки хвора на сифіліс людина.

Шляхи поширення:

1. Статевий - основний.

2. Побутовий - через предмети, забруднені виділеннями хворого на
сифіліс, - склянки, зубні щітки, ложки, недокурки тощо.

3. Професійний - через безпосередні контакти рук із виділеннями
хворого в разі, коли підозра на сифіліс ще не виникла.

4. Трансплацентарний - від хворої матері на 4-5-му місяці вагітнос­ті бліда спірохета може проникати через плаценту й уражати плід).
Частина плодів гине внутрішньоутробно або під час народження. Деякі
діти народжуються живими, але з ознаками вродженого сифілісу (вада­
ми розвитку кісток, нервової системи, органів слуху, зору, висипами на
шкірі й слизових оболонках).

5. Зараження дитини від хворої матері може відбуватися при поло­гах. У цьому випадку розвивається набутий, а не вроджений сифіліс.

Інкубаційний період сифілісу (час від проникнення блідої спірохети в організм до появи першого прояву хвороби - твердого шанкеру) в се­редньому триває 3-4 тижні. Він може подовжуватися, якщо хворий у цей час приймав антибіотики у зв'язку з іншим захворюванням (запаленням легень, ангіною, гонореєю). Антибіотик затримує розвиток збудника й прояви хвороби на 10-90 днів. Людина відчуває себе в цей час здоровою.

З появою твердого шанкеру починається первинний сифіліс. Твер­дий шанкер — це безболісна виразка круглої або овальної форми, з чіт­кими, дещо піднятими краями, зі щільною твердою основою червоного кольору (звідси і назва - твердий). Розміщується в місцях проникнення блідої спірохети, як правило, на статевих органах, але може бути і поза ними (на лобку), на стегнах, у порожнині рота тощо. Лімфатичні вузли, які розміщуються неподалік від шанкеру, збільшуються. Лише через місяць у хворих з'являється позитивна реакція Вассермана- специфіч­на проба на наявність у крові збудника сифілісу.

Вторинний сифіліс починається з появи на шкірі, на бокових по­верхнях грудної клітки, живота, спини, згинальних поверхнях кінці­вок, слизових оболонках ротової порожнини, носа, гортані, голосових зв'язках множинних висипів різної форми, розмірів, кольору (рожевих, червоних, жовтувато-бурих) - це свідчить про поширення збудника по кровоносних та лімфатичних судинах із первинного вогнища - твердо­го шанкеру.

Через 2-2,5 місяці, навіть коли хворий не лікується, висипи зника­ють безслідно, але позитивні лабораторні реакції на сифіліс залишають­ся. З часом знову наступає загострення хвороби. Висипи з'являються в місцях травматизації шкіри, підвищеного потовиділення, перетво­рюються на великі пухлиноподібні розростання, поверхня яких запа­люється. З них витікає тканинна рідина з великою кількістю спірохет. У хворих випадає волосся, уражуються нігті, суглоби, м'язи, судини, кісткова тканина, нервова система, внутрішні органи (шлунок, печінка, серце). При відповідному лікуванні збудник хвороби може бути зне­шкоджений і людина одужує.

У разі, якщо людина не лікується, прояви хвороби можуть поступо­во зникнути, не залишаючи після себе слідів. Хворий ні на що не скар­житься, але він продовжує бути заразним, надзвичайно небезпечним для оточуючих - це вторинний прихований сифіліс.

Загострення вторинного сифілісу інколи відбуваються багаторазо­во. Через 5-6 років розвивається третинний сифіліс, який продовжу­ється до кінця життя хворого.

Під час розвитку третинного сифілісу відбувається руйнування тка­нин, органів серцево-судинної, нервової, опорно-рухової систем (руй­нуються носові кістки, спотворюються суглоби, обличчя, зникає слух, голос, виникає параліч ніг тощо).

Принципи лікування хворих на сифіліс:

1. Лікування призначають тільки після встановлення діагнозу, воно
повинно здійснюватись одночасно для статевих партнерів.

2. Схеми лікування на сифіліс затверджує Міністерство охорони
здоров'я України, вони періодично переглядаються.

3. Хворі на сифіліс повинні бути обстежені на наявність ВІЛ та
інших збудників, що передаються статевим шляхом.

4. Розрізняють специфічну і неспецифічну терапію хворих на
сифіліс, яка здійснюється одночасно. Специфічна терапія передбачає
застосування антибіотиків пеніцилінового ряду, неспецифічна - підви­щення реактивності (опірності) організму.

Гонорея

Збудник гонореї був відкритий німецьким вченим А. Нейссером лише в 1879 р., хоча хворобу знали ще у Стародавній Греції. Це гоно­кок, що уражає слизову оболонку сечовидільного каналу, каналу ший­ки матки, прямої кишки, кон'юнктиви. Проникнення гонококів у сли­зову оболонку відбувається досить швидко, і вже через 3—4 дні виникає запалення. До місця запалення мігрують нейтрофіли і лімфоцити, що спричиняє гнійний процес.

Гонококи нестійкі у зовнішньому середовищі, швидко гинуть під впливом висушування, кип'ятіння, дезінфікуючих речовин, проте вони досить стійки в організмі людини.