Судовий контроль за виконанням судових рішень

Важливою гарантією виконання судових рішень є контроль зі сторони суду за діяльністю державних виконавців, який полягає в розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного вико­навця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Конституція України (ст. 55) гарантує кожному право на оскар­ження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади,

органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційні положення деталізуються в окремих нормативних актах. Так, Законами України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р., «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. до компетенції судів віднесено розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконав­чої служби.

ЦПК України 1963 р. в гл. 31-Г містив норми, що встановлюва­ли процедуру розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяль­ність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (статті 248²⁰-248²⁶). Названа категорія справ відносилась до справ, що виникали з адміністративно-правових відносин. В ЦПК України 2004 р. законодавець відмовився від ци­вільно-процесуального провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, віднісши їх до адміністративної юрисдикції. Однак розгляд справ по скаргах на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби все ж залишений у цивільній юрис­дикції, але вже як контрольні повноваження суду. При цьому по­ложення гл. 31-Г ЦПК України 1963 р. з деякими змінами були перенесені в ЦПК України 2004 р. і викладені в розділі VII «Судо­вий контроль за виконанням судових рішень».

Скарги на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби розглядаються за правилами, встановленими ЦПК України, якщо вони стосуються примусового виконання рішення чи ухвали суду у цивільній справі (п. 1 ст. З Закону України «Про виконавче провадження»). Отже, предметом судового контролю за виконанням можуть бути рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень, ухвалених відповідно до ЦПК України.

Право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державно­го виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби мають учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, якщо вважають, що під час виконання судового рішення порушено їх права чи свободи (ст. 383 ЦПК України). Слід мати на увазі, що прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, якщо він здійснював представництво інтересів громадянина або держави

35!в суді й зазначене виконавче провадження було відкрито на під­ставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»),

ЦПК України (ст. 384) передбачає два альтернативних способи оскарження:

1) скарга подається до суду безпосередньо;

2) скарга спочатку подається до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкова­ний державний виконавець, а у разі її незадоволення - до суду.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.

Закон не передбачає особливих вимог до такої скарги, тому її зміст можна встановити лише за аналогією до інших процесуаль­них документів. Вона має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви (ст. 119 ЦПК України) та містити відомості, передбачені пунктами 3-5 ч. З ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, на наш погляд, у скарзі на рішення дії або бездіяльність посадової особи державної виконав­чої служби повинно бути зазначено:

1) найменування суду, до якого вона подається;

2) ім'я (найменування) заявника, стягувача та боржника, їх міс­це проживання або місцезнаходження, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий, а також назву представника заявника, якщо скарга подається представником;

3) реквізити виконавчого документа (назва виконавчого доку­мента, орган, який його видав, дата видачі виконавчого документа та його номер, резолютивна частина виконавчого документа);

4) ім'я державного виконавця, рішення дії чи бездіяльність якого оскаржується, та (або) найменування відповідного відділу держав­ної виконавчої служби;

5) зміст оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності (предмет

оскарження);

6) зміст вимог заявника;

7) виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги;

8) підпис заявника або його представника із зазначенням дати

подання скарги.

Якщо до скарги додаються які-небудь документи, про них та­кож необхідно зазначити.

Оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути здійснене лише протягом строку, вказаного в ст. 385 ЦПК України. Тривалість такого строку залежить від предмета оскарження. Як­що оскаржується постанова про відкладення провадження вико­навчих дій, скарга подається у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у всіх інших випадках - у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги мо­же бути поновлено судом. При цьому одночасно з клопотанням про поновлення відповідного строку можна подати і скаргу на рі­шення, дії чи бездіяльність посадової особи державної виконавчої служби (ч. З ст. 73 ЦПК України). Якщо суд не визнає поважними причини пропуску строку, на які посилається заявник, скарга за­лишається без розгляду, про що виноситься відповідна ухвала (ч. 2 ст. 72 ЦПК України).

Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ держав­ної виконавчої служби не пізніше наступного дня після прийняття її судом.

Прийнявши скаргу, суд виконує всі необхідні підготовчі дії та призначає дату і час судового розгляду скарги, про що ставить до відома заявника і заінтересованих осіб.

Скарга повинна бути розглянута у десятиденний строк у судо­вому засіданні за участю заявника і державного виконавця або ін­шої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. Якщо заявник, державний вико­навець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.

На момент розгляду скарги особа, рішення, дія чи бездіяль­ність якої оскаржуються, може вже не працювати на попередній посаді. В такому разі суд залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усу­нення порушення прав чи свобод заявника, тобто начальника від­повідного відділу державної виконавчої служби (ч. З ст. 386 ЦПК України).

Законодавець не визначає процесуального статусу осіб, які

353беруть участь у розгляді скарги, та не вирішує багато інших питань такого провадження. Тому у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної вико­навчої служби, суди мають застосовувати положення ЦПК Украї­ни, якими врегульовано аналогічні питання (тобто використовува­ти передбачену ч. 7 ст. 8 ЦПК України аналогію закону), зокрема: статті 26-29 - щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків; статті 74-77 - про судові виклики та повідомлення; гл. 4 розділу III - стосовно судового розгляду; глави 1, 2 розділу V -про порядок апеляційного та касаційного оскарження судових рі­шень тощо.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 209, 210 ЦПК України.

У разі встановлення обгрунтованості скарги суд визнає оскар­жувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної вико­навчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути по­рушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи

свободи.

Якщо ж оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийня­ті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень держав­ного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд поста­новляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Ухвала суду щодо рішень, дій або бездіяльності державного ви­конавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 27 ч. 1 ст. 293

ЦПК України).

Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються

судом на:

1) заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в за­доволенні його скарги;

2) відділ державної виконавчої служби, якщо було постановле­но ухвалу про задоволення скарги заявника.

Відповідний орган державної виконавчої служби зобов'язаний виконати ухвалу та повідомити про це суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду (ст. 389 ЦПК України).

Б. Поворот виконання

Порядок вирішення питань щодо повороту виконання у цивіль­ному процесі визначається статтями 380-382 ЦПК України.

Поворот виконання - це зобов'язання позивача повернути від­повідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.

Питання про поворот виконання вирішується судом:

1) апеляційної чи касаційної інстанції у разі скасування ними рішення;

2) якому було повернено справу на новий розгляд після вико­нання рішення.

Зазначені суди повинні вирішити питання про поворот вико­нання, якщо при скасуванні рішення або при новому розгляді справи вони використали одне із наступних своїх повноважень:

1) закрили провадження у справі;

2) залишили позов без розгляду;

3) відмовили в позові повністю;

4) задовольнили позовні вимоги в меншому розмірі (частини 1, 2 ст. 380 ЦПК України).

У разі неможливості повернути майно в рішенні або ухвалі суду передбачається відшкодування вартості цього майна в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації.

Крім того, відповідач у межах позовної давності може подати заяву про повернення стягненого з нього за скасованим рішенням майна, якщо питання про поворот виконання рішення не було ви­рішено судом при новому розгляді справи або судом апеляційної чи касаційної інстанції. За подання такої заяви судовий збір не сплачується.

Заява відповідача про поворот виконання розглядається у судо­вому засіданні судом, у якому перебуває справа, з повідомленням сторін (ст. 381 ЦПК України).

Закон також передбачає особливості повороту виконання в окре­мих категоріях справ. Так, відповідно до ст. 382 ЦПК України, у разі скасування у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров 'я або смертю фізичної особи, поворот вико­нання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

355У справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається не­залежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обгрунтоване на підроблених доку­ментах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Список рекомендованої літератури

1. Ei.iovcoe Ю. В. Виконавче провадження: Навч. посіб.- К.: Прецедент,

2005. -192с.

2. Гетманський Т. Строки у виконавчому провадженні: Процесуальний строк - проміжок часу для здійснення процесуальних дій // Підприємництво, господарство і право.- 2004.- № 5.- С. 28-30.

3. Коссак В. М. Проблеми виконання рішень суду // Проблемы толкова­ния и реализации законодательства в Украине и задачи адвокатуры.- Сим­ферополь, 2003.- С. 80-89.

4. Фурса С. Я., Щербак С. В. Законодавство України про виконавче провад­ження: Наук.-практ. коментар.- К.: In Юре, 2004.- 975 с.

5. Штефан М. И., О.мельченко М. П., Штефап С. М. Виконання судових рішень: Навч. посіб.- К.: Юрінком Інтер, 2001.- 320 с.

Глава 30