Технологія колективного творчого виховання

Автором технології вважається Ігор Петрович Іванов, проте він відтворював у своїй діяльності чимало творчих здобутків С. Т. Шацького та А. С. Макаренка щодо колективного виховання, зокрема використав ідеї керованого впливу на соціальне середовище, створення перспективних ліній, організації зведених загонів тощо.

Технологія колективного творчого виховання розроблялася із середини 50-х рр. ХХ ст. у школах Ленінграда (Санк-Петербурга). На початку 60-х рр. вона набула цілісного характеру і успішно поширювалася в інших навчальних закладах. Її реалізовували також піонерські та комсомольські організації, проте сам термін міг і не використовуватися.

Технологію колективного творчого виховання ще називають іншими термінами: методика колективного творчого виховання або колективних творчих справ, що є виправданим у тих випадках, коли вона не супроводжується діагностичними процедурами; орлятська педагогіка, педагогіка загальної турботи.

Основна ідея технології – виконання суспільно-значимих справ у співдружності батьків, учителів та учнів (разом знаходимо мету, разом плануємо, разом готуємо, разом проводимо, разом аналізуємо). Справи називаються творчими, позаяк на всіх етапах їх підготовки та реалізації здійснюються пошуки найоптимальніших шляхів вирішення спільних завдань.

Основними видами колективних творчих справ є суспільно-політичні, трудові, екологічні, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичні тощо.

Технологія колективного творчого виховання вважається особистісно орієнтованою, оскільки педагоги разом із учнями та батьками знаходять такі справи, які б були до душі кожній дитині.

Головна мета технології колективного творчого виховання – виховання суспільно активної гуманної особистості, бійця, альтруїста і творця. У процесі її реалізації формується низка ключових якостей: патріотизм, інтернаціоналізм; колективізм, принциповість, прагнення до виконання свого громадянського обов’язку; працелюбність, активність, відповідальність; гуманізм, добросердечність; дисциплінованість, мужність. Для контролю за формуванням такої різноманітності якостей необхідна дуже досконала система діагностування. На жаль, на сьогодні вона відсутня, що вказує на необхідність використання терміну «методика колективного творчого виховання» на противагу «технології колективного творчого виховання».

Провідна концептуальна ідея технології полягає в тому, що спільна діяльність дітей, педагогів та батьків із покращення навколишнього життя розглядається як така, що сприяє розвитку соціально цінних якостей особистості, усуненню її недоліків, домінуванню переваг. Школа, як у найдосконаліших виховних системах, вважається не підготовкою до життя, а самим життям.

Провідним видом діяльності у технології колективного творчого виховання є гра, яка поєднана із суспільно-корисною працею та навчанням. Прикладами таких справ є мандрівка рідним краєм (передбачає вивчення історичного минулого, пам’яток архітектури, фауни і флори із їх охороною та збереженням); фестиваль дружби слов’янських народів (вивчення традицій, звичаїв, обрядів дружних народів, налагодження з ними взаємозв’язків, обмін досвідом у галузі екології); екологічний рейд спільно із працівниками правоохоронних органів «Первоцвіт» (просвіта із питань збереження рідкісних рослин, попередження масового продажу весняних рослин, занесених до Червоної книги) тощо.

Основними етапами технології є:

1. Попередня робота колективу або колективне цілетворення.

2. Колективне планування справ.

3. Колективна підготовка справи.

4. Проведення справи.

5. Колективний аналіз.

6. Найближча післядія.

Мабуть, найважчим завданням у технології колективного виховання є вибір справи, яка б припала до душі і школярам, і дорослим. З цією метою необхідно використати метод мозкового штурму. Варто розповісти дітям також про болючі проблеми міста (села, селища), а також про позитивний досвід інших шкіл та дитячих колективів.

На першому етапі технології створюється Рада справи або тимчасові ініціативні групи, які розпадаються зразу після завершення справи.

Колективне планування справи передбачає розроблення сценарію реалізації мети. Тут також доречно використовувати мозковий штурм для уточнення суперечливих моментів, а також для організації справи згідно з інтересами дорослих та дітей. Дітям необхідно нагадати перед використання мозкового штурму, що пропозиції не обговорюються і не критикуються під час висунення ідей.

Педагоги та батьки мають у технології займати позицію старшого товариша, який вірить у можливості дітей. В ідеальному варіанті між старшими і молодшими мала б виникнути духовна спорідненість.

На етапі проведення справи забезпечуються спільні емоційні переживання дітей, можливість реалізувати свою роль кожному учаснику справи.

Колективний аналіз передбачає визначення переваг та недоліків організації справи. Аналіз дає змогу навчатися на власних помилках та використовувати набутий позитивний досвід.

Програма реалізації рішень та визначення нових справ створюється на етапі найближчої післядії.

З часу розробки технології колективного творчого виховання минуло більше 50 років. Зрозуміло, що сучасні педагоги доповнюють її новими елементами. Зокрема, створено технологію педагогічної підтримки, індивідуального рефлексивного виховання тощо.

Технологія «Створення ситуації успіху»

Автором технології вважають російського педагога А. Бєлкіна, хоча сам він не називає охарактеризовану ним ситуацію технологією. Зрештою, навіть у посібниках, у яких ситуація успіху трактується як технологія, паралельно вона називається педагогічним прийомом. Зокрема, вчені Миколаївського державного університету (О. Пєхота та інші) зазначають, що «В. О. Сухомлинський розвинув цей прийом (виділено автором) у створеній ним «Школі радості». Ще однією передумовою технології ситуації успіху є ідея А. Макаренка про завтрашню радість, якою мати жити колектив, що відкидає сіру буденність і прагне яскравих вражень.

Технологія «Створення ситуації успіху» відрізняється від інших відомих технологій успіху тим, що ніякого досягнення реально може й не бути, він імітується учителем для формування позитивної мотивації та емоційного стану піднесення.

Розрізняють декілька етапів створення ситуації успіху. Саме алгоритмічність дає підстави вважати створення ситуації успіху технологією. До впровадження у педагогіку технологічного підходу подібні дії називали прийомом «опора на позитивне». Отже, тлумачення створеної ситуації успіху як технології є дискусійною проблемою.

Основними етапами створення ситуації успіху є:

1. Мотиваційний.

2. Організаційний.

3. Підсумковий.

На мотиваційному етапі учитель ставить завдання сформувати установку на успіх. Під час організаційного етапу для учня створюються умови для успішного виконання завдання. Учитель має врахувати наявність здібностей та оцінити важкість проблеми, яку необхідно вирішити школяреві. На підсумковому етапі необхідно результат використати як стимул для подальшої роботи.

Реалізація технології не завжди має на меті досягнення успіху. Іноді учитель лише імітує успіх, тим самим створюючи бажання в учня просуватися вперед. Часто учні недооцінюють свої здібності, можливості. Вони просто не знають, що здатні впоратися із складними завданнями. Якщо їх переконати у наявності таких здібностей та можливостей, то іноді стрімко зростає працездатність та пошукова активність.

Ученими розглянутий механізм цього явища. Якщо перед людьми поставити завдання розв’язати задачу, що не має розв’язку, то вони згодом не здатні розв’язати також ті завдання, які такий розв’язок мають, хоча перед штучним створенням труднощів подібні завдання не були проблемою.

Отже, варто очікувати, що люди, що упоралися із задачею і відчули емоційний стан піднесення, згодом успішно виконуватимуть також інші вправи. Часто під час розв’язання завдання найважливішим у діяльності дитини є уміння створити установку, з якою вона приступає до роботи. Допомогти у цьому цілком може педагог такими словами:

– У тебе неодмінно вийде!

– Я впевнена, що ти справишся!

– У тебе вийшло просто чудово! Продовжуй роботу.

Технологія формування учнівського колективу (виховної роботи з колективом класу)

Однією із ключових проблем педагогіки є формування колективу. Досліджено, що легше змінити індивідів, зібраних у групу, ніж змінити кожного із них окремо.

Проблема колективу відображена у працях відомих педагогів С. Шацького, А. Макаренка, В. Сухомлинського, І. Іванова.

Сформувати дружний класний колектив є одним із найскладніших завдань класного керівника.

За результатами досліджень від 12 до 38 % учнів відчувають себе в школі та класі дискомфортно; від 13 до 38 % – відстороненими спостерігачами. 39 % учителів зазначають, що потребують знань та умінь впровадження технологій, спрямованих на становлення колективу.

Є різні підходи щодо визначення основних етапів формування учнівського колективу. Окрім характерних дій, може бути виділення певних ступенів розвитку і притаманних їх якостей.

Російський вчений О. Лутошкін виділив такі рівні розвитку колективу класу:

¨ Пісковий розсип;

¨ М’яка глина;

¨ Мигаючий маяк;

¨ Пурпурове вітрило.

¨ Палаючий факел.

Пісковий розсип. У такій групі всі здавалося б разом, але водночас кожен окремо. Немає спільних інтересів, справ.

Завдання учителя на цьому етапі – задовольнити потребу учнів та їх батьків в інформації про норми, вимоги, режим, зміст, форми діяльності, традиції нового колективу; вивчити індивідуальні особливості учнів, батьків, педагогів, які працюють у даному класі, створити привабливий образ педагогів, учнів.

До форм, які дають змогу класному керівнику активно зібрати інформацію про кожного учня або про сім’ю, можна віднести інформаційну анкету, індивідуальні бесіди, тестування, аналіз документів учня, щоденник педагогічних спостережень.

М’яка глина. У групі, яка знаходиться на даному рівні розвитку, помітні перші зусилля згрупування. Стосунки різні – дружелюбні, конфліктні. Учні з власної ініціативи рідко допомагають один одному. Хорошого організатора поки що немає, або йому важко проявити себе.

На цьому етапі дуже важливо дати можливість кожному висловитися. Необхідно обговорити найближчі та далекі перспективи, виробити плани діяльності. На цьому етапі у дітей ще немає напрацювань спільної діяльності, тому дискусія може перерости у крик. Якщо відбувається підготовка до справи, вона може зупинитися на півдорозі.

Завдання класного керівника: реалізувати процес поглиблення знайомства; організувати спільну діяльність в дитячому та батьківському колективах для визначення цілей, завдань, принципів, законів життя; навчати навичкам «доброго слухання».

Мигаючий маяк. Колектив, який формується, турбується про те, щоб кожен просовувався правильним шляхом. У такому колективі переважає бажання трудитися разом, допомагати один одному, бути разом. У класі є на кого покластися. Актив класу є авторитетним.

Учні в групі даного рівня розвитку реалізують стратегію і тактику своєї поведінки.

На цьому етапі розвитку колективу можуть виникати напруження в навіть конфліктні ситуації між різними групами учнів: дівчатами і хлопцями, фізично сильними і слабкими тощо.

Мета класного керівника: сформувати емоційно-вольову та інтелектуальну єдність класу.

Завдання класного керівника: вивчити ступінь комфортності самопочуття кожного учня і динаміку міжособистісних взаємин; забезпечити взаємозалежність результатів діяльності і зусиль кожного члена колективу; створити можливість для переживання стану незадоволення розгрупованістю, недостатньою єдністю; забезпечити різноманітну діяльність, яка дає змогу виявити лідерство учнів; забезпечити можливість висловлювання і спільного обговорення будь-якої думки.

До форм, які дозволяють реалізувати завдання етапу, можна віднести: тематична класна година «Портрет однокласника», диспут клуб «Я і мій клас», телеміст учнів і батьків «Від чого залежить успіх», діалого-діагностична методика «Я в школі», свято «День народження класу».

Пурпурове вітрило. Члени такого колективу діють за принципом «один за всіх і всі за одного». Хоч колектив і згуртований, але бувають моменти, коли він не готовий долати перешкоди.

Особливість цього етапу – відчуття дитиною захищеності і впевненості в своєму класі, переживання гордості за свій колектив.

Завдання класного керівника: організувати діяльність, де відбувається активна самореалізація наявного досвіду учнів класу на користь шкільного колективу, створювати ситуації, які дозволяють «вивести з тіні» і реалізувати можливості учнів, які знаходяться на позиціях спостерігачів; підтримувати всі можливі ініціативи учнів.

Роль класного керівника на цьому етапі може бути позначена як консультант.

До форм, які використовуються на даному етапі, належать: психолого-педагогічний тренінг, вечір пісні і поезії, рольова дискусія, тематична класна година «Людина – відкрита система», продуктивна гра «Традиції і легенди нашої школи», захист проектів «Майбутнє починається зараз».

Палаючий факел. Палаючий факел – це живий вогонь, гарячим матеріалом для якого є тісна дружба, єдина воля, відмінне непорозуміння, ділове співробітництво, відповідальність не лише за себе, а й за весь колектив.

На цьому етапі колективом в цілому і кожним учнем усвідомлюються не лише цілі, але й мотиви діяльності. Саме зараз можна спостерігати розвинуте самоуправління як масове народження соціально-цінних ідей.

Завдання класного керівника: організувати пошук об’єктів суспільної турботи, підтримати потребу кожного учня у самовдосконаленні. Створювати умови для засвоєння учнями класу навичок дослідження соціальних проблем.

До форм, які використовуються на даному етапі, відносять: вистава або театр мініатюр, науково-практична конференція, операція «Сюрприз», тематична класна година «Естафета поколінь», акція «Подарунок школі», «Подарунок місту».

Шоу-технології

Під впливом засобів масової інформації сьогодні в навчальних закладах поширились форми масових заходів, які мають характер «шоу» – театралізованої гри.

Шкільні заходи за типом «шоу» мають три особливості: поділ учасників на тих, хто виступає («сцену»), і глядачів («зал»), змагальність на сцені, наперед створений організаторами сценарій.

У будь-якій педагогічній дії є три блоки: підготовка – реалізація – аналіз підсумків. Основана частина шоу-технології – це завдання, конкурси і оцінювання. У грі, яка є складовою частиною шоу, полягає велика педагогічна сила. Оцінювання проводиться не тільки журі, але й залом.

Шоу – це сценічне дійство, і необхідно використовувати відповідні йому закони.