Х. 9 — поведінкові відхилення не визначені

|Рьзумова відсталість поділяється на два види: олігофренія

ЇЦІЯ

Ш

Модуль И Псиосолого-педагоггош характеристика дітей з порушеннями психофізичною

Олігофреніявиникає в результаті мозкових захворювань у період внутрішньоутробного розвитку, в ранньому дитинстві чи як наслідок пологових травм. У дітей — олігофренів недороз­виненими є вищі форми пізнавальної діяльності. Олігофренія характеризується відсутністю прогредієнтності, тобто у дитини в процесі її розвитку розумова відсталість не прогресує. За спе­ціально організованих умов дитина — олігофрен здатна оволоді­ти певними знаннями, вміннями і навичками, досягнути певного рівня розвитку.

Причинами олігофренії можуть бути:

1) неповноцінність генеративних клітин батьків, обумовле­
на спадковістю або пов'язана із зовнішніми шкідливостями;

2) шкідливості, що діють на зародок і плід у період вну­
трішньоутробного розвитку: інфекції (червінка, грип, токсо­
плазмоз); інтоксикації; гормональні порушення вагітної; несу­
місність антигенних властивостей крові матері й дитини; меха­
нічні впливи на зародок і плід;

3) шкідливості, що діють під час пологів або у перші роки
життя дитини: пологові травми; асфіксія; глибока недоношеність
чи переношеність дитини; мозкові інфекції (менінгіт, енцефа­
літ); інтоксикації; травми головного мозку.

Олігофренія поділяється на декілька груп (класифікація М. С. Певзнер), які відрізняються патофізіологічною, клініч­ною і психологічною характеристикою. Зокрема:

• неускладнена олігофренія;

• олігофренія, ускладнена переважанням збудження над галь­
муванням;

• олігофренія, ускладнена переважанням гальмування над збу­
дженням;

• олігофренія, ускладнена грубим порушенням особистості,
різкою зміною потреб і мотивів;

• олігофренія, ускладнена частковим порушенням слуху, мов-
нослухової системи, моторики.

Деменціявиникає на більш пізньому етапі розвитку дити­ни внаслідок перенесеного захворювання центральної нервової системи після трьох років або плинного захворювання мозку, що розпочалося у дошкільному, молодшому шкільному чи під­літковому віці.

Деменція може бути непрогредієнтною - внаслідок трав­матичних пошкоджень головного мозку, менінгітів, енцефалітів Проте є і такі дементні діти, які страждають на плинне захво рювання головного мозку. До прогредк нтних форм деменції

І розвитку та осо&иаюстг роботи з ними є умовах корекцхйноі та інклюзивної освіти

відносяться: епілептична; шизофренічна; ревматична; сифіліс головного мозку.

Згідно сучасної Міжнародної класифікації хвороб (МКХ — 10) за складністю й виразністю порушення розумову відста­лість поділяють на чотири ступені, які співвідносяться з від­повідним інтелектуальним коефіцієнтом (IQ):

і легка розумова відсталість (дебільність) (F 70) - IQ = 50 - 69; •' помірна розумова відсталість (легка імбецильність) (F71) - IQ = 35 -49;

• важка розумова відсталість (виразна імбецильність)
(F 72) - IQ = 20-34;

• глибока розумова відсталість (ідіотія) (F 73) - IQ = 0 - 19.

Легкий ступінь розумової відсталості (дебільність)

Діти-дебіли є основним контингентом спеціальної (допо­міжної) школи для дітей з порушеннями розумового розвитку, оскільки рівень їхнього розвитку, за умови проведення корек­ційної роботи, дозволяє їм оволодіти певнім освітнім рівнем і нескладними професійними навичками.

Найбільш реформованими (у порівнянні з нормальними однолітками) у дітей з легким ступенем розумової відсталос-ti виявляються вищі психічні процеси (мислення, мовлення, пам'ять), хоча й інші (увага, сприймання, відчуття) — можуть недорозвиненими.

У цієї категорії дітей мислення є конкретним, стереотипним, :ритичним, обмежується безпосереднім досвідом і необхідністю лечения нагальних потреб; операції мислення, вміння вста-ювати причинено-наслідкові зв'язки є ^сформованими. Діти-дебіли оволодівають мовленням з деякою затримкою, здатні використовувати його у своєму щоденному спіл-ні, підтримувати розмови на побутову тематику, брати ь у бесіді. Мовлення цих дітей характеризується загальним [орозвитком, що виражається у порушенні всіх його сторін, ма, фонетико-фонематичних та граматичних порушеннях, женні словникового запасу, недостатності розуміння слів та «ватному їх вживанні, несформованості зв'язного мовлен-гі часто системні порушення усного мовлення відобра-ься й на оволодінні письмом та читанням. Обсяг запам'ятовування дітей-дебілів є звуженим, мнемічні -уповільненими, нестійкими, через що страждає і якість ятовування: воно с неточним, фрагментарним, новерхо-, не опосередковується мисленням.

1.45

Модуль II. Псахххіюго-педагоачна характеристика дітей з порушеннями лсиаюфвичноеи

Довільна увага дітей є недорозвиненою; порушеними є і такі її властивості, як- цілеспрямованість, концентрація, стійкість Ці діти характеризуються підвищеною розсіяністю, невмінням утримувати увагу на будь-якій діяльності тривалий час. Це ство­рює їм підвищені труднощі під час оволодіння шкільною програ­мою, елементами самообслуговування, трудовими операціями.

Недостатній розвиток сприймання цих дітей не дозволяє їм оволодіти правильними уявленнями про навколишній світ, адже їхнє сприймання є фрагментарним, нецілеспрямованим, звуже­ним, уповільненим, результати сприймання не осмислюються.

Емоції дітей-дебілів є недостатньо диференційованими, час­то нестійкими, хоча й адекватними у доступних їхньому розумін­ню ситуаціях. Через недорозвиток мислення дуже важко і по­вільно у цієї категорії дітей формуються вищі почуття: гностич ні, моральні, естетичні тощо.

Помірний ступінь розумової відсталості (легка імбецильність)

Помірна розумова відсталість характеризується несформо-ваними пізнавальними процесами. Мислення у таких дітей є кон­кретним, непослідовним, інертним; діти є практично не здатни­ми до утворення абстрактних понять. Вони не вміють своєчасно користуватись вже засвоєними діями, не обдумують свої вчинки, не передбачають результат. Ці діти повільно утворюють логічні зв'язки і зазвичай краще запам'ятовують те, що безпосередньо пов'язується з задоволенням їхніх фізіологічних потреб.

Особи з таким ступенем розумової відсталості мають знач­ний недорозвиток мовлення. Словниковий запас досить бідний, наявні аграматизми. Активний словник є значно меншим, ніж пасивний, але використання з пасивного словника слів дітьми даної групи спостерігається досить рідко. Ці діти краще розумі­ють звернене мовлення. Самостійно побудувати складну мовлен­нєву конструкцію не можуть; хоча й здатні повторити мовленнє­ві висловлювання інших.

Пам'ять у дітей цієї категорії формується досить повільно, матеріал запам'ятовується лише після багаторазових повторень, швидко забувається. Знання погано використовуються на прак­тиці. Поряд з цим у деяких імбецилів відмічають випадки над­звичайно розвиненої пам'яті на цифри, дати, події, імена тощо (так звана гіпертрофія пам'яті).

Спостерігаються й значні порушення уваги. Вона швидко розсіюється, діти повільно концентруються, часто відволікають­ся на другорядні ознаки, не вміють довго її утримувати на од-136

І та особливості роботи з ними в умовах корекцшнт та інклюзивної освіти

ційдіяльності. Слабка активна увага перешкоджає досягненню і^удь-якої поставленої мети, навіть елементарної.

Розвиток навичок самообслуговування та функцій рухового також відстає, таким людям впродовж всього життя по-Гірібнадопомога і контроль. Рухи є уповільненими, вайлуватими; цоторнанедостатність спостерігається практично у всіх дітей да-воїгрупи. Вони мають значні труднощі при переключенні рухів, швидкій зміні поз і дій. Найчастіше виникають труднощі при виконанні дій, які вимагають диференційованих рухів пальців, і. Досить яскраво недоліки пізнавальних процесів прояв-дяються у цієї категорії дітей при формуванні у них навичок письма, рахунку. Вихованці не здатні зрозуміти про­тане (хоча інколи навчаються технічно правильно відтворю-текст), допущені помилки ними не помічаються, і, отже, виправляються. Вони можуть навчитись рахувати у межах »,10, інколи в межах 100 на наочному матеріалі, але абстрактний рахунок,навіть у межах першого десятка, є для них переважно ^доступним.

У процесі спеціальної корекційно-виховної роботи діти мо­жуть оволодіти деякими базовими навичками самообслуговуван-_t Ш- Спеціально розроблені навчальні програми відповідають спо-иьненому характеру навчання з невеликим обсягом матеріалу, ай потрібно засвоїти. У зрілому віці люди з помірною розумо-відсталістю зазвичай спроможні виконати просту практичну эту, якщо при цьому їм даються доступні вказівки і організо-рться контроль її виконання. Повністю незалежне проживання слої людини з помірною розумовою відсталістю здебільшого ^неможливим. Проте такі люди є цілковито мобільними та фі-*но активними. Більшість з них здатні встановлювати контак­ті спілкуватись з іншими людьми, бути залученими до простих

ЇЬНИХ ДІЙ.

Важкий ступінь розумової відсталості (виразна імбецильність)

Ця категорія дітей подібна до групи дітей з помірною розу-эю відсталістю за клінічною картиною та ознаками органіч-і ураження центральної нервової систему. Так само, як і для , з помірною розумовою відсталістю, для них є характерним зький рівень засвоєння різних навичок. У більшості з них стерігаються низький рівень розвитку моторики, порушен-'Координації рухів, наявність інших відхилень, обумовлених їічними порушеннями головного мозку. Частина дітей цієї' не вміють самостійно пересуватись.

Модуль II Психолаю-педаязлчна характеристика детей з порушеннями психофізичного

Спостерігається значне порушення вищих психічних функ­цій. Вони запам'ятовують лише ту діяльність або ті явища чи процеси, які викликають у них позитивні емоційні переживання. Увага не концентрується, вони можуть відволікатись на будь-які, навіть незначні і другорядні подразники. Вони не можуть зроби­ти навіть елементарних висновків або узагальнень. Як правило, інтелектуальні порушення супроводжуються виразною невроло­гічною патологією: паралічами, парезами, гіперкінезами.

Ця категорія осіб є нездатною до оволодіння навіть елемен­тарними знаннями з рахунку, письма, читання. Робота з ними полягає у розвитку і простому тренуванні необхідних навичок самообслуговування та санітарної гігієни, соціальної адаптації і виконання елементарних трудових операцій. Проте через моторну незграбність та грубі порушення пізнавальної діяльності їм для цього потрібно набагато більше часу. Частині з них навіть після тривалих тренувань не вдається оволодіти такими дрібними руха­ми, як застібання ґудзиків, шнурування, накладання одного пред­мету на інший тощо. Самостійно використати навіть натреновані знання діти цієї категорії в більшості випадків не зможуть.

У дітей цієї групи не має достатнього для спілкування слов­никового запасу, що значно ускладнює їхню соціалізацію. У своєму мовленні вони використовують лише найбільш знайомі слова і мовленнєві штампи, заучені граматичні конструкції, час­то при цьому не усвідомлюючи їхнього змісту. При спілкуванні використовують додаткові невербальні форми комунікації -жести, міміку, окремі звуки, якими висловлюють свої бажання і потреби. Краще ідуть на контакт зі знайомими людьми, завдяки чому після тривалих тренувань у них вдається сформувати еле­менти соціалізованих емоцій.

Принципова відмінність між помірною та важкою розумо­вою відсталістю полягає в тому, що у останніх є виразні моторні відхилення або інші клінічні прояви, які свідчать про глибинне органічне ураження. Відхилення, притаманні цій категорії осіб, не дозволяють їм самостійно, без спеціальної опіки, жити у со­ціальному середовищі.

Глибокий ступінь розумової відсталості (ідіотія)

Це найважчий ступінь розумової відсталості, при якому ор­ганічно уражається не лише кора головного мозку, а й частко во підкірка, що призводить до грубого порушення фізичного та психічного розвитку.

Більшість з ідіотів є малорухомими або значно обмеженими в моторних можливостях, страждають на хронічні захворюван

розвитку та особливості роботи з ними в умовах корещаоюі та інклюзивної освіти

ня внутрішніх органів, енурез, енкопрез тощо. їхні потреби й дії мають примітивний характер, рухові реакції є хаотичними, нецілеспрямованими

При цьому ступені пізнавальна діяльність є повністю не-сформованою. Діти ніяк не реагують на оточуючих, навіть силь­ним звуком і яскравим світлом не можна привернути їхню ува­гу і утримувати її хоча б деякий час. Вони часто не впізнають рідних, близьких, реагують лише на тих людей, які постійно працюють з ними; здатні розуміти лише прості форми невер­бального спілкування, в основі яких лежать реакції отримання задоволення, не можуть оволодіти елементарними навичками са­мообслуговування, не вміють піклуватись про себе і потребують | постійної допомоги, опіки і контролю. Окремі з них можуть на­вчитись самостійно їсти.

У них порушені смакові і нюхові відчуття, в результаті чого вони можуть їсти неїстівні предмети і практично не реагувати на різкі запахи. Емоційні реакції у них практично відсутні. Емоції не є показником стану такої дитини. Про її стан не можна зро-• зуміти за виглядом її обличчя, позою, рухами. У них часто ви­никають афективні спалахи, під час яких вони можуть битися ї" головою об стіну, кусати собі руки, бити п'ятками об підлогу, |₍1гакручувати пальці тощо. Через понижену больову чутливість акі рани не викликають у них дискомфорту. Одні з них є апа-шими, повільними, інші — навпаки, злобливими, агресивни-дратівливими.

Поведінка дітей-ідіотів повністю залежить від зовнішніх «мулів, є нецілесирямованою, неусвідомленою (польова по-їінка).

2. Навчання і виховання дітей з порушеннями інтелекту у спеціальних закладах

Організація корекційно-виховної роботи

у спеціальному дошкільному закладі

для дітей з вадами інтелекту

Ранній та дошкільний вік є дуже важливими для розвитку ь-якої дитини. Саме у цьому віці здійснюється інтенсивний виток дитини, формування її особистості. Створення у цей пе-[ спеціальних умов для корекційно-виховної роботи з розумово талою дитиною дозволяє попередити виникнення ускладнень

руктурі дефекту; урахувати сензитивні періоди становлення

Модуль И Лсшхмого-пеймазчна характеристика допей з порушеннями псююфізштого

психіки; сприяє гармонійному розвитку особистості дитини; надає можливість підготувати її до навчальної діяльності.

Основною метоюспеціального дошкільного виховання є за­безпечення кожній дитині максимально можливого рівня фізич­ного, розумового і морального розвитку.

Завданнямикорекційно-виховної роботи є:

1) подолання і попередження вад розвитку кожної дитини;

2) підготовка розумово відсталої дитини до навчання у спе­
ціальній школі з урахуванням її індивідуальних можливостей.

Спеціальні дитячі садки, дошкільні групи при допоміжних школах та дитячих будинках працюють за «Програмою вихо­вання та навчання розумово відсталих дітей дошкільного віку», (2000р.) рекомендованою МОНУкраїни.

Програма складається із восьми розділів, у яких визна­чається зміст корекційно-виховної роботи з провідних для до­шкільного віку видів діяльності. Це такі розділи:

■ формування елементарних математичних уявлень;

■ розвиток мовлення;

■ ігрова діяльність;

■ образотворче мистецтво;

■ конструювання;

■ трудове виховання;

■ музичне виховання та ритміка;

■ фізичне виховання.

У спеціальному ДНЗ працюють: завідувач закладу; вчителі-дефектологи; вихователі; музичний керівник; психолог; вчитель-логопед; медичний персонал (лікарі, медсестри); обслуговуючий персонал. Вони забезпечують виховну, навчальну і корекційну роботу з дітьми, що мають вади інтелекту; дотримання режиму дня; поглиблене вивчення дитини; лікування вихованців; органі­зовують роботу з батьками дітей.

Загальноосвітні спеціальні навчальні заклади

Згідно статистичних відомостей МОН України найбільша кількість дітей з легким ступенем розумової відсталості охоп лена навчанням у загальноосвітніх спеціальних (допоміжних) школах-штернатах (школах).

Діяльність допоміжної школи регулюється основними нор­мативними документами України про освіту, одним із яких t «Положення про спеціальну загальноосвітню школу інтернат (школу, клас) України для дітей з вадами фізичного або роз\ мового розвитку» (2008р.).

І та ахбливосгт -роботи з ними в умовах корекційної та інклюзивної освгти

Спеціальна загальноосвітня школа-інтернат (школа) 1 -2-r_v /пеня для дітей з вадами розумового розвитку (допоміжну эла) реалізує наступну мету— розвиток і формування осо \ ястості, забезпечення соціально-психологічної реабілітації удової адаптації учня, виховання у нього загальнолюдським «гостей, громадянської позиції.

Завдання допоміжної школи

і. Створення спеціального режиму дня та системи навчаль-виховної і корекційної роботи.

2. Створення спеціальних умов для корекційної спрямова-§ццегінавчання, відновлення здоров'я, подолання порушень пси­хічного і фізичного розвитку.

, 3. Здійснення індивідуального та диференційованого підхо-.у навчанні та вихованні з урахуванням характеру порушень. 4. Забезпечення умов для розвитку нахилів і здібностей, буття учнем соціально необхідного мінімуму обов'язкових <ог до рівня і обсягу загальної середньої освіти.

Окрім освіти допоміжна школа забезпечує дітей професією. .. Склад учнівдопоміжної школи визначається «Положенням спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) для Іітей,які потребують корекції фізичного та (або) розумового звитку» (2008 р.). Згідно цього документу направленню до еціальної загальноосвітньої школи-інтернату (школи, класу) розумово відсталих дітей (допоміжна школа) підлягають ново відсталі діти, які навчались у 1-2-х класах загально-іьої школи, так і ті, які не навчались, з такими медичними аннями:

їігофренія в ступені дебільності різного походження, в тому ?лі дебільність при хворобі Дауна;

^ганічна деменція негрубого ступеня, що є наслідком інфек-іійних, інтоксикаційних, травматичних та інших постнаталь-уражень головного мозку;

чептична деменція (за відсутності денних або частих ніч-хх судомних нападів); йзофренічна деменція (за відсутності психотичних розла-

*);

*ірнарозумова відсталість (за умови створення для таких (окремого класу).

^Направленню до спеціальної загальноосвітньої ніколи-ату (школи, класу) для розумово відсталих дітей (допо-Школа) не підлягають діти'

Модуль Л. Иситтхо-педагогхчна характеристика дітей з порушеннями псшоофізичного

• з важкою формою недоумства (олігофренія в ступені вираз
ної імбецильності та ідіотії, в тому числі й при хворобі Дауна;
органічна деменція важкого ступеня з виразною дезадаптаці­
єю, відсутністю навичок самообслуговування);

• з психічними захворюваннями, у яких крім недоумства спо­
стерігаються інші важкі нервово-психічні порушення;

• з олігофренією або органічною деменцією з виразними і стій­
кими психопатоподібними розладами;

• з органічним захворюванням головного мозку з денними або
частими нічними судомними нападами;

• з шизофренією із стійкими пснхотичними розладами;

• із різними відхиленнями у психічному розвитку, пов'язаними
з первинним порушенням функцій слуху, зору, моторики;

• із затримкою психічного розвитку, пов'язаною із залишкови­
ми явищами органічних уражень головного мозку або педаго­
гічною занедбаністю.

Програма допоміжної школи не розрахована на ці катего­рії учнів. Окрім цього вони потребують певних видів допомоги (лікувальної, психологічної, соціальної), не передбачених цкю школою. Названі категорії дітей є контингентом інших закла­дів: спеціальні школи інших типів, реабілітаційні центри, дитячі будинки-інтернати, лікарні.