Психологічний клімат колективу

Під психологічним кліматом розуміють емоційно-психологічний настрій колективу, в якому на емоційному рівні відображаються особисті та ділові стосунки членів колективу з їхніми моральними нормами та інтересами.

Психологічний клімат — це стиль, емоційне забарвлення спілкування і взаємодії людей, яке впливає на їхню спільну діяльність; це переважний відносно стійкий емоційний настрій людей в колективі.

Учнівський колектив — могутній засіб формування особистості, але лише тоді, коли психологічний клімат в ньому позитивний, безконфліктний. Ось чому вивчення психо­логічного клімату є дуже важливим. Адже він впливає на виховання, гармонійний розвиток особистості учнів, значною мірою зумовлює риси характеру окремих учнів та стосунки в ко­лективі.

У випадку, коли психологічний клімат виявляється нездоровим, виникає потреба з'ясувати причини, що призвели до цього.

Негативна поведінка дітей досить часто має глибокі психологічні причини. Поведінка кожного учня так само, як характер психологічного клімату в класі залежать перш за все від індивідуальних психологічних особливостей дітей. Часто дитина підсвідомо домагається уваги, тому що боїться самотності, перей­мається, що про неї забули, не помітили. Або ж за неадекватною поведінкою приховується відчай, втрата надії на успіх. Дитина може взяти нав'язану їй роль невдахи, нездібної, безнадійної людини, яка у відповідь на ці невдачі зненавиді­ла весь світ. Ці та багато інших причин призво­дять до того, що в класі складаються негативні стосунки між дітьми, формується нездоровий психологічний клімат.

А він веде до взаємного нерозуміння, до того, що діти не можуть змістовно спілкуватися і продуктивно взаємодіяти, не почуваються прийнятими на рівних, не мають друзів, хороших приятелів у своєму класі.

Якнаслідок — конфліктна ситуація в класі, в яку можуть бути втягнуті всі учні.

Джерела конфліктів виникають там, де є неузгодженість:

· знань, умінь, здібностей, рис характеру;

· емоційних, психічних та інших станів;

· цілей, засобів, методів діяльності;

· мотивів, потреб, ціннісних орієнтацій;

· поглядів, переконань, оцінок, самооцінок і т. д.

Оскільки психологічний клімат колективу складається з внутрішніх психічних станів кожного члена колективу, то важливо не пропустити, вчасно помітити зміни цього стану в окремих учнів (тобто появу шкільної дезадаптації).

Фізичними проявами шкільної дезадаптації є:

• погіршення зовнішнього вигляду;

• погіршення або порушення сну, апетиту;

• зниження імунітету, тобто протидії захво­рюванням;

• поява прихованих спадкових вад;

• душевний неспокій;

• ворожість до оточення;

• пригніченість;

• неадекватна поведінка;

• спалахи гніву, агресія.

Проблемою організації сприятливого психо­логічного середовища, формування здорового психологічного клімату доводиться найбільше займатися класному керівнику.

ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ

Кожен вчитель, вихователь, шукаючи шляхи створення сприятливого психологічного клімату в учнівському колективі, повинен враховувати такі фактори його формування:

· зміст, організація і умови діяльності;

· особливості роботи органів управління та самоуправління (учитель, актив класу);

· характер керівництва (демократичний, авторитарний, ліберальний);

· ступінь співпраці офіційної і неофіційної структури класу (формальні і неформальні ліде­ри);

· соціально-демографічні (сімейні) і пси­хологічні особливості членів колективу (темпе­рамент, психічні стани: тривожність, агресив­ність);

· розмір колективу тощо.

Слід також пам'ятати, що серед звичок, які породжують конфлікти між людьми — надмірна емоційність, агресивність, невміння вислухати інших, надмірна вимогливість, неувага до їхніх потреб та інтересів.

Щоб створити новий тип стосунків з близь­кими людьми чи друзями, найперше потрібно забути про старі образи, пробачити їм і почати все спочатку. Цього слід вчитися дорослим і вчити учнів через наслідування, переконан­ня.

Ще одне — коли ми спілкуємось, то перей­маємо одне в одного жести, інтонацію, міміку і загальний психічний настрій.

Якщо вчитель починає у класі збуджено го­лосно говорити, нервове напруження миттєво передається дітям, і клас стає некерованим.

Якщо вчитель на гамір у класі збереже спокій і витримку, діти теж поступово заспокояться.

Ми впливаємо одне на одного як негативно, так і позитивно. Члени групи підсвідомо, навіть не помічаючи цього, повторюють лідера в манері вдягатися, розмовляти, засвоюють специфічні жести.

Коли у групі домінує негативний лідер, то загальний руйнівний вплив цієї особистості буде постійно провокувати конфлікти. Усклад­нювати стосунки з керівництвом (вчителем, дирекцією).

З погляду психології не існує поганої люди­ни, існують тільки погані моделі поведінки. Тому краще формувати в дітях позитивні риси харак­теру і позитивні моделі поведінки, пояснювати, не що потрібно зробити, а як це зробити.

Для вчителів є простий спосіб зменшити на­пруження в класі — говорити тихо. Це заспокій­ливо діє на дітей. Тон голосу також важливий. Звичайно, нелегко змінити свій стиль розмови, свій темперамент. Але варто спробувати.

Доречні в спілкуванні з класом необразливі жарти, «смішні» слова.

К, Роджерс, представник гуманістичної пси­хології, вважає, що вчитель зможе створити в класі атмосферу психологічної підтримки, якщо буде керуватися такими принципами:

1. Від початку і упродовж всього навчального процесу демонструвати дітям свою повну до них довіру.

2. Він має допомагати учням у формуванні й уточненні цілей і завдань, що стоять як перед групами, так і перед кожним учнем окремо.

3. Вчитель має завжди виходити з того, що в учнів є внутрішня мотивація до навчання.

4. Він повинен бути для учнів джерелом різ­номанітного досвіду, до якого завжди можна звернутися по допомогу, коли виникають труд­нощі у вирішенні того чи іншого завдання.

5. Важливо, щоб у такій ролі він виступав для кожного учня.

6. Вчитель має розвивати в собі здібності відчувати емоційний настрій іншої людини і приймати його.

7. Вчитель повинен бути активним учасни­ком групової взаємодії.

8. Вчитель повинен відверто виявляти в групі свої почуття.

9. Він має наближатися до досягнення емпатії, яка дозволяє зрозуміти почуття і хвилювання кожного учня.

10. Вчителю потрібно добре знати самого себе.