| Принцип емоційності випливає з природи розвитку і діяльності дитини. Позитивні емоції народжують такий стан його душі, коли думка стає особливо яскравою, вчення відбувається легко, швидко і приємно. Якщо учень береться за книгу без настрою, як за тяжкий, обтяжливий труд, очікувати від нього високої ефективності неможливо. Ось чому вченню передує позитивний настрій як очікування приємної події. Без позитивного ставлення навчання втрачає чи не половину своєї сили. Вчити того, хто до цього не розташований, - пусте заняття. Учити дитину, в якого вже вселилися страх, ненависть, відраза, - значить намагатися насильно впровадити в його душу високі істини. Таке знання неміцно і здебільшого не приносить ніякої користі. Тому слід дбати про привабливість школи, навчання, знань. Це вселить упевненість в душу дитини, підтримає його перші самостійні кроки, а шкільне життя заповнить такий феєрією захоплюючих дій і ситуацій, що в його пам'яті вона надовго збережеться як свято. Дотримуючись принципу емоційності навчання, вчитель буде: - при підготовці кожного уроку продумувати способи виклику та підтримки позитивних емоцій учнів. Чим нудніше і важче майбутня робота, ніж суші і абстрактніше навчальний матеріал, тим більше можливостей для позитивних емоцій постарається придумати педагог; - входити в клас з привітною посмішкою, жартувати, підбадьорювати учнів, підтримувати здоровий гумор; - дотримуватися тільки демократичного стилю спілкування; - постійно виявляти жвавий інтерес до учнів і їхніх справ; - спокійно, без окрику , грубих слів розглядати будь-який конфлікт; - використовувати гумор для виходу з безнадійних і важких ситуацій; - вчити яскраво, образно, весело, наповнюючи навчання грою, змаганнями, конкурсами, змаганнями; - постійно пам'ятати, що мислення молодшого школяра невіддільне від його почуттів і переживань: емоційна насиченість навчально-виховного процесу - вимога, висунута законами розвитку дитячого мислення; - від епізодичних емоційних ситуацій переходити до постійно поточним на позитивному емоційному тлі справах; - використовувати емоційну насиченість навчального матеріалу, методів навчання, форм організації пізнавального праці; - емоційно готувати учнів до засвоєння нового матеріалу; - проводити уроки в оптимальному темпі, виключити погану організацію роботи, одноманітні методи і прийоми навчання; - приділяти увагу настроям і переживань дітей; - піклуватися про те, щоб діти пережили почуття успіху, пораділи досягнутим результатам; - закріплювати почуття задоволення, пережите від добре виконаної роботи; - стежити за емоційністю, образністю, виразністю, красою і чистотою своєї мови; - викликати сплеск позитивних емоцій учнів незвичайними способами оформлення навчальних завдань; - використовувати прийоми, що підвищують емоційність навчання, наприклад: виклад нового матеріалу устами героїв казок, використання іграшкового реквізиту, читання тексту у віконці «чарівного телевізора» і т. д.; - використовувати саморобні книжки для виконання спеціальних вправ; завдання з гумористичним підтекстом - «А як навпаки?»; завдання від казкових персонажів; ребуси, кросворди, вікторини тощо; - проводити уроки, позакласні заняття на природі; - використовувати музику для створення сприятливого емоційного фону під час уроків, позакласних занять. Не забуде і про чарівною силі народної пісні. Слід застерегти педагогів від зайвої експлуатації дитячих емоцій. Не можна перетворювати навчання в поточне на емоційному тлі розвага. Надмірна яскравість фарб, надлишок педагогічних дій, штучне привернення наочності, що не відносяться до змісту роботи на уроках, негативно позначаються на якості навчання. На жаль, широко практикуються «показушні» уроки, на яких дитина забуває від подиву закрити рот, але які нічого не дають ні розуму, ні серцю. Квіточки, грибочки, кружечки, листочки, ведмеді, зайці, Мальвіни, Буратіни заповнили класи, витіснивши думка і пізнавальний працю. Зауважимо, що в старій російській школі всяка наочність зникала вже в другому класі; ніякі засоби штучного стимулювання навчання не допускалися. |
