Особливості вищої нервової діяльності дитини

Аналіз електроенцефалограм дітей різного віку показує, що підкіркові структури, які є найбільш філогенетично давніми утворення­ми мозку і відіграють дуже важливу роль в забезпеченні життєво важ Особливості вищої нервової діяльності дитини - student2.ru ливихфункцій, визрівають значно раніше, ніж вищі відділи центральної нервової системи. Повільна активність в електроенцефалограмі, яка відображує їхнє функціонування, практично сформована уже в грудно­му віці і реєструється уже в новонароджених дітей.

Структурно-функціональне дозрівання кори великого мозку і на­буття нею головної ролі в кірково-підкірковій взаємодії є надзвичайно важливим у поведінкових реакціях дитини. Зростання гальмівного впливу корина підкіркові структури сприяє наростанню стриманості, контрольованості і усвідомленості вчинків. Посилення організуючої ролі кори великого мозку, яке спостерігається протягом тривалого індивідуаль­ного розвитку дитини, є основою для формування процесів уваги і зосе­редження.

Ознаки елементарної, так званої мимовільної уваги, або орієнту­вальної реакції, які зумовлюються раптовими подразниками, можна спо­стерігати уже в перші місяці життя дитини. Вони виражаються в веге­тативних і поведінкових реакціях: зміни дихання, частота серцевих ско­рочень, повороті голови, очей, припиненні іншої діяльності. Уже в дитя­чому віці відмічається втягнення кори великого мозку в реакцію на зовнішні сигнали, що виявляється в деякій зміні ритмічної електричної активності мозку. Проте цей кірковий компонент орієнтувальної реакції в дитячому віці дуже істотно відрізняється від того, що спостерігається вдорослих.

Дитина народжується з порівняно невеликою кількістю природже­них безумовних рефлексів. В реакцію-відповідь на подразники вклю­чається весь організм, що пов'язане з широкою іррадіацією збудження вцентральній нервовій системі. На ранніх стадіях розвитку дитини, коли морфологічний розвиток кори великого мозку ще не досяг достатньої зрілості, спостерігаються генералізовані реакції, які регулюються підкірковими структурами мозку.

У новонароджених дітей виражений сисний рефлекс у відповідь на подразнення рецепторів губ, шкіри, біля ротової області, щік, слизової оболонки язика. Із захисних рефлексів добре розвинутий миготливий рефлекс. У немовлят виражений хватальний рефлекс на дотик до долоні і хватальний рефлекс ноги на подразнення передньої частини підошви.

Впливаючи на шкіру новонародженого, можна викликати рефлек­си на больові і температурні подразнення, на зміну положення тіла, ус­тановчий лабіринтний рефлекс голови.

На звукові подразнення новонароджені реагують загальними реак­ціями типу здригання, загального рухового занепокоєння із зміною час­тоти дихання і серцевих скорочень. Це примітивний орієнтувальний реф­лекс. Орієнтувальний рефлекс з різних аналізаторів уже в перші дні життя дитини, в той період життя, коли ще відсутні пристосувальні реакції типу умовних рефлексів, є біологічно важливою формою пристосувальної діяльності організму, яка забезпечує елементарний аналіз подразнень. Орієнтувальний рефлекс,як і інші безумовні рефлекси, у дітей ран­нього віку стимулює відповідь організму на зовнішні подразнення і сприяє утворенню умовнорефлекторних зв'язків.

До 10-12-го дня життя під впливом умов навколишнього середо­вища змінюється характер безумовних рефлексів новонародженого. Звужуються рефлексогенні зони ряду безумовних реакцій, пригнічуєть­ся або перебудовується багато з них. В цій перебудові природжених рефлекторних реакцій основну роль відіграють умовнорефлекторні зв'яз­ки, які формуються.

У дітей з перших днів умовнорефлекторне значення мають тільки інтероцептивні імпульси, які пов'язані з процесами дихання, травлення.

Протягом перших 3-4 тижнів життя більшу частину часу дитина спить, утворення умовних рефлексів обмежене коротким часом неспання і потребує великої кількості поєднань з безумовним рефлексом. Умовні рефлекси, вироблені протягом 1-го місяця життя, нестійкі. Умовні реф­лекси на харчові подразники виробляються раніше і виявляються міцнішими, ніж на захисні і на подразнення екстерорецепторів.

У грудному віці всі аналізаторні системи дитини досягають знач­ної досконалості і включаються в утворення умовнорефлекторних зв'язків.

У зв'язку з низькими функціональними можливостями нервових клітин діти цього віку легко поринають у позамежне гальмування і сон. Безумовне гальмування виявляється уже в перші дні життя дитини. Умовне гальмування у грудних дітей уже починає вироблятися, але через слабкість збуджувального процесу, вираженості орієнтувального реф­лексу перебіг цього процесу важкий, з великими індивідуальними

відмінностями.

Чітке диференціювання штучних зорових і слухових подразників спостерігається в 3-4 місяці. Ще пізніше виробляється запізнювальне гальмування.

У другій половині першого року життя період неспання дитини зро­стає до 10 годин на добу. Це приводить до вироблення значної кількості нових умовних рефлексів, розвивається запізнювальне гальмування. Важливу роль у цьому віці відіграє зовнішнє гальмування, яке затримує, гальмує небажані реакції у дитини дією інших подразників, що зумов­люють орієнтувальну реакцію.

Уже порівняно рано (з 1,5 місяця) дитина реагує на слова, вимов­лені оточуючими. Розвиток моторної мови починається з 1,5-місячного віку. На кінець першого року життя для дитини значущими стають ком­плекси екстерорецептивних подразнень, і серед них слово.

Поведінка дитини 2-3-го року життя характеризується яскраво вираженою дослідницькою діяльністю. Істотно змінюються умовнорефлекторна діяльність дитини цього віку. На другому році життя із уза­гальненого світу, що оточує дитину, починають виокремлюватися деякі предмети як відокремлені комплекси подразнень. На другому році життя у дитини формується велика кількість умовних рефлексів на показники величини, маси, віддаленості предметів, починається посилений розви­ток мовлення, засвоєння дитиною граматичної будови мови.

Вік від 3 до 5 років в розвитку вищої нервової діяльності дитини істотно відрізняється від попереднього періоду. Насамперед змінюється характер орієнтувальних реакцій. Зростає сила нервових процесів — це видно по зниженню тенденції до генералізації збудження і по розвитку чітких індукційних відношень між процесами збудження і гальмування.

Зовнішнє гальмування перестає відігравати таку велику роль, як це було раніше. Все більшого значення набуває внутрішнє гальмування, хоч міцність одержаного гальмівного ефекту все ще невелика. Діти цього віку виробляють велику кількість динамічних стереотипів. Можливості перероблення стереотипів до 5 років зростають.

Від 5 до 7 років у зв'язку з інтенсивним морфофункціональним доз­ріванням кори великого мозку істотно зростають сила і рухливість не­рвових процесів.

До семирічного віку завершується в основному диференціювання нервової тканини в корі великого мозку. Нервові клітини набувають ха­рактерної форми і стають схожими на клітини дорослої людини. Поси­лено розвиваються асоціативні волокна, які зв'язують різні відділи кори великого мозку.

Нервові процеси мають уже значну силу і врівноваженість. Досить добре виражені всі види внутрішнього гальмування. Диференціювання подразників відбувається легко, швидко змінюються умовнорефлекторні зв'язки. Проте внутрішнє гальмування, як і раніше, потребує вправлян­ня, тренування з метою підсилення.

Отже, дошкільний і молодший шкільний вік характеризуються особ­ливостями мимовільної уваги, зумовленими незрілістю фізіологічних механізмів, які визначають становлення цієї психічної функції. Форму­вання механізмів мимовільної уваги є надзвичайно важливим фактором забезпечення оптимальних умов прийому зовнішньої інформації, а отже, і процесу навчання. Але ще важливішим для здійснення процесів сприй­няття в умовах величезної кількості зовнішньої інформації і її різкого збільшення у шкільному віці є становлення механізмів довільної уваги, які забезпечують відбір найхарактерніших сигналів, що відповідають інтересам дитини, її намірам і завданням, які стоять перед нею.

Сприймання і первинний аналіз зовнішніх сигналів у проекційних відділах кори, де закінчуються провідні шляхи від периферичних апа­ратів, відбувається на дуже ранніх етапах розвитку. Уже в новонарод­жених і немовлят у цих відділах кори реєструються відповіді, які зміню­ються при зміні характеру подразника, що свідчить про можливість прийняття якісно специфічної інформації у ранньому дитячому віці. Ці дані становлять великий інтерес для розв'язання однієї з найважливі­ших педагогічних проблем — питання про строки початку сенсорного виховання.

В реалізації процесу сприйняття беруть участь також інші непроекційні, так звані асоціативні зони кори, функцією яких є взаємодія сиг­налів, що надходять з різних аналізаторних систем.

У шкільному віці участь непроекційних зон посилюється і удоско­налюється. Це найбільшою мірою характерно для лобних відділів кори великого мозку. Збільшення ступеня участі в процесі сприйняття лоб­них зон відмічається в старшому шкільному віці.

Із включенням лобних зон кори у процес сприйняття пов'язане фор­мування довільної уваги. Це визначається роллю лобних зон в аналізі словесних сигналів, прийнятті рішення і організації діяльності. Саме лобні відділи кори є тим апаратом, що забезпечує складні форми активації, які зумовлюються мовними інструкціями і лежать в основі довільної уваги.

Становлення функцій центральної нервової системи процес трива­лий, який охоплює весь шкільний вік. Особливості функціонування ви­щих відділів центральної нервової системи у дітей молодшого шкільно­го віку значною мірою визначають специфіку таких найважливіших пси­хічних функцій, як сприйняття і увага. Формування фізіологічних ме­ханізмів, які лежать в основі реалізації цих функцій, пов'язане з визрі­ванням різних відділів кори великого мозку, становленням її головної, регулюючої ролі в кірково-підкірковій взаємодії.

У період морфофункціонального дозрівання вищих відділів цент­ральної нервової системи дуже велика пластичність мозку.

Інформація, яка надходить із зовнішнього світу, є тим вирішальним фактором, який приводить в дію пластичні механізми і сприяє прогре­сивному морфофункціональному розвиткові мозку, реалізації тих коло­сальних потенціальних можливостей, які дає мозок. В шкільному віці, коли завершується морфофункціональне визрівання кори і складаються характерні для дорослих кірково-підкіркові взаємовідносини, відновлюються характерні для цього індивіда типологічні особливості. Проте, хоч якості нервових процесів генетично визначені наперед, у процесі життєдіяльності під впливом зовнішніх дій вони можуть бути істотно змінені. В процесі діяльності можна підвищити швидкість перебігу не­рвових процесів, їхню рухливість і їхню силу. Спрямовані впливи на ос­новні якості нервових процесів в дитячому віці найбільш ефективні, вони можуть істотно впливати на формування типологічних особливостей і на характер поведінки дитини.

У поведінці підлітків відмічається очевидна перевага збудження. Реакції за силою і характером часто неадекватні подразникам, які їх зумовили. З'являється широка генералізація збудження: всі реакції суп­роводжуються додатковими супутніми рухами рук, ніг і тулуба. Процес утворення умовних зв'язків на словесні сигнали утруднюється, що зму­шує припускати послаблення вищого функціонального рівня кіркової діяль­ності — другої сигнальної системи. Різкі порушення вегетативних функцій, серцебиття, судинні розлади, задишка є показником посилення підкіркових впливів і послаблення тонусу кори великого мозку. У період статевого дозрівання спостерігається ослаблення всіх видів внутріш­нього гальмування.

Для юнацького віку характерні високий ступінь функціональної дос­коналості нервової системи, велика рухливість нервових процесів.

3. Сон та його гігієнічне значення

Для нормального розвитку нервової системи дітей велике значен­ня має організація режиму дня, тобто правильне чергування праці, відпо­чинку і сну.

Сон— специфічний стан центральної нервової системи, який супроводиться складними фізіологічними процесами. Під час сну втрачаєть­ся активний зв'язок з навколишнім середовищем. Електрофізіологічни­ми дослідженнями встановлено наявність двох фаз сну. У стані повільно­го сну, який настає відразу після засипання, сповільнюється частота дихання і скорочення серця, знижується тонус скелетних м'язів, знижується температура тіла, сповільнюється обмін речовин і енергії. Че­рез 1-1,5 години повільний сон змінюється швидким—дихання і скоро­чення серця стають швидкими, активізується діяльність внутрішніх органів, спостерігаються окремі мимовільні скорочення деяких груп м'язів. Швидкий сон триває 10-15 хвилин. За 7-8 годин сну настає 4-5 змін циклів сну.

Згідно з уявленнями І.П. Павлова, сон за своєю фізіологічною сут­тю є гальмуванням, яке поширюється по корі і підкіркових утвореннях мозку. При цьому активний сон розвивається під впливом гальмівних умовних подразників, а пасивний — при обмеженні потоку аферентних імпульсів у кору великого мозку. У стовбурі головного мозку знаходять­ся центри, з якими пов'язані неспання і сон. Підтримання стану неспан­ня зв'язане з активізуючими впливами, що йдуть в кору великого мозку із ретикулярної формації стовбура мозку. Перетинання мозку вище ре­тикулярної формації викликає у тварин безперервний сон.

Настання сну зв'язують із збудженням структур, які розташовані в області згір'я. Ці структури пригнічують активність ретикулярної фор­мації. Зміна неспання і сну повторює добовий природний ритм — зміну дня і ночі, до якого пристосувалися живі організми. Ще одна причина сну — втома.Сон може настати умовно-рефлекторно, а також при гу­моральній регуляції зміни сну і неспання — при дії біологічно активних речовин, вміст яких змінюється протягом доби.

На загальному фоні гальмування кіркових клітин залишаються ділянки, що перебувають у стані активності. Діяльність цих незагальмованих ділянок може викликати суб'єктивні переживання, які людина сприймає як сновидіння. Сновидіння— це комбінація вражень, які виникають під час сну і зберігаються в мозку. І.М.Сєченов називав сновидіння небувалими комбінаціями колишніх вражень. Уві сні нормальні функціональні зв'язки між окремими групами клітин кори великого моз­ку порушуються (більшість з них перебуває в стані гальмування). Цим пояснюється незвичайний, часом фантастичний характер сновидінь.

Інтенсивність кіркового гальмування під час сну не залишається постійною. Подразнення із зовнішнього і внутрішнього середовища, які діють на сплячу людину, можуть приводити окремі ділянки кори голов­ного мозку в стан неспання. Звичайно перед засинанням людина нама­гається усунути усі подразники, які можуть заважати міцному сну: га­сить світло, вимикає радіо тощо. Проте усунути всі подразники немож­ливо. Під час сну подразнення продовжують надходити в центральну нервову систему від рецепторів шлунка, кишечнику, серця, нирок та інших внутрішніх органів. Якщо перевантажити шлунок перед сном їжею, то майже завжди сон супроводжується страхітливими сновидіннями. Не­зручне положення тіла також може стати джерелом подразнень, які надходять до кори півкуль головного мозку і збуджують певні групи її клітин. Внаслідок цього в мозку розгальмовуються сліди пережитих в минулому вражень, з яких і будуються наші сновидіння. Отже, снови­діння є результатом своєрідної діяльності незагальмованих ділянок кори головного мозку, змінами відображень навколишньої дійсності.

4. Порушення вищої нервової діяльності дітей шкільного віку та їх профілактика

Найпоширенішим порушенням діяльності вищої нервової системи є неврози.У наш час в різних країнах, у тому числі й в Україні, серед дитячого і дорослого населення відмічається досить високий рівень захворюваності на неврози. Це пов'язано з впливом різних чинників, зокрема невідповідністю сучасного рівня науково-технічного прогресу ступеню розвитку психофізичної адаптації організму людей, особливо дітей і підлітків.

Великий обсяг інформації, передбачений новими шкільними про­грамами, необхідність постійного її осмислення, засвоєння і запам'ято­вування, вимога володіння сучасними технічними засобами, викликана комп'ютеризацією навчальних курсів тощо — це реалії сучасного буття учня середнього загальноосвітнього навчального закладу. Сучасний темп навчання і життєдіяльності дітей і підлітків потребує від них знач­них нервово-психічних затрат, які на фоні зменшення фізичних наванта­жень, поганого харчування і екологічних катаклізмів стають фактора­ми виникнення у них невротичних розладів.

Проблему неврозів досліджував відомий фізіолог І.П.Павлов. Вста­новлені ним три основні причини виникнення функціональних неврозів у тварин (перенапруження процесів збудження, гальмування або їхньої рухливості) викликають неврози в людей.

Невроз—психогенний (як правило, конфліктогенний) нервово-пси­хічний розлад, який виникає в результаті ускладнення особливо важли­вих для людини життєвих ситуацій. Він виявляється у специфічних клінічних феноменах за відсутності психотичних явищ.

Для неврозу характерні такі ознаки:

1) наявність психогенної причини захворювання, яка пов'язана з особливостями міжособистісних стосунків в соціальному оточенні (класі,

сім'ї тощо);

2)домінування емоційних і соматовегетативних порушень в клінічній картині неврозу як специфічних виявів цього захворювання;

3)зворотність клінічних розладів після тривалого відпочинку, соціо- і психотерапії, загальнозміцнюючого і транквілізуючого (заспокійливого) лікування.

Таким чином, очевидно, що при неврозах не змінюється анатоміч­на цілісність ЦНС, а спостерігаються лише функціональні розлади. Це відрізняє їх від органічних захворювань нервової системи, при яких по­рушення її діяльності обумовлюється пошкодженням нервової тканини.

Характерною особливістю неврозу є усвідомлення хворим своїх порушень, здатність керувати своєю поведінкою та адекватно оцінюва­ти дійсність.

Виникнення неврозів прискорюють специфічні особистісні якості, індивідуально-типологічні особливості ВИД, а також психофізична ослабленість в результаті захворювань, виснаження, інтоксикації тощо. Отже, причина виникнення неврозу зумовлюється взаємодією психо-травмуючої ситуації з вихідними характеристиками особистості.

Сучасна класифікація неврозів базується на особливостях клінічних проявів хвороби. Виділяють неврастенію, невроз нав'язливих станів та істеричний невроз.

Неврастенія є однією з найбільш поширених форм неврозів. Для неї є характерне поєднання підвищеної збудливості та дратівливості зі втомою та виснаженням, що швидко розвиваються. Найчастіше при­чинами неврастенії у дітей та підлітків є надмірні емоційні реакції, що є результатом несприятливої сімейної атмосфери, тривалого хвилюван­ня, фізичного та розумового перенапружень. Захворювання може три­вати декілька місяців, а за наявності причин, які виснажують організм, набирає ознак хронічного і протікає протягом багатьох років. Сприяють одужанню усунення дії негативних факторів, відпочинок та лікування.

Невроз нав'язливих станів характеризується появою в процесі мислення ідей, уявлень, потягів, сумнівів, спогадів супротив бажанню людини. Незважаючи на критичне ставлення до нав'язливих явищ, лю­дина не може їх позбутися зусиллям волі. Частими проявами цієї форми неврозу є фобічні розлади, наприклад, страх захворіти невиліковною хворобою, страх смерті тощо. Зустрічаються нав'язливий страх висо­ти, сходів, тісних приміщень. Такі переживання є причиною розвитку стану безнадійності, нерішучості, розгубленості. Ще одним яскравим прикладом нав'язливих станів є віра в забобони. У здорової людини також інколи виникають нав'язливі сумніви чи побоювання, але вони є короткочасними, легко долаються і не підпорядковують собі її поведін­ку. Невроз нав'язливих станів найчастіше виявляється в дорослих лю­дей, проте формується у дитячому і підлітковому віці.

Істеричний невроз характеризується надзвичайно високою чут­ливістю до дії зовнішніх подразників, бурхливими проявами експресив­ності, емоційних та рухових реакцій. Настрій у істериків нестійкий, ха­рактерними є швидкий перехід від сліз до сміху і навпаки, а також схильність до фантазування. У них можуть виникати різні емоційні роз­лади, що виявляються в театральних позах, голосних зітханнях, стого­нах, заламуванні рук, вириванні волосся. Вегетативні розлади виявля­ються у вигляді порушень діяльності шлунково-кишкового тракту (ги­кавка, блювання тощо). До сенсомоторних розладів насамперед нале­жать гіперкінезії (тремтіння рук, ніг, усього тіла), парези, тимчасові розлади мовлення. Ці розлади не пов'язані з органічними враженнями цен­тральної нервової системи і мають функціональний характер.

Слід зазначити, що в дітей та підлітків зустрічаються також так звані системні неврози. Вони доповнюють симптоматику якогось пев­ного неврозу ще й такими виявами, як розлади мовлення, нетримання сечі тощо.

У 60-ті роки XX ст. у медичній, психологічній, педагогічній літера­турі з'явився новий термін "шкільний невроз". Він характеризується багатьма симптомами (плаксивістю, втратою апетиту, надмірною пітли­вістю, розладами сну, порушенням мовлення тощо), серед яких доміну­ють стійкий страх перед школою і небажання її відвідувати. Характер­но, що симптоми посилюються не лише в тій ситуації, коли потрібно йти до школи, але й при звичайному згадуванні про неї. Прояви клінічної картини цього неврозу можуть зустрічатися і в цілком здорових дітей, проте специфічне поєднання симптомів "шкільного неврозу" відрізняєть­ся від звичайної вередливості чи впертості. Для запобігання виникнен­ню і розвитку "шкільного неврозу" потрібно в дошкільний період інтелек­туально, морально і фізично готувати дітей до школи: залучати до відві­дування підготовчої групи дитячого садка, привчаючи їх до життя в колек­тиві, вдома гратися з дітьми "у школу", вчити їх читати, писати тощо.

1983 року М.М.Ханашвілі, досліджуючи проблему неврозів, ввів поняття "інформаційний невроз". Причиною його він визначив одно­часну дію тріади таких чинників, як надлишок інформації, нестача часу для її сприймання та обробки і висока мотивація, тобто бажання її зас­воєння. Інформаційні неврози виникають у школярів у період семестро­вих заліків, випускних іспитів, у обдарованих дітей — під час підготов­ки до конкурсів, олімпіад тощо.

Особливої актуальності серед науковців, педагогічної громадсь­кості та батьків набуло питання про попередження дидактогенних нер­вово-психічних станів. Вони виникають тоді, коли педагог погано по­інформований про психофізіологічні особливості учнів і про дію слова як фізіологічного подразника. Спілкуючись з учнями, педагог постійно (свідомо чи несвідомо) впливає на психічний стан своїх вихованців, здатен одним словом, жестом чи вчинком викликати позитивний або нега­тивний відгук з боку окремого учня чи всього класу. Таким чином, дидактогенні неврози, або дидактогенії, — це психогенні порушення працездатності або здоров'я дитини чи підлітка, викликані непрофесій­ними діями вчителя (чи педагогічного колективу) у процесі організації навчання чи виховання. До таких дій, крім негативних комунікативних впливів, слід віднести такі фактори, як обсяг навчального навантажен­ня, характер розкладу, особливості організації навчання (на уроці, під час четвертних чи семестрових заліків, іспитів) та відпочинку (під час перерви, вихідних, канікул).

Учителю слід пам'ятати, що в дітей нервова система більш збуд­лива, ніж у дорослих, унаслідок чого вона швидше виснажується. Цю особливість центральної нервової системи дітей потрібно враховувати при організації навчально-виховної роботи у школі. Так, якщо на уроці довгий час займаються одноманітною розумовою працею, при якій збуджуються одні й ті самі ділянки ЦНС, то остання швидко стомлюєть­ся і діяльність її дуже утруднюється. В результаті в дітей знижується інтерес, увага і взагалі їх працездатність. Тому на уроках учитель му­сить застосовувати різні методи і прийоми роботи, тривалість кожного з яких повинна бути по можливості невеликою. При зміні методів і видів роботи навантаження з одних ділянок ЦНС переноситься на інші, і тому значно віддаляється час настання її стомлення. З цією ж метою після тривалої розумової праці слід влаштовувати перерви, проводити фізкультхвилинки, протягом яких нервові центри, що посилено працювали, мог­ли б відпочити.

Загальна атмосфера в шкільному закладі повинна визначатися доброзичливим ставленням учасників навчального процесу один до одного, базуватися на повазі як до вчителя, так і до учня, послідовності й розумності вимог, громадянській порядності й чесності.

Важливою умовою запобігання порушенням нервової системи у дітей і підлітків є гігієнічна організація сну. Сон — це найбільш повно­цінний відпочинок для організму. Позитивні зміни у функціональномуорганізму відбуваються лише за умови достатньої тривалості сну, дот­риманні режиму засинання і прокидання (табл. 18).

Таблиця 18. Кількість годин сну, яка необхідна школяру залежно від віку

Вік Кількість годин сну на добу Примітки
6-7 років 12-13 Денний сон ■— один раз на день
8-10 років 11-12 років 13-14 років 15-16 років 11-12 10-11 9,5-10 9-9,5 Денний сон — за медичними вказівками

Повноцінність відпочинку під час сну залежить від виду діяльності дитини перед сном, гігієнічного стану приміщення, години останнього прийому їжі. Дуже корисна перед сном спокійна прогулянка на свіжому повітрі (20-30 хв.), яку можна використати для спілкування з дитиною.

Неприпустимо, щоб незадовго до сну діти разом з дорослими ди­вилися телепередачі, читали художню літературу, яка надто збуджує їхню нервову систему. Це може стати причиною утруднення засинання і неспокійного сну. Проміжок часу між вечерею і сном має становити не менш як 2 години.

Дитина повинна спати в добре провітреному приміщенні. Постіль має бути обов'язково окремою, широкою і досить жорсткою аби запобіг­ти вадам постави. Недосипання, якщо воно навіть незначне, але часто повторюється, негативно позначається на функціональному стані не­рвової системи, знижує опірність організму до втоми, погіршує успіш­ність у навчанні. Кумульоване недосипання є частою причиною неврозів.

Лікувати неврози у дітей має лікар ^Завдання тих, хто оточує, ви­ховує і навчає дітей — здійснювати профілактику подібних порушень і створювати обстановку, що сприяє усуненню або пом'якшенню дії травмуючих чинників, не допускати непрофесіоналізму у ставленні до дітей, оцінюванні результатів їх навчальних досягнень. Саме ці проблеми дос­ліджує така наука, як психогігієна.

Психогігієна школярів вивчає різні аспекти прояву процесу навчан­ня на психіку дітей і пов'язана з проблемами виховання.

При роботі з дітьми різних вікових груп необхідно враховувати їх індивідуально-типологічні особливості та закономірності розвитку на різних етапах онтогенезу.

У молодшому шкільному віці дуже важливо сформувати у дітей позитивні мотивації до навчання, спілкування з педагогами та однолітка­ми. Необхідно, щоб учні отримували задоволення від розумової праці, відчували радість пізнання нового. Великого значення набувають спільні зусилля батьків та вчителів, спокійна і доброзичлива атмосфера в сім'ї, формування навичок раціональної організації режиму дня.

У період статевого дозрівання в організмі підлітків відбуваються функціональні зміни більшості систем та органів. Значні зміни відбува­ються й у їх ВНД. Типовими проявами поведінки у цьому віці є не­врівноваженість (у мисленні, почуттях, вчинках), швидка втомлюваність і надмірна дратівливість, поява сексуальних потягів.

В пубертатний період зростає чутливість до дії таких негативних чинників, як нераціональне співвідношення між розумовою та фізичною діяльністю, неповноцінний відпочинок, конфлікти, недостатнє перебування на свіжому повітрі, порушення режиму дня тощо. Тяжкі і небезпечні наслідки для здоров'я і життя підлітка можуть бути спричинені вживан­ням наркотичних речовин, алкоголю, тютюнокурінням. Розлади психіки у підлітків можуть викликати негативні емоції внаслідок несправедли­вого ставлення до них, байдужості або, навпаки, надокучливої опіки, упередженої оцінки їх особистості чи результатів діяльності.

Педагогам і батькам дуже важливо знайти такі форми і методи роботи, які були б цікаві для підлітків, переключали їхню увагу на різно­манітні види діяльності, відволікали від сексуальних переживань, змен­шували гостроту проблем психологічного та морально-етичного харак­теру, розкривали їхні здібності та гармонізували розвиток особистості.

Наши рекомендации