Основні групи навичок письма
Письмо – комплексний вид навчальної діяльності. Воно складається з цілої низки структурних компонентів, багатьох правил і умінь, оволодіння якими – складний, тривалий і нелегкий процес не тільки для шестирічних, а й взагалі для учнів початкових класів. Дитина, навчаючись писати, по суті повинна оволодіти трьома основними групами навичок, а саме:
а) технічними – правильно користуватися письмовим знаряддям, координувати рухи руки, дотримуватися гігієнічних правил;
б) графічними – правильно зображувати окремі букви, склади, слова, писати букви з необхідним нахилом, розміщувати їх рівномірно в слові і в рядку , правильно з’єднувати, дотримуватися визначеної віддалі між словами;
в) орфографічними – правильно визначати звуковий і буквений склад слів, коментувати їх написання, самостійно добирати слова.
Навички письма і їх труднощі.
Зіставимо деякі навички письма:
1. Під час письма дитина тримає зошит похило.
2. Дитина нахиляється над зошитом.
3. Під час письма передпліччя обох рук на столі, дитина спирається на лікоть правої руки, працюють тільки пальці, дрібні м’язи п’ясті, права рука закриває нижню частину зошита.
Отже технічні навички письма мають свою специфіку, свої труднощі. Не менш складні і графічні навички. Щоб у дитини формувалася графічна навичка, в неї мають утворитися потрібні умовні рефлекси, асоціації між тим, що вона чує, уявляє, говорить, і тим, що відтворює (складом, словом, звуком). Щоб написати тільки одне слово, дитина повинна виконати цілий ряд операцій: аналізувати звуковий склад слова, встановити послідовність звуків у слові, уточнити звукофонеми, відокремити їх від близьких за звучанням, диференціювати збіг приголосних, швидко ,,перешифрувати” фонеми в графеми.
У процесі письма утворюються зв’язки між елементами мови й рухами, потрібними для їх позначення на письмі. Саме під час утворення цих зв’язків дитина зустрічається з великими труднощами, які зумовлюються високою рухливістю руки, пальців, п’ясті, передпліччя. Кожна ланка руки може рухатись досить швидко і в різних напрямках. Чим рухливі ший орган і чим більша кількість його частин з високою рухливістю бере участь у виконанні рухів, тим складнішими й різноманітнішими виявляються сигнали, які йдуть з периферії до рухового аналізатора, і тим важче забезпечити точність рухів.
Рухи руки гальмуються під впливом зовнішніх факторів: рух за інерцією, важкість самої руки, протидія паперу, одягу, тобто цілий комплекс силових взаємодій, які заважають точному виконанню руху. Щоб запобігти відхиленню руки, дитина мимоволі напружує м’язи, рука втрачає свою рухливість, виникають різні помилки. Отже, щоб дитина навчилася писати, вона насамперед повинна навчитися виконувати рухи легко, вільно, без зайвого м’язового напруження.
Не вміючи добре координувати рух руки, дитина часто механічно в пришвидшеному темпі виконує рухи вгору, вниз, праворуч, ліворуч, змінюючи при цьому не тільки положення руки, а й флангів пальців. І чим швидше вона намагається це зробити, тим очевиднішими стають її відхилення у зображенні певного символу. Форма, розмір, нахил, рух руки на рядку – все це вимагає від дитини зусиль напруження уваги і часу для засвоєння. Якщо за таких умов засвоюються неправильні навички, то виправити їх важко.
Особливості й труднощі письма полягають у необхідності одночасного розвитку рухів руки й очей. Виконання рухів контролюється, корегується, управляється шляхом зіставлення результату з метою руху.
На початкових етапах оволодіння письмом, коли в дитини ще відсутні кінестатичні уявлення, рухи контролюються зором. Педагог пише потрібну букву на дошці, пояснює спосіб дії. Дитина стежить зором, мисленно аналізує структуру букви, в корі головного мозку в неї утворюється модель буквеного знака, який треба відтворити в зошиті. Написання букви в зошиті також супроводиться зоровим контролем, відбувається зорове зіставлення написаного із зразком і коригування величини, форми, положення букви на лінійці та її окремих частин. Дитина має справу з такими просторовими відношеннями як справа, зліва, вгорі, внизу, під лінією, на лінії, посередині рядка та інше. Орієнтування на сторінці зошита, утворення рефлексу на відношення, координація рухів руки, зору дається дитині досить важко.
Учитель має враховувати специфіку самого процесу письма, як складного комплексу дій для того, хто буде ним оволодівати, особливостей системи знаків, які має дитина засвоїти і набути навичок самостійного їх використання.
Першокласники опановують два алфавіта – друкований і писаний, а в алфавітах – накреслення малих і великих букв. Під час формування графічних навичок письма, як і будь-яких навичок, у корі великих півкуль голови дитини створюються відповідні нервові зв’язки, умовні рефлекси, асоціації між почутим, вимовленим і побаченим словом, складом, буквою. Одночасно з реагуванням на той чи інший знак-символ дитина має виконати ряд правил: сісти за парту відповідно до вимог гігієни; розташувати зошит, взяти ручку і тільки після цього, дивлячись на зразок, приступити до написання букви. Рухи під час зображення букв, складів, слів залежить від фізичного розвитку дитини, попередньої підготовки, взагалі психологічної готовності до навчання. Треба враховувати те, що в частини першокласників недостатньо розвинена права рука, пальці не можуть протягом тривалого часу виконувати необхідні рухи. Складність і багатоплановість дій при одночасному дотриманні декількох правил викликає у дітей напруження руки, а інколи і скованість усього тіла. Як наслідок рука втрачає свою рухливість, письмо уповільнюється, а вимога вчителя писати швидше приводить до гірших, а не кращих результатів. Тому в першому півріччі для першокласників письмо має бути повільним. Таку вимогу ставив К.Д. Ушинський, перед учителями, які навчали дітей 8-9 річного віку. Він радив зразу міцно закладати основи навичок письма, закріплюючи звичку до правильного сидіння ,,Всі ці звички надзвичайно важливі для здоров’я дитини і для ходу самого навчання. Вони набагато легше засвоюються дітям тепер, при перших легких завданнях, ніж пізніше, коли ці завдання стануть досить складними і займуть всю увагу дитини… Навчивши дитину триматися прямо, ми збережемо дуже багато часу пізніше, позбавимо себе від необхідності безперервних зауважень”.
Навичка письма тісно пов’язаний з навичками читання. Якщо дитина погано читає, йому важко опановувати письмо, тому що слідом за навичкою складового читання формується навик складового письма: списуючи або готуючи до письма слово, складене на складальному полотні, діти запам’ятовують і відтворюють його не по буквах, а по складах. Це важливо і для читання, і для слогоделения, і для майбутніх вправ у виділенні ненаголошених голосних і їх перевірки, тобто для розвитку орфографічних навичок.
Повільно читаючі діти навіть у процесі письма занадто багато зусиль витрачають на читання того, що пишуть, і це негативно позначається на результатах письма. При хорошому читанні пишучий дитина все зосереджує увагу на процесах письма, і навик письма формується успішніше.
Велике значення як для письма, так і для читання також і загального мовного розвитку школяра: багатства словника, вміння будувати речення, різноманітності використовуваних синтаксичних конструкцій, логічних зв’язків у зв’язного мовлення. Пізніше, коли діти вже оволодіють більш або менш стійким навичкою письмового вираження власних думок, письмовий навик буде чинити істотний вплив на мову, на мислення, на процес висловлювання думок в мовних формах.
Повернемося, однак, до рухової стороні письмового навички. У формуванні графічного навчання можуть бути виділені наступні етапи:
а) заштриховка фігур, обведення трафаретів і інші вправи, спрямовані на вироблення уміння дотримуватися рядку, потрібним чином розташовувати і тримати письмові приладдя, вести пряму лінію і закруглювати її, порівнювати довжину лінії і тому подібне.;
б) письмо елементів букв: палички короткою і довгою, загинів, петель в пряму;
в) письмо окремих букв – маленьких і великих – без з’єднання з іншими літерами;
г) письмо сполучення букв, складів, лист цілих слів, з метою вироблення навичок сполучення букв.
Кінцева мета формування рухової боку графічного навички полягає у виробленні плавних і швидких, ритмічних коливальних рухів кисті руки, на які накладаються додаткові мікрорухи, відповідно до кожної окремої літерою.
Але в період навчання грамоті вчитель не може ставити перед учнями такого завдання. Тут зоровий образ кожної букви визначає порядок її написання. Перш ніж писати букву, учень подумки уявляє собі, як він її напише, а нерідко робить потрібні руху рукою без паперу – ,,обводить” букву в повітрі. Учень копіює зразки букв, аналізує їх складу, усно каже, в якому порядку він ,,креслить” літеру; вчитель сідає поруч з учнем, бере його руку у свою і пише літеру (або літери) його рукою, передаючи таким чином йому своє вміння.
Руховий навик письма (як, втім, і орфографічний навик), на відміну від навички читання. В період навчання грамоті дитина витрачає на технічну сторону письма величезні фізичні зусилля, а неминучі на цьому етапі невдачі переживаються школярем дуже гостро.
До кінця букварного періоду учні встигають протягом уроку записати до 20 слів, тобто приблизно до 100-120 знаків або прописних букв (якщо врахувати, що безпосередньо письмо на уроці займає приблизно 2/3, часу, тоб то. 30 хвилин, то швидкість письма складає приблизно до чотирьох букв в хвилину).
Графічні навички
Графічні навички потребують оволодіння дитиною цілого ряду усвідомлених дій у правильному зображенні елементів букви, самої букви, поєднанні її з наступними. Для прикладу наведемо тільки перелік дій, які має виконати дитина, передаючи на письмі перший найпростіший елемент рядкової букви:
а) відступити від початку сторінки або попередньої букви на таку відстань, щоб була рівномірність, тобто зробити такий проміжок на рядку, щоб помістилась рядкова буква о чи и;
б) розпочати писати точно від верхньої рядкової лінії, не виходячи за неї і не залишаючи просвіт між початком і верхньою рядковою лінією;
в) верхню частину елемента писати у вигляді прямої, не згинаючи і не ламаючи її;
г) при проведенні лінії не робити натиску, вести зверху – вниз, а не навпаки;
д) проводити пряму лінію з невеликим нахилом праворуч;
е) в нижній частинці елемента зробити таке закруглення, як і в зразку, не звужуючи і не розширюючи його;
є) довести лінію точно до нижньої рядкової лінії, не залишаючи просвіту між ними;
ж) провести поєднувальну лінію вгору до половини висоти елемента і на такій же відстані праворуч;
з) при зв’язному письмі елементів провести поєднувальну лінію від першого елемента до верхньої рядкової таким чином, щоб при написанні другого елемента поєднання між ними і першим елементом виявилося на половині висоти другого елемента.
Як бачимо, тут дитина свідомо має проконтролювати дев’ять особливостей у зображенні одного найпростішого елемента, не забуваючи і про технічні правила письма. І поки ці дії набудуть автоматизації, учневі доведеться виконувати величезну кількість вправ
Гігієнічні норми
Заняття з підготовки руки дитини до письма потребують додержання певних гігієнічних вимог. Дотримання гігієнічних правил в першу чергу забезпечує охорону здоров’я дитини. Відомо, що сильне схиляння дитини призводить до стиснення грудної клітки, утруднює нормальне дихання, погіршує кровообіг. А переміщення центра ваги вперед змушує напружуватись м’язи тулуба, низький нахил голови утруднює кровообіг у потилиці і викликає прилив крові до очей; неправильне розташування зошита – напруження очей.
Систематичне порушення гігієнічних правил може призвести до погіршення зору і викривлення хребта. Отже, основну увагу вчитель повинен приділити правильному розташуванню дітей за партою, сидіти так, щоб весь корпус вільно знаходився на стільці, спина при цьому має бути випрямлена; підошви ніг мусять стояти на підлозі або підставці, руки лежати на столі або парті до ліктя, тільки кінчики ліктів на 1-2 сантиметри можуть звисати з краю парти.
Зошит лежить похило (вліво), кут нахилу нижнього кінця сторінки по відношенню до лінії парти становить приблизно 250; нижній лівий кут сторінки, на якій пише учень має знаходитись навпроти середини грудей. Поступово заповнюючи сторінку, дитина лівою рукою пересуває зошит вгору ліворуч.
Особливої уваги заслуговує і такий елемент в письмі, як ручка. Залежно від місцевих умов вчитель може вибрати для письма свого класу або авторучку відповідного розміру або кулькову ручку, але всі учні мають користуватися однаковими знаряддями письма.
Ручка повинна бути певної товщини (8 мм), довжина (11-15 см) без випуклих граней на 2-3 см від початку кульки.
Ручку дитина притримує трьома пальцями: великим, середнім і вказівним, кут нахилу кулькової ручки доходить до 70-750, щоб паста легко виходила з кульки. Кінець ручки спрямований до плеча. Пальці від кінця кульки знаходяться на відстані 2-2,5 см. Великий палець тримати легко зігнутим, притримуючи ним ручку з лівого боку і дещо вище вказівного пальця. Вказівний палець тримати легко зігнутим зверху ручки, без напруження, середній палець притримує ручку з правого боку; останні два пальці тримати зігнутими, не притискуючи їх до долоні.
Притримувати кисть руки, злегка опираючись на нігтьові фаланги двох останніх пальців таким чином, що між ребром кисті і поверхнею парти залишався просвіт.