Придворно-світська музика

Поширеними в Київській Русі були й різноманітні види світського музикування. У звичаях княжого двору та військового побуту було супроводження музикою офіційних церемоній, вона лунала під час княжих застіль. На думку дослідників музичної культури Київської Русі, князі утримували при дворі професійних музикантів-інструменталістів, співаків, танцюристів. їх називали скоморохами. Про це можна судити за фресками Софійського собору. На одній із них зображений музикант зі струнним смичковим інструментом на кшталт середньовічного фіделя (попередника віоли), на інших — група виконавців із духовими та щипковими інструментами. У цьому гурті можна помітити скоморохів-танцюристів.

Різноманітним був інструментарій скоморохів. Ось як описав його в «Повісті минулих літ» Нестор Літописець: «...и оудариша в соптьли, в гусли и бубньї, начаша ихь играти». Цей перелік можна доповнити гудками, дерев’яними трубами, парними сопілками, флейтами Пана*.

Окрім палацових ансамблів, при княжому дворі існували й військові оркестри. Провідними музичними інструментами, що входили до їх складу, були суренки, бубни й труби.

Особливе місце в княжому побуті Київської Русі посідали героїчні величальні пісні. їх виконували при зустрічі князя з ратного походу, під час сходження на княжий престол. Такі пісні згодом змінились на здравиці на честь князя, патріарха або інших визначних осіб держави. Цей пісенний жанр музична культура Київської Русі запозичила у Візантії, де існувала особлива традиція вшановування імператора.

Героїчні величальні пісні знайшли відображення у відомій літературній пам’ятці Київської Русі кінця XII ст.— «Слові о полку Ігоревім», де уславлювалися князі, їхні подвиги, оспівувалась рідна земля. Про стосунок цього твору до музичного мистецтва свідчать численні посилання на співця Бояна, який виконував його в супроводі гри на гуслах.