Поняття про методи та прийоми виховання. Класифікація методів виховання
Метод виховання — це спосіб впливу вихователя на свідомість, волю і поведінку вихованця з метою формування у нього стійких переконань і певних норм поведінки.
Прийом виховання є складовою методу і визначає шляхи реалізації вимог методів виховання.
Важливе місце у системі засобів виховання, які підвищують дієвість тих чи інших методів, посідають: праця, природа, національні здобутки (казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.).
Класифікація методів виховання:
Методи, прийоми і засоби виховання перебувають в діалектичному зв'язку і створюють певну систему впливу на вихованців.
Внутрішня змістовна сутність методів, прийомів і засобів виховання, їх використання зумовлюються метою і завданнями виховання.
Методи виховання класифікують залеяшо від їх функціональної спрямованості. Спираючись на це, виділяють такі групи методів виховання.
Методи формування свідомості і переконань.
Методи організації діяльності і формування поведінки.
Методи стимулювання та коригування поведінки і діяльності особистості.
3.2.3. Методи формування свідомості й переконань
У демократичному суспільстві, де взаємини між людьми ґрунтуються передусім на засадах гуманізму, повноцінна діяльність кожної особистості може бути ефективною, якщо вона спирається на свідомість і переконання. Тому група методів, спрямована на формування цих якостей, є визначальною. До неї належать: переконування, приклад, вимога.
Переконування як метод виховання реалізується завдяки низці прийомів. Слід зауважити, що прийоми можуть виступати складовою певного методу, а також виконувати функцію самостійного методу. В цьому разі вимоги методу переконування моясуть бути реалізовані шляхом системи таких прийомів: пояснення, розкриття можливих наслідків діяльності, бесіда, умовляння, диспут, звернення до почуттів совісті і честі.
Пояснення передбачає розкриття сутності норм і правил поведінки з метою регулювання наступної діяльності. Наприклад: пояснення правил поведінки вихованця в класі, в громадських місцях та ін. Ця діяльність вихователя довготривала, вимагає від нього терпіння і наполегливості та врахування вікових й індивідуальних особливостей вихованців.
Певне місце у системі виховання і, зокрема, формування переконань особистості посідає прийом бесіди, який передбачає створення умов для усвідомлення особистістю сутності тих чи інших правил, норм поведінки.
Формуючи поведінку вихованців на засадах свідомості, в окремих випадках доречно вдаватись до прийому умовляння. Умовляння спрямоване на попередження навмисних дій вихованця з метою їх гальмування, враховуючи індивідуальні особливості його соціально-психічного розвитку.
У системі виховної роботи з учнями старшого шкільного віку необхідно формувати переконання щодо складних моральних категорій. Оскільки вихованці цього віку мають значний соціальний досвід, певною мірою сформовану здатність до самооцінки, слід вдатися до диспуту як специфічного прийому формування свідомості і переконань. Хоча диспут може виступати і як самостійний метод, і навіть як своєрідна форма виховної роботи.
Диспут — це прийом формування переконань і свідомої поведінки шляхом суперечки, дискусії у процесі вербального спілкування з членами первинного колективу, іншої соціальної групи.
Важливе значення у соціально-психічному становленні особистості мають такі моральні категорії, як совість, сумління та честь.
Совість — це категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям. Совість стоїть в одному ряді зі словом сумління, яке означає почуття і свідомість моральної відповідальності за свою поведінку і вчинки перед собою і перед суспільством. Тому педагогові, по-перше, необхідно наполегливо працювати над формуванням у вихованців почуття совісті і, по-друге, у процесі виховання свідомості й переконань вдаватися до прийому звертання до почуття совісті. У цьому самому ряді стоїть прийом звернення до почуттів честі. Честь — це категорія етики, що характеризує особистість з позиції готовності відстояти, підтримати достоїнство, репутацію свою особисту чи колективу, до якого вона належить. Це може бути честь сім'ї, дівчини, юнака, честь лікаря, вчителя, офіцера та ін. Поняття честі пов'язане певним чином з поняттям гідності.
Приклад — це метод виховання, який передбачає організацію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу соціального успадкування.
Суттєва роль педагога-вихователя у цьому процесі полягає в організації позитивного прикладу, своєрідного ідеалу, який зміг би захопити вихованця. Ідеал— поняття моральної свідомості і категорія етики, що містить в собі вищі моральні вимоги, можлива реалізація яких особистістю дала б їй змогу набути досконалості; образ найбільш цінного і величного в людині.
Прикладом для вихованця можуть бути: батьки, інші рідні і близькі дитини; учителі-вихователі; історичні національні персони; особистості, які оточують вихованців у щоденному житті; літературні персонажі, діячі науки і культури та ін. Важлива місія професійного вихователя у пошуках ідеального прикладу полягає в тому, щоб особа, персонаж, які мають послугувати прикладами для вихованця, були по-справжньому носіями морально-духовних цінностей, а не кон'юнктурними витворами біографів під впливом фальшивих ідей.
Виховна ефективність методів переконування і прикладу може бути достатньою за умов поєднання їх з методом вимог. Вимога — метод педагогічного впливу на свідомість вихованця з метою викликати, стимулювати або загальмувати окремі види його діяльності. Вимога відіграє суттєву роль на початковому етапі виховної роботи з колективом чи окремою особистістю, у процесі організації нових видів діяльності.
Вимоги можуть бути безпосередніми й опосередкованими. Безпосередня вимога спрямована на тих вихованців, від яких педагог вимагає конкретних дій. Опосередкована вимога спрямована на інших учнів, колектив, які можуть трансформувати вимогу для конкретної особистості. Застосування тих чи інших видів вимог залежить від педагогічних ситуацій та особливостей відносин між вихованцем і вихователем.
Вимога може бути прямою, якщо звернення педагога має чітку конкретну вказівку на певну дію і виражене в рішучій наполегливій манері за формулою: "Роби так і лише так" ("Візьми зошит з домашнім завданням і йди до дошки", "Прибери дбайливо класну кімнату").
У процесі використання прямих вимог необхідно дотримуватись певних правил.
Вимога має бути позитивною, тобто стимулювати вихованців до певних вчинків, а не забороняти, гальмувати їх дії.
Пряма вимога має бути однозначною, зрозумілою, конкретною, носити інструктивний характер.
Вимога-довіра — досить дієвий виховний засіб. Вона стимулює внутрішні сили особистості, яка починає відчувати важливість і корисність своїх дій, бажання виправдати довір'я педагога, прагнення утвердити себе в колективі.
Вимога-схвалення спрямована на стимулювання вихованців до позитивних дій. Оскільки у дітей молодшого і середнього шкільного віку недостатньо сформований психологічний механізм самооцінки, тому так важливо підтримувати вихованця, формувати в нього впевненість у власних силах і правильності своїх дій.
Вимога-порада, — це звернення до свідомості вихованця, містить певні рекомендації вихователя для самостійного прийняття вихованцями рішення щодо доцільності того чи іншого вчинку. Це дає вихованцеві можливість вибору, стимулює його самостійність.
Вимога-натяк є прихованою формою стимулювання дій вихованця. Ця вимога ґрунтується на довірливих взаєминах між педагогом і вихованцем та передбачає врахування його індивідуальних особливостей.
Умовна вимога полягає в тому, що певний вид діяльності, приємний для вихованця, постає своєрідним стимулом для діяльності особистості щодо виконання небажаного або більш важкого доручення.
Вимога в ігровому оформленні використовується в тих випадках, коли доводиться виконувати нецікаві доручення та долати труднощі, пов'язані нерідко з втомою вихованців.
Вимога-осуд використовується у тих випадках, коли негативна оцінка тих або інших дій вихованця постає в ролі психологічного гальма його негативних дій, вчинків і стимулює до позитивних дій.
Вимога-погроза спрямована на гальмування негативних дій, вчинків вихованців шляхом попередження про позбавлення їх можливості займатися приємним видом діяльності, користуватися певними правами членів колективу. Погроза є крайнім видом вимог, досить тонким інструментом впливу педагога на вихованців.