Вербальні методи навчання валеології

Лекція	Односторонній вид спілкування, який є дієвим способом забезпечення інформацією за короткий проміжок часу.
Розповідь	Ефективна, коли супроводжується демонструванням малюнків, таблиць, схем, слайдів. У процесі розповіді ставляться проблемні запитання, створюється проблемна ситуація. Проблемна ситуація може бути наслідком пропозиції зробити самостійний висновок на основі почутого, а також пропозиції використання для практичних цілей тих чи інших нових знань, що особливо важливо при викладанні валеології.
Метод систематизації	Стосується організації та упорядкування тем або огляду понять, щоб зробити їх значущими.
Обговорення	Дає сприятливу можливість для кожного висловити свої думки, погляди. Цей метод допомагає оцінити рівень розуміння матеріалу.
Використання засобів масової інформації	Використання газет, журналів, телепередач дозволяє бути критичними споживачами засобів масової інформації, розпізнавати різницю між фактом і вигадкою. Можна використати уривок із газетної статті для створення проблемної ситуації.
Використання додаткової літератури	Розвиваються навички самостійного здобуття знань, уміння орієнтуватися в різноманітності матеріалу, писати анотації, реферати, тези. Щоб зацікавити учнів вивченням теми, можна під час нового матеріалу зачитувати або переказувати найбільш цікаві фрагменти, факти, використовувати графіки, схеми і малюнки.
Використання валеологічних матеріалів, етнопедагогіки	Організація здорового способу життя, що є надбанням багатьох поколінь українського народу, зокрема спрямування ритму в харчуванні, фізичні вправи, загартування.
Дебати	Цей метод заохочує наводити переконливі аргументи.
Виступи з доповідями, повідомленнями	Дають можливість набути практичних навичок у пошуці джерел та упорядкуванні матеріалу. Студенти вчаться висловлюватися, вільно тримаючись перед аудиторією. Цей метод особливо цінний для тих, хто має проблеми з письмовим викладом матеріалу.
Взаємооцінка	Передбачає оцінювання знань одне одного, коментар відповіді. Студенти вчаться справедливо оцінювати роботу інших, нести відповідальність за свою оцінку.
Опитування	Під час опитування виникає високий ступінь участі, поглиблюється розуміння матеріалу; мислення стимулюється, спрямовується та розширюється, загострюється здатність до критичного мислення.

Методи регуляції життєдіяльності. Ця група методів базується на психофізіологічних процесах, які відбуваються в організмі людини таким чином: позасвідомо працює селезінка, печінка, білі кров'яні тільця та інші внутрішні органи організму, зокрема клітини мозку; несвідомо повертаємося під час сну, кричимо від болю, намагаємося продовжити рід, одержати насолоду, страждання; підсвідомо тривожимося за майбутнє, навіть без видимої причини, відчуваємо заборонені прагнення, підозрюємо, будуємо реальні чи нездійсненні плани; свідомо зберігаємо гроші в надійному банк}', користуємося літаками Аеросвіту, коли холодно, тепло одягаємося, говоримо компліменти, обираємо життєвий шлях.

Свідомість є особливим механізмом, який посилює потрібну в даний час модель у корі головного мозку, одночасно приторможуючи всі інші, що дає можливість постійно орієнтувати розум у просторі, часі, почуттях і обставинах.

Підсвідомість забезпечує дії за приторможеними моделями, виконує допоміжну роль, відстежує середовище та відновлює інформацію, закладену в пам'яті.

Сполучною ланкою між свідомістю та підсвідомістю є воля.

Для валеологічної освіти передусім необхідно навчити молоду людину дії самоусвідомлення, яке являє собою єдність трьох складових: пізнавальної (самопізнання), емоційно-оцінювальної (самоаналіз, самооцінка, самокритика) і дієво-вольової, регулятивної (саморегуляції).

У процесі самопізнання використовуються такі засоби: самоопитування – людина встановлює, у якій послідовності відбуваються зміни в самопочутті, знаходить взаємозв'язок між давністю розвитку подій і її відчуттями; порівняння – зіставлення зовнішньої інформації з власними почуттями і спогадами; використання валеологічної літератури, консультації з педагогом - валеологом, а в разі потреби з лікарем.

Самоаналіз – практична оцінка результатів власної діяльності, ступеня досягнення заданих цілей, установлення причинно-наслідкових зв'язків на шляху досягнення валеологічної мети.

Приклад самоаналізу – за А.Любецьким: Людина відчуває дискомфорт, пов'язаний із неправильним харчуванням, і аналізує свої відчуття.

Пов'язана із самоаналізом самооцінка – це осмислення особистістю самої себе, організації власної життєдіяльності, психічного і фізичного самопочуття, що є одним із важливих регуляторів її поведінки.

Самокритика– опрацювання результатів самоаналізу та самооцінки.

Результати самокритики можуть бути негативними, що викликає невдоволення собою, образу і злість. Почуття провини негативно відбивається на стані здоров'я, і в цьому випадку важливо не втратити надії і переконати себе в необхідності пошуків нових шляхів реалізації цілей. Позитивні результати – схвалення свого способу життя сприяє розвитку поваги до самого себе, самосхвалення і самосприйняття, що є ключем до позитивних змін у житті та здоров'ї. Оптимізм, любов до життя, до людей і до самого себе створює гарне самопочуття, внутрішню радість.

Саморегуляція є універсальною властивістю матерії. Виникнення життя пов'язане з розвитком властивості клітини реагувати на дії зовнішнього світу, взаємодійте з ним шляхом обміну речовин та енергії. Організм не є абсолютно самостійною, а лише саморегульованою системою, завжди залежною від середовища передусім у тому плані, що воно - постачальник усього необхідного для того, щоб організм зберігав власну системну відповідність із собою. З удосконаленням організму ускладнюються процеси саморегуляції.

Принцип вияву саморегуляції в інстинктивній поведінці живих організмів полягає в тому, що за існуючих умов організм відповідає на зовнішнє подразнення детермінованою програмою дій і таким чином підтримує необхідну рівновагу із середовищем. Інакше кажучи, будь-яка функціональна біологічна система, народжена або динамічно створена в даній ситуації, обов'язково має риси саморегуляції з підключенням механізмів психічного регулювання. У відповідь на зовнішні подразнення людина, знаючи особливості своєї фізіології, свідомо обирає програму дій, забезпечуючи стабільне функціонування власного організму. Наприклад, людина добирає одяг відповідно до погоди, організовує працю згідно зі своїми можливостями, регулює харчування.

Саморегуляція пов'язана з пошуками себе, готовністю ставити перед собою життєві проблеми та крок за кроком розв'язувати їх, керувати своїм здоров'ям, емоціями, психічним станом, діями, вчинками, поведінкою.

Психічна саморегуляція полягає в умінні людини розкрити власні можливості, підкорити своїм цілям психічні та фізичні функції організму і таким чином зміцнити своє здоров'я.

Теоретичні та практичні основи цієї науки закладені російським психіатром В.М.Бехтеревим, німецьким психотерапевтом Й.Шульцом, англійським невропатологом Джекобсоном.

Аутогенне тренування як метод керування своїм станом було запропоноване І.П.Шульцом у 1932 році. Спочатку аутотренінг застосовувався лише для лікування різноманітних нервових розладів. Згодом його стали застосовувати з метою вдосконалення психічних якостей людини, подолання хвилювання, для профілактики нервової перевтоми.

Аутогенне тренування складається зі спеціальних вправ, спрямованих на формування людиною навичок свідомого впливу на різні функції організму – навичок самонавіювання.

У системі аутогенного тренування виділяють дві стадії – вищу та нижчу.

Практичні методи націлені на формування вмінь і навичок застосовувати набуті теоретичні знання, що сприяє досягненню вищого рівня пізнання.

Вправи– це цілеспрямоване багаторазове повторення учнями певних операцій (розумових чи фізичних) з метою формування практичних умінь і навичок.

Розумові вправи: вправи на відтворення відомого з метою його закріплення (репродуктивні вправи); вправи на застосування знань у нових умовах (тренувальні вправи); - різноманітні творчі роботи, що охоплюють різні аспекти здорового способу життя (реферати, тези, повідомлення).

Фізичні вправи: установлення кореляцій між віком людини, станом її здоров'я та відповідним комплексом фізичних вправ; -загартування; -ознайомлення із системами фізичної культури.

Лабораторні заняття є одним із видів дослідницької самостійної роботи, що проводиться на вимогу педагога в спеціально пристосованому для проведення дослідів приміщенні, де є необхідне обладнання. У лабораторних умовах проводяться такі заняття: оцінка рівня підготовленості до занять фізичними вправами: маса тіла, артеріальний тиск, пульс у спокої, гнучкість, швидкість (естафетний тест), динамічна сила, загальна швидкісна витривалість, відновлення пульсу; масаж, самомасаж; проведення антропометричних вимірювань: зріст, маса; виявлення корелятивних співвідношень окремих частин тіла.

Активні методи– це сукупність засобів і прийомів організації навчально-пізнавальної діяльності, яка забезпечує активність учнів у набутті знань. Активними методами є ті, що: значно інтенсифікують процес навчання; спеціально орієнтовані на розвиток самостійності учня як суб'єкта навчально – пізнавальної діяльності; органічно поєднують у єдиний пізнавальний процес навчання (засвоєння знань), наукову творчість, оволодіння науковою теорією та розв'язання практичних проблем. Активні методики характером організації пізнавальної діяльності можуть бути диференційовані на три групи: проблемне навчання, групові (соціально-психологічні методи), індивідуальний тренаж.

Ділова гра– це активна навчальна діяльність з імітацією моделювання вивчених валеологічних явищ і процесів. її предметом є сама навчальна чи виробнича діяльність, коли кожен учасник і команда в цілому об'єднані розв'язанням поставленого завдання. Структурні елементи ділової гри: постановка проблеми; розподілення ролей у сумісній діяльності; ознайомлення з правилами гри; інформація є внутрішнім продуктом результату діяльності; прийняття рішення. У грі бере участь уся група.

Наочні методи навчання передбачають засвоєння навчального матеріалу при наявності наочних посібників і технічних засобів навчання.

Наочні методи використовуються у взаємозв'язку зі словесними та практичними.

Наочні методи навчання умовно можна поділити на дві групи- метод ілюстрацій і метод демонстрацій. Метод ілюстрацій передбачає використання ілюстрованих посібників, плакатів, таблиць, картин, карт, замальовок на дошці. Метод демонстрацій – це задіяння приладів, технічних установок, кінофільмів, діафільмів.

У даний час виняткову роль відіграють комп'ютери, які дають можливість моделювати певні процеси та ситуації і розширюють застосування наочних методів навчання.

Використання наочних методів обумовлене тим, що: необхідно виділити головне, істотне в ілюстраційному матеріалі; унаочнення повинно бути точно узгоджене зі змістом матеріалу; унаочнення повинно використовуватись тільки у відповідний момент заняття і супроводжуватися точним коментуванням; залучати учнів до знаходження бажаної інформації у процесі демонстрування унаочнення.

Методи оздоровлення.

Фізкультурно-оздоровча робота охоплює ранкову гімнастику до шкільних занят фізкультурні хвилинки на уроках, рухливі ігри на перервах, щоденні заняття фізичними вправами.

Уроки фізичної культури лише частково доповнюють недостатню рухову активність – майже 40% добової потреби або 11 % тижневої. І якщо школяр додатково не займатиметься фізичними вправами самостійно чи в гуртках, це обумовить затримку розвитку його моторики.

Збільшення обсягу рухової активності впливає на підвищення розумової активності, на розвиток фізичних якостей людини, на поліпшення стану серцево-судинної системи, на витривалість школяра і протистояння організму різним хворобам. Рухова активність учнів повинна становити від 7 до 12 годин на тиждень. Такий руховий режим обумовлює високі показники розумової праці протягом робочого дня, гарну успішність та адаптацію до фізичних навантажень.

Ось чому до режиму дня школяра необхідно планово включати різні види рухової активності, звичайно, крім уроків фізкультури.

Активний відпочинок учнів на уроках сприяє продуктивній праці. Для підвищення працездатності дітей, і підтримування хорошої робочої форми дуже корисно на уроках використовувати рекомендовані фізкультурні хвилинки: вони знімають утому, нормалізують активність, увагу, відновлюють сили, робочий настрій, почуття бадьорості, підвищують дисциплінованість.

Під впливом м'язової діяльності прискорюється кругообіг та кровопостачання і водночас приплив поживних речовин до клітин, поглиблюється дихання, кора головного мозку дістає заряд енергії для подальшої розумової діяльності.

Унаслідок тривалої одноманітної роботи під час уроку, коли учні майже не рухаються, послаблюється увага, різко знижується сприймання матеріалу, у класі виникає і поступово посилюється гомін. Діти втрачають інтерес до занять, стають неспокійними, перемовляються між собою, оглядаються. Це спричиняється втомою, що змінює перебіг нервових процесів у корі головного мозку.

Рухові вправи на уроках з метою фізичної розрядки, а також переключення уваги дітей з одного виду діяльності на інший зумовлюють позитивний вплив на засвоєння нового матеріалу.

Учитель має у своєму розпорядженні кілька типів вправ для фізичної розрядки: рухові, які супроводжуються лічбою та іграми; рухові вправи з віршованими імітуваннями текстів; самомасаж активних точок; вправи для очей.