Змістовий модуль ІІ. Особливості методики вивчення основ здоров’я у початковій школі

Тема 6. Предмет, мета і завдання інтегрованого курсу «Основи здоров’я» для учнів 1-4 класів.

1.

Основи здоров’я – інтегрований предмет, що за змістом об’єднує питання здоров’я та безпеки життєдіяльності. Його завданнями є формування в учнів свідомого ставлення до свого життя і здоров’я, оволодіння основами здорового способу життя, життєвими навичками безпечної та здорової поведінки, формування в учнів здоров’язберігаючої компетентності.

Мета інтегрованого курсу: формування в учнів свідомого ставлення до свого життя і здоров’я, оволодіння основами здорового способу життя, навичками, у тому числі й життєвими, безпечної для життя і здоров’я поведінки.

Навчальна програма з основ здоров’я побудована на основі інтегрованого поєднання елементів знань щодо збереження і захисту життя та зміцнення здоров’я людини за концентричним принципом, тобто, у різні періоди навчання повторюється вивчення окремих тем з розширенням та поглибленням їх змісту. Основними особливостями програми є те, що вона:

- розкриває питання, що мають реальне значення для підлітків;

- враховує потреби і рівень соціально-психологічного розвитку учнів;

- має упереджувальний характер;

- спрямована на формування життєвих навичок, що мають ключове значення для здорової і безпечної поведінки.

Зміст тем укладено відповідно до вимог Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти. До кожного розділу програми визначені обов’язкові результати навчання, спрямовані на досягнення учнями здоров’язберігаючої, соціальної, загальнокультурної та інших компетентностей.

Завдання інтегрованого курсу:

· формування в учнів мотивації щодо дбайливого ставлення до життя і здоров’я;

· формування у школярів стійких переконань щодо пріоритету здоров’я як основної умови реалізації фізичного, психічного, соціального та духовного потенціалу людини з урахуванням її індивідуальних особливостей;

· виховання у підлітків бережливого, дбайливого та усвідомленого ставлення до власного здоров’я як однієї з найвищих людських цінностей, потреби самопізнання та всебічного самовдосконалення;

· ознайомлення учнів з основними принципами та закономірностями життєдіяльності людини в природному та соціальному середовищах, спрямованої на збереження життя і зміцнення здоров’я;

· формування в учнів сталої мотиваційної установки на здоровий спосіб життя як провідної умови збереження і зміцнення здоров’я;

· ознайомлення учнів з основними принципами, шляхами й методами збереження життя і зміцнення усіх складових здоров’я;

· навчання учнів методам самозахисту в умовах загрози для життя;

· навчання учнів методам самооцінки і контролю стану і рівня здоров’я протягом усіх років навчання;

· розвиток життєвих навичок учнів, спрямованих на заохочення вести здоровий спосіб життя.

2.

Зміст програми структуровано за чотирма розділами, що представлені в програмах для кожного класу:
1) Життя і здоров’я людини.
2) Фізична складова здоров’я.
3) Соціальна складова здоров’я.
4) Психічна і духовна складові здоров’я.

Розділ “Життя і здоров’я людини” надає можливість акцентувати увагу учнів на шляхах і засобах збереження та поліпшення здоров’я, сприяти усвідомленню їхнього призначення і місця у світі, усвідомити зміст понять “здоров’я”, “здоровий спосіб життя” та їх складових тощо.

Розділ “Фізична складова здоров’я” присвячений розкриттю закономірностей та механізмів фізичної компоненти здоров’я, дає можливість учням оволодіти навичками здорового способу життя, догляду за тілом, попередження найпоширеніших соматичних та інфекційних захворювань, травматизму, нещасних випадків, запобігання захворюванням, що передаються статевим шляхом, СНІД; формує в учнів позитивні мотивації до здорового способу життя, навчає ефективним принципам організації навчального процесу і активного відпочинку.

“Соціальна складова здоров’я” спрямована на ознайомлення учнів із соціальними аспектами здоров’я, засадами соціальної адаптації, на підготовку їх до дорослого життя та професійного самовизначення.

Розділ “Психічна і духовна складові здоров’я” передбачає оволодіння учнями навичками та вміннями позитивного спілкування, запобігання конфліктам та зменшення шкідливого для здоров’я впливу надмірних стресогенних чинників, ознайомлення з принципами психічного розвитку людини, її пізнавальними та психо-емоційними особливостями; акцентує увагу на моральному здоров’ї як одній із важливих характеристик людини і суспільства; розкриває вплив духовного життя людини на здоров’я.

3.

Пояснювальна записка складається з мети та завдань інтегрованого курсу «Основи здоров’я».

В пояснювальній записці є структура навчальної програми інтегрованого курсу «Основи здоров’я». Також описується зміст програми по розділам, а саме:

1) Життя і здоров’я людини.

2) Фізична складова здоров’я.

3) Соціальна складова здоров’я.

4) Психічна і духовна складові здоров’я

Пояснювальна записка має організацію навчально-виховного процесу.

Програма інтегрованого курсу “Основи здоров’я” має прикладний характер, тому його реалізація можлива на основі таких компонентів:

— мотиваційний (поєднує в собі знання основ збереження життя і здоров’я з ціннісними орієнтаціями на задоволення соціально-значимих і особистісно-орієнтованих потреб);

— операційний (поєднує в собі засоби, методи і форми організації діяльності, способи планування і регулювання її перетворювальними процесами);

— інформаційний (поєднує в собі знання про фізичну, соціальну, психічну, духовну складову здоров’я, основні умови і способи його збереження, основні засади здорового способу життя та безпеки життєдіяльності).

Особистісна орієнтованість при вивченні курсу здійснюється через зміст навчального матеріалу та особистісну спрямованість навчального процесу. Запорукою формування здорової особистості учня є взаєморозуміння, взаємоповага, толерантність, творче співробітництво всіх учасників навчального процесу. Увага вчителя має бути зосереджена на проведенні занять з використанням таких методів навчання, що ґрунтуються на активній участі всіх учнів: обговорення, мозковий штурм, розробка концептуальних карт, рольові ігри, дискусії, творчі проекти, навчальні контракти, інтерв’ю, вивчення окремого випадку, екскурсії, робота в групі, вирішення проблеми тощо.

Особливу увагу необхідно надати позитивній мотивації учнів на не лише вибір здорового способу життя, а й активну, щоденну й поступальну їх дію за правилами й вимогами збереження життя й зміцнення здоров’я.

В ході реалізації програми інтегрованого курсу “Основи здоров’я” зміст кожного компоненту відпрацьовується в логіці поетапного формування особистості відповідно з віковими особливостями всіх складових здоров’я школярів. Навчально-виховний процес спрямований на набуття учнями життєвих навичок, необхідних для збереження та зміцнення здоров’я. У зв’язку з цим необхідне відпрацювання конкретних дій учнів на практичних заняттях, передбачених за програмою.

Успішна реалізація програми інтегрованого курсу “Основи здоров’я” можлива лише на засадах активної співпраці, партнерства всіх учасників навчально-виховного процесу (учнів, педагогів, сім’ї та громади), що передбачає й уможливлює:

1) особистісно орієнтоване навчання;

2) збагачення змісту інтегрованого курсу емоційним, особистісно значимим матеріалом;

3) використання інтерактивних методів навчання;

4) стимулювання позитивних інтелектуальних почуттів учнів, послідовна диференціація та індивідуалізація вивчення цього курсу;

5) уможливлення роботи учнів з різними джерелами інформації, різними видами і типами ресурсних матеріалів;

6) відпрацювання практичних дій при вивченні кожної теми;

7) створення умов для активного діалогу між учасниками-партнерами навчально-виховного процесу (учнів, учителів, членів сім’ї, громади) та вільного вибору учнями навчальних завдань і способів поведінки;

8) залучення учнів до самооцінки різних видів своєї діяльності, у тому числі й розвитку життєвих навичок;

9) багатоваріантність форм різних видів діяльності учнів;

10) залучення до активної співпраці сім’ї та громади.

Також в пояснювальній записці є критерії оцінювання навчальних досягнень. Критеріями для оцінювання учнів є рівень досягнення ними компетентності щодо збереження власного життя і зміцнення здоров’я, дотримання правил і настанов здорового способу життя. Якісно позитивно оцінюється кожний крок учня, спрямований на опанування навичками здорового способу життя, його позитивну спрямованість на ведення такого способу життя, його практичні дії, які він виконує при відпрацюванні кожної теми. Кількісне оцінювання відбувається лише при виконанні окремих практичних робіт за темою.

Щонайвище оцінюються: самостійний аналіз учнями інформації щодо збереження життя і здоров’я, правильний вибір вчинків та поведінки, конструктивне вирішення конфліктних ситуацій. Оцінка підвищується й за результатами моніторингу здоров’я учня, який збільшив або зберіг якісні та кількісні показники рівня свого здоров’я.

В пояснювальній записці вказаний зміст навчального матеріалу та вимоги до навчальних досягнень до кожного класу.

Тема 7. Структура навчальної програми інтегрованого курсу «Основи здоров’я» для учнів 1-4 класів.

1. Багато учителів використовують декларація про творчість: одні під час уроків застосовують колективну форму роботи, інші широко використовують реферати, знаходячи їм захоплюючих тем, пробуджуючі школярі інтерес до самостійної роботі. Ми ж бачимо доцільним використати в уроках біології що й компоненти ортобиотики (ключові поняття, методи самодиагностики здоров'я, прийоми особистого ортобиоза, тести, інформацію для роздумів, компакт – поради). Наведемо кілька прикладів і методик проведення уроків з ортобиотическими компонентами.

Вводный урок готує школярів до усвідомленої засвоєнню змісту нового курсу чи нової теми, розумінню що його ведуть ідей, розкриває практичного значення, збуджує інтерес і бажання вивчати зміст курсу чи теми. На вступних уроках переважає переконливе слово вчителя із елементами бесіди й яскравими наочними засобами навчання. Уроки ці за своєю структурою прості, бо вимагають ні перевірки знань, ні закріплення.

ІІІ Повідомлення теми уроку

Щоб визначити, про що буде йти мова на сьогоднішньому уроці, відгадайте загадку: “Як його маємо – бездумно, марно втрачаємо, а як його не стало – віддали б усе, щоб повернути назад”. Що це?

(Якщо учні не відгадають, можна загадати ще одну: “Що є найдорожчим скарбом кожної людини, незалежно від віку, статі, професії?”)

Правильно, це – здоров’я.

А тема нашого уроку – “Здоров’я та його складові”.

Давайте разом визначимо, за яким планом будемо працювати, тобто які питання сьогодні розкриємо.

Пропозиції учнів записуються на дошці або прослуховуються.

Отже, ми вибираємо головне і запишемо такий план:

1. Що таке здоров’я?

2. Які складові входять до поняття “здоров’я”?

3. Чи впливають одна на одну складові здоров’я?

Що б ви хотіли дізнатися про здоров’я? Напишіть на аркушах паперу і прикріпіть до “Скрині знань” біля замка.

На дошці зображення “Скрині знань”. Діти підходять і клеять листочки, називаючи те, про що б вони хотіли дізнатися.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

Діти, а що ви чули про здоров’я та його складові в молодших класах?

Зараз ми це з’ясуємо (гра “Мікрофон”). Я – кореспондент журналу “Здоров’я”, а ви – перехожі вулицями міста. Я проводжу журналістське дослідження “Що відомо нашим громадянам про здоров’я?”

Учням передається мікрофон, бажаючі висловлюють свої думки.

Підіб’ємо підсумки журналістського опитування. Як ви чули, респонденти по-різному пояснили поняття “здоров’я”. І це не дивно. Сучасна наука налічує близько 300 визначень цього поняття.

Сьогодні багато вчених та лікарів користуються визначенням, яке в 1949 р. затверджене ВООЗ.

Відкривається дошка і діти читають визначення на плакаті.

Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного, психічного і соціального благополуччя.

Учні записують визначення у словники.

Звернемося до підручника. Розгляньте мал. 2 на стор. 8:

1. Що зображено на малюнку? (здоров’я)

2. У вигляді чого воно зображено? (як квітка)

Квітка складається з пелюсток. Так і здоров’я має свої складові.

Щоб дослідити їх, поділимося на 5 груп (по 4 особи). Кожна група, розглядаючи схему у підручнику, радиться, як це пояснити своїми словами, потім один представник пояснює всім учням.

Завдання для груп (3-5 хв.):

1 група – фізичне благополуччя.

2 група – соціальне благополуччя.

3 група – духовне благополуччя.

4 група – емоційне благополуччя.

5 група – інтелектуальне благополуччя.

Підбиття підсумків, розповідь-пояснення (10 хв.).

Діти, а чи можна доповнити цей малюнок, вказавши або зобразивши, на чому тримається “квітка здоров’я” – від чого залежить наше здоров’я.

Психічне здоров’я індивіда як складова досконалого здоров’я. Психічне здоров’я – шлях до щастя і довголіття. Нервова система як матеріальна основа психіки людини. Психоемоційні перевантаження, фактори їх виникнення. Стрес як неспецифічний адаптаційний процес. Психологія і концепція стресу. Індивідуальні відмінності реагування людей на стрес.

Саморегуляція діяльності як фактор організації здорового способу життя. Саморегуляція: визначення і сутність. Саморегуляція як біологічне явище. Структура саморегуляції діяльності. Аспекти саморегуляції діяльності.

Психологічні методи підвищення стійкості до стресів. Методи психічної саморегуляції: релаксаційно-дихальна гімнастика; релаксація (розслаблення); йога; аутогенне тренування; медитація. Методи психологічної корекції.

Роль загальнозміцнюючих засобів у формуванні психічного здоров’я. Харчування і емоційна напруга. Роль фізичної активності у зміцненні нервової системи. Нормалізація сну. Народні засоби зняття нервово-емоційної напруги.

Позитивне мислення і здоров’я людини. Феномен мислення. Формування “образу власного Я” в контексті створення основ позитивного мислення. Вербальні конструкти негативного мислення: шляхи визначення і заміни на позитивні альтернативи.

3. Роль духовності у формуванні здоров’я людини. Поняття “духовного”. Особливості світогляду людин як валеологічна проблема. Взаємозалежність між духовним життям і фізичним здоров’ям людини. Історична еволюція концепції здоров’я. Розвиток самосвідомості людини і здоровий спосіб життя.

Валеологічний потенціал релігії. Саногенний аспект релігійного смислоутворення. Найголовніші способи збереження здоров’я в релігійній практиці. Священні книги про здоров’я людини. Біблія як проповідник здорового способу життя. Проблеми здоров’я в нетрадиційних релігійно-містичних ученнях. Негативні аспекти впливу релігії на здоров’я людини.

Сім’я як фактор формування духовного здоров’я молодої людини. Сім’я: визначення, сутність, історичний аспект. Сучасна сім’я, її функції. Сім’я і школа.

Здоров’я і духовність: поняття про основні духовні закони. Моральність і здоров’я. Усвідомлення моральних понять як крок до створення духовних законів. Духовні закони і здоров’я людини.

Тема 8. Вимоги до знань та навчальних досягнень учнів з «Основи здоров’я».

1.

Об’єктами перевірки й оцінюваннянавчальних досягнень учнів з предмета «Основи здоров’я» виділено:

1. Знання про здоров’я, його складові; здоровий і безпечний спосіб життя; зв’язки і залежності між ними.

2. Способи навчально-пізнавальної діяльності.

Виконання правил, вказівок, алгоритмічних приписів здорового і безпечного життя, які передбачено програмою.

3. Досвід творчого застосування набутих способів навчально-пізнавальної діяльності.

Розв’язання реконструктивних і творчих завдань, які реалізуються на програмовому змісті.

4. Цінності, норми і ставлення.

Ставлення до власного здоров’я та здоров’я оточуючих; уміння і навички міжособистісних стосунків; потреби і мотиви суспільної, навчально-пізнавальної і трудової діяльності.

2.

Функції оцінювання

1. Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів основної та старшої школи є:

· контролююча - визначає рівень досягнень кожного учня (учениці), готовність до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу вчителеві відповідно планувати й викладати навчальний матеріал;

· навчальна - сприяє повторенню, уточненню й поглибленню знань, їх систематизації, вдосконаленню умінь та навичок;

· діагностико-коригувальна - з'ясовує причини труднощів, які виникають в учня (учениці) в процесі навчання; виявляє прогалини у засвоєному, вносить корективи, спрямовані на їх усунення;

· стимулювально-мотиваційна - формує позитивні мотиви навчання;

· виховна - сприяє формуванню умінь відповідально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю й самоконтролю, рефлексії навчальної діяльності.

2.При оцінюванні враховуються:

· характеристики відповіді учня: правильність, логічність, обґрунтованість, цілісність;

· якість знань: повнота, глибина, гнучкість, системність, міцність;

· сформованість загальнонавчальних та предметних умінь і навичок;

· рівень володіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати, робити висновки тощо;

· досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми та розв’язувати їх, формулювати гіпотези);

· самостійність оцінних суджень.

3. До характеристик якості знань належать:

· повнота знань - кількість знань, визначених навчальною програмою;

· глибина знань - усвідомленість існуючих зв’язків між групами знань;

· гнучкість знань - уміння учнівзастосовувати набуті знання у стандартних і нестандартних ситуаціях; знаходити варіативні способи використання знань; уміння комбінувати новий спосіб діяльності із вже відомих;

· системність знань - усвідомлення структури знань, їх ієрархії і послідовності, тобто усвідомлення одних знань як базових для інших;

· міцність знань - тривалість збереження їх в пам’яті, відтворення їх в необхідних ситуаціях.

Характеристики якості знань взаємопов’язані між собою і доповнюють одна одну.

4. Знання є складовою умінь учнівдіяти. Уміння виявляються в різних видах діяльності і поділяються на розумові і практичні.

Навички - дії доведені до автоматизму у результаті виконання вправ. Для сформованих навичок характерні швидкість і точність відтворення.

Цінностні ставлення виражають особистий досвід учнів, їх дії, переживання, почуття, які виявляються у відносинах до оточуючого (людей, явищ, природи, пізнання тощо). У контексті компетентнісної освіти це виявляється у відповідальності учнів, прагненні закріплювати позитивні надбання у навчальній діяльності, зростанні вимог до свої навчальних досягнень.

3.

Методи оцінювання вчора і сьогодні

Двадцять років тому в школах в основному оцінювалися письмові роботи, усний виступ (наприклад, біля дошки, або з місця) та відповіді на екзаменах, коли учням пропонувалось письмово дати відповіді на запитання і завдання, які потім доповідалися вчителю. Вчитель, як правило, був єдиним джерелом не тільки отримання, але й оцінювання знань учнів.

У сучасних школах процедура оцінювання істотно змінилася. Тести, контрольні роботи і усні відповіді все ще присутні, але це не єдині методи оцінювання знань, навичок та процесу навчання. У школі з'явилися й інші методи оцінювання:

• Учні оцінюють один одного та вчителі надають зворотній зв’язок (пропозиції та коментарі з приводу учнівських робіт під час індивідуальних та групових консультацій.

• Спеціально розроблені Контрольні списки та Форми з критеріями оцінювання допомагають учням усвідомити та зрозуміти в подробицях і деталях передбачувані результати навчання та проектної діяльності, що, в свою чергу, сприяє ефективності планування учнями та управління процесом їх власного навчання.

• Самооцінювання діяльності підтримує метапізнання (загальні знання про мислення та про сильні та слабкі сторони власного мислення) та рефлексію процесу навчання.

• Форми з критеріями оцінювання та балами дозволяють визначити якість підготовлених учнями матеріалів та їх презентацію при оцінюванні вчителями й однолітками.

Тема 9. Характеристика форм стратегій і методів навчання «Основам здоров’я» в початковій школі.

1.

В цілому, під педагогічною стратегією розуміється майстерне керівництво, свідомо сконструйована сукупність педагогічних дій адекватних педагогічної мети, здійснюваних послідовно-поетапно і розгортаються за допомогою якісного відбору педагогічного забезпечення: змісту навчальної дисципліни (виховання), гнучкого використання форм, методів, прийомів і засобів, спрямованих на реалізацію конкретної стратегії. «Педагогічна стратегія» розглядається нами, з одного боку, як діяльність, в якій виділяються мета, як стратегічний орієнтир, і засоби її досягнення. З іншого, педагогічна стратегія - це процес, що протікає в часі, що представляє сукупність доцільних дій, спрямованих на досягнення певного результату. В результаті таких дій майбутні вчителі приймають цінності організаційної культури; актуалізують культурні та організаційні знання в процесі педагогічної діяльності, орієнтовані на результат організаційної діяльності, адекватно оцінюють власну здатність до організації та самоорганізації.

Вибір стратегії здійснюється з урахуванням: особливостей педагогічної реальності, в рамках якої вона планується бути реалізованою (суб'єктивна, об'єктивна, трансцендентна), рівня педагогічної майстерності, проективної культури викладача, можливих засобів досягнення мети. Таким чином, серед різноманіття педагогічних стратегій для процесу формування організаційно-педагогічної культури майбутнього вчителя особливий інтерес представляють стратегії: збагачення, орієнтування, прилучення, сприяння, супровід. Розглянемо дані стратегії.

Сутність педагогічної стратегії «збагачення» полягає в привнесення щось нового, що підвищує цінність, корисність будь-чого, різноманітність і глибину емоцій. Але реалізація даної стратегії залежить від педагогічної задачі, особистості педагога та інших об'єктивних і суб'єктивних факторів. В якості прикладів такої стратегії в контексті формування організаційно-педагогічної культури майбутнього вчителя виступають: збагачення студента знаннями про досліджуваний феномен; збагачення рефлексивного досвіду студента; збагачення організаційного його досвіду; збагачення духовної компетенції студента; збагачення інтерактивної компетенції майбутнього вчителя та інші.

Розглянемо зміст стратегії «орієнтування». У педагогіці орієнтовна діяльність розглядається як сукупність дій суб'єкта, спрямованих на обстеження проблемної ситуації, її аналіз, побудова плану дій, контроль і корекцію їх в ході виконання. «Орієнтування» як педагогічна стратегія зачіпає пізнавальну, емоційно-мотиваційну, діяльнісну сфери особистості і передбачає реалізацію комплексу педагогічних заходів ознайомчого, рекомендаційного характеру, спрямованих на досягнення певного результату. Отже, орієнтувати - значить спрямувати когось на досягнення якої-небудь мети, допомогти розібратися в чому-небудь. Нами виділяються наступні педагогічні способи орієнтування: знайомити, звертати увагу, направляти, підтримувати, сприяти, забезпечувати, зумовлюватиме, активізувати, сприяти адекватному оцінюванню, коректувати, пристосовувати й інші. Під орієнтуванням особистості в педагогічному сенсі ми маємо на увазі надання підтримки особистості, сприяння як суб'єкту власної життєдіяльності в осмисленні та адекватному оцінюванні чого-небудь, активізації певної предметної діяльності, визначенні напрямку особистісного становлення, аналізі проблемної ситуації та отриманні про неї відомостей, плануванні відповідних дій, їх контролі і корекції, успішному досягненні якої-небудь мети і так далі. Дана стратегія доцільна тільки в умовах особистісно-орієнтованої вищої освіти, коли студент здійснює вибір дії з урахуванням власного потенціалу, прийнятих духовно-творчих цінностей і вибіркового ставлення до навколишнього світу.

2.

Стратегії непрямого навчання:

· учитель сприяє, допомагає у навчальній роботі;

· учні – активні учасники процесу навчання;

· "розбуджує” творчість і розвиток взаємо особистісних навичок та умінь.

3.

"МОЗКОВИЙ ШТУРМ” – це ефективний метод колективного обговорювання. Він спонукає свою уяву та творчість шляхом вираження думок усіх учасників, допомагає знаходити декілька рішень щодо конкретної проблеми.

Треба всіх дітей посадити так, щоб їм було зручно;

Повідомлення проблеми;

Висловлювання учасників;

Не вносить в обговорення свої ідеї;

Обговоріть всі ідеї.

В класі можна повісити такий плакат:

· Кажіть усе, що спаде вам на думку.

· Не обговорювайте і не критикуйте висловлювання інших.

· Можна повторювати ідеї, запропоновані кимсь іншим.

· Розширити запропонованої ідеї заохочується.

Концептуальні карти - ефективний спосіб організації ідей у ході мозкового штурму.

Концептуальні карти або графи (concept maps) дозволяють глибоко розглянути предметну область і включають відносини між поняттями або концептами. Такі концептуальні графи (Концептуальні карти) складаються з вузлів і спрямованих пойменованих відносин, або зв'язків, що з'єднують ці вузли. Зв'язки можуть бути різного типу, наприклад, «є», «має властивість» і т. п. Концепти і зв'язку мають універсальний характер для деякого класу понять предметної області. Тому будь-яка розробка концептуального графа увазі аналіз структурних взаємодій між окремими поняттями предметної області.

Тема 10. Методика організації навчально-виховного процесу з «Основ здоров’я».

1.

У сучасних умовах надзвичайно актуальною стає співпраця загальноосвітніх закладів і сім’ї. Тому перед сучасною школою виникає найважливіше завдання – повернути батьків обличчям до школи.

Для педагогіки проблема вдосконалення відносин школи й сім'ї не нова. Про стосунки між батьками й дітьми і про напрямки сімейного виховання писали ще Аристотель, Г. Сковорода, Я.А. Коменський, Ж.Ж. Руссо та інші.

Сьогодні ніхто не стане заперечувати, що все найкраще закладається в сім′ї. У народі кажуть: «Який батько, такий і син». Адже саме в сім′ї, разом із любов’ю й батьківською повагою, діти отримують життєвій досвід, у них формуються соціально-психологічні цінності.

Стаття 59 Закону України «Про освіту» покладає на батьків відповідальність за фізичне здоров’я і психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їх природних здібностей. Проте, найчастіше і самим батькам потрібна педагогічна та культурологічна допомога, яку певною мірою можуть надавати заклади освіти.

Між школою та сім’єю існує нерозривний зв'язок, інтереси їх тісно пов’язані. Лише за умов цілеспрямованої взаємодії педагогів і батьків, їх продуктивної співпраці, яка передбачає рівність сторін, взаємну доброзичливість і повагу, можна здійснити рішучий поворот до особистості школяра, створити сприятливі умови для його самовизначення,самореалізації та розвитку.

2. До оздоровчої роботи належить при тримання санітарно – гігієнічного режиму, який реалізується через складання режиму роботи ГПД. Чітке дотримання режиму роботи є запорукою підтримки здорового стану молодших школярів.

Спортивно – оздоровча робота складається з перевірки спортивного майданчика для проведення спортивної години та організації прогулянок. При цьому необхідно дотримуватися правил техніки безпеки, ознайомлення з якими слід проводити з учнями регулярно. За характером рухливого змісту прогулянки не слід змішувати з рухливими іграми на свіжому повітрі. Прогулянка – це хода за певними маршрутами з метою задоволення потреби організму в русі. Обов’язковою вимогою є додержання встановлених на початку прогулянки правил, згідно з якими діти повинні перебувати в колі зору вихователя, не забігати поперед направляючого, не відставати від замикаючого. В залежності від погоди й настрою групи вона може перериватися для проведення розважальних ігор або просто короткочасного спокійного відпочинку.

Щоденні прогулянки у групі продовженого дня можуть бути змістовними і цікавими, якщо враховувати потреби дитини у фізичному, інтелектуальному та духовному розвитку.

Педагогічна цінність прогулянки не вичерпується руховим змістом. У ході її проведення відбувається інтенсивне збагачення школярів новими знаннями. Учні одночасно знайомляться з навколишнім світом за допомогою безпосередніх спостережень і набувають нових знань, спілкуючись з товаришами і вихователем.

Існує багато видів прогулянок, що дає можливість урізноманітнювати їх протягом року.

«Пішохідний перехід» - такий вид прогулянки доцільний особливо в

міжсезоння, коли бракує місць для ігор та спортивних занять. Їхні маршрути заздалегідь підготовлені, із врахуванням дальності, навантаження дітей, пізнавальної і виховної мети, правил безпеки.

Довжина такого «переходу» до 2км. Обираючи маршрут прогулянки, вихователю доцільно провести школярів повз об’єкти , які привертають увагу дітей і залишають у їх пам’яті яскраві образи. Хто-небудь з учнів у таких випадках намагається поділитися враженнями і залучає до бесіди своїх товаришів. Обмін думками поглиблює знання дітей.

Під час «пішохідних переходів» школярі ведуть спостереження, побічно знайомляться з різними об’єктами, збирають природний матеріал для поробок, грають у рухливі ігри.

Цільова прогулянка – прогулянка (орієнтована довжина маршруту -2,5км) до якогось об’єкта , щоб знайти відповідь на конкретне питання (наприклад, до парку: яких птахів там можна побачити; яких дерев там більше; які ростуть первоцвіти тощо).

Екскурсія. Екскурсійні заняття в групах продовженого дня мають оздоровчо – виховні цілі. Цим вони відрізняються від навчальних екскурсій, зміст яких визначений навчальними програмами. Їх треба розглядати як одну з форм відпочинку, тому велике значення приділяється довжині маршруту з метою збільшення фізичного навантаження під час ходи та розваг, застосовувати на них методи й засоби організації дозвілля, вихователь завжди може відійти від запланованої теми, засвоєння знань носить довільний характер, крім того, заняття може перериватися іграми розважального характеру.

3.

Здоров’я — стан живого організму, при якому організм у цілому і всі органи здатні виконувати свої життєві функції.

Здоровий спосіб життя - це спосіб життєдіяльності людини, метою якого є формування, збереження і зміцнення здоров'я.

Виділено чотири основні взаємозалежні складові: фізична, психічна, соціальна і духовна складові здоров'я.

Важливою характеристикою фізичної складової здоров'я є ступінь фізичного розвитку індивіда, стан пульсу, температури тіла, частоти дихання, спроможність людини ефективно виконуватися певні дії, здатність людини пристосовувати до змін довкілля, ефективно протидіяти хвороботворним чинникам.

Надзвичайно важлива психічна складова здоров'я, яка визначає розвиток людини як особистості, забезпечує її душевне благополуччя і розкривається через розвиток основних функцій психіки людини, відбувається за допомогою відчуттів, сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, уяви, мовлення. Бадьоре самопочуття, відсутність захворювань сприяють веселому оптимістичному настрою, прагненню до продуктивного життя.

Соціальна складова здоров'я проявляється через взаємодію людини із соціальним середовищем, через ототожнення особи з певними соціальними групами (сім'я, родина, клас, громада, професійна спільнота тощо). Відповідний соціальний статус людини дозволяє створити оптимальні для формування, збереження і зміцнення здоров'я умови, суттєво позначається на її емоційному благополуччі.

Духовна складова здоров'я є своєрідною вершиною, яка складає все найкраще в людині, завдяки чому людський індивід стає особистістю і розкривається через поєднання вироблення певних правил культури поведінки, спілкування і мовлення у взаємодії з рідними, близькими і незнайомими людьми.

Забезпечене майбутнє людини значною мірою залежить від стану всіх складових здоров’я (фізична, соціальна, психічна, духовна), від уміння берегти здоров’я і життя за будь-яких життєвих ситуацій. Звідси випливає важливе завдання сучасної школи та сім’ї – сформувати в учнів потребу цінувати власне здоров’я і життя як найвищу індивідуальну та соціальну цінність.

Основними шляхами формування здорового способу життя у молодших школярів є виховання у сім’ї та навчальний процес у школі. Особливості способу та стилю життя сімей, існуючі в сім'ях традиції щодо дотримання принципів здорового способу життя, погляди батьків щодо виховання дітей, їх ставлення до здоров'я належать до дієвих чинників мікросоціуму сім'ї, що значною мірою впливають на формування дитячого здоров'я.

Школа має забезпечувати засвоєння учнями комплексу конкретних знань про здоровий спосіб життя, зокрема, про прості та дійові заходи протидії організму інфекціям; значення гігієни, дотримання чистоти, правильного харчування для здоров'я людини; необхідність вакцинації для профілактики хвороб, про правильну поставу учнів, гігієну їх опорно-рухового апарату, органів слуху та зору. Важливим напрямом педагогічної діяльності має бути також і навчання учнів гігієни розумової праці з метою уникнення перевантажень.

Пріоритетну роль у цьому відіграють предмети «Основи здоров’я» та «Основи безпеки життєдіяльності», уроки фізичної культури, у процесі вивчення яких учні повинні отримати необхідний обсяг знань і практичних навичок щодо ведення такого способу життя, який би в повній мірі забезпечував збереження здоров’я.

В.О.Сухомлинський був переконаний, що здоров’я людини – це індивідуально достатній та максимально можливий для певної особистості рівень гармонійного розвитку духовних, психічних і фізичних сил, що забезпечує їй ефективне та повноцінне виконання всіх соціальних, професійних та інших функцій. Фізична культура - найважливіший елемент всебічного, гармонійного розвитку людини. Виховання фізичної культури - це, по-перше, турбота про здоров'я і збереження життя як найвищої цінності, по-друге, система роботи, яка забезпечує гармонію фізичного розвитку та духовного життя. В.О.Сухомлинський розглядав такі методи формування здорового способу життя молодших школярів :бесіди з дітьми та батьками, фізична культура та розвиток тіла, дотримання режиму дня, загартовування (праця на повітрі,загартовування сонцем,загартовування взимку в лісі), збалансоване харчування, спостереження за самопочуттям.

Тема 11. Методика оцінювання навчальних досягнень учнів 1-4 класів з «Основ здоров’я».

1.

Види оцінювання

1. Видами оцінювання є поточне, тематичне, семестрове, річне оцінювання та державна підсумкова атестація.

2. Поточне оцінювання - це процес встановлення рівня навчальних досягнень учнів в оволодінні змістом предмета, уміннями та навичками відповідно до вимог навчальних програм.

Об'єктом поточного оцінювання є знання, вміння та навички, самостійність оцінних суджень, досвід творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.

Поточне оцінювання здійснюється у процесі поурочного вивчення теми. Його основними завдання є: встановлення й оцінювання рівнів розуміння і первинного засвоєння окремих елементів змісту теми, встановлення зв’язків між ними та засвоєним змістом попередніх тем, закріплення знань, умінь і навичок.

Формами поточного оцінювання є індивідуальне, групове та фронтальне опитування; робота з діаграмами, графіками, схемами; зарисовки біологічних об’єктів; робота з контурними картами; виконання учнями різних видів експериментальних досліджень і письмових робіт; взаємоконтроль учнів у парах і групах; самоконтроль тощо. В умовах упровадження зовнішнього незалежного оцінювання особливого значення набуває тестова форма контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів.

Інформація, отримана на підставі поточного контролю, є основною для коригування роботи вчителя на уроці.

3. Тематичному оцінюванню підлягають основні результати вивчення теми (розділу).

Тематичне оцінювання забезпечує:

· усунення безсистемності в оцінюванні;

· підвищення об’єктивності оцінки знань, навичок і вмінь;

· індивідуальний та диференційований підхід до організації навчання;

· систематизацію й узагальнення навчального матеріалу;

· концентрацію уваги учнів до найсуттєвішого в системі знань з кожного предмета.

Тематична оцінка виставляється на підставі результатів опанування учнями матеріалу теми впродовж її вивчення з урахуванням поточних оцінок, різних видів навчальних робіт (практичних, лабораторних, самостійних, творчих, контрольних робіт) та навчальної активності школярів.

Перед початком вивчення чергової теми учні мають бути ознайомлені з тривалістю вивчення теми (кількість занять); кількістю й тематикою обов'язкових робіт і термінами їх проведення; нормами оцінювання.

4. Семестрове оцінювання здійснюється за результатами тематичного оцінювання з урахуванням динаміки особистих навчальних досягнень учнів з предмета протягом семестру, важливість теми, тривалість її вивчення, складність змісту тощо.

Семестрова оцінка може підлягати коригуванню. У разі підвищення оцінки виставляється скоригована оцінка.

Відповідно до Положення про золоту медаль "За високі досягнення в навчанні" та срібну медаль "За досягнення в навчанні", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 17.03.08 №186 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.08 за №279/14970, підвищення результатів семестрового оцінювання шляхом коригування не дає підстав для нагородження випускників золотою або срібною медалями.

Семестрові оцінки виставляються до табелю успішності.

5. Річне оцінювання є підсумковим та здійснюється за результатами семестрового оцінювання. Річні оцінки виставляються у відповідний документ про освіту: табель успішності, свідоцтво про базову загальну середню освіту та атестат про повну загальну середню освіту.

6. Державна підсумкова атестаціяучнів проводиться відповідно до Положення про державну підсумкову атестацію учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти. Оцінки за державну підсумкову атестацію виставляються незалежно від результатів річного оцінювання.

7. Поряд з іншими формами оцінювання у старшій школі може запроваджуватися рейтингова система, яка сприяє формуванню ключових компетентностей і створює можливості для:

· підвищення мотивації учнів до самонавчання та самооцінювання;

· розширення можливості в індивідуальній підготовленостіучнів на кожному етапі навчального процесу;

· підвищення об’єктивності оцінювання не лише протягом навчального року, а й за весь період навчання у старшій школі;

· градації значущості балів, які отримують учні за виконання різних видів робіт (самостійна робота, підсумкова робота, творча робота, олімпіади, виставки, конкурси творчих робіт, науково-дослідні й художні проекти, діяльність в органахучнівського самоврядування, у соціально-корисних проектах тощо).

Упровадження рейтингу навчальних досягнень передбачає побудову дляучнів індивідуальної освітньої програми, яка дозволить учителям і батькам учніваналізувати їхній освітній поступ та їх досягнення, виявляти помилки, а також регулювати форми й види освітньої діяльності.

Впровадження рейтингової системи здійснюється за рекомендаційними документами МОН.

8. З метою оцінювання індивідуальних досягнень учнів у допрофільній та профільній школі може бути використаний метод оцінювання портфоліо.

Портфоліо - це накопичувальна система оцінювання. Педагогічна ідея портфоліо передбачає формування уміння школярів ставити цілі, планувати і організовувати власну навчальну діяльність; накопичення різних видів робіт, які засвідчують рух в індивідуальному розвитку; активну участь в інтеграції кількісних і якісних оцінок; підвищення ролі самооцінки.

Таке оцінювання передбачає визначення критеріїв для включенняучнівських напрацювань до портфоліо; форми подання матеріалу; спланованість оцінного процесу; елементи самооцінки з боку учня тощо.

Особливості запровадження методу оцінювання - портфоліо визначаються МОН.

9. Оцінювання може здійснюватися на внутрішньому та зовнішньому рівнях.

Внутрішнє оцінювання здійснюється в загальноосвітньому навчальному закладі за участю педагогічних працівників самого закладу.

Результати внутрішнього оцінювання забезпечують позитивну мотивацію навчання, інформують учнів про їх індивідуальні досягнення, а вчителів – про ефективність їх педагогічної діяльності.

Зовнішнє оцінювання проводиться зовнішніми по відношенню до загальноосвітнього навчального закладу службами. Воно може проводитися шляхом моніторингових досліджень якості освіти, ліцензування навчальних закладів тощо.

2.

Двадцять років тому в школах в основному оцінювалися письмові роботи, усний виступ (наприклад, біля дошки, або з місця) та відповіді на екзаменах, коли учням пропонувалось письмово дати відповіді на запитання і завдання, які потім доповідалися вчителю. Вчитель, як правило, був єдиним джерелом не тільки отримання, але й оцінювання знань учнів.

У сучасних школах процедура оцінювання істотно змінилася. Тести, контрольні роботи і усні відповіді все ще присутні, але це не єдині методи оцінювання знань, навичок та процесу навчання. У школі з'явилися й інші методи оцінювання:

• Учні оцінюють один одного та вчителі надають зворотній зв’язок (пропозиції та коментарі з приводу учнівських робіт під час індивідуальних та групових консультацій.

• Спеціально розроблені Контрольні списки та Форми з критеріями оцінювання допомагають учням усвідомити та зрозуміти в подробицях і деталях передбачувані результати навчання та проектної діяльності, що, в свою чергу, сприяє ефективності планування учнями та управління процесом їх власного навчання.

• Самооцінювання діяльності підтримує метапізнання (загальні знання про мислення та про сильні та слабкі сторони власного мислення) та рефлексію процесу навчання.

• Форми з критеріями оцінювання та балами дозволяють визначити якість підготовлених учнями матеріалів та їх презентацію при оцінюванні вчителями й однолітками.

3.

Оцінювання навчальних досягнень учнів є складовою організації навчального процесу.Оцінювання з основ здо­ров'я особливо важливе з огляду на те, що навчальна діяльність врешті-решт повинна не просто дати дитині суму знань та умінь, але і сприяти формуванню життєвих навичок щодо здорового способу життя та відповіднихкомпетентностей.

Критеріями для оцінювання учнів є рівень досягнення ними компетентності щодо збереження власного життя і зміцнення здоров’я, дотримання правил і настанов здорового способу життя. Якісно позитивно оцінюється кожний крок учня, спрямований на опанування навичками здорового способу життя, його позитивну спрямованість на ведення такого способу життя, його практичні дії, які він виконує при відпрацюванні кожної теми. Кількісне оцінювання відбувається лише при виконанні окремих практичних робіт за темою.

Об'єктом оцінювання навчальних досягнень учнів з основ здоров'я є знання, вміння та навички, досвід поведінки учнів у життєвих ситу­аціях, досвід емоційно-ціннісногоставлення до навколишньої дійсності.

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів з ос­нов здоров'я є:

контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень окремо­-
го учня, виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу.
Це дає змогу вчителеві відповідно планувати й викладати навчаль­ний матеріал;

навчальна, що зумовлює таку організацію оцінювання навчальних
досягнень учнів, коли його проведення сприяє повторенню, вивчен-­
ню, уточненню й поглибленню знань, їх систематизації, вдоскона­-
ленню навичок і вмінь;

діагностико-коригуюча, що передбачає з'ясування причин труд­-
нощів, які виникають в учня під час навчання, виявлення прогалин
у знаннях і вміннях та внесення корективів, спрямованих на усу­-
нення цих прогалин, у діяльність учня і педагога;

стимулюючо-мотиваційна, що визначає таку організацію оцінюван­-
ня навчальних досягнень учнів, коли його проведення стимулює ба­-
жання поліпшити свої результати, розвиває відповідальність,
сприяє змагальності учнів, формує позитивні мотиви навчання;

виховна, що полягає у формуванні вміння відповідально й зосере­-
джено працювати, застосовувати прийоми контролю й самоконтро­-
лю, сприяє розвитку працелюбності, активності, акуратності та
інших якостей особистості.

При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу підлягають:

· характеристики відповіді учня; цілісність, повнота, логічність обґрунтованість, правильність;

· якості знань: осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, уза­гальненість, міцність;

· ступінь сформованості загальнонавчальних та предметних умінь, навичок;

· рівень володіння розумовими операціями: вміння порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо;

· досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми, розв'язувати проблеми);

· самостійність оцінних суджень.

Ці орієнтири покладено в основу виокремлення чотирьох рівнів навчальних досягненьучнів:

· початкового,

· середнього,

· достатнього,

· високого.

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів відлові; до названих рівнів викладені в пояснювальній записці Програми.

Обов'язковими видами оцінювання навчальних досягнень учнів є тематичне та підсумкове.

Поточне оцінювання на кожному уроці проводиться за бажанням вчителя чи з урахуванням особливостей того чи іншого предмета. Для основ здоров'я поточнеоцінювання є важливим і у разі його застосування має виконувати заохочувальну, стимулюючу діагностично-корегуючу функції. Поточне оцінювання з основ здоров’я проводиться під час процесу навчання із залученням усіх учнів до «мозкового штурму», складання концептуальної карти, дискусій, вивчення окремого випадку тощо або в процесі діяльності малих груп. У таких випадках учитель спостерігає, слухає й оцінює поведінку або реакцію кожного учня і робить відповідні висновки.

Доцільність тематичного оцінювання зумовлена психологічними законо­мірностями засвоєння навчального матеріалу, що передбачають реалізацію послідовних його етапів, що не можна здійснювати на одному уроці. З огляду на це, тематичному оцінюванню навчальних досягнень підлягають основні результати вивчення теми (розділу) (їх визначає вчитель на основі вимог навчальної програми), які мають бути відомими учням від самого початку її опрацювання, слугуючи орієнтиром у процесі роботи над темою.

Перед початком вивчення чергової теми всі учні мають бути ознайомлені з:

· тривалістю вивчення теми (кількість занять);

· кількістю і тематикою обов'язкових робіт і термінами їх проведення;

· питаннями, що виь сяться на атестацію, якщо атестація проводиться в усно-письмої формі;

· орієнтовними завданнями (задачами) тощо;

· терміном і формою проведення тематичної атестації;

· умовами оцінювання.

Тематична оцінка може виставлятися (у тому числі й автоматично у разі, якщо учень погоджується), на підставі результатів опанування ним матеріалу теми впродовж її вивчення з урахуванням:

· поточних оцінок (якщо вчитель здійснює поточне оцінювання),

· навчальної акти ності учня тощо,

· після виконання учнем відповідних підсуми вих завдань з теми;

· підсумкова письмова робота, заліку, інших форм виявлення рівня навчальнихдосягнень учнів.

Головною умовою при виборі вчителем форми оцінювання є забез­печенняоб'єктивності визначення навчальних досягнень учнів.

Кожну оцінку вчитель повинен мотивувати, доводити до відома учня та оголошувати перед класом (групою).

Протягом вивчення значних за обсягом тем дозволяється проводити кілька проміжних тематичних оцінювань. І навпаки, якщо на опануван­ня матеріалу теми передбачено, наприклад, одну-дві навчальні години, можна об'єднувати їх для проведення тематичного оцінювання.

Підсумкова оцінка за семестр виставляється за результатами тематич­ного оцінювання, а за рік - на основі семестрових оцінок.

Для стимулювання навчальної діяльності учнів безпосередньо під час занять та при підготовці до них учитель може за підсумками роботи учня за семестр чи рік автоматично оцінити відповідним балом (якщо учень погоджується з ним) його навчальні досягнення.

У процесі оцінювання можна виокремити декілька етапів.

Перший, підготовчий, коли вчитель відповідно до мети і завдань уро­ку визначає завдання щодо визначення рівня навчальних досягнень школярів. Обов'язковою процедурою на цьому етапі є визначення кри­теріїв оцінювання навчальних досягненьучнів.

Другий етап - етап вибору таких методів та прийомів оцінювання знань, умінь, життєвих навичок учнів, які забезпечать можливість оцінити поступ у досягненнях учня.

На етапі оцінювання відбувається порівняння прийомів оцінювання з метою і завданнями навчальної діяльності та обраними педагогічними стратегіями. Традиційно вважається, що цю роботу виконує лише вчи­тель, хоча за умови інтерактивного, особистісно зорієнтованого навчання учні беруть активну участь у самостійному оцінюванні власних досяг­нень. Таким чином досягається підвищення відповідальностіучнів за власні успіхи. Цей етап оцінювання допомагає розібратися в помилках, сприяє переорієнтації, зосередженню зусиль школярів на вивченні пев­ного матеріалу.

Завершується оцінювання етапом розмірковування, аналізом стану навчальних досягнень учнів, фіксуванням можливих недоліків та прий­няттям рішення щодо подальшої організації навчальної діяльності.