Вчитель національної школи. Вимоги до особистості вчителя
Виховання — найдавніше поняття суспільного розвитку. Людина, турбуючись про продовження свого роду, завжди дбала і про передачу новому поколінню досвіду старших. Спочатку цю функцію у повному обсязі виконували батьки. Але пізніше окремі функції виховання дітей в родах, общинах члени суспільства передавали найбільш досвідченим, найбільш мудрим людям — педагогам. У стародавньому Вавилоні, Єгипті, Ассірії учителями найчастіше були жерці, а в Греції ця почесна справа доручалась вільнонайманим, найбільш розумним громадянам, серед яких були філософи, поети. Ще Арістотель говорив: "Вихователі ще більш достойні поваги, аніж батьки, бо останні дають нам лише життя, а перші — достойне життя".
У Київській Русі учителів називали майстрами, підкреслюючи цим самим глибину поваги до тих, хто творить духовне багатство суспільства. В умовах становлення української державності, відродження національної духовності, формування національної гідності громадян роль учителя у суспільстві зростає. Учитель як уповноважений суспільства нарівні з батьками несе відповідальність за соціальну зрілість кожного вихованця. Від учителя-вихова-теля у суспільстві залежить розв'язання ще одного важливого завдання: забезпечення сприятливих умов для створення найбільшого багатства суспільства — інтелектуальних цінностей кожної людини зокрема і людської спільноти взагалі. Таким чином, учитель-вихователь — творець духовної сутності людини.
Функції учителя
1. Виховна функція: передбачає необхідність здійснювати цілеспрямований вплив на особистість з метою створення оптимальних умов для її всебічного гармонійного розвитку; акумулювання в особі учителя загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей і передавання їх нащадкам. Ця функція пов'язана з вихованням людини в широкому значенні.
Навчальна: виявляється в організації учнів з метою оволодіння знаннями, вміннями і навичками з основ наук, забезпеченні умов для інтелектуального розвитку учнів, озброєння їх методами самостійної пізнавальної діяльності. Учитель має виступати не інформатором, а організатором навчально-виховного процесу.
Організаторська: полягає в необхідності організації дитячих колективів, цілеспрямованого керівництва різними видами дитячої діяльності безпосередньо в навчально-виховних закладах і поза їх межами.
Оберігаюча: учитель має бути хранителем загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей, оберігати їх від руйнівних впливів деструктивних сил, розумно будувати гуманістичну систему виховання.
Інформуюча: передбачає поширення педагогічних знань серед батьків, працівників соціальної і виробничої сфер. Питаннями виховання мають займатися по суті усі дорослі громадяни. Та всі вони відчувають певні труднощі у такій неспецифічній для них діяльності через брак спеціальних знань з психології та педагогіки. Тому вчителі, маючи професійну підготовку з педагогіки та психології, і повинні займатися педагогі-зацією непрофесійних вихователів.
Учитель має володіти такими основними якостями:
1. Любов до дітей, вміння бачити у своїх вихованцях юних громадян з невичерпними потенціальними можливостями.
2. Почуття національної гідності, гордість за свій народ, його історичні звершення, готовність всіляко служити своєму народові. Ця якість базується на історичній пам'яті, зміцнюється генетичною спорідненістю.
3. Чеспість, совісність, справедливість, об'єктивність. Це ті якості, які вихованці найбільше цінують в учителеві.
4. Витримка, стриманість, терпеливість. Без цих рис учителеві аж ніяк не можна.
5. Організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом. Учитель повинен вміти організувати як себе, так і вихованців для різних видів діяльності.
6. Всебічпий розвиток. Діти схильні до активного пізнання оточуючої дійсності, бажають на безліч питань отримати відповіді. І, насамперед, вони чекають задоволення своїх пізнавальних інтересів від батьків та вчителів.
7. Принциповість і вимогливість. Ці якості лежать в основі педагогічного спілкування з вихованцями. Принципи (від лат. ргіпсіріит — начало, основа) — це вихідні положення певної діяльності, що ґрунтуються на внутрішніх переконаннях особистості. У сфері виховання вчитель повинен мати міцний ґрунт, певне вістря, навколо якого і будується уся його діяльність. Вимогливість діалектично пов'язана з процесом переконування. Вимогливість — це той інструмент, за допомогою якого учитель допомагає вихованцеві сформувати у собі певні вміння і навички.
8. Оптимізм, любов до життя. Учитель завжди працює з колективом дітей
9. Чуйність, гуманне ставлення до людей.
11. Тактовність. Педагогічний такт— це почуття міри, відчуття конкретного стану вихованця, що підказує вихователеві найделікатніший спосіб поведінки у спілкуванні з учнями в різних сферах діяльності, вміння обирати найбільш доцільний підхід до особистості у системі виховних взаємин з нею. Педагогічний такт допомагає вихователеві спілкуватися з учнями на основі розуміння їх психічного стану в конкретних обставинах, приймати доцільні рішення, які не гальмують дій вихованців, а спонукають їх до активної, раціональної праці.
Педагогічні вміння учителя-вихователя
1. Конструктивні вміння, які забезпечують: планування навчально-виховної роботи відповідно до вимог навчальних планів і програм;вибір доцільних форм і видів діяльності; вибір дійових методів виховного впливу; планування перспективних напрямів керівництва дитячим колективом; здійснення індивідуального і диференційованого підходу до учнів.
2. Комунікативні вміння, які передбачають в цілому забез печення адекватних стосунків з колективом та окремими вихованцями і допомагають: встановлювати педагогічно вмотивовані контакти з учнями, колективом, батьками, своїми колегами; регулювати міжособистісні стосунки учнів у первинному колективі (на рівні класу, групи), а також взаємини первинного колективу із загальношкільним.
3. Організаторські вміпня є запорукою: організації і керування дитячими колективами, забезпечення їх розвитку; забезпечення педагогічно доцільної діяльності дитячих колективів; надання допомоги дитячим громадським організаціям;т організації роботи з батьками, залучення громадськості на допомогу школі у вихованні дітей.
4. Дидактичні вміння, які допомагають: пояснювати учням зміст навчального матеріалу з урахуванням їхнього віку; керувати самостійною пізнавальною діяльністю учнів, сприяти розвитку у них інтелектуальних потенційних можливостей; озброювати школярів методами самостійної пізнавальної діяльності.
5. Перцептивні вміння (від лат. perceptio — сприймання, пізнання; чуттєве сприйняття, розуміння і оцінка людьми соціальних об'єктів — інших людей, самих себе, груп та ін.
8. Прикладні вміння лежать в основі: — володіння вміннями і навичками творчого характеру — малювати, танцювати, грати на музичних інструментах, виши
вати, ліпити, моделювати, плести та ін.; — володіння технічними засобами навчання, комп'ютерною технікою.