Схарактеризуйте методику вивчення займенника у початковій школі

Ще до початку шкільного навчання діти практично використо­вують займенники, правильно вживають їх у мовленні. У першому класі ці нави­чки закріплюються в процесі опрацювання букварних і післябукварних текстів. У 2 і 3 класах, як уже зазначалося вище, учні вчаться підставляти займенники (без уживання термінів) до іменників для правильного визначення їх роду і числа, і тільки в 4 класі вони вперше ознайомлюються із займенником як частиною мови. Цей процес має на меті насамперед формування і розвиток в учнів комунікативних умінь, а також ознайомлення із засобами міжфразових зв'язків у тексті, тобто зі стилістичною метою уникнення у висловлюваннях зайвих повторень того самого слова.

Вивчаючи займенник як частину мови, учні мають оволодіти такими вмін­нями:

—упізнавати серед слів займенники, які вказують на предмети, їх ознаки, кількість, але не називають їх;

—ставити питання до займенників;

—упізнавати на слух і в текстах особові займенники;

—пояснювати їх лексичне значення, роль у реченні;

—відмінювати особові займенники за зразком; користуватися навчальною таблицею для визначення відмінків займенників у реченні;

—дотримуватись правила вживання займенників з прийменниками;

—будувати словосполучення і речення з особовими займенниками;використовувати займенники для зв'язку речень у тексті з метою уник­нення лексичних повторів. Даючи визначення займенника як частини мови, підручник «Рідна мова» для 4 класу зазначає, що займенники тільки вказують на предмети, їх ознаки, кількість, але не називають їх. Вони за своїм лексичним значенням співвідносяться насампе­ред з іменниками (звідси й назва цієї частини мови — «замість імен»), наприклад, іменники хлопчик, кінь, камінь, гнів можна замінити в реченні займенником він; з прикметниками (допитливий,. сильний, важкий, справедливий можна замінити займенником такий); з числівниками (два, шість, десять можна замінити займен­ником стільки). Тому займенники відповідають на ті самі питання, що й частини мови, замість яких вони вживаються (хто? що? який? яка? яке? які? скільки?).

Вивчення теми «Займенник як частина мови» учитель може здійснити, вико­ристовуючи спостереження та евристичну бесіду за таким мовним матеріалом: Вона дуже гарно малює. її роботи викликали захоплення у відвідувачів виставки.

— Прочитайте речення. Про кого в них мовиться? Чому не можна точно сказати, про кого говориться? Які слова можна підставити замість вона? (Мама, бабуся, сестричка, школярка, учителька та ін.) До якої частини мови вони належать? Отже, замість якої частини мови вжито слово вона ? На яке питання воно відповідає? А чи можна віднести це слово до іменників? Чому не можна? (Слово вона не називає ні конкретний предмет, ні особу.) Назвіть інші слова, якими ми можемо замінити іменники, наприклад, батько, ліс, земля, школа, поле, море та ін. Спробуйте скласти речення зі словами він, вона, воно, вони. Чи змогли ми визначити, про кого чи про що ви говорите? Чому не змогли? Учитель допомагає учням зробити висновок, що слова він, вона, воно, вони конкретно не називають ні особу, ні предмет, хоч і відповідають на питання хто? що?. Запитання учителя «Замість якої частини мови ми вживали слова він, вона, воно, вони?» підводить дітей до засвоєння нового терміна — займенник.

Практичне завдання вивчення особових займенників у початковій школі по­лягає в тому, щоб учні добре усвідомили значення кожного займенника: я — той, хто говорить про себе; ти — той, до кого співрозмовник звертається; він, вона, воно, вони — особи, про яких ідеться, але вони можуть бути присутні й відсутні при цьому; ми — група осіб, до якої входить і той, хто говорить.

Для усвідомлення учнями того, що особові займенники можуть уживатися не тільки замість певної особи чи конкретного предмета, а й замість будь-яких іменників, потрібно проаналізувати речення, в яких той самий займенник замінює різні іменники:

— Я подарував мамі коробку для рукоділля,— похвалився Володя.

— А я вишила хустинку,— сказала Оленка.
Або:

— Ти, Васильку, тримай деревце рівно, а ти, Миколко, засипай його коріння землею,— пояснював садівник.

Учні доходять висновку, що в поданих реченнях особові займенники я, ти вказують на різні особи: у першому випадку — на Володю і Оленку, а в друго­му — на Василька і Миколку.

Граматичний матеріал «Займенники 1-ї, 2-ї, 3-ї особи однини і множини» підлягає засвоєнню в результаті запам'ятовування, тому вчитель, використовуючи повідомлення, демонстрацію таблиці (зразок її вміщений у підручнику), орга­нізовує сприймання учнями потрібної інформації. Після колективної роботи за таблицею учитель підсумовує, що особові займенники бувають 1-ї, 2-ї, 3-ї особи однини і множини: 1 —я, ми; 2 — ти, ви; 3 — він, вона, воно, вони.

Для запам'ятовування цієї інформації слід практикувати завдання на визна­чення особи і числа займенників з опорою на таблицю та, самостійно, на називання всіх займенників в однині чи множині та займенників конкретно зазначеної особи. Ефективною є робота в парах (добір та впізнавання займенників певної особи, визначення числа), у малих групах (ігри «Хто швидше додасть займенники в та­блицю?», «Утворіть колонки займенників за особами (або числами)», «Упізнайте займенники відповідно до того, на що вони вказують»).

Досить складно навчити молодших школярів стилістично правильно вжи­вати особові займенники в реченні, тексті. Спостереження за дитячим усним мовленням, аналіз письмових робіт показують, що в учнівських висловлюваннях і творчих роботах найчастіше трапляються стилістичні помилки трьох видів: уживання займенника в реченні без називання відповідного предмета в попередньому реченні, на який цей займенник указує; недоречне вживання займенника безпосередньо після іменника (наприклад, на запитання вчителя «Що означають дієслова?» чуємо таку відповідь: «Дієслова, вони означають дію предмета»);невиправдане повторення в тексті тих самих іменників. Роботи (тексти) з такими недоліками обов'язково треба аналізувати в класі, залучаючи до їх редагування всіх учнів, і робити це необхідно не тільки в межах тих годин, які відводяться на вивчення займенника, а постійно. Корисними є колективні вправляння учнів (в окремих випадках — робота в групах, у парах) у стилістичному вдосконаленні текстів, пропонованих учителем. Наприклад: Йому допоможуть

Василько довго хворів. У нього було запалення легенів. Товариші зустріли його в класі радо. Розповіли йому всі новини. На уроці він переконався, що йому бра­кує знань. Він не міг розв'язати задачу «на зустрічний рух». Учителька підійшла до нього і сказала, що вона і товариші йому допоможуть. На серці у нього стало легко і радісно.

Працюючи над подібними текстами (колективно та індивідуально), учні вчать­ся використовувати особові займенники в мовленні, у зв'язних висловлюваннях, розуміти їх роль у мові й мовленні, уникати зайвих повторень тих самих слів. Така робота виховує в учнів мовне чуття.

Засвоєння учнями правопису відмінкових форм особових займенників вима­гає уваги до таких двох моментів: V написання ненаголошених голосних у відмін­кових формах (мене, мені, на мені, тебе) та V вживання займенників він, вона, воно, вони в непрямих відмінках з приставною літерою н чи без неї. Слід звернути увагу учнів на те, що і в займенниках ненаголошений голосний може перевірятися іншою його формою, де цей звук стоїть під наголосом (мені — до мене, тебе — до тебе).

Вживання букви н на початку форм: у нього, на ньому, без неї, у ній, до них, за ним пов'язане з правописом займенників у сполученні з прийменниками. Умінню правильно вживати ці займенники після прийменників сприятимуть такі вправи:

1.Зміни подані займенники, як того вимагають прийменники. Запиши спо­лучення займенників з прийменниками. Без (я) (він) (вона) (вони).

2.Спиши текст. Займенники, що в дужках, постав у потрібному відмінку. Підкресли займенники .

Жнива

Широко розкинулося пшеничне поле. По (воно) ходять степові кораблі — ком­байни. Ось один з (вони) підходить до (ми). Хиляться і падають під ножами важкі зрілі колоски. Мить — і золоте зерно висипалося в бункер комбайна. А з (він) збіжжя пливе у кузов автомашини, яка рухається поряд.

Комбайни не зупиняються цілий день. А від (вони) одна за одною від'їжджають машини з добірним пшеничним зерном.

Вивчаючи займенники, учні вперше дізнаються про те, що в ролі підмета, крім іменника, може виступати інша частина мови. Складання речень з особовими займенниками, синтаксичний аналіз цих речень переконує учнів, що особові за­йменники в реченні можуть виступати в ролі головного (підмета) і другорядних членів, що в реченні вони відповідають на ті самі питання, що й іменники, замість яких вони вжиті. Відомості, одержані учнями 4 класу про особові займенники, активно закріплюються в процесі вивчення наступної частини мови — дієслова.

16. Наведіть приклади усних вправ, які виконують учні 2 класу на уроках читання ще до вивчення на уроках мови теми "Слова-назви ознак предметів"

Прикметник. Вивчення прикметника в початкових класах передбачає такі цілі: а) усвідомлення учнями значення прикметника в мові і мовленні як важливого виражального засобу і збагачення їхнього словникового запасу прикметниками; б) засвоєння основних граматичних форм прикметника і вживання їх у власному мовленні; в) вироблення навичок правопису закінчень прикметників.

Формування граматичного поняття «прикметник» у 1—4 класах відбувається поступово: який? яка? яке? які?, співвіднесення слова і зображення відповідної ознаки; слова, що відповідають на питання який? яка? яке? які? (прикмет­ники); утворення словосполучень іменників з прикметниками; добір до відомих предметів відповідних ознак. Для належного сприйняття багатьох художніх текстів учні мають добре усві­домлювати різницю між виразами срібна ложка (зроблена зі срібла) і срібна хмарка (неначе зі срібла); золота монета і золота осінь; ласкава мама і ласкаве сонце. З цієї причини перед уроками граматики на вивчення прикметника мають ставитися не тільки суто мовні, граматичні цілі, а й мовленнєві, пов'язані з формуванням в учнів образного мовлення, увиразненого прикметниковими формами, вжитими не тільки в прямому, а й у переносному значенні. Ці знання про прикметник, здобуті учнями на уроках рідної мови, мають активно закріплюватися на уроках читання, образотворчого мистецтва, музики і співів, в опрацюванні предмета «Я і Україна». Для ілюстрації наведемо приклади усних вправ, які виконують учні 2 класу на уроках читання ще до вивчення на уроках мови теми «Слова — назви ознак предметів».

1. Подумай і назви слова, що, на твою думку, білі-білі, як конвалії квітки, та лагідні, як усміх ранку.

2. Закінчи речення: Лисиця хижа, улеслива, а їжак... .

3. Зверни увагу на такі вислови: золотава шкоринка, золоте зерно, в золотому колосі, на стеблині золоченій, золоте проміння, золоті руки. У якому значенні вжито виділені слова?

4.До слова ясне добери слова, близькі за значенням, а до слова чорна — слова протилежним значенням.

Вправи на добір прикметників, близьких і протилежних за значенням, заміну одного прикметника іншим, що набагато точніше характеризує певний предмет, явище, пояснення прикметників, ужитих у тексті в переносному значенні, спри­яють увиразненню мовлення молодших школярів, забезпечують комунікативний, функціональний підхід до початкового вивчення рідної мови.

17. Які методи використовує учитель у процесі опрацювання теми "Змінювання дієслів за часами"(3 клас)

Працюючи у 3 класі над темою «Змінювання дієслів за часами», учні мають навчитися: розрізнювати часові форми дієслів; ставити питання до дієслів різних часових форм; змінювати дієслова за часами у формах доконаного і недоконаного виду (без уживання термінів) за допомогою питань що робить? що зробить? що робив? що зробив?; розрізнювати часові форми дієслів у тексті, використовувати їх у власних висловлюваннях.

Вивчення матеріалу буде ефективним за умови використання евристичного методу. Бесіду доцільно провести на основі особистих вражень дітей, власного досвіду, спостережень за явищами природи, наприклад:

— Діти, що ми робимо зараз на уроці рідної мови? (Читаємо, пишемо, відпо­відаємо, слухаємо, спілкуємося, вчимося...) На які питання відповідають ці дієсло­ва? (Що робимо?) А що ми робили на попередніх, минулих уроках? Як потрібно змінити дієслова, щоб розказати про дії, які вже відбулися або відбувалися? Які питання ставимо до цих дієслів? (Що робили?) Що будемо робити на наступних уроках? Поставте питання до дієслів, які називають дію, яка відбудеться після того, як про неї сказали. (Що будемо робити? що робитимемо?).

Важливо стимулювати учнів до називання різних дій, які вони виконують у момент мовлення, виконували раніше або ще виконуватимуть. Далі, працюючи з підручником, учні складають речення на основі спостережень за змінами в при­роді про те, що: 1) відбулося вчора; 2) відбувається сьогодні; 3) відбудеться через місяць.

Аналіз мовного матеріалу допомагає учням усвідомити, що дієслова можуть називати різні дії: 1) яка відбувається тоді, коли про неї говорять; 2) яка відбувалася раніше, ніж про неї говорять; 3) яка відбудеться після того, як про неї сказали. Від цього залежить і питання, яке ставимо до дієслова.

У процесі сприймання та первинного усвідомлення вчитель повідомляє учням, що дієслова змінюються за часами (є три часи: теперішній, минулий і майбутній). Оскільки основним орієнтиром визначення часу дієслів для молодших школярів є саме питання, важливо організувати роботу з таблицею, в якій уміщено різні граматичні питання, на які відповідають дієслова теперішнього, минулого та майбутнього часу.

Важливо виробляти в учнів уміння правильно користуватися питанням з ме­тою розпізнавання й утворення часових форм дієслова. Для визначення часу слід учити дітей вникати у зміст дієслова, правильно ставити до нього питання. Учні рідко помиляються, визначаючи дієслова минулого часу, які означають дію, що відбулася давно, і про неї можна лише розповідати, згадувати, але зримого об­разу вона зараз не викликає. Наприклад: Минула осінь. Хлібороби зібрали з полів урожай. Відлетіли у теплі краї перелітні птахи.

Найчастіше молодші школярі помилково зараховують до форм теперішнього часу ті дієслова минулого часу, які вживаються для опису явищ природи, подій, що вже відбулися, але результати їх продовжують існувати і в момент мовлення, наприклад: Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила... (Т. Шевченко).

У разі зарахування вжитих у вірші дієслів до теперішнього часу слід вима­гати від учнів поставити до цих дієслів граматичне питання (що зробила?), яке допомагає сприйняти названі у вірші дії як такі, що відбулися в минулому. Учням З класу для визначення часу дієслова перший час слід пропонувати речення з більш прозорим відчуттям часу дії і частіше порівнювати різні часові форми між собою. Наприклад: Взимку діти спускалися з гірки на санках. Весною діти пускають у рівчаках кораблики. Влітку діти купатимуться (будуть купатися) в річці.

Корисно пропонувати учням за допомогою питань (що робить? що робив? що буде робити?) утворювати від неозначеної форми дієслова теперішнього, минулого та майбутнього часу і вводити їх у речення.

У процесі вивчення теми слід працювати над формуванням в учнів умінь правильно використовувати видо-часові форми дієслів у текстах. Ефективними є завдання на зміну форм дієслів у тексті.

— Прочитайте текст. Дієслова в дужках поставте в потрібній часовій формі.
В якому часі слід ужити всі дієслова? Визначте, який це текст — художній чи науковий.

Хороше весною в лісі. Берези (розпускати) своє липке листя, (стояти) прозо­рі, ніби не дерева, а серпанок зелений. Серед них (темніти) міцні ялини і високий ялівець.

Повітря чисте, легке, ялинковою смолою (пахнути), молодим листям, прілою землею. І хор пташиний... А голоси ж які чудові! І флейта (співати), і трель (розси­патися), і чичикання, і посвисти.

Євген Чарушин

—Уявіть, що тепер осінь, а ми хочемо розповісти про те, як було в лісі вес­ною. В якому часі необхідно використати дієслова? Змініть текст і прочитайте його. Який висновок можна зробити?

У 4 класі доцільно практикувати різноманітні творчі роботи (перекази, творчі диктанти, диктанти із завданням, твори), спрямовані на засвоєння категорії часу. Можна давати учням такі завдання: розповісти про події, що відбулися раніше, вживаючи дієслова минулого часу; прочитати оповідання, в якому розповідається про події, що відбуваються зараз, і переказати його зміст, уживаючи дієслова в майбутньому часі, тощо.

Змінювання дієслів за числами молодші школярі починають засвоювати прак­тично ще в 1 класі, коли виконують завдання, які вимагають відповіді на питання що робить? що роблять?. Поступово учні узагальнюють свої спостереження: якщо дієслово називає дію одного предмета, воно стоїть в однині; якщо дієслово називає дію двох і більше предметів, воно стоїть у множині.

У процесі виконання вправ слід орієнтувати учнів на встановлення зв'язку між питанням, на яке відповідає дієслово, формою числа, в якому воно вжите, та закінченням: квітка (що робить?) цвіте — квіти (що роблять?) цвітуть; пташка (що робить?) летить — пташки (що роблять?) летять.

Для формування вмінь розрізняти, визначати, змінювати число дієслів, пра­вильно використовувати дієслова в мовленні слід практикувати вправи на встанов­лення зв'язку між словами в реченні, постановку питань до дієслів, зміну дієслів відповідно до питання, доповнення речень дієсловами у відповідній числовій формі, обґрунтування правильності вживання числової форми дієслова тощо.

У 3-4 класах школярі вчаться змінювати дієслова минулого часу за родами з опорою на навчальну таблицю та за зразком, ставити дієслова минулого часу в по­трібну родову форму за питанням що робив (-ла, -ло)?, що зробив(-ла, -ло)?.

При цьому слід розкривати таку закономірність: особові закінчення дієслів на -ся і відповідних спільнокореневих дієслів без -ся збігаються. Частка ся, сполучаючись з особовими закінченнями -еш, -єш, -иш, -їш, -ить, -їть, -ать, -ять, не впливає на вимову голосного звука: -ишся [ис': а], -иться [иц': а], -аться [ац': а].

У процесі вивчення розділу «Дієслово» граматичні, орфографічні та лексичні вправи поєднуються з логічними, стилістичними, що позитивно впливає на роз­виток загальних мовленнєвих умінь молодших школярів.