Врахування закономірностей вікового та індивідуального розвитку особистості

Можливості виховання великі, але не безмежні. Вони залежать не лише від суспільних умов, а й від вікових та індивідуальних особливостей розвитку дітей. Якщо враховується ця залежність, то розширюють можливості виховання, його вплив на розвиток.

Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні – це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожного учня. Такого підходу потребують насамперед важкі вихованці, малоздібні школярі, а також діти з чітко вираженою затримкою розвитку.

Основні періоди психічного розвитку особистості визначаються за психолого-педагогічними критеріями, які включають характерні для кожного віку соціальні ситуації розвитку, передусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність, відповідний рівень розвитку свідомості та самосвідомості.

Такими періодами є: ранній вік (від народження до 3 років), дошкільний вік (від 3 до 7), молодший шкільний вік (від 7 до 10), середній шкільний або підлітковий вік (від 10 до 15) і юнацький вік (від 15 до досягнення зрілості).

На кожному етапі розвитку дитини є своя провідна діяльність, яка характеризується своїми цілями, мотивами та способами виконання. Провідна діяльність – не просто форма активності, що найчастіше зустрічається у цьому віці. Це діяльність, покликана задовольнити актуальні потреби індивіда, що розвивається, у ній диференціюються нові види діяльності, наприклад, елементи навчання у грі, формуються пізнавальні та інші психічні процеси. Характером провідної діяльності зумовлюються у цей період зміни у потребах, інтересах, почуттях індивіда, що розвивається. На кожному віковому етапі розвитку людини формуються і індивідуальні особливості вищої нервової діяльності, фізичного, духовного розвитку, здібностей, інтересів, характерологічних рис та ін.

Знання закономірностей вікового та індивідуального розвитку дітей – одна з умов ефективної педагогічної діяльності.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення основних понять: „особистість”, „розвиток особистості”, „індивід”, „формування особистості”, „фактори розвитку”, „задатки”.

2. Проаналізуйте основні фактори розвитку особистості.

3. Визначте рушійні сили процесу розвитку особистості.

4. Визначить протиріччя, що характеризують особливості розвитку вашої особистості в теперішньому віці.

5. Проаналізуйте взаємозв’язок факторів розвитку особистості.

6. Обґрунтуйте залежність результатів виховання від взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку особистості.

7. Поясніть причини затримки розвитку дітей у разі відсутності спілкування або при недостатньому спілкуванні з людьми.

Резюме

1. Взаємини між індивідом як продуктом антропогенезу, особистістю, що засвоює суспільно-історичний досвід, і індивідуальністю, що перетворює світ, може бути передано формулою: індивідом народжуються, особистістю стають, індивідуальність відстоюють (А.Асмолов, А.Петровський).

2. Розвиток людини відбувається під впливом певних факторів. Сучасна наука визнає три провідних фактори в розвитку та формуванні особистості: спадковість, середовище та виховання. Розглядати ці фактори необхідно в їх діалектичній єдності, взаємодії, взаємовпливу.

3. Розвиток і формування особистості – результат взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів. Виховання відіграє вирішальну роль у розвитку особистості тільки за умови, якщо воно позитивно впливає на внутрішнє стимулювання її активності в роботі над собою. Виховання може забезпечити розвиток певних якостей тільки спираючись на закладені природою задатки. Вихованням можна досягти багато чого, але повністю змінити людську природу неможливо.

4. Джерела розвитку – діяльність і спілкування. Діяльність – специфічно людське активне ставлення до світу на основі наявних форм культури. Спілкування – особливий від діяльності, найважливіше середовище духовного, суспільного і особистісного прояву людини. Воно являє собою живий безперервний процес взаємодії людей, людини з собою та світом.

5. Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості здійснюється в діяльності. Кожному віковому етапі превалює певний вид діяльності. Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній активності є потреби.