Соціальна реабілітація дітей з девіантною поведінкою
Вести мову про соціальну реабілітацію дітей і молоді з девіантною поведінкою можна лише тоді, коли фахівець досить добре уявляє, з яким контингентом йому необхідно працювати. Адже відомо, що внаслідок несприятливих обставин з'являються різноманітні відхилення у соціалізації, що відображаються у прояві неадекватної поведінки і ставлення дітей та молоді до норм і вимог всієї системи суспільних відносин, в які включається людина на кожному етапі її розвитку і становлення. При цьому необхідно розмежовувати відхилення у соціалізації, за наявності яких соціальна дезадаптація, неадекватність поведінки індивіда не в собі соціальної чи протиправної ознаки, та відхилення у соціалізації, за яких дезадаптація носить антисуспільний характер, що суперечить нормам моралі і права. За таких умов можна говорити про явище десоціалізації.
Основною ознакою десоціалізації є відчуження індивіда від соціальних інститутів, які виступають основними носіями установлених норм, моралі і прав. У такій ситуації відбувається вплив різних асоціальних і злочинних асоціальних субкультур з власними, корпоративними нормами і цінностями, які носять антигромадський характер.
А відтак простежується явище, коли соціальні відхилення і соціальна дезадаптація підлітків і молоді супроводжується деформацією їх соціальних зв'язків, а також категоричним відчуженням від сім'ї і школи. З метою подолання такого відчуження та включення об'єктів соціалізації і У суб'єкт-суб'єктиі відносини і систему соціально значущих відносин необхідно реалізувати комплекс соціально-иедагогічних заходів, спрямованих як на оздоровлення ситуації та умов у школі, сім'ї, так і на індивідуальну психолого-педагогічну корекцію особистості з девіантною поведінкою.
Необхідності усвідомлення і вирішення проблеми сприяє твердження В.П.Кащепка, який ще у 20-ті роки XX ст. вивчав дану проблему і зазначав, що корекція недоліків особливості в процесі її становлення — це проблема великої значущості і вирішувати її продуктивно потрібно у контексті державної політики.
Причому він привертав увагу до проблеми поєднання методико-терапевтичних, навчально-педагогічних і виховних прийомів, спрямованих на корекцію характеру і відновлення особистості в цілому. До того ж наголошувалась на незаперечній залежності успіху реабілітаційного, процесу від терміну його початку: чим раніше почати, тим більше надії на успіх [1].
Важливими принципами у соціально-педагогічиій реабілітації є:
1) заміна домінуючого у виховній роботі педагога па самого вихованця, який визначає зміст і методи роботи педагога;
2) орієнтація на потенційну соціальну психологічну повноцінність особистості, котра реабілітується, і повернення її у звичне соціальне середовище;
3) постійне вивчення так званої "винятковості" індивіда у процесікорекційно-реабілітаційпої роботи має здійснюватися у тісній взаємодіїпедагога і психолога.
Не можна обминути при розгляді даного питання соціальну, корекційну і реабілітаційну діяльність А.С.Макареика та С.Т.Шацького, якіу 30-ті роки XX ст. заклали основні принципи, зміст і методи соціальної роботи з важковиховуваними дітьми і підлітками. В основу своєї педагогічної теорії вони заклали ідею створення педагогом виховного соціального середовища.
Так, С.Т.Шацький вважав, що одним із таких виховних середовищ можуть стати клуби за інтересами, які дозволяють дітям і підліткамрозкрити "свої інстинкти" [2, 123], особливо соціальні інстинкти, сутьяких полягає у прагненні вчитися життю, пристосовуватись до життя,оволодівати соціальним досвідом, включатися в соціалізацію.
А ось у 60-ті роки минулого сторіччя простежується тенденція до більш глибокого вивчення даної проблеми, зокрема, у психологічному, соціально-правовому і медичному аспектах. Причому причини девіаптної поведінки вбачалися в особливостях вікового розвитку особистості, у відчуженні від "нормальних" дітей, своєрідності прояву протесту проти"пригнічення" їхніх інтересів тощо.
У цей період В.О.Сухомлинський запропонував різноманітні засобистимулювання самовиховання особистості. Домінантною в його рекомендаціях була орієнтація на індивідуальний стиль побудови педагогічного процесу, па гуманізацію засобів виховання девіантних підлітків [4].
Безперечно, процес перевиховання є довготривалим і складним, який передбачає: вивчення середовища, в якому ріс вихованець, аналіз позитивних і негативних рис характеру індивіда, формування позитивної установки і усунення недоліків у його загальному розвитку, прискорення позитивних начал, наявних в особистості.
Поступово термін "перевиховання" почав змінюватись на термін "реабілітація", що означає "відновлення" (Франція); паралельно висувається термін "нормалізація" (Данія, Швеція). Проте термін "реабілітація" набув міжнародного визнання, що привело до появи поняття: медична реабілітація, психологічна реабілітація, педагогічна реабілітація, соціальна реабілітація. Причому соціальна реабілітація передбачає відновлення соціальних відхилень, порушених зв'язків і відносин із середовищем.
Реабілітація — медична, психологічна, педагогічна і соціальна — має багатий і різноманітний зміст і є своєрідним відображенням соціально-педагогічного оптимізму і гуманізму.
Суть реабілітаційного підходу у соціальному середовищі визначається як комбіноване і координоване застосування медичних, соціальних, педагогічних, професійних заходів, спрямованих на компенсацію дефек-та, соціального відхилення [5, 4-6].
Все вище сказане дозволяє дати розгорнуте визначення поняття "соціальна реабілітація" стосовно до дітей і молоді, схильними до девіаптної поведінки. Соціальна реабілітація дітей девіантної поведінки— це повна система, яка забезпечує відновлення у них порушених соціальних зв'язків і відносин, ідентифікацію індивіда як суб'єкта власної життєдіяльності.
Вітчизняна превентивна практика, на відміну від Заходу, де панує корекційно-реабілітаційиа робота, побудована на індивідуальних діагнос-тично-корекційиих психологічних програмах, досить тривалий час мала чітку спрямованість на створення педагогічно організованого середовища. Зокрема, за методикою А.С.Макареика ресоціалізуючим фактором виступає колектив завдяки включенню підлітка в систему гуманізованих міжособистісних відносин. Соціальна реабілітація в такій ситуації відбувалася за рахунок "паралельно" впливу колективу, який виконував ресо-ціалізаційну функцію.
Як показує практика, означена методика досить успішною спрацьовує і в тимчасових колективах, і в різних дозвіллєвих соціально-педаго-гічних центрах і клубах.
Аналіз наукових шкіл і сьогоднішньої практики дозволив виявити Деякі принципи соціально-педагогічної реабілітації: — опора на позитивні якості особистості;
— реабілітація потреби дитини чи підлітка у самоствердженні;
— формування в них життєвих прагнень;
— розвиток корисних інтересів і вищих духовних цінностей вихованц»
— глибока повага і довіра у взаємовідносинах з дітьми і молоддю. Виходячи із основних принципів і змісту соціальної реабілітації, можна
окреслити соціально-педагогічні завдання і функції, які вона спроможна вирішувати:
/. Відновлювану, яка передбачає відновлення тих позитивних якостей, які переважають у суб'єкта до появи девіантної поведінки, звернення до пам'яті індивіда і його добрих справ.
2. Компенсаторну, суть якої полягає у формуванні в підлітка чи молодої людини прагнення компенсувати той чи інший недолік завдяки прояву зусилля в діяльності в тій галузі, яку він любить і в якій моЖе швидко домагатися успіху (наприклад, у спорті, художній творчості, праці тощо).
3. Ситимулюючу функцію, яка спрямована на активізацію позитивної суспільно-кориспої діяльності підлітка. Вона реалізується завдяки використанню методів схвалення, засудження, тобто обов'язково з проявом оціночного емоційного становлення до поведінки чи вчинків суб'єктів дії.
4. Виправну, ця функція пов'язана з виправленням негативних якостей підлітків і передбачає застосування різноманітних методів заохочення, переконання, навіювання, прикладу тощо, які сприяють успішній корекції поведінки.
З цього можна зробити висновок, що процес соціальної реабілітації буде здійснюватись успішно в тому випадку, якщо у підлітка чи молодої людини вдастя розбудити потребу в самовдосконаленні, самовихованні і якщо об'єкт даного процесу стає активним суб'єктом корекційної роботи. До тенденцій, які сприяють успішній соціальній корекції особистості, на думку С. А.Бєлічевої можна віднести:
— гуманізацію превентивної практики, переважання охоронно-захисних мір над мірами покарання і примусу:
— професіоналізацію виховної профілактики й охоронно-захисної діяльності, введення і підготовку спеціальних соціальних працівників чи соціальних педагогів, соціальних реабілітологів, практичних психологів» які мають спеціалізуватися з проблем практичної роботи по корекЦЦ поведінки індивидів з відхиленням та оздоровленню умов їх сімейного і суспільного виховання;
— створення мережі спеціальних структур, здатних здійснювати соціальну і соціально-психологічну допомогу сім'ї, дітям, молоді: консультаційні центри (пункти), центри довіри, дозвіллєві і реабілітаційні центри, соціально-педагогічні притулки для дітей, котрі попали в кризову ситуацію;
— психологізацію виховної профілактики і охоронно-захисної діяльності, визначення провідної ролі медико-психологічної допомоги і підтримки у корекцій відхилень у поведінці особистості, реабілітації неповнолітніх з різними формами соціальної і психологічної дезадаптації;
— визнання сім'ї як неповного інституту соціалізації дітей і підлітків, надання сім'ям соціально-правової, соціально-педагогічної і медикопсихологічної допомоги, в першу чергу, сім'ям групи соціального ризику, не спроможних самостійно викрити проблеми виховання [6,37].
Соціальна корекція девіантної поведінки передбачає, перш за все, виявлення неблагополуччя в системі відносин дитини як з ровесниками, так і з дорослими, а також оздоровлення соціальної ситуації.
Спираючись на теоретичні дослідження і досвід практиків, можна стверджувати, що сутність характеристики соціальної реабілітації дітей, підлітків і молоді включають:
— створення виховного розвиваючого середовища для об'єкта реабілітації;
— відновлення і підтримка соціально значущих умінь, установок, навичок і звичок;
— регулювання соціально несприйнятливих форм поведінки, інтеграція особистості в суспільство.
Що стосується організаційного аспекту соціальної реабілітації неповнолітніх і молоді, схильних до девіантиої поведінки, то він передбачає:
— проведення соціально-медико-психолого-педагогічної діагностики клієнта;
— складання індивідуальної комплексної програми реабілітації;
— реалізацію індивідуальної комплексної програми реабілітації;
—збереження і зміцнення отриманих соціально значущих результатів корекції особистості.
Ефективність соціальної реабілітації у повнолітніх і молоді залежить, перш за все, від того, наскільки є адекватним створене соціально-педагогічне середовище і чи спроможне воно надати їм соціальну допомогу і підтримку та сприяти реабілітаційному процесу.
Виходячи із поставленого завдання і перед представленням окремих технологій, необхідно визначити суть поняття "девіантна поведінка".У суспільстві давно сформовані уявлення про норми життя, правила і форми взаємовідносин, про поведінку, яка схвалюється і яка засуджується суспільством чи спільнотою.
Сьогодні наука розглядає соціальну норму і соціальне відхилення у поведінці як два протилежні полюси. Проте нормативна поведінка домінує в сучасному суспільстві як за поширенням, так і за соціальною значущістю. Серед чималої кількості визначень ми зупинимось на таком із них: "це правило, вимога суспільства до людини, в яких визначені більше чи менш точно обсяг, характер, а також межі можливого і допустимого у її поведінці" [8,47].
Звичайно будь-яка норма є корисною, якщо вона є значущою. Коли ж вона втрачає цю якість, то результат її соціальної дії буде негативним. Це приводить до її витиснення і заміною іншим правилом. І їх невиконання уже не буде свідчити про девіантну поведінку, не бажані прояви в суспільній практиці.
Соціальне відхилення від норм складається із девіацій у трьох основних сферах: особистість, середовище, організм. Індивідуальна специфіка реалізації відхилення в поведінці і переживаннях людини полягає в переважанні: а) особистісного ядра з його сукупністю соціально-психо-логічних елементів; б) впливу соціального середовища з його багатогранними ознаками; в) індивідуальних властивостей людини, які надають поведінці певної своєрідності.
Асоціальною поведінкою, поведінкою з відхиленням у сучасній науці називається поведінка, в якій досить стійко проявляються відхилення від соціальних норм, як відхилення корисливої, агресивної орієнтації, так і соціально-пасивного типу [8,112].
Можна сказати, що поведінка з відхиленням чи девіантна поведінка відрізняються як за змістом і цільовою спрямованістю, так і за мірою суспільної небезпеки. Отже, девіантна поведінка як явище протилежне нормативній поведінці є системою вчинків, які виходять за межі загальноприйнятих моральних і правових норм, за винятком норм психічного здоров'я. У сфері соціальної роботи більш адекватне таке визначення: девіантна поведінка відображає зв'язок поведінки особистості, соціальних груп і спільної з соціумом, всією системою суспільних відносин, регулювання яких здійснюється за допомогою системи соціальних норм, враховуючи при цьому взаємодію внутрішніх і зовнішніх факторів, які визначають появу мотивів, цілей і рішучості здійснити антинормативнии вчинок. Це дозволяє стверджувати, що діють кілька типів девіантної поведінки в життєдіяльності дітей, підлітків, молоді:
— антидисциплінарне;
— антисоціальне;
— делінквентне;
— аутоагресивне.
У випадку девіантної поведінки взаємодіють макро- і мікросоціальні, індивідуально-особистісні, соціально-психологічні, психолого-педагогічні, соціально-медичні, соціально-правові фактори. У кожному конкретному випадку проявляється певне поєднання цих факторів, що відбивається у відповідній формі прояву девіантності.
У ході з'ясування причини і умов, прояву підлітками відхилення від норм і правил соціальні педагоги все частіше звертаються до аналізу психологічного клімату сім'ї, емоційно-психологічних відносин з ровесниками і дорослими. Девіантна поведінка досить часто мотивується тим, що індивід не може правомірними засобами задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні його, довірі, самоствердженні. Практичний досвід профілактичної роботи підказує на необхідність враховувати індивідуально-психологічні, статеві і вікові особливості розвитку особистості, схильної до порушення норм поведінки. Адже у нього з'являється впевненість, винахідливість, сміливість — і все це сприймається як прояв власної дорослості, особливого "Я". І поступово з кожним новим проявом порушення норм з'являється звички, які сприяють виробленню стереотипів протиправної поведінки, нових ціннісних орієнтацій.
Що необхідно робити фахівцям у ситуації "зустрічі" з проблемною особистістю, схильної до девіантної поведінки?
Перше: вступити (при можливості) у взаємодію з школою, сім'єю, близькими друзями.
Друге: провести діагностику причин труднощів девіантної поведінки дітей і підлітків, розробити і здійснити корекційно-реабілітаційну програму.
Трете: забезпечити тимчасове проживання, виховання, навчання і розвиток індивіда, який тієї чи іншої причини опинився у складній життєвій ситуації.
Серед факторів, які впливають на посилення девіацій серед дітей і підлітків, можна назвати такі:
· соціально-економічні фактори (низький матеріальний рівень життя сім'ї, погані житлові умови, безробіття батьків);
· медико-санітарі фактори (несприятливі екологічні умови, хронічні захворювання батьків і ускладання спадковості, антисанітарія та ігнорування санітарно-гігієнічними нормами);
· соціально-демографічні фактори (неповна чи багатодітна сім'я сім'я з вторинними шлюбами і зведеними батьками);
· соціально-психологічні фактори (сім'ї деструктивними емоційно-коифліктпими відносинами подружжя, педагогічною нездатністю батьків та їх низький загальноосвітній рівень, деформаваність ціннісних орієнтацій);
· кримінальні фактори (алкоголізм, аморальний і паразитичний спосіб життя батьків, сімейні суперечки, присутність членів сім'ї, що відбували покарання, схильність до субкультури злочинного світу).
Аналіз фахівцем означених факторів дозволяє йому виявити загальні закономірності соціальної реабілітації девіантної особистості. В основі цих закономірностей лежать такі педагогічні підходи:
1) інтегративність (він протидіє однобічності виховного профілактичного впливу на індивіда; виключає погано організовану педагогічну діяльність та безсистемну реабілітаційну роботу; посилює значущість самої особистості і гармонізацію соціально-педагогічних впливів).
2) системність (він потребує врахування особливо усіх складових і їх конструктивної взаємодії; базується на спрямованості діяльності суб'єкта і прогнозуванні потенційних сил, спроможних дестабілізувати процес соціальної реабілітації; внесення регулярних і необхідних соціально-педаго-гічних коректив, що сприяє ізоляції індивіда від впливу негативних факторів).
3) педагогічне співробітництво (здійснення спільної, активної праці суб'єктів соціальної реабілітаційного процесу).
Проектуючи процес соціальної реабілітації, доцільно передбачати у реальній програмі дій відповідні етапи роботи з дітьми та молоддю, схильними до девіантиої поведінки.
Перший етап — діагностичний. Йога метою є: збір всієї необхідної інформації про підопічного; визначення його психологічного статусу; отримання відомостей про середовище, в якому він перебував; виявлення дефектів у розвитку; складання соцііально-психолого-педагогічної характеристики; підготовка індивідуальної реабілітаційної програми. При цьому, слід підкреслити, що проектування програми має включати обов'язкові компоненти: причини, які викликали соціальну дезадаптацію, інформацію про функціональний стан підопічного, пріоритетні напрями соціальної реабілітації, засоби, форми і механізми соціально-виховного впливу, прогнозовані результати, форми контролю й оцінку ефективності програми.
Другий етап — реалізація соціально-реабілітаційної програми. При цьому передбачається: створення сприятливого соціально-педагогічного середовища; перебудова особистішої системи індивіда; нейтралізація негативних факторів середовища; гармонізація процесів розвитку вихованця з врахуванням його інтересів; зняття суперечностей між конфронтуючими мотиваційними тенденціями створення активної установки на психолого-педагогічну корекційну роботу.
Загальну систему соціальної реабілітації дітей і підлітків можна представити у такому вигляді і за такою ідеєю — "від девіантиої поведінки через соціальну реабілітацію до соціальної адаптації особистості".
/ етап "Діагностичний" - від 4 до 10 тижнів
2 етап "Реабілітаційний" - 9-10 місяців, через 6 місяців перевірка досягнутих результатів, внесення коректив.
3 етап "Узагальнюючий" - через 1 рік від початку роботи здійснити аналіз застосованої схеми, методів і механізмів соціально педагогічної виливу.
Проектуючи і реалізуючи програму соціальної реабілітації, соціальний педагог повинен заздалегідь виявити підґрунтя результативності діяльності, мобілізувати досягнення науки і досвіду на інтенсивній (максимально науковій) основі, приділяти увагу прогнозуванню і проектуванню ефективності діяльності, використовувати найновіші інформаційні технології.
Така багатогранна діяльність, безперечно, потребує спеціальних педагогічних технологій соціальної реабілітації, які є своєрідним комплексом, що включає:
— уявлення про заплановані результати;
— засоби діагностики стану вихованця;
— пакет методів педагогічного впливу;
— критерії відбору оптимальних методик соціального виховання для конкретних умов.
Це дозволяє моделювати особистісно-орієнтовані соціально-педагогічні технології реабілітації дітей і підлітків, схильними до девіантиої поведінки. Використання цих технологій залежить від характеру девіантного індивідума (сюди входять особливості психіки, на яку впливають і задатки, і новоутворення у нових умовах). Визначення індивідуальності кожного вихованця, його самобутності і самоцінності, врахування суб'єктивного досвіду індивіда знаходяться в центрі особистісно-орієнтова-них технологій соціальної реабілітації.
Такий підхід дозволяє підводити індивіда з дезадаптивною поведінкою до спроможності власної самооцінки, самовиховання, самоствердження. У цій ситуації досить ефективним є використання різних методик і тестів, щоб допомогти підліткам і молоді усвідомити своє "Я" (вправи на спілкування, ігри-жарти, проблемні ситуації, включення в реальну діяльність тощо).
Особливим успіхом у підопічних користуються ситуації, які водночас дозволять спеціалістам здійснювати корекцію поведінки учасників тієї чи іншої змодельованої ситуації (наприклад, ситуації типу "Вибери дерево", "Намалюй у кольорах день", "Зроби свято другу" та інше). Таким чином, перебудова життєвого досвіду індивіда досягається через осмислення вчинку, перевчання у діях, реконструкцію поведінки, регламентацію поведінки, шляхом переключення на позитивні установки, позитивні емоції.
Здійснення такої роботи можна розглядати як профілактичну, спрямовану на раннє виявлення труднощів у вихованні дітей і підлітків.
У діагностичній роботі з дітьми та молоддю, схильними до девіаптної поведінки, можна використовувати психодіагностичні та психокорекційпі методики:
1. Визначення типу темпераменту (Айзенк — підлітковий варіант).
2. Визначення рівня особистісної та ситуативної тривожності (Тейлор, Спілбер).
3. Діагностика соціальпо-психологічної адаптації (Роджерс К. І Раймонд Р.).
4. Особистісний опитувальник Кеттела.
5. Вивчення особистості біографічним методом (за Гриценком Н.).
6. Експрес — діагностика (Юсупов І., Верняєва Т.).
7. Опитувальник Рассела.
8. Визначення спрямованості особистості (анкета Басса Б.).
З метою орієнтації фахівців соціально-педагогічної сфери при виборі оптимальних методів і методик соціальної реабілітації дітей, підлітків і молоді пропонується таблиця, у якій представлені форми прояву девіантності.
Таблиця 1.
Соціально значущі форми поведінки | Прояв девіантності | |||||||
1 група | 2 група | 3 група | ||||||
Ставлення до дорослого з повагою | Прояв грубощів | Прояв грубощів при зауваженні | Злегка зривається на незадоволення | |||||
Уміння володіти собою | Різко проявляє нестриманість | Прояв нестриманості | Запальність | |||||
Прагнення до краси і затишку | Байдужість до того, що оточує | Байдужість до того, що оточує | Байдужість до того, що оточує | |||||
Акуратність (чистоплотність) | Неохайність, замацьорений | Неохайність, байдужість до зовнішнього вигляду | Байдужість до свого зовнішнього вигляду, неохайність | |||||
Наявність хобі | Відсутність інтересів до будь-чого | Відсутність інтересів, соціальна апатія | Відсутність інтересів, соціальна апатія | |||||
Протистояння шкідливим звичкам (куріння, наркоманія, алкоголь та ін.) | Вдихання парів бензину, клею, регулярне куріння, вживання алкоголю | Вживання алкоголю, куріння, токсикоманія | Вживання алкоголю, куріння | |||||
Психосексуальна культура | Заняття ананізмом Використання нецензурних слів | Використання нецензурних слів | Вживання нецензурних слів | |||||
Неповага оточення, ровесників | Неповага оточення, зверхність над ровесниками | Неповага ровесників | Прояв неповаги, недовіри | |||||
Вихованість(хоро ші манери, ввічливість) | Грубощі, хамство, для досягнення мети використовує ввічливість | Грубощі | Прояв грубощів | |||||
Життєрадісність (почуття гумору) | У нормі | Замкнутість | У нормі | |||||
Обов'язковість (дисциплінованість) | Грубе порушення дисципліни | Свідоме порушення дисципліни | Підсвідоме порушення дисципліни | |||||
Незалежність (здатність діяти самостійно) | Надмірна самостійність | У нормі | Прояв слабості волі, підпорядкованість сильнішому | |||||
Освіченість (широта знань, рівень загальної культури) | Низька загальна культура | Низька загальна культура | Низька загальна культура | |||||
Відповідальність (почуття обов'язку, уміння тримати слово) | Безвідповідальність, невміння тримати слово | Безвідповідальність | Невміння тримати слово, безвідповідальність | |||||
Міцність волі (уміння домагатися свого, не відступати перед труднощами) | Паніка перед труднощами | Паніка перед труднощами | Відсутність волі, паніка перед труднощами | |||||
Чесність (правдивість, щирість) | Брехливість, нещирість | Брехливість | Використання щирості для отримання вигоди | |||||
Чуйність (турботливість) | Бездушність | Байдужість | У нормі | |||||
Законослухніність | Участь у кримінальних групах, розбої, грабежі | Крадійство | У нормі | |||||
Аналіз результатів практичного досвіду різних реабілітаційних центрів і окремих фахівців дозволяє стверджувати, що у соціально-рєабілітаційний роботі з дітьми, підлітками і молодими людьми першої групи девіантності ключове значення має опору на такі якості їх особистості, як енергетичність, впертість у досягненні мети, прагнення до лідерства.
Для контингенту другої групи особливого значення набуває зміна обстановки і стереотипних форм реагування на неї. Довір'я у відносинах, включення в організаційно-суспільиу роботу, обігрування успіхів — це ті напрями реабілітаційної роботи, які доцільно використовувати саме з цією групою.
Для третьої групи дітей і молоді з девіантною поведінкою важливими є ритм і напруга серйозних справ, які їм доручаються, залучення їх до різних видів діяльності. Саме за цих умов у них є змога проявити себе, посісти адекватне місце в колективі. Тому слід активно сприяти пробудження в них інтересу до життя, позитивних переживань, виявлення життєвих перспектив.
Соціально-реабілітаційна робота з індивідами, схильними до дезадаптивної поведінки, має спрямовуватись, перш за все, на усунення психотравмуючих комплексів, вироблення адекватних форм поведінки, подолання труднощів у спілкуванні. У цих процесах посіли своє виправдане місце і бесіди, інтеракційно-комунікативні, імітаційно-ігрові, невербальні методи з елементами музикотерапії, хореографії, пантоміміки, групової поведінкової психокорекції, навіювання, стимулювання та ін. При цьому одні можуть "діяти" ефективно самостійно, деякі- лише у взаємозв'язку з іншими методами соціальної реабілітації, оскільки в основному все залежить від індивідуальних особливостей підопічних і від наявності професіоналізму фахівців.
Література.
1.Пивоварова Г.Н. Влияние личностных особенностей детей и подростков // Медицинские проблеми формирования личности. — М.,1997. - С.ЗЗ- 47.
2. Шацкий С.Т. Избран. педагогические сочинения: В 2-х т. — М.: Педагогика, 1980.
3. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Вибр. Пед. тв.: У 7-ми т.- Т.5.- К.: Рад. школа. - С. 9-96.
4. Сухомлииський В.О. Вправляння -- один із методів виховання свідомої дисципліни // Вибр. твори: В 5-ти т.- Т.5.- С. 16-28.
5. Ренкер М. Основы реабилитации // Научный обзор. — 1980. — № 3. - С.4-6.
6. Социальная профилактика отклоняющегося поведения несофер-шешюлетиих как комплекс охранно-защитных мер. — М.: Социальное здоровье России, 1993.
7. Пеньков Е.М. Социальные норми регуляторы поведения личнос-ти. - М.: Наука, 1982.
8. Арзуманян С.Д. Микросреда и отклонения социальпого иоведения детей и подростков.- Ереван: Луйс, 1989.
Питання для самоперевірки.
1. Визначити зміст понять "девіація", "девіантна поведінка".
2. Охарактеризувати форми прояву особистістю девіантної поведінки.
3. Визначити суть соціальної реабілітації.
4. Окреслити етапи соціально-реабілітаційної роботи і визначити їх зміст.
5. Розкрити зміст організаційного аспекту соціальної реабілітації підлітків і молоді, схильними до девіантної поведінки.