Учасники кримінального процесу
§ 1. Поняття і класифікація учасників кримінального процесу
§ 2. Посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження
§ 3. Особи, які мають та обстоюють
у кримінальному процесі власні інтереси
§ 4. Особи, які захищають та представляють інтереси інших осіб
§ 5. Особи, які сприяють кримінальному процесу і здійсненню правосуддя
§ 1. Поняття і класифікація учасників кримінального процесу
Поняття і класифікація учасників кримінального процесу, коло суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності в КПК не визначено, тому в теоретичній літературі щодо цього поняття і класифікації учасників процесу є різні погляди.
У главі З КПК України лише визначено учасників процесу, які мають зацікавленість у провадженні справи, законодавець їх коло не обмежує. До учасників (суб'єктів) кримінального судочинства необхідно зараховувати всіх осіб, діяльність яких і правовідносини між якими становлять сутність провадження у кримінальній справі.
У широкому розумінні учасниками процесу є всі особи, які беруть участь у справі, мають процесуальні права і несуть визначені обов'язки. В главі З КПК України «Учасники процесу, їх права і обов'язки» названо тільки тих учасників процесу, що, як правило, мають власну зацікавленість у ході справи. Ні закон, ні правова теорія не жують коло учасників процесу тільки тими, що вказані в цій главі.
При аналізі кола органів і осіб, які беруть участь у криміно-процесуальній діяльності, в теорії використовують терміни «суб'єкти кримінального процесу», «суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності «учасники кримільного процесу», причому в ці терміни вкладається різний або однаковий зміст. На наш погляд, поняття «суб'єкти» й «учасники» кримінального процесу (кримінально-процесуальної діяльності) за чинним законодавством є ідентичними за своїм змістом, але слід вживати термін «учасники кримінального процесу», оскільки кримінально-процесуальний кодекс називає суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності як учасників процесу, наділяючи їх тими чи іншими правами та обов'язками. Крім того, більшість науковців у процесуальній літературі теж називає їх «учасниками кримінально-процесуального права».
Із наведених науковцями понять учасників кримінального процесу найвдаліше, на нашу думку, таке: учасники кримінального процесу — це всі державні органи, службові та приватні особи, які ведуть кримінальний процес або залучаються до нього, вступають між собою в процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав і виконуючи процесуальні обов'язки. Для визнання особи суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності необхідно, щоб однією із сторін правовідносин були орган влади або службова особа, яка веде процес.
Але, на наш погляд, учасниками кримінального процесу є посадові особи, які вступають в кримінально-процесуальні правовідносини в зв'язку з вирішенням питань про порушення кримінальної справи, при провадженні дізнання, досудового слідства і в судових стадіях на основі норм кримінально-процесуального законодавства.
Учасники кримінально-процесуальної діяльності розрізняються за своїм процесуальним становищем, роллю в процесі, виконують різні кримінально-процесуальні Функції і завдання, переслідують різну мету, вступають між собою у різні правовідносини. Це створює передумови для їх класифікації — в наукових, педагогічних і пра-вотворчих цілях.
В юридичній літературі існують різні погляди щодо класифікації учасників кримінального процесу, але найбільш переконлива, на нашу думку, така:
1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), слідчий, начальник слідчого відділу (відділення, управління, головного управління), прокурор, суд (суддя). Спільним для них є охорона державних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального процесу. Вони наділені владно-разпоряд-чими повноваженнями та повинні бути незаінтересовані в результатах справи.
2. Особи, які захищають та обстоюють власні інтереси: підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.
3. Особи, які захищають та представляють інтереси інших осіб: захисник, представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, законний представник неповнолітнього.
4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству і здійсненню правосуддя: свідок, поняті, перекладач, спеціаліст, експерт, секретар судового засідання та ін. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом.
Учасники процесу характеризуються тим, що вони: а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним законом за умови, що немає обставин, за яких закон виключає можливість їх участі у справі; б) мають визначені права та обов'язки (закон визначає порядок їх реалізації); в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов'язків у встановленому порядку; г) вступають у процесуальні правовідносини; д) несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язків або порушення прав інших учасників.
§ 2. Посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження
зазначалось, до числа учасників кримінал ьно-процесу, які ведуть кримінально-процесуальне провадження, належать: орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), слідчий, начальник слідчого відділу, прокурор, суд (суддя)-
Орган дізнання (особа, яка провадить дізнання)
Дізнання — це заснована на процесуальному законі та відомчих підзаконних актах діяльність уповноважених адміністративних органів, яка спрямована на запобігання, розкриття злочинів, розшук та викриття винних, а також розслідування злочинів у формі дізнання.
Згідно зі ст. 101 КПК в межах своєї компетенції органами дізнання є: міліція, податкова міліція, органи безпеки, командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ, митні органи, начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв, органи державного пожежного нагляду, органи охорони державного кордону та капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.
До компетенції органів дізнання належить право порушувати та розслідувати у формі дізнання кримінальні справи в зв'язку з приводами і підставами до порушення кримінальної справи, що є в їх розпорядженні й надійшли до їх органів про вчинення злочину. Дізнання — це одна з форм розслідування, що здійснюється за необхідністю органами, зазначеними вище, які не тільки мають право порушувати чи відмовляти в порушенні кримінальної справи, а й провадити ряд слідчих дій протягом не більше десяти днів з моменту порушення справи.
Згідно з наказом Міністра внутрішніх справ України «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення структури і організації діяльності штатних підрозділів дізнання органів внутрішніх справ України» від j° грудня 1995 р. № 880 в системі МВС України створено штатні підрозділи дізнання, на які покладено обов'язки відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства здійснювати розслідування (у Формі дізнання) в кримінальних справах та досудову підготовку матері-Ів у протокольній формі в межах своєї компетенції.
а й провадити ряд слідчих дій протягом не більше десяти днів з моменту порушення справи.
Крім того, до компетенції органів дізнання належить право:
— прийняття, реєстрації, розгляду, перевірки заяв та повідомлень про злочини та вжиття щодо них необхідних заходів1;
— провадження дізнання у справах про тяжкі злочини (ч. 2 ст. 104 КПК);
— провадження дізнання у справах, про злочини, що не є тяжкими (ч. 1 ст. 104 КПК);
— досудової підготовки матеріалів у протокольній формі (статті 425—426 КПК);
— провадження розшукових та слідчих дій у порядку виконання доручень і вказівок, а також окремих доручень (статті 114—118 КПК).
Дізнавач, або особа, яка провадить дізнання, не користуються процесуальною самостійністю, як слідчий. На жаль, у кримінально-процесуальному законодавстві досі немає норми, яка б передбачала повноваження дізнавача при провадженні дізнання по кримінальним справам, які має слідчий та начальник слідчого відділу (статті 114—114і КПК).
При порушенні та відмові в порушенні кримінальної справи, зупиненні, поновленні провадження у справі, проведенні обшуку, виїмки, освідування і провадженні інших слідчих і процесуальних дій дізнавач у процесуальному плані не має права самостійно приймати рішення, оскільки провадження таких дій підлягають обов'язковому затвердженню керівником відділу чи начальником органу дізнання.
Не можна погодитися з деякими авторами, які стверджують, що орган дізнання має право притягувати особу як обвинуваченого, оскільки на практиці цю слідчу дію провадять тільки органи досудового слідства. Крім того, КПК не надає такого права органу дізнання.
Слідчий
Це учасник кримінального процесу, який провадить досудове слідство згідно зі ст. 114 КПК. При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, якщо законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.
Реалізуючи своє право, як процесуально незалежний учасник кримінального процесу слідчий має право не погодитися з вказівками прокурора:
1) щодо притягнення як обвинуваченого;
2) щодо кваліфікації злочину та обсягу обвинувачення;
3) щодо направлення справи для віддання обвинуваченого до суду;
4) щодо закриття справи.
У таких випадках слідчий має право подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладенням своїх заперечень.
У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижче-стоящого прокурора, або доручає подальше провадження досудового слідства по справі іншому слідчому.
Всі інші вказівки прокурора, які він дає слідчому в письмовій формі по кримінальній справі, обов'язкові для виконання (наприклад, допитати свідків, призначити по справі судову експертизу, провести відтворення обстановки та обставин події тощо).
Обов'язкові для виконання вказівки і доручення слідчого, що він дає органу дізнання по справах, які він розслідує, з провадження процесуальних і слідчих дій.
Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами і громадянами.