Особливості, види й механізми соціалізації особистості

Сутність соціалізації полягає в тому, що в її процесі людина формується як член того суспільства, до якого вона належить, – у людини формуються соціальні якості, знання, вміння, навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин.

У будь-якому суспільстві соціалізація має свої особливості, серед яких А.Капська виділяє такі: відносна стихійність, можливість непередбаченості впливу середовища; механічне засвоєння соціальних норм і цінностей, яке відбувається в результаті діяльності і спілкування особистості; зростання в міру дорослішання самостійності особистості щодо вибору соціальних цінностей і орієнтирів, середовища спілкування, якому надається перевага [48].

Соціалізація відбувається як за стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за цілеспрямованого формування особистості. Відповідно розрізняють такі види соціалізації: стихійна, відносно спрямована і соціально-контрольована [14].

Стихійна соціалізація людини відбувається внаслідок впливу на особистість різноманітних об’єктивних умов та обставин суспільного життя.

Відносно спрямована соціалізація має на меті організацію в суспільстві певних економічних, політичних, законодавчо-правничих та інших передумов, які впливають на розвиток та життєвий шлях особистості.

Соціально-контрольована соціалізація (виховання) – це процес спеціально організованого, цілеспрямованого, керованого та контрольованого впливу на особистість з метою формування певного виховного ідеалу, передачі соціального досвіду, розвитку її природних потенційних можливостей.

Формами реалізації процесу соціалізації є соціальна адаптація та інтеріоризація.

Соціальна адаптація (лат. adaptation - пристосовувати) – вид взаємодії особи із соціальним середовищем, у процесі якого відбувається узгодження вимог та сподівань обох сторін [Соц.псих., с.90].

Цей процес вказує на пристосування індивіда до рольових функцій, соціальних норм, спільностей, до умов функціонування різних сфер суспільства.

Інтеріоризація – (лат. interior – внутрішній) – процес формування внутрішньої структури людської психіки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей, ідеалів, процес переведення елементів зовнішнього середовища у внутрішнє „Я” [31, с.90].

Двосторонній процес соціалізації передбачає засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків і активне їх відтворення. Тобто людина не тільки адаптується до соціуму, елементів культури, норм, що формуються на різних рівнях життєдіяльності суспільства, а й завдяки своїй активності перетворює їх на власні цінності, орієнтації, установки.

Цей процес поєднання умов соціуму з особливостями особистості пов’язаний з механізмами соціалізації, тобто впливами або засобами, за допомогою яких здійснюється відображення людиною реалій соціального життя, а отже, перехід зовнішніх впливів соціального оточення у внутрішні регулятори її поведінки.

У теорії сучасної соціальної педагогіки (О.Безпалько) розрізняють соціально-психологічні й соціально-педагогічні механізми соціалізації, які зумовлюють особливості цього процесу в кожної конкретної особистості.

До соціально-психологічних механізмів соціалізації належать: імпринтінг (фіксування людиною на рецепторному та підсвідомому рівні особливостей об’єктів, що впливають на неї), наслідування (копіювання людиною певних зразків поведінки та діяльності інших людей), ідентифікація (ототожнення людиною себе з іншими людьми, групою, спільнотою), рефлексія (оцінка особистістю різних проявів свого „Я”), інтеріоризація (процес перетворення зовнішніх, реальних операцій соціальної діяльності у внутрішні, ідеальні), екстеріоризація (процес переходу від внутрішньої, психічної діяльності до зовнішньої, практичної).

Серед соціально-педагогічних механізмів соціалізації розрізняють: традиційний (засвоєння людиною норм, зразків поведінки, поглядів, стереотипів, які притаманні її найближчому оточенню), інституціональний (функціонує у процесі взаємодії людини з різноманітними соціальними інституціями й організаціями суспільства, в результаті чого набувається певний соціальний досвід, здійснюється входження особистості в соціум), стилізований (діє у межах окремої субкультури як комплекс певних цінностей та особливостей поведінки, притаманний для людей певного віку, професії, національної чи соціальної групи, що в цілому впливає на стиль життя і мислення особистості), міжособистісний (функціонує в процесі взаємодії людини з авторитетними для неї особистостями) [4, с.23]