Загальні закономірності росту і розвитку дітей та підлітків

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Імені В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО

Кафедра біології

Руденко А.О.

ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ ТА ШКІЛЬНА ГІГІЄНА

Курс лекцій

Миколаїв 2011.

ВСТУП (ПРЕДМЕТ ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ ТА ШКІЛЬНА ГІГІЄНА ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОСТУ І РОЗВИТКУ ДІТЕЙ. ЗДОРОВ’Я І

ФІЗИЧНИЙ РОЗВИТОК ДІТЕЙ.

Предмет і зміст курсу «Вікова фізіологія та шкільна гігієна».

Предмет вікової фізіології. Фізіологія – наука про функціонування організму як єдиного цілого, про процеси, що протікають в ньому і механізми діяльності організму.

Вікова фізіологія є самостійною гілкою фізіології. Вона вивчає особливості життєдіяльності організму в різні періоди розвитку, функції органів, систем органів і організму в цілому по мірі його розвитку і зростання., особливості цих функцій на кожному віковому етапі.

Необхідність для педагогів знання вікових особливостей функціонування організму дитини переоцінити важко. Педагогічна ефективність виховання і навчання знаходяться в прямій залежності від урахування анатомо-фізіологічних особливостей дітей і підлітків. Знання фізіології дитини необхідно для правильної організації фізичного виховання і фізкультурно-оздоровчої роботи в школі.

Шкільна гігієна – це наука, що вивчає взаємодію організму дитини з зовнішнім середовищем з метою розробки на цій основі гігієнічних нормативів і вимог, направлених на охорону і укріплення здоров’я, гармонійний розвиток і удосконалення функціональних можливостей організму, що росте. Шкільна гігієна озброює педагогіку науково обґрунтованими рекомендаціями щодо організації навчального процесу в школі, режиму дня учнів, харчуванню дітей, плануванню, обладнанню і благоустрою шкільних приміщень.

Задача об’єднаного курсу «Вікова фізіологія та шкільна гігієна» полягає в тому, щоб дати майбутнім вчителям-вихователям сучасні відомості щодо вікових особливостей організму, що росте і розвивається, знання закономірностей цього розвитку, збереження і укріплення здоров’я школярів та підтримання їх високої працездатності.

Загальні закономірності росту і розвитку дітей та підлітків.

Організм людини – дуже складна система ієрархічно організованих підсистем і систем. Елементом системи є клітина. В організмі людини більше 100 трилліонів клітин. Клітина в свою чергу представляє мікросистему з складною структурно-функціональною організацією і багатосторонньою взаємодією з іншими клітинами. Сукупність клітин, подібних по походженню, будові і функції, утворюють тканину. Основні типи тканин: епітеліальна, кісткова, м’язова, сполучна і нервова. Кожна тканина виконує специфічну функцію.

Тканини утворюють органи. Органи займають в тілі постійне положення, мають специфічну будову і виконують відповідну функцію (серце, печінка, нирки). Кожен орган складається із декількох видів тканин, але одна із них завжди превалює і визначає його головну функцію.

Органи, що сумісно виконують якусь функцію, утворюють систему органів. (травна функція, система кровообігу ).

Діяльність всіх структур організму, починаючи з клітини і закінчуючи системою органів злагоджена і підпорядкована єдиному цілому. Кожна структурна одиниця вносить свій вклад в функціонування організму. Необхідно знати, що організм – це не сума окремих структур, а єдине ціле і як ціле має свої особливі властивості, здійснює свою життєдіяльність та взаємодіє з зовнішнім середовищем.

Гомеостаз та регуляція функцій в організмі.Всі процеси життєдіяльності організму відбуваються тільки за умови збереження відносної постійності внутрішнього середовища організму. Внутрішнє середовище організму – це кров, лімфа і тканинна рідина, з якою клітини безпосередньо стикаються.

Здатність зберігати постійність хімічного складу і фізико-хімічних властивостей внутрішнього середовища називають гомеостазом. Ця постійність підтримується безперервною роботою систем органів кровообігу, дихання, травлення, виділення та інших, виділенням у кров біологічно активних речовин, що забезпечують взаємодію клітин і органів.

В організмі постійно відбувається саморегуляція фізіологічних функцій, що створюють необхідні для існування організму умови. Саморегуляція – це здатність біологічних систем встановлювати і підтримувати на відповідному відносно постійному рівні ті чи інші фізіологічні, або другі біологічні показники. Механізм саморегуляції дозволяє підтримувати в організмі постійний рівень кров’яного тиску, температури тіла, фізико-хімічного складу крові та інше. Однією із умов саморегуляції є зворотній зв’язок між процесом і системою, що регулює його. Саморегуляція фізіологічних процесів відбувається через гуморальну та нервову регуляцію.

Гуморальна регуляція – це один із механізмів координації процесів життєдіяльності, що відбувається через рідкі середовища організму (кров, лімфа, тканинна рідина), за допомогою біологічно активних речовин, які виділяються клітинами, тканинами і органами.

В процесі еволюції з розвитком і ускладненням організму у взаємозв’язках між окремими його частинами і в забезпеченні всієї його діяльності першорядне значення набуває нервова регуляція, що здійснюється нервовою системою. Нервова система об’єднує і зв’язує всі клітини і органи в єдине ціле, змінює і регулює їх діяльність, здійснює зв’язок організму з навколишнім середовищем. Центральна нервова система і її основний відділ – кора головного мозку – досить тонко і точно сприймаючи зміни навколишнього середовища і внутрішнього стану організму, своєю діяльністю забезпечує розвиток і пристосування організму до змін умов існування.

Нервовий і гуморальний механізми взаємопов’язані. Активні хімічні речовини, що утворюються в організмі, впливають на нервові клітини, змінюючи їх функціональний стан. Утворення багатьох активних хімічних речовин знаходиться , в свою чергу, під регулюючим впливом нервової системи. Тому вірніше говорити про єдину нервово-гуморальну систему регуляції функцій організму, що створює умови для взаємодії окремих частин організму, зв’язуючи їх в єдине ціле, забезпечуючи відповідну взаємодію організму і навколишнього середовища.

Поняття росту і розвитку.Ріст і розвиток – загально біологічні властивості живої матерії. Ріст і розвиток людини. починаючи із запліднення клітини – це непереривний поступальний процес, що протікає на протязі всього життя. Розвиток протікає стрибкоподібно і різниця між окремими періодами життя буває не тільки кількісна , а і якісна. Однією із основних фізіологічних особливостей розвитку організму дитини є ріст, що відрізняє її від дорослої людини, тобто кількісний процес, який характеризується постійним збільшенням маси організму. Одні органи і тканини ростуть передусім за рахунок збільшення кількості клітин (кістки, легені), в інших (м’язи, нервова тканина)превалюють процеси збільшення розмірів клітин. Точний показник росту організму – збільшення в ньому кількості білку і збільшення розмірів кісток.

Під розвитком необхідно розуміти процес кількісних та якісних змін, що відбуваються в організмі, що призводить до підвищення рівня складності організму та взаємодії всіх його систем. Розвиток включає в себе три основних фактори: ріст, диференціювання тканин і органів, формоутворення.

Важливою закономірністю росту і розвитку дітей є нерівномірність і безперервність росту і розвитку та випереджуюче дозрівання життєво важливих функціональних систем.

Закономірності росту і розвитку організму являються теоретичною основою гігієнічного нормування факторів навколишнього середовища для дітей і підлітків. Знання цих закономірностей дозволяє зрозуміти і пояснити діяльність окремих органів і систем, їх взаємозв’язок, функціонування організму дитини в різні вікові періоди. При контролі за здоров’ям і фізичним розвитком підростаючого покоління можна правильно оцінити отриману інформацію тільки знаючи вікові особливості організму, що росте.

Життєвий цикл людини умовно можна поділити на 3 етапи: дозрівання, зрілий вік і старіння. Етап дозрівання характеризується, перед усім, настанням статевої зрілості, здатністю організму і можливістю виконувати функцію народження, що забезпечує збереження виду. В збереженні виду полягає біологічний сенс індивідуального росту і розвитку любого живого, в тому числі і людини. Проте було б великою помилкою судити про зрілість людини тільки по ступеню статевого розвитку. Не менш важливими є здатність індивідуума виконувати соціальні функції, трудову та творчу діяльність.

Статева зрілість настає в 13 – 15 років, трудова настає значно пізніше – 17 – 18 років. Ми бачимо розходження в часі настання статевої і трудової зрілості. Тому хронологічною межею повного дозрівання організму і настанням зрілості необхідно прийняти 20 – 21 рік. Саме в цьому віці закінчується не тільки процес повного дозрівання і росту, а і накопичуються необхідні знання, формуються моральні якості, тобто складаються умови для виконання людиною і біологічних і соціальних функції.

На всьому етапі дозрівання ріст і розвиток організму проходить відповідно об’єктивно існуючим законам:

* нерівномірність темпів росту і розвитку;

* неодночасність росту і розвитку окремих органів і систем (гетерохронність);

* обумовленість росту і розвитку статтю (статевий диморфізм);

* біологічна надійність функціональних систем і організму в цілому;

* генетична обумовленість росту і розвитку;

* обумовленість росту і розвитку факторами середовища;

* акселерація росту і розвитку.

Ріст і розвиток – безперервний процес, носить поступальний характер, але їх темпи мають не лінійну залежність від віку. Чим молодше організм, тим інтенсивніше ріст і розвиток. Це видно і по добовому розході енергії, по зміні довжини тіла і ваги.

Необхідно відрізняти хронологічний і біологічний вік дитини. Хронологічний вік – період від народження до моменту обстеження, що має вікову межу (день, місяць, рік). Біологічний вік – сукупність морфо функціональних особливостей організму, що залежать від індивідуального темпу росту і розвитку.

Різниця між хронологічним і біологічним віком може складати до 5 років. Учні з низьким темпом біологічного розвитку менш активні на уроках. Відставання біологічного віку у дітей супроводжується низькими показниками більшості антропометричних даних і більш частими відхиленнями в опорно-руховому апараті, нервовій і серцево-судинній системах.

Прискорений темп індивідуального розвитку дитини призводить до випередження біологічного віку. Найбільша частота відхилень від біологічного віку зустрічається у підлітків.

Вікова періодизація. Нерівномірність росту і розвитку є основою для правильного групування дітей різного віку і розробки наукових принципів вікової періодизації. При організації навчально-виховного процесу виникає необхідність об’єднувати дітей різного віку. Необхідно також вірно встановити віковий час переходу дітей в ясла, сад, школу і визначити можливість початку трудової діяльності.

Одну із перших науково обґрунтованих періодизацій запропонував видатний дитячий лікар Н.П.Гундобін (1906р.). Вона багаторазово удосконалювалася і доповнювалася.

На Міжнародному симпозіумі в Москві у 1965 році була прийнята така схема вікової періодизації:

1. Період новонародженності – 1 – 10 днів;

2. Грудний вік – 10 днів – 1 рік;

3. Раннє дитинство – 1 – 3 роки;

4. Перше дитинство – 4 – 7 років;

5. Друге дитинство

Хлопчики – 8 – 12 років»

Дівчатка – 8 – 11 років;

6. Підлітковий вік

Хлопчики – 13 – 16 років

Дівчатка – 12 – 15 років;

7. Юнацький вік

Юнаки – 17 – 21 рік

Дівчата – 1й6 – 20 років.

В нашій країні широке розповсюдження отримала соціальна вікова періодизація. Ця схема періодизації в великій мірі пов’язана з державною політикою по відношенню до підростаючого покоління, досвідом навчально-виховної роботи дитячих закладів, системою медичного обслуговування та інше.

1. Перед дошкільний – до 3 років;

2. Дошкільний – 3 – 7 (6) років;

3. Шкільний

Молодший – 7 (6) – 10 років;

Середній – 11 – 14 років;

4. Підлітковий – 15 – 18 років.

Стан здоров’я дітей і підлітків.Стан здоров’я підростаючого покоління необхідно вивчати в двох аспектах:

1. як критерій гігієнічної оцінки впливу факторів зовнішнього середовища;

2. як самостійний об’єкт.

Перший найбільш інформативний і переконливий із всіх показників, що характеризують з гігієнічної точки зору умови життя дітей і зміни цих умов.

Періодичні медичні спостереження за станом здоров’я школярів дозволяють встановити загальні закономірності розвитку дитячого контингенту, формування його здоров’я, що досить важливо не тільки для органів охорони здоров’я, а і для органів освіти.

На початку 20 століття оцінка стану здоров’я школярів базувалася на результатах вивчення фізичного розвитку. В 40 – 50-х роках в нашій країні почали проводити планові дослідження фізичного розвитку і стану здоров’я дітей.

Здоров’я визначається не тільки відсутністю яких-небудь функціональних відхилень в організмі, а і наявністю хорошого фізичного розвитку. Необхідно також встановити функціональні можливості дитини до навчання, спорту, праці.

Оцінку стану здоров’я дитячого населення дають з урахуванням головних ознак здоров’я:

1. відсутність при обстеженні яких-небудь захворювань;

2. гармонійний відповідний віку розвиток (фізичний і психічний);

3. нормальний рівень функцій органів і систем;

4. відсутність схильності до захворювань.

Прийнято давати якісну характеристику здоров’я шляхом розподілу дітей на «групи здоров’я». За результатами медичних оглядів діти розподіляються на 5 груп:

1 – здорові, що нормально розвиваються без функціональних відхилень;

11 – здорові з функціональними, або невеликими морфологічними відхиленнями;

Ш – хворі в компенсованому стані;

1У – хворі в субкомпенсованому стані;

У – хворі в декомпенсованому стані.

Розподіл дітей на групи здоров’я дозволяє дати загальну характеристику стану здоров’я дитячих контингентів. Для характеристики суспільного здоров’я використовують показники медико-демографічні, фізичного розвитку різних віково-статевих груп, статистичні показники захворюваності, а також показники інвалідизації дітей.

Дитяче населення повинно підлягати обов’язковим поглибленим медичним оглядам, що дозволяє отримати і дані про захворюваність дітей і підлітків. Для характеристики стану здоров’я дитячих контингентів додатково застосовують наступні показники:

* індекс здоров’я – відсоток дітей, що не хворіли на протязі року, серед всіх обстежених;

* патологічна вразливість – частота хронічних захворювань, функціональних відхилень у відсотках до загального числа обстежених.

Фізичний розвиток окремих дітей і колективів. Вивчення фізичного розвиткуокремих дітей і колективів. Фізичний розвиток є однією із головних ознак здоров’я і важливим показником здоров’я і благополуччя нації. На кожному віковому етапі він характеризується певною сукупністю морфологічних і функціональних показників організму. Ці показники залежать від генетично зумовлених особливостей обміну речовин (спадковість), а також умов життя і виховання дітей, поліпшуючи які можна цілеспрямовано впливати на фізичний розвиток і стан здоров’я. Піонером масових обстежень фізичного розвитку дітей можна вважати Ф.Ф.Ерісмана, який у 1879 році провів антропометричні заміри у 26 тисяч дітей і підлітків різного віку і отримав перші дані про фізичний розвиток молодого покоління.

Під терміном «фізичний розвиток дітей і підлітків» розуміють стан морфологічних і функціональних властивостей і якостей, а також рівень біологічного розвитку – біологічний вік. Термін «фізичний розвиток» - це не моментальна характеристика стану, а динаміка процесу. З цієї позиції фізичний розвиток розуміється як процес обумовлених віком змін розмірів тіла, зовнішнього виду, м’язової сили і працездатності дитячого організму. Фізичний розвиток дітей і підлітків характеризується складним і багатогранним комплексом при знаків.

При вивченні фізичного розвитку частіше використовують тільки основні соматометричні показники: довжина тіла, масу та розміри грудної клітини. Відрізняють і стоматоскопічні показники: форма грудної клітини, спини, постава, стан м’язів, еластичність шкіри, статева зрілість та інше.

Для характеристики фізичного розвитку важливі також і функціональні (фізіометричні) показники: життєва ємність легенів, сила кисті руки та інше.

Тільки при такій комплексній оцінці можна отримати реальні показники фізичного розвитку дітей.

Частіше фізичний розвиток школярів вивчають тільки за антропометричними показниками, які визначаються при щорічних медичних обстеженнях. Оцінюють його шляхом зіставлення індивідуальних даних із середніми нормативними значеннями (стандарти фізичного розвитку) для кожної статево-вікової групи населеного пункту, регіону, країни.

Антропометричні дослідження дітей і підлітків проводять не тільки з метою вивчення стану здоров’я, а часто і з прикладною метою( визначення розмірів одягу, взуття, обладнання дитячих дошкільних і шкільних установ та інше).