Класно-урочна система та принципи навчання Я.А. Коменського 3 страница

Педагогічні погляди французьких філософів К. Гельвеція та Д. Дідро.

Література: [5, 6, 9, 10, 11, 14, 17, 23]

Ключові слова:«Велика дидактика», пансофія, сенсуалізм, «tabula rasa», принцип природовідповідності, материнська школа, школа рідної мови, латинська школа, «сім вільних мистецтв» (граматика, діалектика, риторика, арифметика, геометрія, музика і астрономія), принципи наочності, свідомості і активності, послідовності і систематичності, виховання джентльмена.

1. Життя та діяльність Я.А. Коменського

Я.А. Коменський народився в березні 1592 р. в м. Нівніце (Південна Моравія) в сім’ї мірошника.

З 1604 р. Коменський разом з сестрою залишились сиротами, і їм призначили опікунів. Пізніше хлопчика взяла до себе тітка з боку батька, і він переїхав в м. Стражницю. В кінці 1605 року м. Стражницю захопили угорські війська, які майже повністю зруйнували і спалили місто. Я.Коменський змушений був повернутися до опікунів.

В 1608 році Я.Коменський вступив до латинської школи в м. Пшерові, яку згодом закінчив з відзнакою.

В березні 1611 року молодого Я. Коменського зарахували до Гернборнського університету на богословський факультет.

В лютому 1613 року Я.Коменський закінчив Гернборнський університет. Він поїхав до Амстердаму, потім — до Гейдельбергу, де вступив до знаменитого Гейдельберзького університету.

В 1614 році молодого Я.Коменського призначили керівником Пшеровської братської школи, де він в першу чергу намагався полегшити процес навчання. Він написав одну з перших своїх педагогічних праць «Правила більш легкої граматики».

В 1616 році Я.Коменський став помічником пшеровського єпископа. В цей період він написав працю «Листи до неба», де розкрив свої демократичні погляди на існуючий стан речей в сучасному йому суспільстві.

В 1618 році община «чеських братів» призначила Я. Коменського пастирем-проповідником в м. Фульнеці (Північна Моравія) і одночасно ректором братської школи. За час життя і діяльності в Пшерові і Фульнеці Я.Коменський отримав досвід роботи з дітьми в школі, що в значній мірі обумовило багатство і різноманітність його педагогічного вчення. Цей період діяльності великого педагога можна вважати одним з найвизначніших в становленні його педагогічного кредо, яке стало в подальшому основою його педагогічного вчення.

В умовах жорстоких переслідувань і посилення діяльності інквізиції Я.Коменський переховувався в маленькому містечку Брандисі під ім'ям графа Жертонинського. В підпіллі Я.Коменський багато читав, думав, писав.

В 1628 році Я.Коменський почав свою діяльність в м. Лешно (Польща). Спочатку він займався педагогічною роботою в гімназії «братів»: викладав у старших класах суспільствознавство та фізику, а потім став ректором цієї гімназії .

В 1642 році йому довірили посаду секретаря ради старійшин. У ці роки він активно працював над головною працею свого життя — «Великою дидактикою», роботу над якою завершив в 1632 році.

В період діяльності в м. Лешно Я.Коменський працював і над відомою книгою «Материнська школа». Також він написав підручник з латинської мови під назвою «Відкриті двері до всіх наук». В 1633 році він опублікував роботу «Відкриті двері до мов і всіх наук» як підручник для початківців.

В 1641 році Я.Коменського запросили до Лондона. Там він створив працю пансофічного характеру, яку назвав «Шлях світла».

В серпні 1642 року він їде до Швеції. В 1646 році до вищого журі Стокгольмського університету надійшли ще не закінчені дидактико-методичні праці, серед яких «Новітній метод викладання мов», де пропонувалась методика викладання латинської мови, в основу якої покладено індуктивний метод викладання.

В 1648 році синод запросив Я.Коменського на посаду єпископа общини «чеських братів». В Угорщині Я.Коменський відкрив в м. Шарощ-Паток три класи гімназії за новою системою навчання. Там він закінчив книгу «Видимий світ у малюнках», яка була опублікована в 1658 році.

В 1668 році Я.Коменський написав твір під назвою «Єдине необхідне», який став його лебединою піснею, де педагог-мислитель підвів підсумки свого життя і діяльності, хоча останнім твором його стало «Продовження братського завіту», який, по суті, є автобіографією великого чеського педагога-мислителя (1669).

15 листопада 1670 року Я.Коменський помер, був похований поблизу Амстердама, на території французької церкви.

Вчені вважають, що світогляд Я.Коменського був суперечливим. За релігійними поглядами він — протестант. В питаннях теорії пізнання, що має місце в його роботах, він виявляє значні матеріалістичні тенденції. У гносеологічному відношенні Я.Коменський — сенсуаліст. Він стверджує, що світ пізнається. Подібно до Аристотеля і Ф. Бекона, Я.Коменський заперечував можливість думки, знання, ідеї. Він стверджує, що розум є тільки «tabula rasa», або «чиста дошка», де ще нічого не написано, але на якій з часом може бути написано все [14, 16, 17].

Дидактичні праці Я.Коменського, особливо, «Велика дидактика», побудовані на основі сенсуалістичної гносеології. Значне місце в них відводиться індуктивному методу. На цей метод він звертає увагу також у підручниках «Видимий світ у малюнках», «Відкриті двері до мов» і деяких інших. Сенсуалістичний характер світогляду Я.Коменського виявився в його вченні про наочність. «Пансофія» Я.Коменського визначила вимоги всебічної і систематичної освіти і пізнання. Його ідея «всіх учити всьому» виникала із міркувань про те, що всі люди здібні до пізнання й освіти, простий народ повинен отримати доступ до знань, навчання всіх дітей є справою необхідною.

Великий педагог вважав виховання найважливішим засобом підготовки людини до діяльного, практичного життя, до пізнання реального світу. Я.Коменський доводив це положення, вказував, що цілі і завдання виховання повинні бути узгоджені з можливостями пізнання людини.

2. Принцип природовідповідності, вікова періодизація та система шкіл (за Я.А. Коменським)

Я.Коменський розробив періодизацію і систему шкільної освіти. Все життя дитини він поділив на чотири вікових періоди по 6 років в кожному. І для кожного періоду запропонував свою школу: дитинство — від народження до 6 років — материнська школа; отроцтво — від 6 до 12 років — школа рідної мови; юність — від 12 до 18 років — латинська школа чи гімназія; змужнілість — від 18 до 24 років — академія чи університет.

В системі Я.Коменського першим ступенем навчання є материнськашкола — це сім'я, де проходить життя дитини від народження до 6 років. Вихованню дітей цього віку він присвятив роботу під назвою «Материнська школа». Головним призначенням цієї школи він вважав захист дитини від шкідливих впливів, а також створення твердої основи для всієї системи наступного навчання і виховання. Тут визначався зміст, організація, методи виховання дітей в сім'ї і обов'язки батьків. Головний обов'язок батьків полягає в тому, щоб турбуватися про здоров'я дітей, починаючи з процесу зачаття, для чого жінка повинна саме в цей період піклуватися про своє здоров'я, щоб не зашкодити майбутній дитині. Великого значення в материнській щколі надавали грі.

Я.Коменський пропонував у цьому віці здійснювати необхідний розумовий розвиток дитини. В той час існувала точка зору, що дитина від народження наділена такою ж душею, інтелектуальними якостями та іншими здібностями, що й доросла людина. При цьому не брали до уваги вікових особливостей духовного розвитку дитини. Я.Коменський обґрунтував у своїх роботах принцип природовідповідності, згідно з яким в навчальному процесі необхідно враховувати вікові особливості дитини.

Другим ступенем в системі освіти і виховання Я.Коменського була школа рідної мови, яка, на його думку, повинна бути в кожній общині, кожному населеному пункті. Навчання на цьому етапі повинно проводитись рідною мовою, причому учитися повинні всі діти обох статей, незалежно від станів, віросповідань і національності.

Третім ступенем навчання, яке запропонував Я. Коменський, була латинська школа, чи гімназія. На його думку, це повинна бути всезагальна школа, де навчалися б юнаки незалежно від їх майнового і станового положення. Такі гімназії треба відкривати в кожному місті повинні складатися з 6 чи 7 класів. Тут крім «семи вільних мистецтв» (граматика, діалектика, риторика, арифметика, геометрія, музика і астрономія) пропонувалось вивчати фізику, географію, історію і мораль.

Кожному з 6 класів гімназії давалась своя назва, і кожен клас вивчав історію як предмет і підпорядковував її викладання вивченню основної науки. Так, наприклад, 1-й клас — граматичний; 2-й клас — фізичний, де передбачалось вивчати історію природознавства; 3-й клас — математичний, де повинна була вивчатись історія мистецтв разом з історією різних винаходів; 4-й клас — етичний; в ньому повинні були вивчатись історія моралі і найкращі приклади добра; 5-й клас — діалектичний, передбачав для вивчення звичаї різних народів; 6-й клас — риторичний, предметом вивчення якого повинна бути загальна історія, тобто історія всієї землі і народів.

Встановлюючи таку послідовність вивчення основ наук, Я.Коменський виходив її із своїх філософських поглядів, а також із теорії сенсуалізму і був на той час педагогом-новатором.

Академія і подорож (18—24 р.) є останнім, вищим ступенем навчання в системі Я.Коменського. Це вік змужнілості чи зрілості. В часи Я.Коменського академія мала 3 традиційних факультети: богословський, юридичний і медичний. Великого значення надавалось забезпеченню вищої школи того часу висококваліфікованими вченими, необхідною літературою, приділялась велика увага комплектуванню добре підготовленими студентами. В систему занять поряд з лекціями входила обов'язково система самостійної роботи студентів, а також подорожі, які сприяють розширенню знань. До того ж подорожі вважались обов'язковою частиною вищої освіти.

Класно-урочна система та принципи навчання Я.А. Коменського

Як відомо, у «Великій дидактиці» Я.Коменський не тільки розробив чітку систему навчання і виховання, але й розкрив суть основних її принципів, таких, як: наочності; свідомості і активності; послідовностіі систематичності знань; міцного оволодіння знаннями і навичками.

В історії педагогіки відомо багато форм організації навчально-виховного процесу. Необхідно зазначити, що поняття «урок» в цій системі з'явилось порівняно пізно. На ранніх етапах організації навчання надавалась перевага індивідуальній формі роботи з учнями. Така форма навчання існувала до XVIII ст., а в деяких країнах і до XIX ст. Я.Коменський детально вивчив досвід навчання з урочної системи, а також дав теоретичне обґрунтування класно-урочної системи шкільного навчання і сформулював її основоположні принципи. Тому в історії педагогічної думки його вважають творцем класно-урочної системи навчання.

Я. Коменський гостро критикував індивідуальний метод як єдину форму навчання в школі. Він вважав катастрофічним для дітей становище, коли навчання в школі продовжувалось «із сходу сонця і до заходу». В роботі «Закони добре організованої школи» він визначив основні правила організації навчання [14, 16, 17].

4. Підручники Я.А. Коменського

Підручники того часу не відповідали педагогічній системі Коменського ні за змістом, ні з методичної точки зору. Його підручники містять багатий навчальний матеріал, в них вміщені цікаві вправи для засвоєння граматики, відомості з природознавства. Найбільшою популярністю серед вчителів та учнів користувались «Видимий світ у малюнках» та «Відкриті двері до мов і всіх наук».

«Видимий світ у малюнках» — це свого роду ілюстрована дитяча енциклопедія первісних знань. Вона містить 150 коротких статей, ілюстрованих малюнками. Тут вміщені дані про природу, діяльність людини, суспільне життя. В цьому підручнику Я.Коменський першим серед педагогів виявив турботу про те, щоб діти одночасно пізнавали слова і речі.

У тяжкий період втрати національної незалежності чеського народу Я.Коменський намагався допомогти своїй вітчизні шляхом поліпшення системи навчання і виховання молоді. Темою його книги «Материнська школа» стало виховання дітей в сім'ї. Він видає також ще ряд книжок, з яких діти черпали свої знання. Це «Новий метод мов», в якому педагог застосував до конкретної методики вивчення свої загальнопедагогічні принципи і узагальнив три найважливіших положення паралельного вивчення речей і слів, зробив навчання суворо послідовним, проголосив перехід від легкого до важкого у навчанні. Були видані також «Фізика», «Астрономія», «Школа-гра», а також 8 шкільних п'єс, де Я.Коменський широко використовував метод драматизації навчального матеріалу.

5. Я.А. Коменський про школу, вчителя та моральне виховання дітей

У дидактиці Я.Коменського закладені ідеї виховання особистості, виховання людяності в людині. В основі вчення про виховання особистості лежить ідея виховуючого навчання і природовідповідності. Я.Коменський виділяв чотири основних доброчесності: мудрість, поміркованість, мужність і справедливість. Педагог підкреслював, що людина не народжується з моральними якостями — вони у неї виховуються протягом всього життя; моральність пов'язана з вихованням мудрості і любові до неї в учнів.

Я.Коменський поряд з головними доброчесностями рекомендував розвивати в дітях скромність, слухняність, охайність, доброзичливість до інших людей, повагу до старших, працелюбність. Великого значення він надавав у моральному вихованні позитивному прикладу вчителів, батьків, товаришів, бесідам з дітьми на морально-етичні теми.

Вчитель, на думку Я.Коменського повинен мати високі моральні якості, бути релігійною, освіченою людиною.

6. Педагогічні ідеї Д. Локка

Як свідчить історія, перемога буржуазної революції середини XVII ст., становлення нового суспільного устрою в Англії вимагали принципово нового рішення питань педагогіки: про фактори формування особистості і роль виховання, про мету і його завдання, про зміст освіти і методи навчання. Розробляючи ці проблеми, Д. Локк виступив справжнім виразником передових суспільних сил свого часу.

Джон Локк (1632—1704) народився в Англії в сім'ї адвоката. Початкову освіту здобув вдома. Закінчив Вестмінстерську граматичну школу, Оксфордський університет. Самостійно вивчив нову філософію (Бекона, Декарта та ін.), природознавство, медицину. Працював викладачем грецької мови і літератури в університеті, пізніше був вихователем сина, а потім внука відомого політичного діяча графа Шефстбері, багато подорожував, довго жив у Франції, де познайомився з ідеями Монтеня. В час розгулу абсолютистської реакції (1683) Джон Локк емігрував разом з своїм патроном, графом Шефстбері до Голландії, повернувся до Англії після революції 1688 року.

У філософській праці «Досвід про людський розум» (1690) Д. Локк всебічно обґрунтував вчення сенсуалізму про походження знань і ідей із чуттєвого досвіду. Свою основну педагогічну працю «Думки про виховання» (1693) Д. Локк присвятив питанням сімейного виховання «джентльмена». Його книга була адресована імущим класам. Тому метою виховання, на думку Д. Локка, є підготовка «джентльмена», який уміє розумно і вигідно вести справи, створення здорового духу в здоровому тілі і уміння поводити себе в товаристві.

Закони моралі, на думку Д. Локка, визначаються особистими інтересами індивіда, і все, що дає особисту користь, є моральним. Головне завдання він бачив у дисциплінуванні характеру; треба з дитинства навчати людину керувати своєю поведінкою і вчинками, уміти відмовлятись від своїх бажань, навчити її діяти всупереч власним бажанням, зазначав Д. Локк, — виробити в дитини дисципліну духу, що виховується обмеженням: не потурати їй, а рішуче припиняти примхи.

Освіту Д. Локк ставив на другий план, вважаючи фізичне і моральне виховання більш важливим завданням. Більша частина знань, що їх дають в європейських школах, така, що «джентльмен» без них може обійтись, стверджував Д. Локк. Йому належать праці: „Лист про віротерпимість”, „Дослідження про людський розум”, „Думки про виховання”, „Розумність християнства” [6, 17].

7. Ідея вільного виховання Ж.-Ж. Руссо. Вікова періодизація та система виховання Ж.-Ж. Руссо

Жан-Жак Руссо (1712—1778) — французький просвітитель, представник передреволюційної дрібної буржуазії. Народився у Женеві, в сім'ї майстра-годинникаря. Матір втратив ще при своїй появі на світ, рано втратив і батька. Дуже рано малому Жан-Жаку довелось самому заробляти на хліб, відчувати голод, побої, змінити багато професій.

Систематичної освіти він не здобув, в основному займався самоосвітою. Тридцятилітнім поїхав у Париж, де познайомився з кращими представниками (літераторами, філософами) нової буржуазної інтелігенції, часто зустрічався з Дідро. За його порадою Ж.-Ж. Руссо написав твір «Чи сприяв прогрес у науці і мистецтві поліпшенню чи погіршенню моралі?». Діжонська академія за цей твір нагородила Ж.-Ж. Руссо першою премією. В 1754 році з'явилась друга робота Ж.-Ж. Руссо «Про походження нерівності між людьми», а потім (1762) — «Суспільний договір», де він різко критикував тиранію, гніт експлуататорів і розвивав договірну теорію Д. Локка, доводив, що влада, яка не відповідає інтересам народу, не є законною. Ця влада порушила суспільний договір, за яким люди добровільно передали частину всіх прав вибраним представниками влади, що повинні були служити народу. Звідси висновок: якщо влада не задовольняє вимоги народу, то її слід усунути.

В 1762 році був надрукований роман- трактат «Еміль, або Про виховання», який викликав велике незадоволення серед королівської влади і духовенства. Книга була спалена на одному з паризьких майданів, а її автор змушений був тікати спочатку в Женеву, а потім в Берн і, нарешті, в Англію.

У Францію Ж.-Ж. Руссо повернувся хворим, морально пригніченим незадовго до своєї смерті. В цей час (1767) він написав чудовий автобіографічний твір «Сповідь». В 1778 році Ж.-Ж. Руссо помер.

В основі виховання («Еміль, або Про виховання»), за Ж.-Ж. Руссо, повинен бути принцип слідування за вказівками природи, відповідно з якими: а) кожному віковому періоду повинні відповідати особливі форми виховання і навчання; б) виховання має бути трудовим і сприяти розвитку самодіяльності та ініціативи учнів; в) інтелектуальному вихованню повинні передувати вправи для розвитку фізичних сил і органів чуття вихованців.

В системі виховання, за Ж.-Ж. Руссо, велика увага приділялась особистості дитини. Навчати природовідповідно — означає дотримуватись законів розвитку організму дитини та її здібностей.

Ж.-Ж. Руссо вважав, що простих людей, трудівників та їх дітей виховувати не потрібно: вони вже виховані самим життям. Потрібно виховувати і перевиховувати феодалів, аристократів та їх дітей, щоб кожен з них став людиною, а не дармоїдом. Тому головним героєм роману Руссо був Еміль — син багатих батьків, з якого хотіли виховати справжню людину.

Ж.-Ж. Руссо запропонував визначити вікові періоди розвитку людини: а) від народження до двох років, коли особливу увагу слід звертати на фізичне виховання; б) від двох до дванадцяти років — період «сну розуму», коли потрібно розвивати «зовнішні відчуття»; в) від 12 до 15 років (розумове виховання); д) від 15 до повноліття (період морального і статевого виховання).

Ж.-Ж. Руссо охарактеризував всі періоди, визначаючи зміст, форми і методи навчання та виховання.

Вранньому дитинстві (до 2 років) основою є фізичне виховання. Новонароджену дитину не потрібно сповивати, бо перший крик дитини — «протест проти несправедливості в суспільстві».

Після 12 років починається розумове і трудове виховання дітей. Це так званий третій період (з 12—15 років), під час якого слід розвивати у підлітків спостережливість, самодіяльність, вчити їх працювати в саду, на городі, в полі, майстерні; вчити читанню, письму» географії, природознавству, астрономії, арифметики, геометрії.

Для юнацтва (15—17 років) Ж.-Ж. Руссо визначив три завдання морального виховання: виховання добрих почуттів, добрих суджень і доброї волі. До 17—18 років юнаку не варто говорити про релігію, але Ж.Ж.Руссо переконаний, що Еміль буде думати про першопричину життя і самостійно приходити до пізнання Бога.

Педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо мали великий вплив на розвиток педагогічної думки в наступний період. До сьогодення актуальною є ідея Ж.Ж.Руссо про вільне виховання особистості.

8. Педагогічні погляди французький філософів К. Гельвеція та Д. Дідро

Один з французьких філософів-просвітителів, Клод Адріан Гельвецій (1715—1771) народився в Парижі в сім'ї придворного лікаря. Закінчив єзуїтський колеж. У 1758 р. написав книгу «Про розум», що була спрямована проти основ феодального порядку, релігійної ідеології. Король та Папа приговорили книгу до спалення. К.Гельвецій врятував собі життя ціною публічного відречення від своєї праці. Однак він залишився вірним своїм ідеям, які він виклав в книзі «Про людину, її розумові здібності та її виховання», яка була опублікована після його смерті.

К.Гельвецій як і Д.Локк критикував теорію «вроджених ідей» Декарта. К.Гельвецій стверджував, що все в людині можна розвинути, починаючи з відчуттів. Звідси від робив висновок, що всі люди від народження мають рівні розумові здібності, рівні можливості для вдосконалення.

На думку сучасних педагогів, у поглядах К.Гельвеція можна визначити такі основні ідеї: вроджена рівність всіх людей, особливий інтерес як рушійна сила індивідуального розвитку і вирішальна основа в діяльності дітей, виховання як спрямовуюча сила в розвитку інтересів, політична система як визначальна основа виховання [6, 17].

Виходячи з того, що покращення суспільства можливе через виховання, К.Гельвецій пристрасно захищав суспільне виховання і освіту.

Серед основних переваг шкільного виховання К.Гельвецій називав такі: сприятливі для здоров'я особливості тієї місцевості, де молодь може отримати своє виховання, тверда дисципліна, змагання, освіченість вихователів, твердість (домашнє виховання рідко буває мужнім і таким, що розвиває сміливість).

К.Гельвецій вважав, що мета виховання має полягати в тому, щоб розкрити серце дитини для гуманності, а розум — для правди, щоб виховувати патріотів, у свідомості яких ідея особистого добра тісно пов'язана з ідеєю добра для всіх людей. Моральне виховання, на думку К.Гельвеція, можна здійснювати за допомогою «Катехізису моралі» (подібного до релігійного катехізису), де дитина може взнати про справедливість, істину, користь тощо.

В працях К.Гельвеція велике місце відводиться розумовому вихованню. Виходячи з того, що здорова людина є при всіх інших умовах більш щасливою, ніж людина нездорова, К.Гельвецій велику увагу приділяв фізичному вихованню, яке повинно одночасно змінювати і тіло, і дух.

Критикуючи феодальне суспільство, К.Гельвецій висловлювався про виховання жінки. Жінки і чоловіки, на його думку, відрізняються один від одного своєю організацією, але це не означає, що ця відмінність є причиною більш низького розумового рівня жінок. К. Гельвецій бачив причину відсталості жінок у тому суспільному становищі, яке вони займали. Змінити становище жінки може правильне і добре організоване виховання.

Дені Дідро (1713—1784) —представник французького просвітництва, випускник єзуїтського колежу в Парижі. З позицій сенсуалізму, Д.Дідро вважав джерелом знань відчуття. Але, на відміну від К.Гельвеція, він не зводив до них пізнання, підкреслюючи, що другим його ступенем є переробка відчуттів в думках. Від вважав, що «думки правлять світом», і пов’язував прогрес суспільства з виданням мудрих законів і розповсюдженням освіти. Натхненник і редактор «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел», від велику увагу приділяв питанням виховання і навчання. Свої ідеї він виклав у роботах: „Систематичне спростування книги Гельвеція „Про людину” (1774) і «План університету, або Школи публічного викладання всіх наук для російського уряду» (1775). В першій книзі Д.Дідро, визнаючи, що за допомогою виховання можна досягти чимало, критикує К.Гельвеція за недооцінку того впливу, який здійснює фізична організація людини, її анатомо-фізіологічні особливості на всю її розумову діяльність.

На думку Д.Дідро, значення виховання полягає не у тому, щоб зробити з будь-якої середньо організованої дитини те, що бажано для її рідних і близьких, а у тому, щоб примусити її постійно займатися тим, до чого вона здатна: ерудицією, якщо вона наділена пам'яттю, геометрією, якщо вона легко комбінує числа, поезією, якщо в ній є пристрасть і уява тощо. Заклик Д. Дідро врахувати природні особливості дитини, розвивати її індивідуальність заслуговує на позитивну оцінку [6, 17].

Д.Дідро відстоював принцип загального безкоштовного початкового навчання. Згідно з цим він проектував державну систему народної освіти.

Д.Дідро поєднав предмети основного циклу середньої школи таким чином: 1-й клас — математика; 2-й клас — механіка; 3-й клас — астрономія; 4-й клас — природознавство, експериментальна фізика; 5-й клас — хімія, астрономія; 6-й клас — логіка, критика, граматика; 7-й клас — рідна мова;

8-й клас — стародавні мови, антична література.

Крім цього, він передбачав ще три цикли в післяобідній час:

1) філософія, мораль, природна релігія, історія і хронологія, географія, основи економічної науки; 2) малювання, елементи архітектури; 3) музика, танці, фехтування, плавання тощо.

Творчі завдання і реферати

Західноєвропейські виховні системи XVII—XVIII століття

Принцип природовідповідності Я.Коменського і сучасність.

Виховні ідеї Д.Локка і завдання виховання в Україні (у сьогоденні).

«Вільне виховання» Ж.-Ж. Руссо.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. У чому полягає розвиток принципу Я. Коменського (природовідповідності виховання) Ж.-Ж. Руссо?

2. Досвід яких шкіл взятий за основу Я.Коменським при обґрунтуванні класно-урочної системи навчання?

3. Вкажіть на зв’язок між системою виховання Д.Локка і сучасною американською системою.

Тест

1. Основою пізнання і навчання Я.Коменського є:

а) розум; б) чуттєвий досвід; в) праця; г) практична діяльність.

2. Форма навчання Коменського, яка є неперевершеною до сьогодення:

а) праця; б) урок; в) екскурсія, г) гра.

3. Поняття «золоте правило дидактики» Я.Коменського це принцип:

а) систематичності; б) послідовності в) наочності; г) доступності.

4. Школа без дисципліни, за Я.Коменським, однаково, що:

а) робота без радощів; б) млин без води;

в) корабель без парусу; г) дитина без матері.

5. Я.Коменський порівняв вчителя з:

а) місяцем; в) вогнем; б) водою; г) сонцем.

6. Основним засобом виховання Ж,-Ж. Руссо є:

а) навчання; б) праця; в) природа; г) вправи.

7. Першою у світі дитячою енциклопедією можна вважати:

а) «Будинок радощів»; б) «Дитячий світ»;

в) «Гаргантюа і Пантагрюель»; г) «Видимий світ у малюнках».

8. Ідею «вільного виховання» вперше обгрунтував:

а) Я. Коменський; б) Ж.-Ж. Руссо; в) В.да Фельтре; г) Д. Локк.

9. Взаємодію між віковою періодизацією і системою шкільництва вперше обґрунтував:

а) М.Ф. Квінтіліан; б) Ж.-Ж. Руссо; в) Д. Дідро; г) Я. Коменський.

Тема IV

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ПЕДАГОГІКА

кінця XVIII — першої половини XIX століття

Життя та педагогічна діяльність Й.Г. Песталоцці.

Ідея гармонійного виховання Й.Г. Песталоцці. Теорія елементарної освіти

та методика початкового навчання.

Ідеї педагогів-філантропістів І. Базедова та В.Зальцмана.

Неогуманізм. В. Гумбольдт та його освітні проекти.

Дидактика Ф. Дістервега.

Теорія навчання й виховання Й. Гербарта.

Р. Оуен про формування особистості.

Література: [6, 7, 17, 23]

Ключові слова: арифметичний ящик, просвітництво, філантропісти, неогуманізм, психологізація навчання, реали, педагогічний такт, Новий інститут, Нова гармонія.

1. Життя та педагогічна діяльність Й.Г. Песталоцці

Йоганн-Генріх Песталоцці(1746-1827) народився в Цюріху (Швейцарія) в 1746 році. Його батько, лікар, помер рано. Після смерті батька сім'я переживала великі труднощі. Освіту Й.Песталоцці одержав спочатку в початковій німецькій школі, а потім в середній латинській школі. Після закінчення середньої школи вступив до Цюріхської вищої школи — Каролінгського колегіуму, де закінчив два молодші курси: філологічний і філософський. В студентські роки Й.Песталоцці перебував під впливом творів Ж.-Ж. Руссо «Еміль, або Про виховання», «Суспільний договір» та ін.

Вчені вважають, що на формування світогляду молодого Й.Песталоцці мали вплив також викладачі колегіуму — прихильники теорії природного права Д. Локка. І.Песталоцці брав активну участь у роботі Гельветичного товариствакушнірів (шкіряників), на зборах якого розглядались питання історії, політики, моралі виховання в дусі вчення великого Ж.-Ж. Руссо. Товариство видавало журнал «Нагадувач», на сторінках якого Й.Песталоцці друкував свої статті. За участь у роботі цього товариства та протест проти спалення твору Ж.-Ж. Руссо «Еміль» Й.Песталоцці був заарештований [17].