Класифікація ігор: характеристика та особливості ігор за віком, за часом, за місцем дії, за змістом, за інтелектуальним та фізичним навантаженням

Дитяче життя може бути цікавим і змістовним, якщо діти матимуть нагоду грати в різні ігри, постійно поповнювати свій ігровий багаж. Щоб ігри стали справжнім організатором життя людей, їх активної діяльності, їх інтересів і потреб, необхідно, щоб у практиці виховання було багатство й різноманітність ігор. Розумна різноманітність ігор цінна ще й тому, що в цих умовах стає можливим вирішення великих виховних завдань – ставлення дітей один до одного, засвоєння норм життя в дитячому віці, формування характеру.

Кожний окремий вид гри має численні варіанти. Діти дуже винахідливі. Вони ускладнюють і спрощують відомі ігри, придумують нові правила й деталі. Ігри передаються від покоління до покоління. Окремі види ігор не міняються, інші змінюються сильно. З одного боку, вони можуть забуватися через різні соціальні причини, з іншого – кількість ігор росте в міру цивілізації дозвілля, створення індустрії розваг.

Складність класифікації ігор полягає в тому, що вони, як і будь-яке явище культури, випробовують серйозний вплив динаміки історичного процесу будь-якої нової формації, ідеології різних соціальних груп.

Збагачення культури дозвілля завжди служить передумовою розвитку суспільства. Ігровий елемент присутній буквально у всіх видах діяльності людини. Але акцентовані ігри присутні переважно в дозвіллі. Вони відображають загальнолюдські, національні етнографічні, географічні, історичні й місцево-територіальні прикмети. Складність класифікації ігор також у тому, що вони відрізняються одна від одної не тільки формальною моделлю, набором правил, кількісних показників, але, перш за все, цілями. Ігри з однаковими правилами, інформаційною базою можуть бути вельми різними, оскільки використовуються з різною метою.

Більшості ігор властиві чотири головні риси:

1. вільна розвивальна діяльність;

2. творчий, значно імпровізаційний характер діяльності;

3. емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція;

4. наявність прямих і непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну й тимчасову послідовність її розвитку.

Спроб класифікації ігор чимало. Найкращий системний підхід до класифікації ігор зроблений Е.І. Добринською і Е.В. Соколовим, які класифікують ігри «за змістовною ознакою» (військові, спортивні, художні, економічні, політичні); «за складом і кількістю учасників» (дитячі, дорослі, одиночні, парні, групові); «за тим, які здібності вони знаходять і тренують» (фізичні, інтелектуальні, змагальні, творчі тощо).

Серед різноманіття ігор, які використовуються в роботі з дітьми, розрізняють такі їх види:

1. Творчі: сюжетно-рольові, ігри-драматизації, гра-праця, ігри-імпровізації, ігри-марення, ділові ігри.

1. Ігри з правилами: жваві, спортивні, ігри на місцевості, настільні; інтелектуальні (дидактичні, пізнавальні, електронні).

2. Розважальні: ігри-жарти, ігри-спілкування, танцювальні ігри.

3. Комп'ютерні ігри.

4. Народні ігри.

5. Азартні ігри.

Кожний вид гри слід розрізняти за такими принциповими зовнішніми й внутрішніми ознаками (показниками, прикметами, знаками, визнанням). До зовнішніх ознак ми відносимо її зміст, форму місце проведення, склад і кількість учасників, ступінь регулювання й управління, наявність аксесуарів.

Зміст – визначальний бік гри як такий, він становить єдність усіх складових елементів; її властивостей, внутрішніх процесів, основної ідеї гри, її значення як соціального явища. Зміст – це те, що містить у собі гра. За змістом ігри з готовими правилами розрізняють таким чином: спортивні, жваві, інтелектуальні, будівельні й технічні, коректувальні, жартівливі (забави, розваги) і т.ін.

За змістом вільні ігри розрізняються за тією сферою життя, яке вони відображають: військові, весільні, театральні, художні; є позитивні соціально-етичні ігри й асоціальні. Зміст дає підставу підрозділяти ігри на самобутні й комплексні, що об'єднують у собі органічно ігри різного виду.

Форма гри. Як відомо, форма у філософському трактуванні є спосіб існування й вираз змісту. Вона означає внутрішню організацію змісту й пов'язана з поняттям «структура».

Ігри розрізняють:

1. за часом проведення. Такі ігри називають сезонними або природними (зимові, весняні і т.п.) і розрізняють за обсягом часу (тривалі, тимчасові, коротко-тимчасові, ігри-хвилинки);

2. за місцем проведення – настільні, кімнатні, вуличні, дворові ігри. Ігри на повітрі, ігри на місцевості (у лісі, у полі, на воді), ігри на святі;

3. за складом і кількістю учасників. Розрізняються ігри за віком, статтю, складом, кількістю учасників. За кількістю учасників розрізняються одиночні, індивідуальні, парні, групові, командні, масові ігри;

4. за ступенем регулювання, управління існують ігри запропоновані, організовані дорослими, витівником, ігровиком, стихійні, імпровізовані, експромтні;

5. за наявністю або відсутністю необхідних для гри аксесуарів (інвентаря, предметів, іграшок, костюмів). Розрізняються ігри без предметів і з предметами, комп'ютерні ігри, ігри-автомати, ігри-атракціони.

Різноманіття видів, типів, форм ігор неминуче, як неминуче різноманіття життя, яке вони відображають, не дивлячись на зовнішню схожість, ігор одного типу, моделі.

Ігри, у яких на основі життєвих або художніх вражень, самостійно або за допомогою дорослих творчо відтворюються дітьми соціальні відносини або матеріальні об'єкти, називаються сюжетно-рольовими.

У рольовій грі діти відображають оточуюче їх різноманіття дійсності. Граюча дитина приймає на себе ту або іншу соціальну функцію, яку вона здійснює у своїх діях. Рольова гра вважається вищою формою розвитку дитячої гри.

Дійсність, що відображається в дитячих іграх, стає сюжетом рольової гри. Чим ширше сфера дійсності, з якою стикаються діти, тим ширше й різноманітніше сюжети ігор. Рольові ігри дітей молодшого шкільного віку набагато відрізняються від ігор дітей середнього і старшого віку. Таким чином, діти грають у схожі ігри в будь-якому віці, але вони грають у них по-різному. Разом з сюжетом, треба розрізняти зміст рольової гри. Змістом гри є те, що дитина виділяє як основний момент діяльності дорослих. Діти різних вікових груп грають при грі з одним і тим же сюжетом, вносять у цю гру різний зміст.

Для молодших школярів основним змістом гри стає відтворення реальних дій дорослих людей з предметами. Граючи в обід, наприклад, діти ріжуть хліб, варять кашу, миють посуд, при цьому відтворюючи одні й ті ж дії.

Для дітей старшого віку основним змістом стають стосунки між людьми. Це вчить дітей підкорятися певним правилам. Знайомлячись через гру з суспільним життям дорослих, діти залучаються до розуміння суспільних функцій людей і правил взаємин між ними.

Змістом рольової гри в старшокласників стає підкорення правилам, що витікають з узятої на себе ролі.

Усі рольові ігри, так чи інакше, вирішують своїм впливом на учасників три основні завдання: виховні, освітні, розважальні. Між рольовими іграми неможливо провести чітку межу. І кожна рольова гра є способом проведення дозвілля, тобто є розважальною.

Для успішного проведення рольової гри соціальному педагогу необхідно визначити її конкретні класифікаційні ознаки:

1. За територіальною ознакою – це настільні рольові ігри. Це найпростіші до технічних вимог ігри. Гравцю необхідний папір і ручка, а також розроблена система правил і інформаційних карток. Більшість ігор передбачає наявність підготовленого ведучого, але й існують ігри, у яких можна грати без нього. Попередня підготовка гравців не обов'язкова.

2. Павільйонні рольові ігри. Це ігри, які проводяться в приміщенні і в яких можливе моделювання значних за протяжністю територій і процесів. Бажана наявність антуражу й відповідного спорядження. Для цих ігор необхідна присутність ведучих, які регулюють хід гри. Підготовка учасників залежить від рівня складності цієї гри. Можливе включення елементів настільних ігор.

3. Рольові ігри на місцевості. Для проведення рольової гри на місцевості необхідні елементи антуражу, костюми для учасників, ігрове й туристичне спорядження. Для проведення масштабних рольових ігор необхідна присутність підготовлених фахівців у галузі проведення ігор, які наперед готують гру й займаються підготовкою учасників.

Рольові ігри можна розділити за рівнями складності, які часто збігаються з тематичним розподілом ігор:

1. Військові ігри. Це ігри типу «Зарниця». Опрацьовування біографічних і командних легенд і моделювання економіки, політики й культурної сфери. Обов'язковістю організаторів гри є створення образу ігрового світу, умов і законів його існування, а також контроль за дотриманням правил у ході гри.

2. Казкові ігри. Це ігри, у яких присутні казкові персонажі. При підготовці необхідне підвищення рівня гравців і відповідальності організаторів.

3. Історико-етнографічні ігри. Можуть проводитися за мотивами як історичних подій, так і літературних творів, або за власними розробками організаторів. Проведення історичних і, особливо, історико-етнографічних ігор вимагає детальної розробки легенд, моделювання духовної сфери, елементів матеріальної культури вибраного для гри періоду. Це сприяє детальному знайомству учасників з умовами життя модельованого періоду.

4. Інформаційні ігри. Це найспокійніший клас ігор, тому що їх учасники вельми обмежені у виборі активних ігрових дій. Дії в таких іграх зведені до мінімуму, елементи інформаційної гри можуть бути присутні в іграх будь-якого класу, але для певного кола гравців інтелектуальна гра становить великий інтерес і в чистому вигляді.

Необхідно відзначити, що рольова гра служить важливим джерелом формування соціальної свідомості дитини. Рольові ігри дітей усіх віків не просто копіюють навколишнє життя, вони є виявом вільної діяльності дітей, у якій, фантазуючи й наслідуючи, вони розкривають свій характер, своє розуміння життя. Рольова гра сильна тим, що є заснованою на трудовому зусиллі, русі, інтелектуальній напрузі.

Режисерські ігри – це ігри, у яких діти не приміряють на себе ролі, а оперують з предметами й іграшками, додаючи їм вигадане значення за сюжетом гри. Це – різновид рольової гри. Учасники наділяють ролями предмети, іграшки, розвиваючи сюжет одночасно з ролями інших. Таким чином, у режисерській грі діти не приймають на себе конкретні ролі, а діють за багатьох персонажів ігрового сюжету. Режисерські ігри можуть бути груповими. Лідери таких ігор по суті справи виступають як режисери, визначаючи точність виконання ролей товаришами, управляючи взаємодією. У таких іграх особливо інтенсивно нагромаджується досвід узгодження задумів і спільних дій.

До класу рольових ігор належать ігри-марення, ігри «про себе», ігри, побудовані на уяві. Ігри-марення можуть бути реалізовані в малюнку. Діти «малюють» війну, навколишній світ, придумуючи ролі зображеним героям, одушевляючи малюнок внутрішніми монологами, діалогами. Існують ігри-марення, дії яких протікають в уяві, а сюжет навіяний або життєвими, або запозиченими літературними ситуаціями.

Л.С. Виготський, А.Р. Лурія ігри-марення відносили до художніх ігор, у яких дитина грає з більшим задоволенням, ніж актор у п'єсі.

Гра-праця. У кожній грі є перш за все робоче зусилля й зусилля думки. Гра-праця – це робота, супроводжувана грою уяви, виконувана із задоволенням. Різновидом гри-праці є будівельні сюжетні ігри, у яких закріплюються знання про навколишній світ, освоюються загальні дії й процеси праці. Наприклад, робота на «фабриці іграшок», виготовлення костюмів, будівництво «гаража», «міста», збірка предметів з конструктора.

Ігри-театралізування розігруються в класичній театральній формі (сцена, завіса, декорації, костюми, грим) або у формі масового сюжетного видовища. Театралізованні ігри на відміну від сюжетно-рольових припускають наявність глядачів (однолітки, друзі, батьки).

У їх процесі в дітей формується вміння за допомогою образотворчих засобів (інтонації, міміки, жесту) точно відтворювати ідею художнього твору й авторський текст.

Щоб театралізовані ігри стали по-справжньому видовищними, соціальний педагог повинен навчати хлопців не тільки способів виразного виконання, але й сформувати в них уміння готувати місце для уявлення.

Ігри-драматизації є виконанням дітьми якого-небудь сюжету. Сценарій служить лише для імпровізації. Ігри-драматизації можуть виконуватися без глядачів (усі учасники), а можуть носити характер концертного виконання.

Драматичний конфлікт, становлення характерів, гострота ситуацій, емоційна насиченість, властиві казкам, короткі, виразні діалоги, простота й образність мови – усе це створює сприятливі умови для проведення ігор-драматизацій. Методика проведення ігри-драматизації полягає в наступному:

1. Ознайомлення з твором, який пропонується до інсценування.

2.Розподіл ролей і читання з інтонацією.

3.Розігрування невеликих епізодів з двома персонажами для розвитку відчуття партнерства.

4.Готуючись до драматизації, можна розділити дітей на кілька груп для того, щоб у тієї групи, у якої п'єса вийде краще, та й гратиме.

5.Підсумок роботи – драматизація п'єси, казки.

Буквальне відтворення дітьми казки, п'єси буде грою в тій мірі, у якій діти зможуть вільно, самостійно, у вільній інтерпретації передати взаємодію й стосунки героїв.

Ділові (імітаційні) ігри – це ігрова імітаційна модель, яка відтворює умови, зміст, стосунки, динаміку тієї або іншої діяльності. У системі ділових ігор розрізняються:

1. організаційно-діяльнісні ігри;

2. організаційно-комунікативні ігри;

3. організаційно-розумові ігри;

4. імітаційні.

Отже, ділова гра застосовується як засіб імітації ухвалених рішень, проведення в штучно організованих ситуаціях різного плану. Імітація (від лат. Imitatio) – наслідування кому-небудь, чому-небудь, відтворення чого-небудь, повторення, відтворювання. У ділових іграх імітація сприяє наближенню до реальної практики, діяльності з метою навчання чого-небудь. Вони відрізняються від інших методів навчання, по-перше, імітацією діяльності реальних соціально-економічних систем; по-друге, учасники гри виступають у тих або інших ролях лише для придбання досвіду подолання конфліктів і ухвалення ділових рішень; по-третє, ділова гра – завжди метод колективного навчання; по-четверте, у ділових іграх спеціальними засобами створюється емоційний настрій для активізації інтенсифікації процесу навчання.

За Платовим, характерними ознаками ділової гри є:

1.Підготовчий етап – де ставиться мета підготувати тих, кого навчають, до участі в грі.

2.Розподіл ролей між учасниками гри.

3.Відмінність рольових цілей при виробленні рішень.

4.Взаємодія учасників, які виконують ті або інші ролі.

5.Наявність загальної мети у всього ігрового колективу.

6.Колективне вироблення рішень учасниками гри.

7.Реалізація в процесі «ланцюжка рішень».

8.Наявність керованої емоційної напруги.

9.Багатоальтернативність рішень.

10.Наявність розгалуженої системи індивідуального або групового оцінювання діяльності учасників гри.

Ділові ігри для підлітків і юнацтва є способом освоєння сфери субординаційних взаємин у колективі й суспільстві, конфліктів, проектів діяльності, експертизи навчання, дозвілля.

На відміну від дорослих ділових ігор ігри учнів побудовані на основі спілкування. Ю.П. Азаров відзначає, що «… якщо ігрове спілкування не захоплює найголовніший пласт людського життя, якщо не розкриває дітям найголовніші цінності нормативного плану, та така гра неминуче обертається в забаву. Гра без високого духовного змісту завжди приречена на звироднілість».

Переважно пізнавальне навантаження, функцію інтелектуального розвитку беруть на себе дидактичні ігри.

Дидактичні ігри – різновид ігор з правилами, спеціально створювані педагогікою (у тому числі й народній) з метою навчання й виховання дітей. У грі дитина з великим інтересом і бажанням виконує те, що зовні їй здається дуже важким і нецікавим. Одним з перших сказав це В.О. Сухомлинський: «Дитина за своєю природою – допитливий дослідник, відкривач світу. Так хай перед нею відкривається чудовий світ у живих фарбах, яскравих і трепетних звуках, у казці й грі, власній творчості. Через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість – правильна дорога до серця дитини».

Необхідно відзначити, що навчання й дозвілля – явища для дитини взаємозв'язані.

Гра як дидактичний засіб, як «шлях дітей до пізнання світу, у якому вони живуть і який покликані змінювати», використовується в школі, особливо в підлітковому віці в мізерних дозах. Залежно від того, наскільки є вивченими закономірності ігрової діяльності, вдається більшою або меншою мірою використовувати її для педагогічних цілей. Перед сучасною школою стоїть конкретне завдання – навчитися педагогічно управляти дитячою грою, ураховуючи її виховні потенціали й психологічні особливості розвитку дитини в грі.

Виховно-освітній зміст дидактичних ігор формується у вигляді задачі, проте для дітей ця задача не виступає відкрито, а реалізується непрямим чином, через задачу ігрову, ігрові дії й правила. Захоплення грою мобілізує інтелектуальні сили дитини, а наявність цікавості, жарту, гумору полегшує виконання задачі. Найважливішим секретом гри є те, що вона побудована на інтересі й добровільності. Примусити грати не можна, захопити грою можна. Цей вид ігор є не що інше, як ігрове навчання. Повчальний характер дидактичних ігор заснований на найважливішій закономірності ігрової діяльності дітей і підлітків – прагненні діяти за мотивами уявної ситуації.

Дидактичні ігри засновані на змаганні в знаннях. Виграє той, хто володіє найбільшою інформацією. За допомогою дидактичних ігор діти вчаться порівнювати й групувати предмети як за зовнішніми ознаками, так і за їх призначенням, вирішувати завдання, у них виховується зосередженість, увага, наполегливість, розвиваються пізнавальні здібності.

За характером матеріалу, що використовується, дидактичні ігри підрозділяють на три групи:

1.Наочні (дидактичні іграшки й матеріали).

2.Настільно-друкарські: ігри, засновані на підборі картинок за принципом схожості (лото, доміно), або складання з частин цілого (пазли, кубики з картинками), а також ігри типу «Важка подорож», «Лабіринт». Розвиваючи логічне мислення, настільно-друкарські ігри несуть важливе пізнавальне навантаження, а саме знайомлять дітей з представниками тваринного і рослинного світу, з призначенням предметів побуту, з технікою, соціальними явищами природи і т.п.

3.Словесні ігри включають більшість ігор-загадок, ігор-подорожей.

Результативність дидактичних ігор залежить, по-перше, від систематичного їх використовування, по-друге, від цілеспрямованості програми ігор у поєднанні із звичайними дидактичними вправами.

Складність словесних ігор у тому, що вони частіше за все не є пов'язаними з безпосереднім сприйняттям предметів, явищ, а вимагають певного абстрагування: у них діти оперують уявленнями, самостійно роблять висновки, помічають логічні помилки, проявляють уважність, швидкість реакції.

Іноді дидактичні ігри розглядаються дуже вузько – лише як засіб інтелектуального розвитку дитини.

Деякі дидактичні ігри несуть у собі уявну ігрову ситуацію, мають сюжет, вимагають розігрування ролей. Наприклад:

Для розвитку вміння вести діалог у молодших школярів використовується гра «Магазин іграшок», для розпізнавання тварин – гра «Упізнай по голосу», для запам'ятовування героїв казок – інсценування «З якої я казки?»

За допомогою дидактичних ігор діти вчаться порівнювати й групувати предмети як за зовнішніми ознаками, так і за їх призначенням, вирішувати завдання; у них виховується зосередженість, увага, наполегливість, розвиваються пізнавальні здібності.

У міру того, як функція навчання ставала приналежністю школи, відбувалася диференціація дидактичної гри.

Вона розділилася на ігри, що використовуються з метою навчання (власне дидактична гра й ігрові прийоми на уроках), і ігри, що забезпечують позакласну виховну роботу й дозвілля школярів: тут зустрічаються всі види ігор, що розвивають дітей морально, інтелектуально, фізично, естетично.

У дітей молодшого віку (6–8 років) – ігри-заняття, ігри-вправи. До них відносяться мозаїки, розрізні картинки, різні лото, ігри на узагальнення й виділення істотної ознаки цілої низки предметів гри на спостережливість («Що змінилося?», «Чого тут не вистачає?», «Що зайве?»). Сюди входить цілий ряд словесних ігор, завдання яких практично ті ж («Навпаки», «Що це?», «Фанти»).

Багато з подібних ігор широко поширені серед старших дітей. Підлітки, наприклад, люблять ігри, пов'язані з тренуванням кмітливості, швидкості реакції, спостережливості. До таких ігор можна віднести головоломки всіх видів, настільні ігри, забави, деякі фокуси, цікаві задачі, загадки.

Пізнавальні ігри містять у собі величезні можливості для розширення обсягу інформації, що отримується дітьми в ході навчання, стимулюють перехід від цікавості до допитливості, є прекрасним засобом розвитку інтелектуальних творчих здібностей, знижують психічні й фізичні навантаження.

Широке розповсюдження отримали пізнавальні ігри, у яких основний момент – змагання (частіше всього – командне). Ці ігри формують потребу в розширенні кругозору, розвивають творче мислення.

До них відносяться майже всі пізнавальні ігри-конкурси, що проводяться в процесі позакласної роботи (Турнір ерудитів, Слід мрійників, «Що? Де? Коли?, КВК, вікторини, конкурси знавців-казкарів, кіносценаристів, акторів, фантастичних проектів). Ці ігри емоційні, колективні за своєю суттю, учать слухати інших, уміння коректно висловлювати свої думки, переживати за інших членів команди.

Вони вимагають попередньої підготовки як дорослих, так і дітей, які спочатку з потреби, а потім і із власної волі звертаються до популярної літератури. При проведенні їх необхідно строго враховувати обсяг знань, що є, а також вік дітей.

Для молодших дітей ігри повинні носити більш емоційний характер і по можливості містити елементи жвавих ігор, щоб діти не сиділи. Можна провести конкурси вигадників казок. Казка може бути на певну задану тему, вільна, її можна інсценувати.

Для старших підлітків цікавіше проходить гра в написання сценаріїв.

Особливий інтерес для підлітків становить гра «Аукціон знань». Це одна з небагатьох ігор, які володіють можливістю продемонструвати школярам важливість уміння переносити знання з однієї галузі в іншу. У цій грі діти в обстановці емоційного підйому яскраво вираженого колективного змагання повинні показати суперникам якомога більше відомостей про предмет або явище з найрізноманітніших галузей науки, техніки, мистецтва.

До пізнавальних ігор можна віднести такі ігри, направлені в основному на процес соціалізації: «Хто я?», «Моє місце у світі?», «Хто навколо мене?», «Яким я здаюся іншим людям».

Інтерес підлітків і старшокласників до подібних ігор пояснюється відчуттям дорослості, що виникає. Ці ігри не вимагають спеціальної підготовки, місця й добре відомі («Думки» – коли треба за висловом про тебе самому вгадати, хто про тебе так сказав; «Асоціації» – за вільними асоціаціями вгадується людина, яку загадали; ігри, у яких треба зобразити кого-небудь з присутніх – пантомімічно або словесно – угадати, кого зображали).

Ці ігри дають можливість з'ясувати уявлення школярів один про одного, про ідеального однолітка, про згуртованість дитячого колективу. Усі ці знання можуть дати напрям самовихованню, корекції особистості дитини.

Особливістю цих ігор є те, що вони майже завжди вимагають участі педагога, вихователя, узагалі дорослого, краще на правах гравця. Педагог може вчасно внести корекцію, зняти зайву напруженість, максималізм, властивий віку, інакше можливі образи, конфлікти. Іноді дорослий може перевести гру в жартівливу форму, щоб запобігти небажаних моментів. Самі підлітки і навіть більш старші діти погано вміють це робити.

До пізнавальних ігор відносяться також орієнтаційні ігри.

Це свого роду навчання дорослого життя: як поводитися в певній ситуації, знаходити виходи з конфліктних ситуацій, спілкуватися з людьми різного віку, як поводитися в тій або іншій ситуації.

Такі ігри містять елемент профорієнтації. При чіткій, продуманій організації такі ігри дають більше, ніж розповідь, бесіда.

Гра повинна проходити в обстановці інтелектуального змагання, емоційної напруги, необхідності самостійно ухвалювати рішення – тоді інформація, яку одержують школярі, засвоюється повніше й легше.

Широке розповсюдження отримали ігри-подорожі – у них у яскравій, захоплюючій формі розвиваються інтереси, формується пізнавальна активність школярів.

У ці ігри можуть грати діти будь-якого віку, у будь-який час.

Гра-подорож дає багатющі можливості для фантазування, розвитку уяви. Подорожувати можна по різних країнах, інших планетах, книгах. У подорож можна відправитися одному, удвох, групою або великим колективом.

Широко поширені ігри-подорожі по певних країнах. Змістом такої гри може бути будь-який розділ знань: біологія, медицина, історія, географія.

Подорожі можуть бути:

- простими;

- короткочасними;

- складними;

- тривалими;

- багатоетапними.

Іноді ігри-подорожі проводять заочно (по листах). Проте, це набагато менш ефективний спосіб виховної дії, ніж колективна розгорнена гра «Подорож по рідному краю», «Подорож у майбутнє» і т.п.

У цілому пізнавальні ігри відрізняються тим, що значно рідше носять стихійний, самостійний характер. Пізнавальні ігри – сприятлива сфера співпраці дорослих і дітей, яка сприяє створенню атмосфери змагання, взаємодопомоги.

Наступним видом гри є жваві ігри – найважливіший засіб фізичного виховання. Вони завжди вимагають від гравців рухових дій, направлених на досягнення умовної мети. У цих іграх дитина показує межі своїх фізичних можливостей, що вона набагато рідше проявляє в навчальній і трудовій діяльності. Особливість жвавих ігор – характер змагання, творчого, колективного. Головна ознака – наявність активних дій: біг, стрибки, лазіння по канату, гра в м'яч і т.п. Виховне значення жвавих ігор не зводиться до розвитку тільки таких цінних фізичних якостей, як швидкість, спритність, сила, витривалість, гнучкість, а й розвиваються й інтелектуальні якості: спостережливість, пам'ять, логічне мислення, кмітливість.

Серед жвавих ігор є такі, які спеціально направлені на виховання окремих сторін особистості гравців, наприклад, витримки й самовладання, взаємовиручки й товариства.

Жваві ігри бувають літні й зимові.

Улітку. Добре вписуються жваві ігри в тривалу прогулянку, турпохід, турзліт. Для організації уваги добре підходять атракціони або веселі поєдинки, ігри на свіжому повітрі. Тут необхідно враховувати погоду, місце, оскільки місце для жвавих ігор повинне бути рівним і просторим.

Узимку. Широкі можливості розкриваються для колективних поїздок на каток, за місто на лижах. Цікавий досвід об'єднання зимових ігор і забав у цілісний ігровий комплекс – свято зимових ігор, яке включає такі ігри, як «Безстрашні мисливці» – битва з чудовиськом, якого повинні закинути сніжками; «Поєдинок вершників» – стягнути супротивника з «коня», а також найпринаднішою грою на зимових ігрищах – зміст і штурм фортеці.

Там, де жваві ігри, там немає місця нудьзі. Кожна гра має своє ігрове завдання: «наздожени», «піймай», «знайди».

Жваві ігри можуть бути малої, середньої, великої й максимальної рухливості. Жваві ігри бувають командними, груповими, парними, одиночними.

Комп'ютерні ігри. Цей вид ігор існує об'єктивно, він завойовує дозвіллєвий простір дітей, входить у побут школи, літніх оздоровчих таборів, клубів, вимагає тверезої експертної оцінки фахівців, здатних створити перспективні ігрові програми. Комерціалізовані комп'ютерні ігри поступово починають змагатися з телебаченням за обсягом витраченого на них вільного часу учнів. Електронно-ігрова «наркоманія» формує, викликає, на думку медиків, нервово-психологічне виснаження. Уже сьогодні серед населення ці ігри викликають протест. Електронні ігри практично не педагогізовані, їх програми й сюжети нав'язані людьми бізнесу. Комп’ютеризація сфери освіти і сфери дитячого дозвілля йде за рубежем величезними темпами. Ігрова комп’юторика – новий шар ігрової культури сучасних дітей. І з ним необхідно вважатися. Перспектива розвитку цілеспрямованого дозвілля дітей, учнів і молоді.

Народні ігри

Народні ігри мають багатовікову історію, вони передавалися з покоління в покоління, вбираючи в себе кращі національні традицій. Збиралися хлопчики й дівчатка ввечері на сільській вулиці або за околицею, водили хороводи, співали пісні, без утоми бігали, граючи в пальники, салочки, змагалися в спритності, граючи в гилку. Зимою розваги носили інший характер: влаштовувалися катання з гopи, ігри в сніжки, на конях, каталися по селах з піснями і танцями. Для всіх народних ігор характерна любов людини до веселощів, молодецтва.

Ігри – найважливіші чинники культурного життя людини з найбільш різних шарів її первинної діяльності. Негра і гра з'єдналися в сплавлення багатообразних форм соціальної структури буття, його традицій, звичаїв, обрядів, допомагаючи дитині пристосовуватися в житті, пізніше відобразити його й перетворити. Саме явище образності – уже гра сил духу. Мова, пісня, танець, ритуал, обряд, міф, культ несуть печатку гри-дозвілля, відображають хід винахідливості думки, дії, їх творчих початків. Колективна праця людей підтримувалася ігровим зачином, трудовими піснями, хороводами. Полювання й рибний лов обставлялися ігровими драматизаціями. Військові битви насичувалися різноманітними атрибутами ігор-образів: татуюванням, прикрасами військових костюмів і зброї, страхітливими амулетами, барабанним боєм. Весільні обряди обростали ігровою драматургією. Народні ігри присутні у святах як їх складова частина. Наприклад: на Новий рік проводиться розігрування подарунків з-під ялинки. День Івана Купали: пошук квітучої папороті, хороводи біля багаття, купання й обливання водою. Свято Різдва Христова з ворожіннями, ігрищами на вулицях. Збереження таких свят, а також ігор допомагають зберегти втрачене, скоротити емоційну дистанцію між минулим і теперішним.

Особливо популярними й улюбленими були такі ігри, як пальники, російська гилка, піжмурки, городки, ігри з м'ячем.

Народні ігри для дітей цінні в педагогічному плані. Вони роблять великий вплив на виховання розуму, характеру, волі, фізично укріплюють дитину, створюють певний духовний настрій, інтерес до народної творчості.

Вражаюча живучість звичаїв, обрядів – у їх органічності, природності, у розкритті глибинних сторін буття дітей, потрібності людям і обов'язковості в прикрасі життя людини. Звичаї, обряди, традиції в певному значенні регламентують життя дітей, додають йому як би ґрунтовність, стабільність, але й обов'язково підводять його над буденністю. Типових «показових» звичаїв, обрядів, духовних традицій, офіційно прийнятих, не так уже багато. Утішає, що є достатньо поширені, особливо в провінції, свої локальні, місцеві звичаї й обряди, пов'язані з національними, регіональними, природними особливостями територій, культурою народної освіти, що збереглася, досвідом попередніх поколінь. У кожному ритуалі як елементу обрядових дій, як форми символічної поведінки, як вираження культурних відносин і навіть як методу виховання присутні ігрові компоненти. Головне значення ритуалу – віддзеркалення форм символічної поведінки, що історично склалися, віддзеркалення соціальних і культурних цінностей.

Українські народні звичаї включають низку багатообразних, цікавих ігор, які передавалися з покоління в покоління. Весною за старих часів проходили найцікавіші свята, після осінньо-зимової сплячки як би все прокидалося. Образ весни символізував Місяць. Вибирали струнку, високу, веселу дівчину, яка була одягнена в кольоровий одяг з вінком на голові. Прихід весни зустрічали веснянками – хоровими піснями, іграми й танцями. Веснянки були дівочими забавами, і хлопці рідко брали в них участь. З часом магічні обряди втратили своє значення й залишилися лише дівочі ігри: «Подоляночка», «Ластівка», «Мак», «Перепілочка» і дитячі ігри: «Довга лоза», «Дзвін», «Свинка», «Чародії». Багато ігор об'єднувало всіх: «Горидуб», «Кіт і мишка», «Вишня», «Журавель», «Піжмурки».

На свято Миколи Чудотворця всі люди прагнули зробити добру справу, відвідати хворого, допомогти бідним. Днями добродіяння називали це свято. «Святий Микола не любить, коли на його свята байдикуєш», – так говорили в народі. Це свято проходить взимку і весною, тому взимку йшли допомагати самотнім запасати дрова, хатину побілити, а у весняний Микола допомагали в городі. Увечері всі збиралися вдома, і найстаріший у сім'ї одягав білу сорочку, тим самим стаючи «Миколою». Він грав з дітьми, розказував казки, загадував загадки. Усі діти одержували від «Миколи» подарунки. На весняного Миколу всі виходили на вулицю, водили хороводи, співали, грали. Наприклад, у грі «Шукаю Миколу» дівчині зав'язували очі, а всі хлопці ставали в коло. Кого вона вибере, тому Чудотворець Микола завжди прийде на допомогу.

З усієї різноманітності ігрового фольклору можна класифікувати народні ігри на чотири групи:

1. «Ігри-пастки» – характеризуються тим, що той, хто водить, повинен переловити всіх гравців один або за допомогою спійманих у ході гри. Усі ці ігри починаються з лічилки, що супроводжуються діалогами, піснями. Наприклад, такі ігри, як «У ведмедя в бору», «Дідусь-ріжок», «Горщики», «Шуліка».

2. «Ігри драматизовані» – у них розігрується яка-небудь дія, також супроводжувана діалогом, піснею. Це такі ігри, як «Фарби», «У працівники», «Пека», «Гуси-лебеді» і ін.

3. «Ігри хороводні» – змістом їх є рух по колу зі співом і танцювальними рухами: «Коровай», «Яблунька», «Зайченя», «Просо», «Мак».

4. «Словесні ігри-фанти» – для них характерний напружений діалог, іноді з віршованим зачином. Це «Чорного з білим не носити», «Як тебе звуть?», «Садівник», «Козубенька», «Тільки на цю букву».

Необхідно відзначити, що староукраїнські традиції ввійшли до плоті й крові наших звичаїв, і тепер ми не уявляємо Різдва без куті, Великодня – без писанки, свято Івана Купала – без стрибання через багаття, без колядок, які заклинають і втихомирюють сили природи, щоб не робили людям і тваринам зла. А знамениті стародавні вечорниці – саме в них з'явився особливий тип смішних народних розповідей, байок, небилиць.

Усе це – наша дохристиянська культура, наша найдавніша традиція. І завдання сучасної молоді полягає в тому, щоб зберегти всі звичаї, традиції, народні ігри свого народу, які сформувалися протягом сторіч, і передати їх нащадкам.

Необхідно також відзначити і групу ігор, найбільш «живучу» в практиці дітей і дорослих. Їх називають азартними, корисливими, негативними. За змістом це можуть бути ігри будь-якого вигляду й типу, але в них корисливий підхід для гравця важливіше задоволення від процесу гри. Азарт властивий усім іграм, але азарт негативних ігор – це випадок, випадковий виграш часто корисливого характеру, що розпалює хворі пристрасті, бажання перемогти за будь-яку ціну.

Ігри з негативним культурним потенціалом стирають межі розумного, реальних цінностей, деформують, перекручують сам принцип ігрової діяльності, завдають збитку естетичному початку гри, її вільній (безкорисливій) дії. Користь може бути різною: нажива, сенсація, підкорення або залежність інших гравців і т.п.

Існують відомі азартні ігри – карти, лото, кістки, доміно. Влада жорстокого азарту таких ігор робить жорстокою підлітків, спонукає до помсти, до грубості й навіть до злочинів. Негативний результат приносять порожні, що не дають нічого розуму й серцю дитини, «з'їдають» її вільний час, привчають до бездумності.

Останнім часом сплеск ігрової активності, частково у сфері інтелектуальних ігор, – найсильніший лотерейний, комп'ютерний бум, який захопив учнів, негативно впливає на їх вибір, у які ігри грати, чим займатися у вільний час.

Таким чином, різноманіття видів ігор вищеназваних неминуче, як неминуче різноманіття життя, яке вони відображають.

Разом з тим важливо пам'ятати, що справа не у виді гри або в її ігровому результаті, а в тому, у які взаємини і з ким вступає у ній дитина, які якості набуває, чого вчиться, що пізнає, що відкриває в собі, як реабілітується, самовиражається, впливає на навколишній світ.