Технічне оформлення курсової роботи
Письмову роботу друкують на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210х297мм) чи форматів у межах від 203х288 до 210х297 мм через 1,5 міжрядкового інтервалу до тридцяти рядків на сторінці. У деяких випадках (як виняток), за дозволом декана, можна подавати курсову роботу, виготовлену рукописним способом.
Обсяг курсової роботи, як правило, становить 25 – 35 друкованих сторінок (без додатків). Список використаних джерел повинен містити не менше 20 джерел.
Текст курсової роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве – не менше 30 мм, праве – не менше 10 мм, верхнє – не менше 20 мм, нижнє – не менше 20 мм. Текст має бути набраним шрифтом Times New Roman 14 кеглем.
У разі помилок, описок і графічних неточностей, які виявилися в процесі написання, необхідно замінити сторінки. Іноді (як виняток) допускається зафарбування помилки білою фарбою і нанесення на тому самому місці або між рядками виправленого тексту.
Заголовки структурних частин письмової роботи “ЗМІСТ”, “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, “ДОДАТКИ” друкують великими літерами, обираючи команду “по центру”. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу (крапка в кінці заголовка не ставиться).
Кожний розділ курсової роботи треба починати з нової сторінки. Нумерація сторінок, розділів, підрозділів здійснюється арабськими цифрами без знака “№.” Першою сторінкою письмової роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, але номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.
Номер розділу ставлять після слова “РОЗДІЛ” арабськими цифрами, потім друкують заголовок розділу. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: “2.3.” (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.
Текст може доповнюватися ілюстративним матеріалом у вигляді графіків, діаграм, схем тощо. Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти, діаграми) і таблиці необхідно розміщувати безпосередньо за текстом, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Якщо ілюстрації і таблиці розміщені на окремих сторінках, ці сторінки нумерують за загальною нумерацією сторінок. Таблицю чи ілюстрацію на аркуші формату, більшого за А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або в додатках.
Зміст ілюстраціймає допомагати кращому розкриттю теми, наочно ілюструвати думки автора, і тому в тексті на кожну з них має бути посилання з коментарем.
Підпис під ілюстрацією, як правило, має такі основні елементи:
- найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом “Рис.”;
- порядковий номер ілюстрації, що зазначається без знака номера арабськими цифрами;
- тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислішою характеристикою зображеного;
- експлікацію – пояснення деталей сюжету, позначених на ілюстрації цифрами тощо.
Нумераційний заголовок розміщують під графіком (схемою) поряд із тематичним заголовком.
Тематичний заголовок ілюстрації розміщують після нумераційного. За необхідності далі наводять пояснювальні дані (експлікацію).
Недоцільно оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься в підписі.
Цифровий матеріал, як правило, оформлюється у вигляді таблиць. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею посередині рядка. Назву та слово “Таблиця” починають з великої літери. Назву таблиці друкують жирнимшрифтом.
Заголовки граф (колонок) таблиці починаються з великих літер, підзаголовки, якщо вони становлять одне речення із заголовком – з малих, а якщо вони є самостійними – з великих. Заголовок кожної графи має бути по можливості коротким.
У таблицях потрібно обов’язково зазначати одиницю виміру. Якщо всі показники таблиці мають однакову одиницю виміру, її наводять у заголовку. Одиниці виміру мають наводитися відповідно до стандартів. Числові величини в таблиці повинні мати однакову кількість десяткових знаків.
Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку. При перенесенні частини таблиці на наступну сторінку назву розміщують тільки над першою частиною таблиці, а заголовки граф повторюють над кожною наступною частиною.
Посилання у тексті на таблиці пишуть скорочено, наприклад: “у табл. 1.2”. У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вживати скорочене слово “дивись”: наприклад, “див. табл. 1.2”.
Для підтвердження власних аргументів посилання на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.
Загальні вимоги щодо цитування такі:
а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”;
б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;
г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело).
Після такої роботи за погодженням із науковим керівником студент може передати йому для ознайомлення другий (повторний) варіант своєї курсової роботи або лише ті її частини (фрагменти), до яких були зроблені найбільш істотні зауваження.
Результатом цієї роботи має бути остаточний варіант курсової роботи, погоджений із науковим керівником і оформлений відповідно до встановлених вимог. Він подається на кафедру і реєструється в журналі.
СТРУКТУРА КУРСОВОЇ РОБОТИ
За структурою курсова робота складається з:
1) титульного аркуша;
2) рецензії;
3) змісту;
4) вступу;
5) основної частини;
6) висновків;
7) списку використаних джерел;
8) додатків (за необхідності).
1.Титульний аркуш курсової роботи повинен містити (додаток А):
а) найменування вищого навчального закладу та органу, якому він підпорядковується, факультету, а також кафедри, на якій виконана курсова робота;
б) найменування навчальної дисципліни, з якої виконується курсова робота;
в) тему курсової роботи;
г) прізвище, ім’я, по батькові студента, номер навчальної групи;
д) науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові наукового керівника;
е) місто і рік виконання
2. Рецензія (додатки Б, В)(нім. rezension, лат. Recensio, англ. Review — огляд, оцінка)це критичний відгук на наукову роботу, що містить зауваження і пропозиції.
3. Зміст курсової роботи (додаток Г)–це план курсової роботи, згідно з яким вона виконується, що містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів, які мають заголовок, зокрема, вступу, загальних висновків, списку використаних джерел
4. Вступна частина (додаток Д)курсової роботи повинна віддзеркалювати теоретичну роботу автора. У вступі курсової роботи розкривається актуальність теми дослідження, мета і завдання курсової роботи, визначається її об’єкт і предмет, методи дослідження та ступінь її наукової розробки.
Розглянемо більш детально компоненти вступу:
• актуальність теми (актуальність у перекладі з латинської означає важливість, практичну значущість проблеми), яка розкривається шляхом аналізу та порівняння з відомими дослідженнями вибраної проблеми, визначення необхідності та доцільності дослідження для розвитку відповідної галузі;
• мета і завдання курсової роботи – залежно від того, наскільки зрозуміло і точно сформульовано мету та завдання курсової роботи, настільки вдалим буде її план, організація виконання, стиль викладу. Правильне визначення мети і завдань курсової роботи дасть змогу студенту визначити зміст курсової роботи, упорядкувати пошук аналізу матеріалу, підвищити якість роботи, уникнути загальних міркувань. Мета курсової роботи повинна бути тісно пов’язана з назвою її теми. На основі сформульованої мети студент має визначити основні завдання, які необхідно розв’язати в процесі виконання курсової роботи. Завдання повинні конкретизувати основну мету роботи;
• визначення об’єкта і предмета курсової роботи (додаток Е). Об’єкт – це загальний образ явища процесу, що вивчається (наприклад, нормативно-правові акти, економічна політика, соціальна робота і т. д.), предмет дослідження – це частина об’єкта, яка досліджується;