Основні методи, прийоми та засоби навчання математики учнів із розумовою відсталістю

Зважаючи на особливості пізнавальної діяльності розумово відсталих школярів в процесі навчання математики потрібно прагнути досягнення єдності між словом, практичною діяльністю i наочністю. Таке органічне поєднання різних груп методів називається гармонійним. Гармонійність - це не рівномірність розподілу па уроці різних методів (як це часто можна помітити на заняттях у деяких вчителів), а поєднання між собою слова, наочності i практичної: діяльності в тих оптимальних пропорціях, якi визначаються всією сукупністю умов, від яких залежить його ефективність.

Проаналізувавши літературу з даної проблеми ми можемо зазна­чити, що спеціалісти рекомендують на уроках математики викорис­товувати такі методи: залежно від форми організації спільної діяльності вчителя й учнів– розповідь, бесіда, самостійна робота; від джерела знань – словесні методи (розповідь або виклад знань, бесіда, робота з підручниками або іншими друкованими матеріалами), наочні методи (спостереження, демонстрація предметів або їхніх зображень), практична робота (вимірювання, креслення геометрич­них фігур, ліплення, аплікація, моделювання, знаходження значень числових виразів тощо); від способів організації навчальної діяльності школярів(репродуктивна, продуктивна діяльність) - пояснюва­льно-ілюстративний, при якому вчитель дає готову інформацію, а учні їїсприймають, усвідомлюють i запам'ятовують; репродуктивний, при якому дається зразок виконання завдання, а потім вимагає від учнів відтворення знань, дій відповідно до даного зразка; частко­во-пошуковий, при якому учні беруть участь у пошуку шляхів вирішення поставленого завдання, а педагог розчленовує його на складові частини, певною мірою показує шлях вирішення, а частково вимагає від них самостійної роботи; проблемний виклад знань, при якому ставиться певна проблема i школярі, намагаючись й розв'язати, переконуються в недостатності наявних у них знань. Вона для них є частково нерозв'язною. Тоді педагог показує шлях їївирішення; дослідницький метод - це спосіб організації творчої діяльності учнів у вирішенні нових для них проблем.

У навчальному процесі найчастіше спостерігаємо комбінацію за­значених методів. Комплексне їхнє використання дозволяє більш по­вно вирішувати завдання кожного уроку. У допомiжнiй школі Взяті на озброєння ті ж методи, що i в загальноосвітній, але їх використання має певну своєрідність, оскільки тут об’єктом для навчання є розумо­во відсталі діти. Тому кожен метод, який застосовує вчитель на уроці, повинен носити спрямування на корекцію або компенсацію тих чи інших порушень психічного розвитку аномальної дитини, а не на при­стосування до її відхилень.

У практиці роботи допоміжної школи найбільшого застосування отримала класифікація методів, в основу якої покладено джерело передачі інформації. В ній всі методи діляться на: словесні (пояснення, розповідь, 6есiда), унаочнення (ілюстрація, демонстрація, спостереження, показ), практична діяльність (вправи, практичні завдання, самостійна робота).

Педагог на уроці вибирає методи навчання не лише для повідомлення школярам системи математичних знань та їх закріплення, але й з метою створення умов для розвитку пізнавальної діяльності. Тому про методи можна говорити як про способи роботи вчителя, з одного боку, i як про способи пізнавальної діяльності школярів - з іншого.

Методи навчання підпорядковуються меті уроку і спрямовуються на розв'язання поставлених на ньому завдань. Завдяки цьому учні оволодівають навчальним матеріалом, а вчитель досягає запланова­ного результату.

Реалізація того чи іншого методу здійснюється за рахунок застосу­вання прийомів, якi є складовою його частиною. Методичний прийомн має своєї задачі - він підпорядкований тому завданню, яке вирішує метод.

Учитель може включати в метод різні прийоми i навпаки, викори­стовувати одні й ті ж прийоми в різних методах. Наприклад, прийом спостереження може входити в метод демонстрації наочних посібників. У той же час спостереження може виступати складовою части­ною бесіди: школярам пропонується розглянути ряд геометричних фігур i виділити серед них квадрат. Надалi він може використовува­тись під час встановлення подібності i відмінності між квадратом та прямокутником. Його застосування активізує пізнавальну діяльність розумово відсталих учнів, підводить їх до певних висновків.

Застосування того чи іншого методу в допомiжнiй школі немож­ливе без урахування змісту теми, часу, який дається на її опрацюван­ня, рівня математичних здібностей школярів. Ефективність методів залежить від правильного, оптимального їх поєднання в навчальному процесі. Різноманітність матеріалу, його складність для розумово відсталих, неоднорідність складу учнів класу, наявність у них як відхилень пізнавальної, так i емоційно-вольової сфери, відсутність цікавості до навчання, труднощі запам'ятовування вимагають від учителя вміння використовувати різні методи, комплектувати, засто­совувати їх в одних випадках в якості провідних, в інших у формі другорядних прийомів, оскільки жоден з них не е універсальним. У навчальному процесі на уроках математики необхідно добиватись оптимального поєднання слова, наочності та практичності самостійної діяльності школярів.

Ефективність методів забезпечується i засобами навчання. Ними можуть виступати підручники, навчальні посібники, обладнання для проведення практичних занять, наочність, технічні засоби навчання, кіно-, вiдео-, діафільми, телебачення, комп’ютерні програми тощо. Вибір методів та засобів навчання визначається дидактичними прин­ципами, якi покладені в їх основу.

I.Г. Єременко підкреслював, що "цінність того чи іншого методу досягається лише в тому випадку, якщо він:

а) веде не лише до засвоєння знань та способів дій, але й забезпечує належне виховання, загальний розвиток школярів;

б) робить навчання максимально доступним та посильним для уч­нів на основі врахування їхніх пізнавальних можливостей на різних вікових етапах, забезпечуючи разом з тим умови для тренування школярів у подоланні перешкод i труднощів, необхідних для розвит­ку у них морально-вольових якостей i творчої активності;

в) забезпечує високий рівень свідомості та міцності засвоєння навчального матеріалу, попереджає про небезпеку проникнення в про­цес навчання догматизму, зубріння, схоластики;

г) призводить до засвоєння знань в певній системі, до формування навичок i звичок самостійної роботи по самостійному придбанню знань;

д) надає можливість для врахування індивідуальних особливостей учнів, раціонального поєднання фронтальної та індивідуальної роботи;

е) сприяє максимальній індивідуалізації навчальної діяльності школярів, розвитку у них потреб i прагнення до знань".* Таким чином, при підборі системи методів до уроку Вчитель пови­нен пам'ятати про необхідність дотримуватись відповідності принципам навчання, меті уроку, змісту теми, віковим та типологічним особливостям розумово відсталих школярів, спрямування на корекцію та компенсацію наявних у них відхилень.

Методи навчання, джерелом навчальної інформації яких виступає слово в усній або письмовій формі, називаються словес ними. Вони, в основному, використовуються при повідомленні нових знань, але мо­жуть застосовуватись ї на інших етапах: під час закріплення, узагальнення, корекції знань тощо.

До словесних методів відносяться розповідь, бесіда, пояснення. В них головна роль належиться живому слову вчителя. Для учнів зі стійкими інтелектуальними вадами слово вчителя виступає зразком, тому виклад матеріалу має бути чітким, логічним, виразним, емоційно насиченим, темп мовлення - помірним. Повільне, монотонне мовлення педагога викликає в школярів роздратування, при прискореному мовленні вони губляться У словесному потоці, не сприймають матеріал, не пов'язують його з попереднім.

Запитання вчителя – це певного роду задача, яка доступна для самостійного розв’язання школярами. Чіткість, простота у формулюванні активізують пізнавальну діяльність учнів і такі її компоненти, як аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування, порівняння. До відповіді на простіші запитання залучаються слабші школярі. У процесі бесіди запитання ставляться всьому класу в такій послідовності, щоб кожне наступне мало логічний зв'язок з попереднім, було немовби його продовженням i щоб в цілому система запитань підводила школярів до утворення певних висновків. Їхкількість має бути достат­ньою для досягнення поставленої мети уроку.

У процесі роботи на уроці необхідно уникати запитань, якi вима­гають від учнів складних відповідей, оперування абстрактними позапитання. Не можна ставити перед розумово відсталими невизначені запитання ("Якою дією вирішуються приклади?"), якi носять двоякий зміст ("До яких фігур відноситься трикутник?"), якi б включали однозначну відповідь ("Це розв'язок задачі?").

Під час організації бесіди особливу увагу потрібно приділяти відповідям школярів. Вони повинні бути точні, чіткі, лаконічні, аргумен­товані, граматично правильні. Якщо в учня є порушення звуковимови, вчитель, по можливості, повинен вимагати від нього правильної вимови тих чи інших звуків. Але при цьому не можна пе­ретворювати урок математики на логопедичне заняття. У молодших класах від учнів потрібно вимагати давати на запитання повні відповіді, у старших вони можуть носити скорочений вигляд.

На уроках математики залежно від мети використовують такі види бесіди: вступна, яка застосовується при подачі математичного матеріалу i метою якої є активізація школярів до його сприймання; бесіда на повідомлення нових знань, під час проведення якої учням став­ляться запитання, а вони самостійно знаходять на них відповіді; бесіда на повторення або закріплення знань; бесіда на перевірку знань. В останньому випадку запитаннями вчителя можуть бути короткими i не обов'язково даватись у логічній послідовності. Вона може бути спря­мована як на виявлення знань окремих школярів, так і всього.

Пояснення- це виклад матеріалу, метою якого є розкриття нових понять, математичних термінів, обчислювальних прийомів тощо. Не можна плутати пояснення i розповідь. Такий метод застосовується до невеликих, логічно завершених частин.

Пояснюючи той чи інший матеріал потрібно обов'язково звернути на нього увагу школярів. Це можна зробити за рахунок використання інтонації, паузи, запитання. Пояснення повинно проводитись у простій i доступній для учнів формі, зрозумілими словами. При цьому вчитель з’ясовує, чи розуміють вони даний матеріал з метою запобігання утворенням прогалин у знаннях.

Методи усного викладу матеріалу поєднуються вчителем з засо­бами наочності, посилюючи тим самим їх пізнавально-корекцiйний вплив. До наочних методів навчання належить демонстрація, яка ­може виступати одночасно i як ілюстрація, i як джерело знань. Дем­онструватись можуть як реальні об'єкти, так i їхні зображення, процеси, явища.

Демонстрація - це процес показу предметів i явищ навколишньої дійсності за допомогою технічних засобів. Ілюстрація- це показ ш­колярам натуральних предметів та їхніх зображень.

Усний виклад математичного матеріалу у поєднанні з демонстрацією та ілюстрацією наочних посібників називається ілюстративно-демонстративним методом. Ефективність цих методів залежить від вмілого поєднання слова i наочності, уміння виділяти в предметі суттєві ознаки. Демонстрація наочності буває декількох видів: натуральна, умовно-об’ємна, ілюстративно-зображувальна та наочно-словесна.

Починають вивчення математичного матеріалу з використання в якості наочності натуральних предметів. Після ознайомлення з нату­ральною наочністю учнів потрібно знайомити з її умовно-об'ємним ­зображенням (муляжі, макети, моделі). При цьому необхідно поєднати ці два види наочності, що допоможе виробити в школярів уміння співвідносити натуральний об'єкт i модель. Надалі, особливо в молодших класах, перевагу має ілюстративно-зображувальна наочність (картинки, малюнки, фотографії). Поступово вчитель пере­ходить до використання інших видів наочності. Так, при поясненні нового матеріалу в старших класах краще запропонувати наочно-словесні посібники (таблиці нових слів, термінів, арифметичних дій, г­еометричних назв, різного виду пам'ятки). Наприклад, під час вивчення масштабу у 6-му класі на уроці математики вчитель використовує символічну наочність. Показавши план класу він пропонує ­виміряти його довжину та ширину i накреслити у зошиті з використанням відповідного масштабу. Треба пам'ятати, що символічна наочність для усвідомлення розумово відсталими досить важка. Не всі креслення, графіки вони усвідомлюють. Тому її використання у допоміжних школах обмежене.

Показ наочності поєднується зі словом вчителя. І тут важливого значення набуває мовлення педагога. Воно має бути живе, змістовне, збуджувати пізнавальну активність школярів i сприяти підтриманню їхньої уваги.

Демонстрація на уроках математики наочних посібників в мол­одших класах не повинна перевищувати 10-15, а в старших - 20-25 хвилин.

Однією з активних форм чуттєвого сприймання є спостереження. Цей метод широко використовується на уроках математики з ­метою підготовки учнів до узагальнень та висновків. Об'єктами спостережень виступають арифметичні задачі, числові вирази, предметні множини, числа, геометричні фігури тощо. Чуттєве сприйм­ання створює умови для розвитку наочно-образного мислення школярів, розширює і збагачує їхнє знання.

Розумово відсталі учні самостійно не можуть помітити суттєвих ­деталей у предметах, явищах, якi вони оглядають, не здатні провести розгорнутий їх аналіз. Метод спостереження покликаний так організовувати їхню діяльність, щоб вони змогли самостійно зробити відповідні висновки, узагальнення, усвідомити алгоритм розв'язання тієї чи іншої математичної проблеми.

Перші спостереження повинні бути нескладні за своїм харак­тером, проводить під безпосереднім керівництвом вчителя як на у­ роках математики, так i в процесі екскурсій, трудової діяльності, на заняттях з інших дисциплін.

Використання цього методу вимагає ретельної підготовки. Особ­лива увага звертається на підбір об’єктів, усвідомлення його мети. Т­реба намагатись, щоб кожне спостереження завершувалось висновками, зробленими, по можливості, учнями самостійно. Але ­навіть тоді, коли висновок зробив школяр, останнє слово залишається за вчителем, адже саме воно є тим значущим для розумово відсталих стимулом, який вони сприймають як зразок.

У процесі навчання математики великого значення набуває не тільки засвоєння учнями системи математичних знань, умінь та на­вичок, але й їхнє застосування під час практичної діяльності.

Практична робота- це діяльність учнів з роздатковим дидактичним матеріалом, вимірювання, ліплення, аплікація, малювання, моделювання тощо і використовується під час закріплення вмінь і формування навичок вимірювання, креслення, конструювання тощо.

Вона має цілком конкретну корекцiйну мету - компенсувати по­рушення інтелектуальної та емоційно-вольової сфери шляхом залуч­ення розумово відсталих до безпосередньої діяльності. Практична робота вимагає від вчителя ретельного керівництва, значної уваги з ­метою попередження вироблення неправильних навичок або мож­ливих помилок.

На уроках у допомiжнiй школі використовується самостійна ро­бота. В одних випадках нею передбачається лише репродуктивна (відтворююча) діяльності учнів, в інших – організації продуктивного творчого процесу (застосування знань у новій ситуації, розв'язування нових типів задач тощо).

Робота з підручником математики.Підручник виступає для уч­нів допоміжної школи головним навчальним посібником і джерелом отримання знань. В ньому реалізуються основні вимоги програми і вказується, на якому рівні розглядається кожен, включений в програ­му, матеріал курсу.

У школі підручник в основному використовується для закріплення знань, отриманих на уроці. Формування в учнів вміння поповнювати свій багаж знань з підручника - головне завдання вчителя, адже це єдиний спосіб отримувати нову інформацію після закінчення навча­льного закладу.

Вчитель починає формувати у школярів уміння працювати з під­ручником уже в 1 класі. Але, перш ніж організувати цю роботу він самостійно ретельно його вивчає: аналізує наявні малюнки, креслення, таблиці, визначає вправи, які потрібно дати на закріплення, узагаль­нення знань, на повторення, які можна використовувати в процесі фо­рмування нових знань, встановлює послідовність розташування геометричного матеріалу, аналізує задачі тощо.

Після цього педагог навчає школярів читати необхідні тексти. При цьому він вказує на необхідність читання повного тексту завдання. Спочатку він робить це самостійно, а по мірі оволодіння учнями на­вичками читання передає дану функцію їм. При цьому для тренуван­ня техніки завдання повинні вголос зачитувати спочатку не один, а декілька школярів.

Підручник виступає цінним посібником під час формування алго­ритмів обчислення прикладів, розв'язування задач арифметичного та геометричного змісту. Практично на кожен новий тип завдань у під­ручнику є зразок його виконання. Також в ньому даються правила, математична термінологія, якою повинні оволодіти школярі, вправи на повторення та закріплення.