Структура педагогічної культури викладача.

Державна національна програма "Освіта. Україна XXI століття" в якості одного із найважливіших напрямів реформування системи освіти визначає підготовку нового покоління педагогів, які б творчо втілювали в реальну практику принципи гуманізації, гуманітаризації, демократизації, індивідуалізації та етнізації навчання. Вирішити це завдання здатні лише педагоги, котрі мають високий рівень загальної й педагогічної культури. У підготовці викладача вищої школи особливе місце посідає формування педагогічної культури, оскільки звання «педагог» набуває свого справжнього сенсу тоді, коли воно невіддільне від поняття «культура». Лише в культурному середовищі можуть сформуватися фахівці, здатні вільно й широко мислити, створювати інтелектуальні цінності, яких завжди потребує школа, суспільство загалом. Культура є підґрунтям формування особистості педагога.

Складові педагогічної культури як прояву творчої індивідуальності педагога:

· ерудиція, наукові знання, науковий світогляд; комунікативна культура;

· психолого-педагогічна та методична підготовка, педагогічна майстерність;

· особистісні якості (духовне багатство, гуманізм, справедливість, толерантність, відкритість, оптимізм, прагнення до самовдосконалення);

· üрозвинуте професійно-педагогічне мислення, професійна компетентність;

· педагогічна техніка (як сукупність прийомів володіння собою і прийомів впливу на інших вербальними і невербальними засобами).

Формування людини культури починається в родині, триває у навчальних закладах, а тому професіонал у галузі освіти має глибоко усвідомлювати місце і роль освітніх процесів у світовій культурі, в її історичних і національних формах, поєднувати глибокі фундаментальні теоретичні знання й практичну підготовку. Саме таких фахівців має готувати викладач вищого навчального закладу, який сам має високий рівень сформованості культури загалом і педагогічної – зокрема.

Виокремлення педагогічної культури як одного з найважливіших складників культури суспільства зумовлене специфікою педагогічної діяльності викладача, спрямованої на формування особистості, здатної в майбутньому відтворювати і збагачувати культуру суспільства.

У навчало-виховному процесі основним засобом передавання культури, духовних цінностей є неповторна індивідуальність педагога як носія культури і суб’єкта міжособистісних стосунків з унікальною особистістю студента, котра постійно змінюється і збагачується.

Педагогічна культура є феноменом вияву викладачем власного «Я» у професійно-педагогічній діяльності через єдність його цілей, мотивів, знань, умінь, якостей, здібностей, стосунків, об’єднаних у певну систему педагогічних цінностей.

Існуючи об’єктивно, відносно автономно, педагогічна культура як система цінностей функціонує через суб’єктивний духовний світ кожного викладача.

Педагогічна культура є особливим утворенням, діалектичною інтегрованою єдністю педагогічних цінностей, між якими існують певні зв’язки і відношення, що формуються, реалізуються і вдосконалюються в різноманітних видах професійно-педагогічної діяльності й спілкування, визначаючи характер і рівень останніх.

Сформованість у викладача педагогічної культури передбачає:

· усвідомлення своєї неповторності, унікальності в порівнянні себе з іншими індивідуальностями; чіткі цілі й мотиви власного саморозвитку;

· самоствердження й усвідомлення рівня сформованості власної компетентності, яку забезпечує система знань і вмінь, переконань, самореалізація у певних видах діяльності;

· цінність і гармонійна єдність індивідуальних властивостей, у тому числі креативних;

· динамічність і неперервність саморозвитку, постійну роботу над собою з метою зростання рівня власної культури, зокрема педагогічної;

· усвідомлення власної значущості в особистому, професійному і соціальному аспектах з метою самоствердження в суспільстві.

Індивідуальність викладача виявляється в його духовності, духовній культурі, гуманістичній спрямованості його професійно-педагогічної діяльності.

Педагогічна культура викладача діалектично пов’язана з усіма елементами особистісної культури: моральною, естетичною, розумовою, правовою, політичною, екологічною та ін., оскільки вона є інтегральним показником інших видів культур, їхнім складником і водночас містить їх [1, с.59-60].

Культура професійної діяльності характеризує певний рівень виконання людиною своїх службово-кваліфікаційних обов’язків.

Рівень сформованості педагогічної культури викладача залежить:

· спрямованості й стійкості соціально значущих мотивів діяльності (потреби, інтереси, цінності, погляди);

· відповідності психофізичних властивостей особистості (здібності, спроможності), які забезпечують необхідний рівень і ефективність професійної діяльності;

· ступеня розвитку психічних процесів особистості (мислення, пам’ять, почуття, емоції, воля);

· повноти й глибини засвоєних психолого-педагогічних і спеціальних знань, умінь, навичок, а також набутого досвіду; соціальної активності особистості

Можна сказати, що вдосконалення педагогічної культури є досить важливим аспектом упедагогічній діяльності педагога вищого навчального закладу. Цей процес є доволі складним, багатоступеневим, що інтегрує та охоплює становлення педагога як особистості, його духовні якості, що у невід’ємній єдності існують та впливають на результат педагогічної діяльності.

Отже, педагогічна культура викладача – це особистісне утворення, інтегрована система педагогічних цінностей, в основу яких покладені духовні цінності, що є досить стійким підґрунтям, згідно з яким викладач співвідносить своє життя і професійно-педагогічну діяльність.

Педагогічна культура викладача повинна відповідати загальним вимогам до культури фахівця в навчальній діяльності вищої школи, що дає нам змогу розглядати цей феномен, орієнтований на взаємовідносини викладач-студент.

За висновками І. Ісаєва [3], характеристика складної системи соціокультурного буття ґрунтується на новому розумінні включення особистості в культурні взаємодії різних утворень, які дали можливість автору викласти розуміння особливостей включення особистості на таких рівнях: ментальному, індивідуально-культурному, субкультурному та транссубкультурному.

Ці рівні дають змогу визначити особливості формування педагогічної культури у вищій школі. Так, ментальний рівень – це джерело індивідуального мікрокультурного середовища, в якому особливу роль відіграють власні відношення стосовно реалій культури. Індивідуально-культурний рівень забезпечує поле культурної діяльності, поведінку, спілкування, яке дає змогу реалізувати культурну свідомість і самосвідомість, яка, на думку С. Чорної, висвітлює внутрішню сутність самого себе як суб’єкта, оцінює свої можливості, здібності та діяльність. Субкультурний рівень забезпечує спілкування та комунікації в межах соціальних груп і міжособистісних взаємодій, коригує загальнонаціональну і загальнолюдську культури. Важлива, на нашу думку, функція субкультури полягає в тому, що вона є життєво необхідною для становлення особистості студента з метою його соціалізації. Сфера транссубкультурного середовища охоплює деякі аспекти міжнаціонального спілкування, є тим макрокультурним простором, який задає різні варіанти педагогічних культурних контекстів, з якого випливає джерело загальнолюдських цінностей та загальнолюдських ідеалів.

Ознаки педагогічної культури, орієнтованої на взаємовідносини викладач-студент, а саме:передача духовних цінностей та процес їхнього збереження, взаємодія різних форм людської творчості.